Усі зусилля провідних учасників виборчих перегонів на сьогодні зосереджені на тому, щоби перетворити більш чи менш вдалі віртуальні знахідки на реальні події, а реальні події, які можуть негативно вплинути на рейтинг, подати як наслідок віртуальних, політтехнологічних підступів опонентів.

Оскільки багато часу на пошук нових ідей та напруження уяви немає, в діло йдуть старі та перевірені технології. Дії основних політичних сил в інформаційній війні протягом останнього тижня серпня та першого тижня вересня показали, що одні політичні сили збираються симулювати запеклу боротьбу, а інші – симулювати підвищену турботу про «маленьких українців». Очевидно, політики все ще розраховують на те, що їм вдасться конвертувати «віртуальну реальність» у цілком реальні голоси 30 вересня. Проте відверта фальш, а іноді й тупість, із якою робиться симуляція, дозволяє сумніватися в реалізації цих розрахунків та прогнозувати «холодний душ», який виборці влаштують політикам уже 1 жовтня.

Піррові перемоги Януковича і Ющенка

Відомий грецький полководець та цар Епіру Пірр після однієї битви з римлянами промовив слова, які згодом стали крилатими: «Ще одна така перемога, і я залишуся без армії». Перефразовуючи Пірра відповідно до українських реалій, можна сказати, що ще одна така виборча кампанія, і люди перестануть взагалі цікавитися політикою. За 30 днів до виборів політики починають повторюватися і підсовувати глядачам «товар», який уже продавався на виборах у 2002-2006 роках. Це в першу чергу стосується команд Віктора Януковича та Віктора Ющенка. Віртуальний двобій Президента та прем’єр-міністра протягом останнього тижня все більше нагадував так звану «договірну гру», коли сторони в результаті отримують те, чого бажають і про що заздалегідь домовилися за рахунок обдуреної аудиторії.

Отже, Партія регіонів спрямувала основні зусилля на те, щоби завершити операцію з перехоплення ініціативи у «НУ-НС» та БЮТ щодо скасування депутатської недоторканності. Справа в тому, що соціологічні дослідження показують широку популярність ідеї скасування депутатської недоторканності та взагалі обмеження прав парламенту на користь Президента, в тому числі серед прихильників ПР та КПУ. Отже, партіям – членам антикризової коаліції потрібно було за всяку ціну показати своїм виборцям, що вони не гірші від помаранчевих «лузерів», а Банковій – нагадати, що вона не контролює політичну ситуацію.

Проте, незважаючи на антипрезидентську риторику, в діях Партії регіонів проявилося кілька ознак, які вказували на ведення інтенсивного переговорного процесу між командами Ющенка та Януковича. Сторони прагнули створити для себе сприятливі інформаційні приводи, а не розпочинати справжню війну. По-перше, засідання парламенту пройшло без участі головної дійової особи – прем’єр-міністра. Янукович на словах підтримав проведення сесії, але сам вирішив проігнорувати запрошення Мороза, так само як і запрошення Ющенка на засідання РНБОУ, відбувши до Алчевська. По-друге, на засіданні ВР було ухвалено рішення лише про скасування пільг депутатів, тоді як лобійований Морозом варіант розгляду змін до Конституції регіонали та комуністи просто проігнорували. По-третє, за два дні до засідання в прямому ефірі телеканалу «Інтер» (2 вересня 2007 року) Віктор Янукович дав розгорнуте інтерв’ю, в якому чітко заявив мету зібрання: «Я вважаю, що ніяких підстав не збиратися немає. Тобто, головне, що це не несе загрози. От треба відповісти на це питання. Якщо це несе загрозу, наприклад, дестабілізації ситуації в країні, – цього не треба робити. Тому я вважаю, що тут треба дуже виважено підійти до порядку денного і якщо є необхідність в тому, щоб зібратися і розглянути важливі питання для країни, я не бачу нічого тут поганого, я сказав би так».

З іншого боку, у Президента з’явився гарний привід для того, щоб звернутися до народу з телеекранів та ще раз повторити основні меседжі «НУ-НС» (3 вересня 2007 року) про скасування недоторканності та підняття соціальних стандартів. Враження «договірної гри» навколо проведення засідання ВРУ тільки посилилося після заяви Бориса Колесникова в ефірі «1+1» (5 вересня 2007 року) про неодноразові зустрічі з главою Секретаріату Віктором Балогою. Отже, в результаті кожен отримав те, чого прагнув. Ющенко продемонстрував свою силу і рішучість. Янукович позиціонував себе господарником, що, незважаючи на вибори, піклується про захист громадян в осінньо-зимовий період. Саме такі іміджі обох лідерів потрібні для підтримки віри і лояльності електорату.

До вдалих ходів Партії регіонів також треба віднести широке висвітлення факту оприлюднення декларації про доходи Рината Ахметова. Для нього ця виборча кампанія має стати завершальним етапом легалізації в політиці, поступового відходу від іміджу олігарха в бік політика-законодавця, подібно до намагань іншого олігарха Віктора Пінчука позиціонувати себе насамперед патріотом, європейськи мислячим інтелектуалом і меценатом. Звісно, такий крок сподобається не всім, адже серед своїх доходів Ахметов задекларував як зарплату депутата, так і доходи від бізнесу. На цьому контрасті представникам «НУ-НС» та БЮТ зручно показувати лицемірство верхівки Партії регіонів, які заявляють про відділення влади від бізнесу і скасування пільг. Де гарантія, що Ахметов все-таки відмовиться від зарплати депутата в новому парламенті?

Водночас, після рішення РНБОУ про відсторонення міністра з надзвичайних ситуацій у ПР з’являється чудова нагода завершити перетворення Нестора Шуфрича на головного викривальника Президента. Тепер регіонали свідомо завдаватимуть удар за ударом по слабких місцях Ющенка: його честолюбству, переконаності у власній правоті та по поведінці членів його родини. Такого висновку можна дійти, судячи зі слів Бориса Колесникова про те, що кодекс честі Партії регіонів під час виборчої кампанії не поширюється на Президента, оскільки він не є суб’єктом виборів. Тож можна вважати, що Банкову офіційно попередили: в разі продовження курсу на ведення кампанії «без гальм» (про яку автори писали в попередньому матеріалі), Ющенко зазнає відчутних ударів по іміджу.

Наприклад, продовження може отримати сюжет зі звільненням Ігоря Слісаренка з 5-го каналу. Журналіст наполягає, що його звільнили за оприлюднення інформації про вартість навчання молодших дітей Президента в одній із київських гімназій. З відповідними заявами на підтримку Слісаренка виступили Інститут масової інформації та Київська незалежна медіа-профспілка, яка вже займалася питанням виплати заборгованості із зарплати колективу «Без Цензури» – партійної газети «Нашої України». Навряд чи ПР не скористається з нагоди роздмухати навколо звільнення Слісаренка скандал та провести паралелі зі скандалом навколо журналіста «Української правди» та старшим сином Президента. У всякому разі, Ганна Герман уже встигла затаврувати звільнення Слісаренка як ворожий акт команди Президента проти преси. Далі буде?

До відверто провальних ходів варто віднести два з половиною рімейка політтехнологічних сюжетів 2004-2005 років. По-перше, це невдала спроба реанімації «Тимошенкогейту» в прямому ефірі «Свободи» із Савіком Шустером 31 серпня. Номер списку Партії регіонів, колишній лідер «Віча» Інна Богословська, звинуватила БЮТ та особисто Юлію Тимошенко в корупції, приводячи як доказ відеокасету, яка нібито містить епізод про готовність Тимошенко підкупити суддів. Як відомо, у травні 2004-го Володимир Боровко, який назвав себе екс-помічником Тимошенко, передав на підконтрольні СДПУ(о) та Адміністрації Президента телеканали («Інтер», «1+1») відеокасету, на якій Тимошенко вела розмову про підкуп суддів. Проте вже за місяць скандал вичерпався. Рімейк «Тимошенкогейту» у виконанні Богословської матиме ще менший період життя. Хоча не виключено, що це був пробний камінь і технологи ПР просто вирішили заміряти реакцію аудиторії на подібні викиди компромату. Навіть ціною втрати такого перспективного спікера, як Богословська, для впливу на масив виборців, що вагаються. Адже навряд чи тепер серед тих, хто ще не визначився з політичним вибором, хтось повірить словам юриста (освіта Богословської), який відверто нехтує принципом презумпції невинуватості.

По-друге, 5 вересня Партія регіонів таки не втрималася і вкотре оголосила про намір організувати всеукраїнський референдум про запровадження другої державної мови. Аби замаскувати плагіат ідеї в об’єднаних соціал-демократів та блоку «Не так!», використаного на виборах 2006 року, та повторення власних гасел 2004 року, регіонали крім статусу російської мови пообіцяли винести на референдум і питання позаблокового статусу України та виборності губернаторів. Не виключено, що Партія регіонів розраховує таким чином спровокувати «НУ-НС» або БЮТ на різку реакцію, щоби мати привід для нового витку обвинувачень цих сил у націоналізмі та антиросійських настроях.

По-третє, постали два інформаційні приводи, створені Януковичем та Чорноволом. 3 вересня побачила світ дивна заява Януковича про готовність заради комфорту київських водіїв пересісти зі службового автомобіля у гелікоптер. Це нагадало такі ж безглуздо-символічні обіцянки Президента (у 2005 році) знести паркан на Банковій та заборонити проїзд високопосадовців із мигалками і затримкою руху на вулицях Києва. Звичайно, це дуже американський хід, який мав ще раз засвідчити, що прем’єр-міністр – така ж людина, як і всі, що йому близькі інтереси звичайних київських водіїв, які годинами стоять у корках. Проте версія з гелікоптером – надто вже екстравагантна та вразлива для глузування та іронії. Наприклад, на СТБ просто процитували прем’єра, не подавши контексту, в якому ці слова були сказані (поїздка Януковича на лівий берег Києва та призупинення руху на Московському мості). Залишається лише почекати, доки хтось із БЮТ чи «НУ-НС» (швидше за все Луценко, це його стилістика) порадить дати Януковичу ракету і відправити його на Марс. На звання «ляпу № 2» претендують слова Тараса Чорновола, процитовані на 5-му каналі (29 серпня 2007 року) про те, що «яєчний замах» на Януковича підготувала адміністрація Кучми за допомоги Івано-Франківської ОДА. Депутат хотів таким чином проілюструвати змову між Кучмою та Ющенком проти Януковича, однак більшість ЗМІ звернули увагу на те, що регіонали нарешті визнали інсценізацію замаху та безпідставність наступних звинувачень опозиції у його підготовці.

Тим часом, у команді Президента, очевидно, вирішили згадати гасло президентської кампанії 2004 року «Не словом, а ділом!». На Банковій певний час не вірили, що Партія регіонів піде на участь у сесії розпущеної Верховної Ради. Регіонали добре тримали паузу: ще 30 серпня Віктор Янукович заявив, що остаточне рішення ще не ухвалене. Проте як тільки стало відомо про підготовку засідання та явку Партії регіонів, на Банковій ухвалюється рішення про симетричну інформаційну активізацію.

Віртуальному скасуванню недоторканності було протиставлене віртуальне «судилище» членам уряду Януковича. Такого видовища країна не бачила з часів Леоніда Кучми. Різниця полягала лише в тому, що за Кучми не можна було б уявити, як міністри вишли би сухими з води після розносу на РНБОУ. Незважаючи на те, що на Банковій вирішили запозичити інструментарій Адміністрації часів Медведчука, а саме використання силовиків та засідань РНБОУ для викриття, критики і звільнення незручних міністрів із наступним проведенням відповідної інформаційної кампанії на підтримку дій Президента, до майстерності попередників команді Балоги ще далеко.

По-перше, так і залишилося незрозумілим, який головний меседж хотів донести Президент, проводячи засідання РНБОУ: покращення соціальних стандартів згідно проголошених ще в липні ініціатив чи покарання міністрів Шуфрича і Рудьковського. Ющенко спробував виступити одразу у двох ролях: як лідер політичної сили та як глава держави. Згодом це дало привід Шуфричу звинуватити Президента в політичних переслідуваннях, а главі уряду – проігнорувати рішення РНБОУ. В інформаційному просторі це дає можливість для демонстрації слабкості Президента та нездатності впливати на кадрову політику в державі.

По-друге, варто було залишити журналістів на вступну промову Президента та репліки лояльних йому силовиків (СБУ) та губернаторів, у яких Шуфрича та Рудьковського стерли би на порох, наводячи «жахливі» факти і наслідки їхньої некомпетентності. І тільки після цього попросити пресу залишити засідання. За таким сценарієм відбуваються «розбори польотів» у Кремлі та відбувалися за Кучми. Тільки в такому разі Шуфрич із його наступними епатажними заявами виглядав би неадекватно, або взагалі був би виведений із рівноваги. Що ж, у Банкової ще є час внести корективи в інформаційне висвітлення «викривальних» засідань РНБОУ.

Серед вдалих інформаційних ходів «НУ-НС» знову варто відзначити блискавичну реакцію міністра оборони Анатолія Гриценка. Цього разу йому довелося захищати честь свого відомства від провокативних заяв Юлії Тимошенко. Лідер БЮТу, скориставшись із інциденту з побиттям солдата в «Десні», звинуватила Гриценка у незадовільній роботі та оголосила про намір взагалі скасувати весняний призов 2008-го, звичайно в разі перемоги на виборах. Міністр, що входить у десятку списку «НУ-НС», відповів у спокійній і переконливій манері: навів факти, які повністю спростовують слова Тимошенко про кількість солдат, що гинуть на строковій службі. Цього разу міністра процитували «1+1» та «Інтер», а також 5-й канал та НТН (3-4 вересня 2007 року).

Взагалі, оцінюючи інформаційну картину останніх 7-10 днів, можна стверджувати, що кампанія «НУ-НС» набуває досить виразного «адміністративного» забарвлення. Всі ключові повідомлення звучать із вуст чиновників, які за законом взагалі не повинні брати участі у виборах та коментувати ситуацію, використовуючи своє службове становище. Таких прикладів можна навести щонайменше чотири, не рахуючи засідання РНБОУ. Зокрема, 29 серпня 5-й канал процитував інтерв’ю виконуючого обов’язки глави СБУ Валентина Наливайченка радіо «Свободі» про те, що міністр транспорту Микола Рудьковський покриває своїх співробітників-корупціонерів. При цьому жодних імен чи фактів названо не було. Виглядає так, ніби голова СБУ виступив на «розігріві» аудиторії перед проведенням засідання РНБОУ.

30 серпня заступник глави Секретаріату – представник Президента в ЦВК Марина Ставнійчук – на брифінгу заявила, що «Пора» не може брати участь у виборах як окрема політична партія. Це можна розцінювати і як тиск на суд, і як підготовку громадської думки до відповідного рішення суду.

31 серпня Президент України використав координаційну нараду правоохоронних органів для оприлюднення «антикорупційних ініціатив», які відверто виглядають як передвиборчі гасла («Інтер», «1+1», 5-й канал). Схожі кроки напередодні виборів 1998-го, 2002 років регулярно робив Леонід Кучма, підписуючи чергові декларативні укази про посилення боротьби з корупцією. 1 вересня міністр оборони Анатолій Гриценко заявив про зрив програми утилізації боєприпасів із вини уряду. У контексті останніх надзвичайних подій (залізничних аварій та пожеж) слова міністра прозвучали як похмуре пророцтво, підтверджуюче занепокоєння Президента здатністю уряду Януковича гарантувати національну безпеку.

Така інформаційна тактика Банкової може бути виправданою, якщо заяви високопосадовців супроводжуватимуться конкретикою. В цьому найкращим інформаційним ходом Секретаріату можна вважати продемонстровану на деяких телеканалах зустріч Віктора Ющенка із мешканцями сіл Щасливе і Гора Бориспільського району Київщини («1+1», СТБ, 30 серпня 2007 року). Президент чітко вказав на винного у конфліктній ситуації (суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Корнієць) та вказав чіткі терміни покарання корупціонера і вирішення спору навколо землі на користь селян. В телекартинці Президент виглядав рішуче і переконливо, маючи вигляд людини, яка знає, що потрібно робити, і готова йти до кінця. Тобто, з інформаційної точки зору, це був конкурентоспроможний продукт порівняно з інформаційним продуктом, який пропонує Тимошенко.

До інформаційних викликів, які постали перед «НУ-НС», варто віднести чергову активізацію теми «любих друзів» у зв’язку із заявами Бориса Березовського в ефірі 5-го каналу (3 вересня 2007 року). Це знову таки рімейк скандалу, що розгорівся у жовтні 2005-го, коли Березовський почав шантажувати Президента та членів його команди можливістю розкриття інформації про нібито фінансування президентської виборчої кампанії Віктора Ющенка. Тепер головні звинувачення Березовський висуває проти Давида Жванії – головного фінансиста «Народної самооборони» та Юрія Луценка. Причому, опальний олігарх прямо вказав на Партію регіонів, точніше на контрольоване нею Міністерство юстиції, як ініціатора скандалу. Регіонали вустами Інни Богословської поспішили заявити, що поява Березовського пов’язана з інтригами Юлії Тимошенко. Сама схема активізації скандалу дуже нагадує технології, які використовувалися командою Медведчука у 2003-2004 роках. Варто пригадати, що в 2005-му першим про «платіжки Березовського» заявив Леонід Кравчук, а інші есдеки були серед головних ньюсмейкерів скандалу.

Свідки Юлії

Непогано спланована і заточена на тотальність кампанія Блоку Юлії Тимошенко продовжилася на минулому тижні подальшим розгортанням рекламного проекту, який за змістом цілком міг би називатися «Свідки Юлії». До невдоволеного цінами автолюбителя та шахтаря, який даремно колись боявся прем’єра Тимошенко, долучилася вчителька, яка у часи її прем’єрства вперше відчула турботу влади про педагогів, та мужчина невизначеної професії, змучений ностальгією за програмою «Контрабанда-стоп». Ефективність роликів у рамках цього проекту можна оцінювати по-різному, але в послідовності його авторам не відмовиш.

Але й послідовна кампанія потребує час від часу освіжаючих імпульсів та нестандартних ходів. Постійний пошук додаткових інформприводів підштовхнув лідерку БЮТ до вже згадуваних вище несподіваних інвектив на адресу «помаранчевого» міністра оборони Анатолія Гриценка й обіцянки зробити цьогорічний осінній призов до збройних сил останнім. Ефект від широко тиражованої заяви дещо пригас після публічної реакції міністра, але був досить старанно простимульований виступами в ефірі «1+1» заступника лідерки БЮТ Олександра Турчинова, а наступного дня – вже екс-бютівця, нині вільного демократа Дмитра Видріна.

Завершальним актом «армійського» сюжету стало, очевидно, підписання зобов’язання перед молоддю та молодими сім’ями України, що відбулося у четвер на відкритті шепетівського клубу, – до переліку чисельних обіцянок потрапила і теза про перехід до професійної армії з 2009 року та відміну призову вже після новорічних свят.

Важко сказати, чому об’єктом інформаційної атаки став саме Анатолій Грищенко: чи то він став випадковою жертвою обраної резонансної теми, чи то Юлія Володимирівна вирішила трошки «підтиснути» конкурентів у боротьбі за голоси «помаранчевих» виборців, а заодно – присадити міністра оборони, що впевнено набирає політичну вагу. Зате майже з певністю можна сказати, що претензії, висловлені Тимошенко до оборонного відомства, можуть стати ще одним аргументом у конфлікті навколо статусу Президента як Верховного головнокомандуючого і будуть використані в інформаційному протистоянні. Комусь знову не терпиться наступити на дитячі граблі?

За все хороше

Медійна кампанія Володимира Литвина і блоку його імені не принесла якихось відкриттів. Асортимент рекламних роликів на провідних телеканалах не змінився, хоча на деяких київських вулицях зникли білборди з неаргументованим твердженням «Країні потрібен Литвин» – мабуть, країні, як завжди, в першу чергу потрібні гроші.

Сам екс-спікер зосередився на поїздках по регіонах. Не забуваючи при цьому поширювати через прес-службу блоку чергові пропозиції щодо облаштування України. Вони потрапляли в стрічки інформагентств, але чи доходили до широкого загалу майбутніх виборців, які би могли оцінити їх оригінальність, а тим більше реалістичність, – залишається під питанням. Тим більше, що в українській політиці не заведено перейматися обґрунтуванням обіцянок, а донести свої меседжі до маси телеглядачів можна лише на дуже затратній основі – особливо коли мова йде не про головних політичних конкурентів.

Для ілюстрації наведемо кілька внесених блоком Литвина пропозицій, які він має намір втілити у життя після того, як потрапить до парламенту:

– ідея про відміну діючого Закону «Про державну службу» та надання працівникам бюджетної сфери статусу держслужбовців;

– встановлення у Верховній Раді системи персонального голосування, – щоби кнопка реагувала на тиск вагою не менш як 70 кілограмів;

– вибори суддів на місцевих виборах та обмеження терміну їх роботи до 5-ти років.

Не оминув свою увагою Литвин і гонку обіцяних виплат за народження дитини, яка розгорнулася між Президентом і прем’єр-міністром, висловивши припущення, що виплата допомоги при народженні дитини грошима призвела до того, що зросла кількість дітей, від яких відмовляються батьки й віддають їх у сиротинці, а також зросла дитяча смертність і кількість дітей, народжених передчасно. Натомість, екс-спікер запропонував свій рецепт вирішення демографічної проблеми – шляхом видачі безвідсоткових кредитів на житло для молодих сімей із подальшим його погашенням за рахунок держави в залежності від кількості народжених дітей. З яких джерел фінансуватиметься грандіозний соціальний проект, не пояснюється. Утім, будьмо справедливими – до такого рівня деталізації не опускається практично ніхто з учасників перегонів.

Ветерани лівого флангу

Традиційні учасники парламентських перегонів, що наряду із соціалістами презентують лівий фланг українського політичного спектру, – комуністи та прогресивні соціалісти – знову демонструють консервативність підходів до технологій власного інформаційного просування. Це і не дивно – ідеологічні засади, яких дотримуються ці політичні сили? визначені давно і надовго, й апелюють вони до цілком сталої, хоча й дедалі меншої частини електорату. Це дозволяє протягом тривалого часу тій же КПУ утримуватися в обоймі парламентських партій, а ПСПУ після вильоту з «вищої ліги» – утримуватися у «напівпрохідному» статусі.

Відсутність власного потужного медійного ресурсу чи вагомого впливу на телеканали, який дозволяв би проводити сплановані інформаційні кампанії, визначає інформаційну стратегію як КПУ, так і ПСПУ, в якій упор робиться на партійні друковані видання і безпосередні зустрічі з виборцями. Цього, очевидно, вистачає для роботи зі своїм електоратом. У загальнонаціональному медіапросторі лідери КПУ і особливо ПСПУ з’являються швидше зі статусних міркувань та для просування якихось окремих меседжів.

Очевидно, шукати шляхів розширення електорату і застосовувати хоч якісь проривні технологічні прийоми в ході нинішньої виборчої кампанії лідери обох політичних сил вважають невиправданим ризиком.

Тим не менше, окремі нюанси в актуальній політичній поведінці лівих партій існують. Намагаючись зберегти і по можливості перехопити хоч невеликий відсоток спільного електорату дві партії на сьогодні знаходяться у дещо відмінній ситуації. Позбавлена парламентського статусу ПСПУ може дозволити собі не обмежуватися  безоглядною критикою ідеологічно чужих політсил, але й отримали додаткові аргументи для інвектив на адресу комуністів із соціалістами, які продемонстрували, так би мовити, свою «зрадницьку» суть і пішли на коаліційний зговір з буржуазно-олігархічною Партією регіонів.

Натомість, політичні обставини для КПУ змінилися, входження до коаліції і вперше за багато років повернення хай навіть незначного представництва у виконавчій владі змушує комуністів підредагувати звичну популістську та антиурядову риторику. Тепер публічні виступи лідера КПУ Петра Симоненка в телеефірі (а він звично залишається практично єдиним спікером своєї партії) переважно зводяться до трансляції досить одноманітного меседжі – про перетворення України на парламентську республіку і ліквідацію посади президента, які підкріплюються традиційними ідеологічними жупелами на зразок державного статусу російської мови і антинатовською риторикою. Але оскільки весь цей набір штампів доводиться ділити не лише з колегами по лівому табору, то комуністична верхівка, очевидно, визначила, що вельми спокусливим аргументом для їхнього електорату буде якраз новий «провладний» статус партії, який виділяє їх на фоні втрачених електоральних позицій СПУ і все більшої маргіналізації прогресивних соціалістів. Саме в цьому руслі можна оцінювати доволі несподівано озвучені претензії лідера комуністів на посаду спікера новообраного парламенту. Малоймовірність такого повороту подій перетворює таку заяву на суто технологічний хід, покликаний підкреслити особливий статус Компартії у післявиборчих розкладах.

Серед меседжів, з якими виступила в ході цієї виборчої кампанії лідерка ПСПУ Наталія Вітренко, звернули на себе увагу – правда, переважно експертів та журналістів – лише два. Вона, зокрема, запропонувала власну технологію проведення виборів і підрахунку голосів для запобігання можливим фальсифікаціям.

На її думку, необхідно підготувати бюлетені для голосування не з багатьма ступенями захисту, як пропонується, а ввести спеціальний восьмизначний номер, у якому будуть вказані, зокрема, номер виборчої дільниці, де він видається виборцю. При цьому лідерка партії підкреслила, що людина, яка прийшла на вибори, повинна одержати запечатаний пакет із бюлетенем і його копією, на яких стоятиме «мокра печатка» виборчої дільниці. Після голосування копія такого бюлетеня залишатиметься у виборця. Як стверджує Наталія Вітренко, «таким чином до контролю за результатами виборів підключаться не тільки політики, але й виборці, а таємниця вибору буде збережена».

ПСПУ також обіцяє у разі проходження до Верховної Ради запровадити федеративну форму устрою і подвійне громадянство, а також має намір надати автономію Закарпаттю і Галичині. Втім, всі ці вигадливі меседжі призначені виключно для внутрішнього вжитку, оскільки, як ми вже зазначали, можливостей для їх розкрутки в загальнонаціональному масштабі у прогресивних соціалістів немає.

Взагалі, треба відзначити, що ліві партії на сьогодні перебувають у досить специфічному становищі. З одного боку, вони є або номінальними, або перспективними союзниками Партії регіонів, бо лише цей союз дозволяє їм розраховувати на отримання хоч невеличкого «шматочка» владного ресурсу – як у ході виборів, так і після них. З іншого боку, фінансово й організаційно потужна Партія регіонів активно «об’їдає» залишки електорату своїх лівих союзників, без особливих застережень переймаючи їх риторику – і була зовсім би не проти з’їсти його весь. Це змушує й комуністів, і соціалістів, і їх особливо прогресивних конкурентів час від часу публічно демонструвати окремішність своєї позиції – як це зробив Мороз, вказуючи на недоцільність ініційованого ПР референдуму, чи як Вітренко – яка заявила, що ПСПУ не має наміру входити в коаліцію в майбутньому парламенті, якщо політичні сили – учасники коаліції задекларують вступ країни до НАТО і СОТ.

Тим часом, на думку багатьох експертів, прохід цих сил до парламенту можливий лише при серйозній підтримці з боку регіоналів. Тому цікаво буде спостерігати, хто саме з лівих партій, яким чином і з якими втратами (а може, і здобутками) виплутається з цієї непростої ситуації. Слідкуватимемо разом.

У пошуках «фішки»

Доля новостворених політичних проектів на цих виборах виглядає ще більш сумно, ніж зазвичай.

Створення цієї публікації стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду «Відродження» та Агентства США з міжнародного розвитку. Висловлені тут погляди належать автору (авторам) та необов'язково відображають точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Міжнародного фонду «Відродження».