Щойно колишній віце-президент адміністрації Клінтона Ал Гор заявив тиждень тому в програмі „60 хвилин” на каналі CBS та в інших ЗМІ про те, що він не братиме участі у президентських перегонах’2004, хоча особисто в нього є „й енергія, й бажання розпочати ще одну кампанію (але не зараз)”, світові медіа виказали неабиякий інтерес до гіпотетичного „лідера вільного світу”. Палке обговорення, зокрема, викликали його докори стосовно заангажованості американських політичних видань. В інтерв’ю газеті New York Observer Гор, зокрема зазначив, що ЗМІ в Сполучених Штатах оприлюднюють „голоси основних політичних інституцій, котрі переспівуються з посланням Республіканської партії”. Як приклад Гор навів студію Fox News, газету The Washington Times та радіо-шоу Rush Limbaugh, зазначаючи, що вони „фінансуються заможними ультра-консервативними мільйонерами, котрі уклали політичні угоди з адміністрацією республіканців”.

Ал Гор пообіцяв, що якщо він знову приєднається до президентських перегонів, то він не приховуватиме свою точку зору, а буде „рубати правду-матінку ”.

Опоненти Гора не заставили на себе довго чекати. Центр медіа-досліджень (Media Recearch Center) на своєму сайті називає останні заяви Гора „перевтіленням” колишнього віце-президента. А відтак –у разі його виходу на передвиборчу президентську дистанцію – прогнозують, що „майбутня виборча кампанія має стати великою забавою для споглядання”.

Республіканські політтехнологи порівнюють висновки Гора з риторикою Клінтонівського Білого Дому зразка 98-го року, але називають їх куди „бридкішіми”. Особливе їхнє обурення викликало твердження Гора про те, що „більшість американських мас-медіа погано усвідомлюють всеохоплюючий вплив на них „п’ятої колони”. Себто, коли з дня в день усе, про що говорять республіканці, вприскується в ЗМІ надмірними дозами, то нівелюється саме розуміння останніми того, що є об’єктивною інформацією.

Як антитезу Гору республіканці згадують іншого американського президента – Річарда Ніксона (відомого своїм жорстким обходженням з пресою – „Детектор медіа”). Мовляв, навіть уявити не можна, якою була б реакція медіа, якби Річард Ніксон заїкнувся про змову проти нього четвертої влади. Як мінімум, це сприймалося б як поганий тон і недалекоглядна політика: протиставляти себе медіа ніколи не є розумним, і часто змахує на завуальовану ненависть до вільної преси, пояснюють Гору.

Чи справедливі закиди Гора щодо п’ятої колони, запитує британська The Guardian. Адже звинувачення колишнього топ-політика і професора журналістики Колумбійського університету серйозні. Інформаційна наживка для ЗМІ, стверджує Гор, зароджується в штаб-квартирі республіканців. А за тим студія Fox, The Washington Times та радіо Rush „створюють маленьку ехо-камеру”. Невдовзі вони починають клювати мейнстрімівські медіа, що ті ніби-то проігнорували важливу тему. Відтак доволі швидко на арену виходять інші інформаційні медіа і, кривлячи душею, підхоплюють так звану об’єктивну інформацію. В такий спосіб, переконаний Гор, меседжі республіканців вплітаються в канву національних новин.

„Найбільш конфузливим перекрученням Гора” республіканці називають його теорію новітньої історії журналістики, де трактується, що поява ток-радіо та Інтернету є причиною зниження стандартів об’єктивності ЗМІ. Сам Гор в газеті New York Observer пояснював це так:„Вони продають гібрид-продукт: новини плюс добавка для перетравлення новин. Якою б не була передача – розважальна програма, інформаційна, тощо – якщо вона змішана з чиєюсь точкою зору, коментарем – це вже щось зовсім інше.” Гору, після усього його шквалу критики на адресу ЗМІ, нагадують про його власне „мереживо” для інформаційної канви дворічної давності, коли в період президентських перегонів, в студії CNN, він, „не моргнувши”, приписав собі в заслуги ініціативу створення Інтернету, а телемережі після цього мовчали впродовж тижнів. Республіканці, аби відволікти громадськість від викривальних закидів Гора на адресу інформаційної політики Буша, поспішають пояснити американцям, що екс-віце-прем’єр знає, що нікуди не потрапить 2004 року, а тому рубає правду-матінку аби вирізати з пам’яті виборців „карикатури” 2000 року.