Жаба давить
Відкритий лист колективу головної редакції новин радіо «Голос Києва» щодо статті Людмили Опанасенко.
4 грудня 2007 року на сайті «Детектор медіа» було опубліковано статтю Людмили Опанасенко «Не можеш стати журналістом – стань заслуженим журналістом!». У кінці статті «ТК» люб’язно зголосилася надати можливість відповісти на цю публікацію згадуваним у ній особам – головному редакторові головної редакції новин радіо «Голос Києва» Київської державної регіональної телерадіокомпанії Василю Мандзюку та начальнику управління інформації та зв’язків із громадськістю Київської обласної державної адміністрації Миколі Новосаду. Принагідно скористатися цією можливістю вирішили й ми – колектив головної редакції новин, адже також згадані у цій статті Людмилою Опанасенко, як «нечисленні слухняні підлеглі» Василя Мандзюка.
Хочемо повідомити, що в головній редакції новин радіо «Голос Києва» працює 21 фахівець. Це люди, яких жителі п’ятимільйонного столичного регіону вважають майже членами своїх родин. Адже шість днів на тиждень «Доброго ранку» їм бажають працівники головної редакції новин радіо «Голос Києва», а п’ять вечорів зичать доброго вечора і знайомлять людей із новинами – як столичними, так і про те, що відбувалося в районах та селах Київщини. А ще журналісти редакції новин щотижня готують п’ять тематичних авторських програм циклу «Розмова з приводу», де порушують нагальні проблеми столичного життя. Тобто робота в редакції «кипить» щодня: пошук матеріалів, запис, друкування тексту, монтування матеріалу, начитка, ведення програм – і все це, як зазначала Сова у доброму мультфільмі про Вінні-Пуха – «бездвоздмездно», тобто лише за «голий» посадовий оклад (а це трохи більше дев’ятисот гривень). Ані гонорарів, ані інтенсивності.
Мабуть, такого неподобства немає навіть у редакціях найвіддаленіших регіонів України. Колегам-журналістам ми навіть соромимося називати наші зарплати. До речі, автор статті Людмила Опанасенко обіцяє гонорар за будь-яку надану журналістську роботу, автором якої є Василь Мандзюк. Ми ж, колектив головної редакції новин радіо «Голос Києва», відзначимо премією того, хто у відповідь на наш лист розповість про таке ж свавілля в інших редакціях.
Так от, замість того, щоби потурбуватися про добробут підлеглих, для деяких керівників нашої телерадіокомпанії найважливішим завданням є почубитися, а голови від цього, як мовиться у народному прислів’ї, відомо в кого болять.
Тож, огидно, образливо і головне – боляче, коли бачиш неприховану чи то ненависть, чи то заздрість по відношенню до працівників головної редакції новин з боку начальників різних рівнів, котрі призначені на посади не «правити», а «керувати». Міжособистісна неприязнь керівників виливається нам, рядовим редакційним працівникам, у регулярні образи від опонентів Василя Мандзюка на кшталт: «Ваша гнила редакція на чолі з вашим “заслуженим”», або «Хто ви тут такі, щоб захищати якісь авторські права», чи «Ви самозакохані в свої матеріали» і т.д.
Особливо небувалого розмаху це набуло після зборів колективу головної редакції новин ТВО радіопрограм радіо «Голос Києва» КДРТРК від 11.05.2007 року «Про висунення кандидатури головного редактора головної редакції новин радіо “Голос Києва” на присвоєння йому звання “Заслужений журналіст України”». (Протокол додається до статті). Тоді 16 (із 21-го) працівників редакції, присутніх на зборах, одноголосно підтримали кандидатуру Василя Мандзюка, адже для кожного, хто проголосував, він є не начальником, а колегою. Нехай нас і надалі переконують, що хороша людина – це не професія, та всі ми знаємо, що якби, не дай Боже, на цій посаді була інша людина – більша половина журналістів, режисерів, адміністраторів та інших працівників редакції звільнилися би. Так, хороша людина не професія, це дар Божий і… батьків. Можливо, в «заслужених» незабаром буде й номінація «За людяність», бо в наш час, сповнений зла, ненависті й заздрості, Людина у повному розумінні – це вже рідкість. І якщо ми втратимо любов і повагу один до одного, ми згниємо, як та риба на сонці, і смердітимемо на всю Україну ганебними статтями.
Ми щиро дякуємо генеральному директору Київської державної регіональної телерадіокомпанії Віктору Пасаку за те, що пішов назустріч колективу і підписав необхідні документи на подання кандидатури Василя Мандзюка на звання «Заслужений журналіст України», голові Національної спілки журналістів України Ігорю Лубченку, який об’єктивно поцінував досягнення головної редакції новин радіо «Голос Києва», голові Київської облдержадміністрації Вірі Ульянченко, яка, можливо, й не знайома з Василем Мандзюком особисто, та все ж пошанувала таким чином людей, які активно працюють на благо столичної області. Ми також хотіли б вибачитися перед Президентом України Віктором Ющенком за необґрунтований наклеп журналістки Людмили Опанасенко (яка є директоркою ТВО радіопрограм радіо «Голос Києва») про засвідчення підписом Глави держави «цього аморального факту».
А авторці ж статті «Не можеш стати журналістом – стань заслуженим журналістом!» варто було б іще раз ознайомитися з положеннями, згідно з якими присвоюють звання «Заслужений журналіст України».
Колектив Головної редакції новин радіо «Голос Києва»
Карапетян С.
Потапова Л.
Корсун В.
Яковенко Т.
Полин С.
Дудченко А.
Долгова Т.
Придибайло Л.
Ковпак В.
Бойко М.
Кучер Н.
Грабовська Н.
Дяченко Л.
Сокол В.
Білиць Л.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
9

Возмущённый
6300 дн. тому

ПРИДИБАЙЛО
6300 дн. тому
Ні, ви - не ЛЮДИНА, ви - боягузлива НІКЧЕМА! Бо лише у хворій уяві повністю здеградованої особи українське, козацьке прізвище ПРИДИБАЙЛО викликає збочені асоціації. А я - ЛЮДМИЛА ПРИДИБАЙЛО - пишаюся не "порізвищем"(як ви зазначаєте), а прізвищем мого батька, діда й прадіда ПРИДИБАЙЛО і прославляю його на всю Україну! А мій брат - і за її межами! Ваша мета була зробити боляче мені, але ви принизили мою святиню - мій чесний рід, моїх стареньких батьків. Але БОГ справедливий і настане мить, коли ви стоятимете пред ним навколішки і проситимите за свій ганебний вчинок пробачення. А щодо моїх "дубових" репортажів - то не вам їх судити. Бо вони вже понад десять років транслюються по телебаченню, друкуються в газетах і звучать в радіоефірі не для вас - а для справжніх людей! І за увесь цей час іншого,окрім подяки, від них я не чула!

Спостерігач
6300 дн. тому
Читаючи коментарі до статті "Жаба давить" відразу зрозуміло хто їх писав - ті самі, кого жаба давить. Прикро, що вони перейшли на особистості, принижуючи професіональну і людську гідність своїх колег, чіпляючи непристойні ярлики. А підписуються всілякими надуманими іменами КОЛЕГА, НОСТАРДАМУС, ЛЮДИНА ..... Ганьба!!! ФУ !!!!!!!!

Колега
6302 дн. тому
Зрите в корень. Це я автору запитання про творчі здобутки п. Мандзюка. Немає. Немає жодної власноруч написаної інформації та по-людськи відредагованого матеріалу. Не дано. Зате дано впливового КУМА, який пройшов школу інтриг у самого Медведчука. Та ще спеціально підібраний колектив, сформований за принципом: відріз по сірій лінії, що має властивість гнутися у потрібний бік, і якщо треба, то аж до землі. От такі, як Яковенко у фаворі. І не одна. Маємо те, що маємо.
Сором у іншому. Чому ми такі падкі до нагород з ласкавої руки? Чи не оголосити акцію відмови від державних нагород і почати відмиватися від іміджу "другої найдревнішої".

Нострадамус
6302 дн. тому
Дякую Людині за те, що відкрив(ла) мені очі на деяких авторів колективного листа. Коли ознайомився з підписами, брав сумнів, а чи це не та Яковенко, яка колись брала інтерв'ю у їхнього найголовнішого шефа пана Пасака? І, мабуть, була "під мухою", що з переляку назвала його не Віктором, а Володимиром. Так воно й прозвучало в ефірі. Мабуть, же цей матеріал слухав Мандзюк і підписував до ефіру... Тепер все зрозуміло. Який Сава (даруйте, Мандзюк), така й слава! Маю на увазі славу очолюваного ним колективу. Прикро! Хотілося, щоб на сайті велась професійна, фахова дискусія. Але за відсутності конкретних здобутків номінанта почесного звання доводиться говорити про те, що "маємо те, що маємо".

Людина
6303 дн. тому
Щодо незаслужено ЗАСЛУЖЕНОГО Мандзюка. Так ось, Мандзюк і Новосад не боягузи, а просто Куми. а щодо списку групи підтримки, то мушу сказати, що жодне прізвище не співзвучне з професійною журналістикою. Ви послухайте "дубові" репортажі Людмили Придибайло - вони відповідають порізвищу. а ось, що вже говорити про Валю КОВПАК, яка слова не запише без "хабаря". Окрема розмова про Таню ЯКОВЕНКО. Чи бачили ви це чудо колись тверезим? Останній виїзд до Борисполя просто подивував і поставив у незручне становище колег, які не знали куди очі подіти: вона напилася так, верзла щось несусвітнє... Секретар київської спілки журналістів не знала що робити далі і як вийти із "синдрому"...
Справді Заслуженим треба стати, аби про тебе писали позитив, а вже якщо люди кажкть... то не даремно.

теж заслужений
6303 дн. тому
Так все-таки є журналістські роботи у п.Мандзюка чи ні? Практика організований листів - давно засвоєна керівниками різних рівнів на державних та муніціпальних компаніях і цей лист, очевидно, він також організував, або його підписали люди дуже залежні від ласки та мислості "заслуженого журналіста".

BoaConstriktor
6304 дн. тому
Завжди цікаво стежити за дискусією... А тут відразу дві точки зору! :)
проте у листі тих, "у кого голови болять" так і немає чіткого обґрунтування, чому вони вирішили, що п. Мандзюк гідний звання Заслуженого журналіста. Із листа випливає, бо "колега".
:) І погоджуюсь із коментом КДТРК... складається враження, що радянські методи ще діють: згори дали наказ (або певні низи з одобрямса верхів) виявити активність...
Мені особисто все одно, я просто спостерігач... Але такого типу листи сильно нагадують радянську класику (ми, сталевари цеху №5, щоро обурені ганебною поведінкою керівника цеху №6, який зводить наклепи на парторга цеху №5!). Зрештою, чубитися за посади - то у крові "начальніків", так само, як і отримання цергової цяцьки на "спінжак"... хе-хе... :)

КДРТРК
6304 дн. тому
А пани Мандзюк і Новосад, виявляється, ще й боягузи! Замість того, щоб скористатися наданою "Телекритикою" можливістю особисто подискутувати з автором статті і хоча б спробувати спростувати хоча б один наведений факт, вони сховались за спину "трудового колективу". Ну, це ми вже проходили не так давно, у радянські часи - так звані "колективні листи", у яких засуджувались Сахаров, Солженіцин і т.д.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ