– Пане Єжи, коли і як у вас з’явилася ідея запровадити премію Юзефа Конрада для українських письменників?

– Ця ідея живе зі мною здавна. Вона виникла ще до того, як я став директором Польського інституту. Річ у тому, що я вже десять років живу в Україні і за цей час зрозумів, що є певні території, про які ми мало знаємо або ж не знаємо взагалі.

Якщо говорити про це в польсько-українському контексті, то так сталося, що тут, на українській землі, народилося чимало етнічних поляків, які були синами і доньками української землі. Деякі з них зробили кар’єру, яка виходить за межі однієї України чи Польщі. Це європейська і світова кар’єра. Світова спільнота добре знає цих людей, але й гадки не має, що вони мають якийсь зв’язок чи то із Польщею через своє походження, чи з Україною через своє місце народження. Серед них є й такі визначні постаті, як Конрад (який, щоправда, став великим британським письменником) і Казимир Малевич – батько художнього авангарду XX століття. (Ми хочемо запровадити премію і на його честь.) Але у світі не знають, що вони поляки, народжені на Україні. Та, власне, про це не знають багато українців і поляків. Тобто, ми хочемо донести це до людей.

Окрім того, в контексті премії Конрада треба сказати, що в цьому році ЮНЕСКО проголосило міжнародний рік Конрада. І ми подумали, що варто знайти таку форму, в якій можна віддати шану цій події – нашій спільній спадщини. А у зв’язку з тим, що Конрад – письменник, хотілося одночасно в такий спосіб допомогти письменникам в Україні. Знаєте, був час, коли Польща отримувала багато різноманітної допомоги від своїх сусідів: німців та інших. А тепер ми вже самі маємо ресурси для допомоги. Невеликі, але маємо і можемо задіяти не тільки для безпосередньо промоції польської культури, але також вибудувати глибші зв’язки. Цією премією для українських письменників ми нагороджуємо за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, ламання стереотипів та універсалізм послання. Саме це й можна безпосередньо віднести до творчості Конрада.  

– А це не означатиме, що ви радше надаватимете перевагу літераторам із польським корінням?

– Ні, абсолютно. По-перше, журі складається з трьох представників України і двох осіб із Польщі. Навіть статистично кажучи, українці в цьому голосуванні мають перевагу. Там будуть такі люди, як Юрій Андрухович, Олександр Богуцький і Тамара Гундарова, з Польщі – Боґуміла Бердиховська. Ну а моя роль як голови, я б сказав, більш технічна. Тобто, щоб все було за правилами. 

– Пане Єжи, а як до складу журі потрапив Олександр Богуцький? Чому ваш вибір зупинився саме на ньому?

– Зараз важливим аспектом усієї цієї події є те, щоб вона була, власне, інформаційно донесена, була успішною в інформативному плані. Інакше вона не матиме сенсу. Вочевидь, ми не знаємо, хто отримає премію. Але всі мають змогу побачити список журі. А для зацікавлення воно повинно складатися із зірок – як у лапках, так і без них. Через це в нашому журі є Юрій Андрухович – знакова постать в Україні і знаний у Польщі. З цієї ж причину тут присутня і пані Бердиховська, яка має дуже добрі зв’язки з Україною. А Олександр Богуцький – це людина, знана в медійному плані, зацікавлена процесом. 

– Тобто, ICTV достатньо широко висвітлюватиме присудження премії?

– Ми співпрацюватимемо з усіма. Не варто говорити, що ICTV автоматично є нашим генеральним медійним спонсором. Просто ми хочемо залучати відомих медівників – таких людей, як пан Богуцький, який знає і читає українську літературу. А з іншого боку, ми маємо на меті не замикатися в тусовочному колі добрих знайомих, тобто літераторів. Важливо сюди допускати певних людей, які можуть сказати: «А король голий», розумієте? Такі люди можуть надати події і надійне підсилення, і новий погляд. 

– Які медійні програми наразі ініціює і підтримує Польський інститут?

– Ми маємо цілу низку різноманітних програм, крім того нас цікавлять певні відносини з медіа в Україні. Вже два роки тут, під нашим патронатом, діє польсько-український клуб журналістів «Без упереджень». Ідея цього клубу в тому, що ми раз на квартал запрошуємо знаного журналіста чи медіаекперта з Польщі. Ця людина приїздить, ділиться досвідом і т. д. Тепер ми на тому етапі, коли хочеться еволюціонувати, розвивати ідею і подумати про розширення медіапрограми. І тут, між іншим, ми вступаємо у певний діалог із «Детектор медіаю», аби разом вибудувати нову довгострокову програму, щонайменше на два роки, і на її основі проводити різноманітні заходи. Починаючи від семінарів чи презентацій і закінчуючи стажуванням українських журналістів у польських медіа. Так що зараз ми напередодні розвитку цієї програми, яку, я маю надію, вдасться впровадити в життя на початку нового року.