Жовтень був багатим для львівських медіа на максимально конфліктні теми. Чи то давалася взнаки збудженість, породжена дочасними виборами, чи, швидше за все, після «обережних» виборів журналісти відірвалися на повну котушку першого ж місяця. Як наслідок – львівські медіа просто-таки рясніли матеріалами виразно критичного антивладного спрямування. Можна сказати – навіть кусючого, а подекуди – до непристойності однобокого. Хоч, правду кажучи, львівський читач/глядач взагалі тяжіє саме до такої суб’єктивно-викривальної журналістики...

 

Журналісти Львова у жовтні мали дві мішені й два потужні джерела тем водночас. Це, як не банально, губернатор і мер. Та попри всю банальність львівський випадок є доволі специфічним. Бо якщо голова міста Андрій Садовий уже давно має відверто негативну опінію серед журналістів і в принципі звик до пощипувань та покусувань, то журналістські зубки стосовно губернатора Петра Олійника – це було в деяких випадках відкриттям, одкровенням, ба навіть биттям лежачого.

 

Інколи складається враження, що до Петра Олійника львівські ЗМІ ставляться як до погоди: вона є за вікном, її не зміниш, тож навіщо про неї писати? Та в жовтні наче «прорвало». Досить звучно пролунала призабута тема – відставка губернатора, яка вже три роки начебто була на носі, але стала як ніколи близькою саме зараз. Чому ця тема в жовтні була топовою – тому що вперше за все урядування губернатора тему його відставки активно мусували два ЗМІ, які ніколи раніше собі цього не дозволяли.

 

По-перше, це державне Львівське телебачення (12 канал). У рейтинговій аналітичній щотижневій програмі «Прямим текстом» на цю тему в прямому ефірі аж 45 хвилин говорили місцеві політологи. Ба більше – в ефірі традиційно лояльного державного каналу лунали такі діагнози стосовно Олійника, як «він кращий за Кучму лише тим, що вміє добре піаритися» чи «Олійник – недобрий губернатор, тут сумнівів немає». Як наслідок – дослівна стенограма антигубернаторської програми «Прямим текстом» висіла кілька днів на кількох сайтах.

 

По-друге, тему відставки голови ОДА підхопила газета «Експрес». Зазвичай  цей лідер львівського медіа-ринку славиться «відсутністю реакції» на львівський та обласний політикум. А тут – необережний заголовок «Поразка губернатора Олійника» (11 жовтня). І знизу – інтерв’ю з львівським політологом, який обласні результати дочасних виборів розцінює як провал особисто губернатора і підводить до думки, що крісло під Олійником таки може впасти. Не пройшло і тижня – як 18 жовтня (тижневий випуск «Експреса») новий заголовок «Нашоукраїнці – проти Олійника». Видання надало слово керівнику Львівського міського осередку «Нашої України», який повторив ультиматум партійців перед Олійником: або крісло голови ОДА, або крісло керівника обласної партійної організації. У проміжку між цими двома антигубернаторськими вистрілами «Експрес» порозмірковував (12 жовтня) на тему: Янукович і Ющенко домовилися почистити лави голів ОДА. Знову ж таки, заголовок доволі претензійний і неекспресівський: «Губернатори – на  вихід!». Треба сказати, що антиолійниківська тематика в «Експресі» з’явилася зовсім недавно – буквально в серпні-вересні публікувався виразно критичний текст про голову ОДА, кажуть, проплачений персональним ворогом Олійника -  олігархом і почесним президентом ФК «Карпати» Петром Димінським (15 тис. грн. за статтю).

 

Дивно, але весь місяць про Олійника мовчав «Високий замок» – майже офіційний рупор БЮТу, який у свою чергу конфліктує з головою ОДА. Але й високозамківці «зірвалися»: про екстрену операцію Олійника в Австрії газета відгукнулася в спосіб, що називається, «на грані». 31 жовтня «Високий замок» поставив питання: чому високопосадовець оперується не в рідній медицині, а в «капіталістичній». Не дуже співчутливо, зате справедливо. Губернатор відповісти нічим не зміг, бо відходив від наркозу в австрійській клініці.

 

Взірець зваженості стосовно губернаторівської теми продемонструвала «Львівська газета» (не в останню чергу тому, що власник видання є формальним однопартійцем Олійника). Одразу після виборів (2 жовтня) «Львівгаз» («інтимна» абревіатура «Львівської газети») друкує аналітичну статтю, головна думка якої: Олійник залишиться, тому що бютівці не мають іншої достойної кандидатури. Наступна вагома згадка про губернатора – лише 24 жовтня у вигляді замітки про офіційне прохання однопартійців до Олійника вибрати між ОДА і партосередком.

 

А от де начисто відсутня поміркованість – так це у львівському інтернет-просторі, який є вкрай нетерпимим до Олійника. Західна інформаційна корпорація (ЗІК), яка належить тому ж Димінському, 4 жовтня публікує розгорнутий матеріал із заголовком у стилі бажане-за-дійсне «Петра Олійника відставили». ЗІК нав’язував думку: «якщо не зніме Президент, то Тимошенко точно не пошкодує. Кому потрібен губернатор, який не здатен давати потрібний результат – на носі ж президентські вибори»...

 

Публікація ЗІКу стала лише увертюрою для «розгонів», які систематично губернаторові влаштовує найбез(не)цензурніший інтернет-портал Львова «Вголос». Приміром, 8 жовтня «Вголос» поширює (ч)утку з такою підводкою: «Запопадливість, брехливість, користолюбивість і ледарство губернатора вже настільки остогидли, що на одній з останніх нарад йому прямо у вічі порекомендували подати у відставку. У відповідь Олійник просто нахамив». У цьому пасажі вголосівці не могли, звісно, не згадати сумнозвісні цитати Петра Олійника, в яких він обізвав опонентів дурнями, а підлеглих – рагулями (дійсно було таке). Довершив «Вголос» традиційну «розправу» на губернатором 12 жовтня, коли інформпривід про вищезгадуваний ультиматум однопартійців поданий так: «його (Олійника – авт.) феєричні успіхи на обох фронтах втомили навіть однопартійців. І якщо на посаді голови ОДА йому ще якось вдавалося викручуватися, списуючи власну неспроможність упередженим ставленням з боку уряду Януковича, то результатами волевиявлення виборців не поманіпулюєш»...

 

Що ж до мера, то він у жовтні є беззаперечним лідером із негативних згадувань у пресі. Якщо не рахувати сторінки «Площа Ринок, 1», яку регулярно в «Експресі» викуповує прес-служба міського голови (звісно, на цій сторінці все окей) – то усі ЗМІ фактично ополчилися проти мера.

 

Усі без винятку ЗМІ широко висвітлили спільну прес-конференцію голів усіх фракцій у Львівській міськраді, які поскаржилися журналістам на цілковиту відсутність конструктивної співпраці персонально з мером. Навіть нагадали йому красномовний приклад його попередника Любомира Буняка, який достроково покинув посаду через ту саму причину. «Експрес» зробив колективне інтерв’ю з головами чотирьох фракцій, які навели хоча б той приклад, що 10 із 16 пунктів порядку денного ніхто не бачив (11 жовтня) – і це трапляється системно. «Львівська газета» спокійно називає цю прес-конференцію «дипломатичним попередженням Садовому» (10 жовтня), однак уже через 2 дні видає статтю «Меру не вдається порозумітися з депутатами» (після сесії, коли обранці «прокатали» Садового і з сумнівною купівлею котельні, і з купівлею трамвайного секонд-хенду з Німеччини, і зі збільшенням видатків на апарат чиновників). «Високий замок» побіжно описує прес-конференцію голів фракцій, зате під кінець місяця (30 жовтня) висвітлює нечисленний пікет із лозунгом «Садового у відставку», на який не звернули увагу інші впливові ЗМІ.

 

Персонально по Садовому журналісти «проїхалися», висвітлюючи епопею навколо міжнародного аеропорту «Львів». Львівська міська рада за ініціативи мера прийняла аеропорт із державної у комунальну власність, однак президент Ющенко своїм указом призупинив цей процес. Тож не дивно, що «Львівська газета» наче від імені всіх решти ЗМІ висвітлила цю подію заголовком «Садовий VS Ющенко» (15 жовтня). Саме в такому персоніфікованому дусі висвітлювали цю подію львівські медіа. «Високий замок», наприклад, подав ще й інший ракурс – «Військові без бою аеропорт не віддадуть». А сайт «Вголос» президентське вето на муніципалізацію аеропорту використав для того, аби дати не менш особистісний заголовок «Ющенко не любить Садового» з подальшим бекграундом: «Відверто кажучи, Ющенкові є за що не любити львівського мера-помагая, адже, ігноруючи увагу і довіру з боку Ющенка, Садовий не забув на хвилинку злітати до Іспанії, щоб привітати прем’єр-міністра Януковича з днем народження, потім тепло його зустрічає у Львові і навіть приймає з рук останнього такий собі «подаруночок» на пару мільярдів баксів – аеропорт»...

 

Заради справедливості треба зауважити, що чи не єдиний позитивний реверанс у бік Садового здійснив аналітичний інтернет-портал Zaxid.net. Його засновники напряму пов’язані з Ратушею, тож не дивно, що половину ліду до статті про Міжнародний Інвестиційний Форум займає тріумфальна цитата мера: «Ми сьогодні дали сигнал дуже серйозним людям. Вони зрозуміли, що у Львові можна працювати».

 

У жовтні після деякого затишшя знову вибухнув скандал із комунальною газетою «Ратуша». Причому дійшло до того, що неугодний редактор Микола Савельєв разом із двома журналістами влаштували показове голодування безпосередньо в приймальні мера якраз у день сесії. Вимоги – все ті ж: «Краще голодувати за принципи, ніж із примхи Садового» («Львівська газета», 26 жовтня).

 

Історія з недофінансуванням «Ратуші» стара, як світ – тим не менше завдяки вулканічному характерові Савельєв примудряється робити свою персональну тему топовою для всього міста. Там, де зачіпаються струни корпоративної солідарності, – об’єктивний приціл у журналістів збивається в момент. Приміром, завжди стримана «Львівська газета» 26 жовтня вийшла з озлобленою передовицею «Дістали!!!». Через 3 дні – невимовно радісна замітка, що голодувальники таки домоглися 152 тисячі бюджетних коштів. Так би мовити, на продовження війни проти Садового за кошти платників податків.

 

Не дивно, що в дні голодування Савельєв і Ко стали зірками львівського інтернету. ЗІК навіть провів ніч із голодувальниками, відтак народився нічний співчутливий репортаж 26 жовтня. А сайт «Вголос» три дні поспіль управлявся у в’їдливих коментарях на адресу керівництва міста. Приклад: «Все перекрили і все фарбують. До приймальні Садіка, де є Савельєв, журналістів не пускають. Позаштатна ситуація. Стоять менти. Ж...па повна. Це вже просто смішно». Проте треба віддати належне «вголосівцям» – вони вирівняли свою гостру тональність коментарями Садового і начальника управління інформаційної політики та зовнішніх відносин міськради Остапа Процика, в яких посадовці були одностайні: «Ратуша» – це комунальне підприємство, яке веде господарку і займається бізнесом, тому незрозуміло, чому газета вимагає кошти від міськради». Зрештою, преса закрила ратушівську тему інформацією, що міськвиконком таки виділив гроші, і зголоднілі голодувальники повернулися домів.

 

 

Щодо інших топ-тем львівських ЗМІ, то ними у жовтні стали такі.

Напередодні відкриття п’єдесталу вся преса сухо анонсувала цю подію. Більш-менш творчо до бандерівської тематики підійшов «Експрес» – він 13 жовтня розмістив ілюстрований розворот-репортаж із села Старий Угринів, де народився провідник ОУН (із фройдівським підзаголовком «Бандера любив сам себе катувати»), а 23 жовтня повідомив, що новозведений пам’ятник Бандері може стати наступною жертвою антиукраїнських вандалів після Говерли. «Високий замок» спромігся лише на інформацію, що пам’ятник Бандері виконаний у дусі скульптора Черешньовського, який робив прижиттєві погруддя Бандери (15 жовтня). Знову відзначився «Вголос», який назвав пам’ятник «звичайною львівською халтурою» і «близнюком В.І.Лєніна» (доволі точно підмічено). На цей випад парирував ЗІК, узявши ексклюзивне інтерв’ю в автора пам’ятника, який доводив, що це політичний пам’ятник Бандері, а не скульптурний портрет (18 жовтня). Без сумніву, найвдалішим можна назвати міні-проект сайту Zaxid.net, який до упівських днів опублікував низку концептуальних текстів добротної автури (Мирослав Попович «УПА: треба говорити правду», Вадим Скуратівський «Проблема УПА», Пьотр Вайль «Невивчені уроки історії», Андрій Павлишин «Бандера: пост-модернізм по-галицьки»). Цим почином Zaxid.net підняв тему УПА на якісний дискусійний рівень, чим і утвердив свій статус аналітичного порталу.

 

Він спровокував прогнозоване загострення патріотизму у львівських ЗМІ. Ніхто не оминув цієї теми і не поцурався обурення. Аналітичний сайт Zaxid.net у невластивій манері навіть назвав це «звичайним фашизмом», навздогін у Пе.Ес давши для «зміцнення» українсько-російської дружби уривок шовіністичного інтерв’ю з російським діячем Алєксандром Дугіним. Того ж дня (22 жовтня) ексклюзивне інтерв’ю Дугіна з’явилося і у «Львівській газеті», яка розслідування акту вандалізму назвала «імітацією слідства». Газета «Експрес» 26 жовтня дала замітку «Помста за Говерлу» про хакерську атаку сайту ЄСМ, а 30 жовтня сповістила про супутникову охорону Говерли. «Високий замок» говерлянський ексцес висвітлив з обуренням (20 жовтня), а 30 жовтня опублікував власну інформацію про те, що мандрівна група «Львівські волоцюги» встановила на Говерлі наш тризуб. Плюс пишне фото героїв дня.

 

Фактично вся преса цікавилася боями, які влаштувала фракція БЮТ за скасування антисоціального (на думку депутатів) тарифу. Антисоціальність двоставкового тарифу полягає в тому, що львів’яни платять за тепло цілорічно по менших сумах, і це не дозволяє тисячам людей взяти субсидію. Зокрема, бютівський «Високий замок» 15 жовтня помістив статтю на півсторінки про пересічного львів’янина Ярослава Мужа, який на своєму випадку довів, що двоставковий тариф «обікрав» його на 250 грн. – саме на таку суму він, як  і багато львів’ян, недоотримав субсидію. А 20 жовтня видання розповіло, які театри Львова досі не опалюються і як із цього приводу страждають служителі Мельпомени. Тему тарифу висвітлювала і «Львівська газета» (25 жовтня, стаття «З пустого в порожнє»). На соціальній «тепловій»темі найкраще «виїхав» «Експрес»: 4 жовтня він опублікував заспокійливе інтерв’ю з керівником теплоенерго, однак це стало тільки початком критики: 18 жовтня вийшов заголовок «Садовий проґавив опалювальний сезон», 19 жовтня «експресівці» нагадали, що двоставковий тариф мав бути скасований ще кілька днів тому згідно з ухвалою сесії, 23 жовтня – вдруге нагадали те саме («Знову про тарифи»), а 25 жовтня – проінформували, що «Тепло ще не всім». Усереднив тему тепла аналітичний портал Zaxid.net статтею «Початок опалювального сезону: зимою буде тепло?», в якій подано всі полярні думки щодо повторення Алчевська №2.

 

Стадіонні пристрасті дружно роздмухувала вся львівська преса. «Експрес» 25 жовтня перерахував усі занепокоєння, що навколо 24 гектарів землі під стадіон є надто багато підозр (буцімто влада хоче віддати земельку «в бонус», а не суто під стадіон). Утім, днем пізніше «експресівці» радісно і не зовсім послідовно рапортували заголовком «Сталося!» (розповіли, що земля під будову вже є). У свою чергу «Високий замок» обрав схожий сценарій: 6 жовтня видання ставить питання «хто будуватиме стадіон?» (до речі, це й досі загадка), а 11 жовтня детально описує баталії за цю земельну площу між мерією та трестом «Зеленбуд», якому доведеться через кількаденне Євро-2012 втратити 34 тисячі цінних саджанців екзотичних культур. Натомість «Львівська газета» зайняла однозначно прискіпливу позицію щодо стадіонного питання: 11 жовтня видання ставить питання «чому б не продати землю напряму інвесторові, а не відчужувати зараз наосліп?», 26 жовтня робить висновок, що сесія таки виділила 24 га землі під стадіон винятково «через тиск інспекторів УЄФА», хоча досі немає ніякого рішення, буде це швейцарський інвестор, чи іспанський, чи якийсь третій...