Вітриною життя кожної країни, певною мірою, є її національне телебачення. Воно акумулює згусток дійсності, роздроблюючи його на окремі сюжети, і подає інформацію споживачам часто у препарованому вигляді ідеологічного наповнення. Безумовно, фактично будь-яке телебачення в тій чи іншій мірі виконує пропагандистські функції, незалежно від того, чи визнається це офіційно чи ні її керівництвом. Ця пропаганда може бути цинічною, відвертою і неприкритою, як це було у часи тоталітарного СРСР, чи м’якою і завуальованою під героїчні діяння накачаних суперменів, як це часто прослідковується у кінофільмах з позначкою made in USA.

Цікавим у цьому ряду інформаційного споживання є єгипетське телебачення, котре через канали супутникового зв’язку транслюється на увесь арабський світ, а це нині аж 300 мільйонів потенційних телеглядачів. Сьогодні ця найбільша арабська країна з населенням у майже 70 мільйонів чоловік, безсумнівно, є “законодавцем моди” у телепросторі, а витвори її кіномистецтва стають культовими, набуваючи рис реальної дійсності для любителів споглядання чужого життя. На загал, для арабських держав Єгипет у цьому сенсі виступає такими собі близькосхідними інформаційними Сполученими Штатами, до думки яких прислухаються, точку зору яких враховують, судження яких беруться до уваги, погляди яких беруть за основу при розробці своїх політичних чи інформаційних проектів.

Найбільшою любов’ю у єгиптян користуються телесеріали. Вони різноманітні і різножанрові, на будь-який смак, вподобання, віковий чи освітній ценз. Здебільшого це телесеріали з життя єгипетської глибинки чи, навпаки, елітних верств населення таких великих міст, як Олександрія чи Каїр. Хоча надзвичайно популярними є мелодрами, сюжет котрих зводиться до простих схем побутового життя. Бо для глядача тут найголовніше, щоб існувала впізнавана “арабськість” місцевості, вулиці, кварталу, побутових та релігійних реалій вкупі з максимально наближеним до дійсності образно-художнім знакорядом сюжету. Попит на телесеріали такий великий, що тут щодня відбувається і ретродемонстрація чорно-білих серіалів кінця 60-х чи 70-х років, дещо наївних і архаїчних, проте до яких у їх споживачів і через десятиліття не зменшився щирий інтерес.

Величезною популярністю також користуються телесеріали з незвичним для сучасного єгипетського суспільства розвитком сюжетної лінії. Одним із них, наприклад, є серіал, де головний герой одружився відразу із чотирма жінками, чого сьогодні в Єгипті не робить майже ніхто. Цей необачний чоловік весь час потрапляє у кумедні і непередбачувані ситуації і ніяк не може розділити свою увагу рівномірно на всіх своїх жінок. Та й у фінансовому плані йому дуже непросто, бо жіноча краса вимагає коштів на парфуми, красивий одяг, коштовності, але він зовсім не є саудівським шейхом і тому мусить перебувати одночасно посеред “чотирьох вогнищ” жіночих бажань. Знаменно, що коли єгипетське телебачення показує цей серіал, президенти арабських країн навіть телефонували президенту Єгипту Хосні Мубараку і просили його перенести термін показу на більш пізній час, щоб і у них була можливість його подивитися.

Такі суперпопулярні серіали масово виробляються на кіностудії у місті 6 Жовтня, котре знаходиться неподалік від столиці Єгипту Каїру. Це кіномістечко – “Голлівуд Сходу”. Насьогодні у світі існують лише три центри кіномистецтва – Голлівуд у США, “арабський Голлівуд” у Єгипті і “Голлівуд” у індійському місті Бомбеї. “Голлівуд Сходу” розташований на дуже значній площі, відвойованій раніше у пустельних пісків. Це великі, облаштовані за останніми вимогами кінотехніки ошатні павільйони, декорації, котрі в разі потреби можна багаторазово використовувати у різноманітних фільмах і телесеріалах, а, найголовніше, відтворювати історичні місця у реальному масштабі. Так, коли не так давно знімали телесеріал про події, котрі мали відбуватися у портовому єгипетському місті Олександрії на початку минулого століття, було побудовано копію цілої олександрійської вулиці. Цією вулицею зараз може пройти кожен бажаючий, якому пощастить потрапити до єгипетського Голлівуду.

Окрім телесеріалів, нині в Єгипті дуже популярні розважальні музичні програми. Очевидно, що це комерційні проекти, і тому закони комерції часто витісняють арабські вимоги до мистецтва. Існує певний парадокс – в основному єгипетське суспільство за останні 4 роки стало більш консервативним у своєму ставленні до вимог ісламських традицій. Значно збільшилась кількість жінок, котрі погоджуються носити зовсім закриту чорну паранджу, коли залишається відкритою лише вузька щілина для очей. Проте інша частина суспільства повною мірою піддається західним впливам, і тому надзвичайну популярність сьогодні здобули співачки Нансі Аграм і Рубі, котрі є прихильницями зйомки у своїх відеокліпах сцен з максимальною оголеністю. Вони хочуть задовольнити вимоги нового покоління і перебувають під впливом американської свідомості та американського кіномистецтва.

Велику роль в інформаційному забезпеченні єгипетського суспільства відіграють супутникові канали. Варто зазначити, що до 90-х років в арабських країнах не існувало жодного супутникового каналу. І лише у грудні 1991 року з’явився перший супутниковий канал в Єгипті. І вже після того було відкрито у 1992 році другий супутниковий канал Ем-Бі-Сі Саудівської Аравії, резиденція якого знаходиться у Лондоні. З того часу ситуація кардинально змінилася – нині уже нараховується близько 130 супутникових арабських телеканалів.

Серед них є і канали, які працюють на найвищому професійному рівні та можуть скласти конкуренцію світовим гігантам у галузі мас-медіа. Однак останнім часом уряд США втрутився у ринок телевиробництва арабських країн, коли декілька місяців тому американська адміністрація оголосила про створення направленого в арабський світ телеканала “Ель-Хорра”. Серед арабських супутникових каналів є і такі телеканали, котрі мають широке поширення по всьому світу і витримують успішну конкуренцію з американськими телеканалами. Це, в першу чергу, скандально відомий телеканал “Аль-Джазіра”. Хоча тепер американська адміністрація піддає його сильній критиці, загалом ситуація на цьому каналі є не зовсім зрозумілою. Він фінансується катарським урядом і критикує дії США. У той же час, катарський уряд дозволив американським військам знаходитися на своїй території.

Закономірно, що створення таких арабських супутникових каналів має і свої плюси, і свої мінуси. Якщо говорити в сенсі свободи слова і вільного висловлення поглядів, то арабські телеканали надають можливість викласти свою точку зору на поточні політичні події у світі і близькосхідному регіоні. Коли супутникові телеканали відображають реальну картину подій, це впливає на прийняття рішень. Тому що лідери арабських країн уже знають, що якщо вони блокуватимуть правдиву інформацію, то вона все одно стане доступною для населення на незалежних телеканалах.

Водночас, серед інших позитивних сторін появи цих супутникових каналів є і те, що єгипетські громадяни не обмежуються лише переглядом державних національних каналів. Вони мають реальну можливість дізнатися про іншу точку зору. Цілком природно, що поширення та популярність таких телеканалів вплинули і на єгипетську пресу. Позитив у тому, що преса за умови жорсткої інформаційної конкуренції змушена розвиватися таким чином, щоб надавати оперативну і об’єктивну інформацію про те, що відбувається в близькосхідному регіоні.

З іншого боку, закономірно, що розвиток і розширення зони прийому супутникових телеканалів і негативно вплинули на єгипетську пресу. У цілому в Єгипті, як і в інших країнах, з кожним днем наклади друкованих ЗМІ скорочуються. Це відбувається через те, що нове покоління надає перевагу перегляду телевізора і слідкує за подіями у світі через Інтернет, а читає газети дуже рідко. В основному надають перевагу газетам люди середнього віку і старше покоління.

Розширення мережі телеканалів серед інших негативних моментів для преси несе і сегментацію користувачів ЗМІ. В середині 70-х років у Єгипті було дві центральні газети, і тираж кожної з них нараховував 1 мільйон примірників. Тоді населення Єгипту складало близько 40 мільйонів чоловік. Через тридцять років тираж обох газет – менше мільйона екземплярів, хоча населення країни вже майже 70 мільйонів. До того ж, розмаїття типів ЗМІ кардинальним чином вплинуло на рекламу в газетах. Прибутки від реклами в газетах, у зв’язку з конкуренцією з телебаченням, стали значно меншими. аніж раніше. Таким чином, і фінансування друкованих ЗМІ зменшилося порівняно з 60-70-ми роками минулого століття.

Між тим, як би парадоксально це не звучало, насьогодні рівень розвитку телевізійних каналів в арабському світі є вищим, ніж у інших країнах, в тому числі і в європейських. Хоча поширення телевізійних приймачів у різних арабських країнах зовсім не є однаковим. Наприклад, на кожних 2 жителів Бахрейну припадає 1 телевізор. А вже у Судані на 117 осіб припадає 1 апарат. Водночас з розвитком телебачення і інших видів мас-медіа тиражі газет в арабському світі складають близько 50 примірників на тисячу чоловік.

У той же час, тривалість передач супутникових телеканалів з кожним днем збільшується. Тривалість передач усіх арабських телеканалів складає у сумі близько 300 тисяч годин на рік. Але, незважаючи на це, в арабських країнах технічні і фінансові можливості дуже обмежені. Тому багато каналів вдаються до створення дешевих телепередач виключно заради прибутку. Більшість передач є розважальними, і це зроблено з однією метою – отримання максимальних фінансових надходжень.

З політичних причин між арабськими країнами немає співробітництва у сфері медіа-виробництва. Між тим, якщо говорити про європейський досвід, то у середині 90-х років сумарна тривалість телепередач в Європі складала близько 600 тисяч годин. Але це стало можливим у Європі, завдячуючи принципу фінансової інтеграції між усіма європейськими каналами. Європейці спромоглися подолати фінансові складності та успішно розвивають своє медіа-виробництво.

Через те, що в арабських країнах відсутні такі величезні фінансові можливості та не існує такої великої інформаційної інфраструктури, яка існує на Заході, процес подальшого розвитку можливостей телепростору пригальмовується. І це відбувається, вочевидь, тому, що є обмеження на закордонні інвестиції у сфері інформації. Вільний потік інформації в Єгипті та інших арабських країнах говорить лише про технологічний прогрес, а не про культурний процес. Важливо, як люди використовують ту інформацію, котру вони отримують від різних ЗМІ. Бо, на думку єгипетських експертів у галузі телекомунікацій, громадяни мусять використовувати правильно ту інформацію, яку вони отримують. Очевидно, не завжди, коли надається більше інформації, люди стають більше поінформованими. Можна прослідкувати таку парадоксальну ситуацію, що те покоління, яке виросло в умовах тотального розвитку електронних ЗМІ у Єгипті, у підсумку є менш поінформованим про те, що відбувається у світі, аніж те покоління, котре віддавало перевагу друкованим засобам масової інформації.

На сьогодні в Єгипті функціонують ще і три приватні телеканали. Це – “Дрім-1”, “Дрім-2” та “Ель-Мехуа”. Нині йдеться вже і про створення четвертого приватного телеканалу. Крім того, існує ще 18 каналів, які знаходяться у власності єгипетської держави. Серед державних каналів є канали загального профілю і є спеціалізовані канали. Також є 6 регіональних каналів, котрі спрямовані на єгипетські провінції. Серед спеціалізованих каналів є канали спорту, канали для сім`ї і дітей, канал науки, канал медицини та учбовий канал.

Втім, незважаючи на існування приватних каналів, все ж таки останнє слово у розвитку ЗМІ належить уряду. Керівництво країни впливає на розвиток мас-медіа і в Єгипті. І це попри те, що з кожним днем зменшується державна власність на ЗМІ і все більше створюється приватних телеканалів. На це є політичні і економічні причини. Хоча нині не виключається нова форма співробітництва між ЗМІ та урядом, коли існуватиме спільна власність на засоби масової інформації.

На загал, громадяни Єгипту не можуть поскаржитись на відсутність вибору в своєму телеміню. Кабельне телебачення дозволяє продивлятися кілька американських телеканалів, з “Діскавері” та Сі-Ен-Ен включно. Також без проблем можна оплатити перегляд британських, французьких, німецьких, італійських, іспанських телеканалів. А у курортному туристичному Луксорі транслювався навіть польський телеканал.

Крім того, такі каїрські телевізійні канали, як, наприклад, “Ніл ТБ”, транслюють свої новини англійською мовою. Диктори з доброю британською вимовою і гарним вишколом розповідають про те, що трапилося на Близькому Сході і в світі. Проте найбільша увага приділяється подіям в арабському світі і Палестинській автономії. Можна сказати, що тут події подаються “гарячими” і часто коментуються у прямому ефірі провідними експертами з близькосхідних і міжнародних проблем. Однотипні сюжети з різними варіаціями можна побачити на кількох різних каналах. Також часто наводяться виступи пересічних громадян, котрі висловлюють свою точку зору на те, що діється у Палестині, Єгипті та інших арабських країнах.

Коли нещодавно в Палестинській автономії відбувалося масове руйнування будинків, усі без винятку арабські канали, включаючи не лише “Аль-Джазіру”, але й помірковане кувейтське і єгипетське телебачення, постійно передавали репортажі з місця подій, котрі аж ніяк не сприяли покращенню іміджу ізраїльтян в очах арабського світу. Попри всі розбіжності, котрі нині існують між арабськими країнами, саме телебачення і його доступність через супутникові телеканали слугує містком до консолідації арабського світу. Інформаційні технології роблять те, про що ніяк не могли домовитися між собою раніше лідери арабських країн – нині практично сформований єдиний арабський телепростір, а це, безперечно, є першим серйозним кроком до об’єднання політичних і економічних зусиль усього арабського світу...