А американські журналісти вкотре замислилися над професійними стандартами.

Отже, перший персонаж скандалу – 27-річний чорношкірий репортер Джейсон Блер. Влітку 1998 року, коли він прийшов до газети “Нью-Йорк таймз” на стажування, Блер вивчав журналістику в університеті Меріленда. В редакції до нього поставилися прихильно, адже уряд тоді ініціював програму з диверсифікації найманих працівників і наявність представників меншин в колективі мало б гарно позначитися на іміджі газети. Попервах Джейсон Блер писав з помилками і редакторам доводилося виправляти їх або спростовувати на шпальтах газети, з ним проводили регулярні лекції про акуратне поводження з фактами. З ким не буває?! Але йому подовжили стажування і у 2001 році взяли у штат. Потім стане відомо, що Блер кинув навчання в університеті й ніхто не перевіряв, чи успішно він склав іспити щодо професійних норм і чи отримав університетський диплом. Та відколи Джейсон почав працювати в газеті, проблеми з акуратністю його статей тільки загострилися і торік у квітні редактор інформації Джонатан Лендмен уперше подав сигнал біди, розіслав адміністраторам ньюзруму розпачливий е-мейл: “Ми повинні заборонити Джейсону Блеру друкуватися у нас! Прямо зараз!”. Він послався на зависокий показник помилок у його повідомленнях, які ледве встигає відстежувати. Однак застереження лишалося без відповідної реакції менеджерів упродовж року. Блера перевели з хроніки до спортредакції і Лендмен надіслав колезі, що очолює спортвідділ, окреме побажання: “Якщо візьмете до себе Джейсона, будьте обережні!”, але і воно не мало наслідків. Потім Блеру несподівано доручили висвітлювати резонансну тему – стрілянину вашингтонського снайпера. І редакцію засипали численні скарги від читачів, газета була змушена друкувати спростування і виправлення. Тоді інший редактор Джим Робертс визнав, що Блер встановив рекорд неакуратності й за ним треба дуже пильнувати. До самого звільнення Блера колеги оцінювали його суперечливо, бо мало хто здогадувався про відверті фальсифікації. Одні вказували, що “цього писаку важко відшукати, а часом взагалі неможливо встановити, де він", інші, що "він охочий до праці й енергійний".

У походеньках Блера є кумедні епізоди, які свідчать про те, що менеджери просто не хотіли помічати його зухвалого недбальства. Репортер якось подав до бухгалтерії звіт про витрати, де вказав купівлю речей домашнього вжитку, сигарет і серветок в універмазі Маршаллів у Вашингтоні, де він ніби-то писав про злочини вашингтонського снайпера, але чек надав з одноіменного універмагу в Нью-Йорку. Виявилося, що про цю подію Джейсон писав, сидячи у себе вдома у Брукліні й дивлячись телевізор. З жовтня 2002 по квітень 2003 Блер написав статті з 20 міст у 6 штатах, але у бухгалтерії газети немає жодного чека за його проживання у готелі, чека за оренду авто чи квитка на літак. Тепер цей репортер постав перед загрозою суду, якщо газета дійде висновку, що фальсифікації є порушенням не тільки професійних норм, але й законів США.

Задля уникнення звинувачень у расизмі після звільнення чорношкірого “Нью-Йорк таймз” виступила з поясненнями. Факти порушень Блера протягом 4 років були зібрані і опубліковані у недільному додатку. Це зайняло 20 колонок; обсяг значний - 14 тисяч слів. Професійне видання “Едітор і паблішер” загострило увагу на півтора десятках внутрішньоцехових проблем та дійшло прикрих висновків про газетну кухню. Критик Сіро Скотті зазначив, що обмани молодого репортера були настільки очевидні, що слід вести мову про кепський стан медіа-бізнесу. Не реагуючи на попередження правдивого Лендмана, - пише Скотті, - газетні керівники стимулювали розбещеність Блера, щоразу давали йому другий шанс - тільки, щоб представник меншин у них лишився.

Слід нагадати, що подібний скандал з брехливим журналістом стався у США 5 років тому. Тоді з видання “Нью ріпаблік” вигнали репортера Стівена Гласса, якого й досі жоден засіб масової інформації не хоче брати на роботу. На основі своїх вигадок він написав новелу “Фабуліст” про те, як можна безкарно нехтувати журналістськими стандартами. Та Скотті зауважив, що фантазер Гласс – аматор у порівнянні з зухвалим Блером. Останній переймався тільки задоволеннями і можливостями, які надавав статус співробітника престижної газети.

Головний урок “афери Блера” в тому, що американська журналістика захопилася „полюванням” за представниками меншин. Але ж не в цьому їхні заслуги! – зауважує Скотті. - Проблема тут полягає в наївній відданості політиці добрих намірів (диверсифікований колектив ЗМІ, який відображає диверсифікацію поглядів у диверсифікованому суспільстві), яка подекуди завдає лише шкоди і, зокрема, загрожує втратою професійних стандартів, зниженням якості журналістського продукту, без якого здобутки демократії нічого не варті. Однак випадок із Блером не є аргументом проти залучення до журналістики представників меншин. Навпаки, це виняток, що підкреслює цинізм медіа-істеблішменту й небезпечну самовпевненість менеджерів ЗМІ, - емоційно підсумовує критик.

Після скандалу з Блером “Нью-Йорк таймз” розпочала розслідування роботи дописувачів, до якого залучили і незалежних фахівців. Вони виявили 63 факти плагіату, помилок, порушень редакційного статуту протягом останнього півроку, та схопили на гарячому досвідченого репортера і лауреата престижної Пулітцеровської премії 43-річного Ріка Брегга. Як повідомило професійне видання “Журналізм ревю”, рік тому він фальсифікував нарис про флоридських ловців устриць. Тоді газета відправила лауреата у двотижневе відрядження на узбережжя Карибського моря і замовила матеріал, який мав би бути надрукований у співавторстві з позаштатним кореспондентом у Флориді Весом Йодером. Та Брегг надрукував матеріал тільки під своїм ім’ям, а Йодеру, який збирав інформацію, брав численні інтерв’ю, нічого не заплатили. Комісія встановила фальсифікацію за листом героя публікації, який вирішив уточнити у редакції, чи справді зустрічався з ним і брав інтерв’ю пулітцерівський лауреат? Практика співробітництва штатних репортерів із позаштатними у США розповсюджена дуже широко. І щоб уникнути претензій, американці розробили норми такої роботи, які викладені на сторінці CJR в Інтернеті (http://www.cjr.org). Там вказано, що “позаштатний автор надає штатному репортеру більшу частину потрібної інформації у вигляді тексту або, якщо треба, у вигляді нотаток, які підлягають подальшому опрацюванню”. Брегг не став заперечувати, що Йодер збирав інформацію замість нього. Через два дні після оприлюднення факту фальсифікації Ріка Брегга відсторонили від виконання обов’язків у “Нью-Йорк таймс” на невизначений термін, що може означати швидке звільнення. Ось така примха долі сталася з досвідченим журналістом, який колись завоював престижну серед колег премію Пулітцера у 1996 році за “елегантно написані статті про сучасну Америку”!