Не можеш стати журналістом – стань заслуженим журналістом!
Прочитала про новий вихлюп державних нагород на чималу кількість громадян до державного свята і спробувала уявити, як ці нагороди шукають своїх героїв.
От, зокрема, звання заслуженого журналіста України отримав Василь Климчук. Для того, аби здобути цю нагороду, пан Василь обрав досить «легкий» шлях: понад десять років із самісінького ранку працював у ефірі українського телебачення, спускався у шахти, працював на комбайнах, облітав на гвинтокрилі найпотаємніші куточки країни, зробив справді чудовий фільм про родину Ющенків у досить небезпечний для чесних телеведучих і журналістів час. І Президент України, коли 30 листопада цього року вручав йому почесну відзнаку, напевне знав, кого і за що нагороджує.
А ще один відзначений тим самим званням Василь пішов іншим, «важчим» (в усякому разі – для нормальних журналістів) шляхом. Маю на увазі тернистий шлях пошуку нагород головного редактора Головної редакції новин радіо «Голос Києва» Київської державної регіональної телерадіокомпанії Василем Мандзюком.
Знаючи, що безпосередньо колектив радіо (а це 90 творчих працівників) пропозицію про присвоєння саме йому звання «Заслужений журналіст» сприйме як відверте глузування над професією (такий зробив собі хлопець гарний імідж), тишком-нишком головний редактор зібрав певну кількість нечисленних своїх слухняних підлеглих на майже підпільні збори. Було це 16 травня 2007 року, але він попросив вважати збори «такими, що були проведені 11 травня». Чому? Бо ж документи треба було проганяти по інстанціях з 11-го, а збори провести пан Мандзюк забув, і зробив це за підказкою старших, досвідченіших у таких нагородних іграх друзів-апаратників.
Варто зазначити, що друзяк таких у нашого Василя чимало. Ідея та виконання здобуття звання належить другу, однокурснику і куму нашого героя – начальнику управління інформації та зв’язків з громадськістю Київської обласної державної адміністрації Миколі Новосаду. Гадаю, багато хто пам’ятає його як прес-секретаря Віктора Медведчука. Кумові Василю хочеться звання? Зробимо, незважаючи на думку заступника гендиректора з питань радіомовлення КДРТРК, прямого керівника Василя Мандзюка, члена нагородної комісія при Київській обладміністрації. Останній був із кандидатурою на нагороду не згоден.
Подання на підпис до Віри Іванівні Ульянченко у купі з іншими документами – і все пройшло як по маслу, хоча, якщо запитати у пані Ульянченко, чи знає вона такого Мандзюка, чи бачила хоч раз у житті і чи знайома бодай з одним прикладом його творчого доробку – переконана, не згадає.
Був також детально аргументований лист із цього приводу до нашої славетної Національної спілки журналістів України, але там його не сприйняли – адже почали працювати апаратно-кумівські зв'язки. Працювати агресивно, наполегливо: виконавці керувались набутим у своїх колишніх роботодавців досвідом.
Заради справедливості варто зазначити, що ці листи на певний час загальмували отримання Василем Мандзюком нагороди. Загальмували, але не зупинили. Бо йшлося вже не про нагороду, а про те, хто кого. Змушена визнати: вони – нас. Усіх разом, у черговий раз. Із мовчазної згоди байдужих, за допомогою кумівського апарату маємо ще одного незаслужено заслуженого. З чим і вітаю наші нагородні відділи всіх рівнів, НСЖУ, губернатора Київщини та самого Президента, які засвідчили цей аморальний факт своїми підписами.
З цієї нагоди маю дві пропозиції. Перша: до фахової освіти журналістів в Україні обов'язково ввести предмет «кумівство» та захистити кілька дисертацій, зокрема, на тему «Рушійна сила кумівських зв’язків для побудови кар’єри та пошуку нагород».
Друга: пропоную з власної кишені чималий гонорар за будь-яку надану журналістську роботу – газетну, радіомовну, телевізійну – автором якої є Василь Мандзюк. Адже за 12 років його роботи на радіо мені, - на відміну від авторів його «звання», - не пощастило дізнатись про його нерозкритий творчий потенціал.
Людмила Опанасенко, журналістка
«ТК» готова надати можливість відповісти на цю публікацію згадуваним у ній особам - панам Мандзюку та Новосаду.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Коментарі
4
Монітор
6307 дн. тому
У 2005 році Дмитро Лиховій із "України молодої" та Роман Скрипін з 5-го публічно відмовилися приймати цю цяцьку від Ющенка. А побігли на цирлах Тузов та Кіпіані. Останній плів потім, що коли Ющ "зрадить ідеали Майдану", він її поверне йому взад. От і досі чекає, чи зрадить:)))
привид
6309 дн. тому
Тому й не скасовують звання, що зберігається система дресури. Ви мене в задничку цілю-юєте, а я вам зірочку на лоба. Ви на задніх лапках ладненько стаєте, а я вам медяничка. І майже ніхто не відмовляється... Найсміливіші біжать підтюпцем, як тільки хазяїн на ґанок виходить... І Ющенко не відмовиться ліцезрєть лизання мєст... Отак і живемо. А після цього хтось там про еліту говорить. Елітою не бувають ті, хто підстрибує і хвостиком махає, у них інша назва... Так що тим званням ще довго бути - доки у нашій країні не з"являться люди, для яких власна гідність і особистісна свобода є вищими цінностями.
Володимир
6309 дн. тому
Дивно чому президенту ніхто з радників не підказав взагалі скасувати ці ідіотські звання для журналістів, артистів, акторів - це ж повна ахінея. Якщо він заслужений чи народний, то це значить, що він популярний, або експерт, професіонал у своїй галузі. Хіба заслуженість і народність визначається званнями від президента? Вважаю, що швидше популярністю, повагою і оцінками споживачів його продукту, менше - оцінками колег, зрештою тим, скільки йому пропонують заплатити роботодавці.
А цей анахронізм живе з часів, коли замість грошової оцінки твоєї праці, платили грамотами і званнями.
Град
6309 дн. тому
І що тут дивного? Нормальний пацан отримав цяцьку, а Вам заздрісно. Що зараз протестувати? Доведено до повного ідіотизму систему нагороджень, яка існувала в СРСР і тоді вже була маразматичною. Одначе тоді хоч якесь сито-ситечко існувало, хоч якась мораль місцями проблискувала. Нічого більше немає. Хай отримують... Втім, мовчати не слід. Президент, який так часто говорить про мораль, щодалі частіше виступає провідником занепаду цінностей, їх стирання в мізках. Кланам видається, що немає іншого світу і нас з вами не існує. Ми привиди в цій країні. Безкінечно тривати це не може, і кожне слово правди щось та руйнує. Або, принаймні, убезпечує нас від зневіри.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
