Формат “реального телебачення” поглинула криза перехідного віку і, щоб зберігати високі рейтинги, ТБ експериментує з новими його формами. Голівудський канал Ю-Пі-Ен, відомий урбаністичними серіалами, вирішив зробити ставку на красу і почав знімати реал-шоу із супермоделлю Тайрою Бенкс. Воно називатиметься “Шоу супермоделей Ю-Пі-Ен” і буде таким собі загальнонаціональним конкурсом краси. На сайті телеканалу в Інтернеті будь-яка дівчина 18-27 років може розмістити резюме. 8 фіналісток пройдуть у Нью-Йорку інтенсивні курси моделей під пильною увагою прихованих телекамер. Їм належить відбути фітнесс-підготовку, навчитися гарно ходити і фотографуватися. Переможниця отримає контракт із одним з модельних агентств.



Не пройшло і трьох місяців, як діснеєвський канал Ей-Бі-Сі спільно з англійською “Гранадою” почав зйомки реал-шоу під робочою назвою “Я - знаменитість... і заберіть мене звідси”, як його конкуруючий канал Сі-Бі-Ес подав до суду. Річ у тім, що діснеєвці вважають, що “Знаменитість” копіює формат і вигляд їхнього популярного “Останнього героя” та хочуть заборонити конкуренту показувати шоу в США. В серпні це реал-шоу вийшло на екрани у Великобританії, а в Америці заплановане до показу у лютому наступного року. У позові Сі-Бі-Ес написано: “Це шоу було спеціально придумане, щоб затьмарити “Останнього героя” і виїхати на його популярності... Це шоу також побудоване на принципі кількох груп учасників, що змагаються у віддаленій і необжитій місцевості, коли їм доводиться сидіти на рисі й воді та долати фізичні й ментальні утруднення”. Адвокати зазначають, що кульмінацією кожного епізоду “Знаменитостей”, як і в “Герої”, є відбіркова церемонія, де ведучий драматично сповіщає, хто з учасників вибуває з гри, із обов’язковим інтерв’ю невдахи. До того ж англійський варіант “Знаменитостей” знімався на австралійських островах, де й друга гра “Героя”. Сі-Бі-Ес зауважує, що англійські мас-медіа давно побачили копіювання й охрестили нове реал-шоу як “Знаменитий герой”! Тому до суду за порушення авторських прав на виробників “Знаменитості” у Великобританії подала компанія “Каставей продакшнз”, що має права на тамтешню трансляцію.

Формат “реального телебачення” набрид навіть тим, хто в ньому знімається, однак рейтинги і заробітки впливають на остаточні рішення акторів і продюсерів. Шерон Осборн - матір родини британського рокера Оззі Осборна, яка цього року взяла участь в реал-шоу “Сімейка Осборнів” на Ем-Ті-Ві, яке завоювало премію “Еммі” - неодноразово заявляла, що її родина більше ніколи не зніматиметься на телебаченні. Так на початку листопада в програмі “20/20” журналістки Барбари Волтерс на каналі Ей-Бі-Сі Шерон жалілася на присутність телекамер в її маєтку в Беверлі Хіллз і підкреслювала, що це є втручанням в приватне життя. Проте музичний канал Ем-Ті-Ві однаково анонсує продовження реал-шоу про Осборнів з 20-ти епізодів, яке має вийти на телеекрани 26 листопада. До того ж, телекомпанія “Телепікчерз продакшнз” (підрозділ “Ей-Оу-Ел тайм ворнер”), яка спеціалізується на ток-шоу, оголосила, що матуся Осборн підписала контракт і вестиме навіть своє розмовне шоу. Що ж до Шерон – то продюсери і критики можливою причиною її істерик і відмов вважають те, що вона проходить інтенсивну терапію у зв’язку із захворюванням на рак.

Кажуть, що ТБ – це аж ніяк не радіо. Американці так не думають. Щоб похвалитися на роботі знанням того, що вчора увечері сказали в улюбленій телепередачі, вони ладні навіть слухати її по радіо. Шалена популярність в Америці пізнього вечірнього ток-шоу коміка Девіда Леттермана на Сі-Бі-Ес призвела до того, що з 11 листопада його почали транслювати... 18 радіостанцій. Таке рішення власник каналу Сі-Бі-Ес компанія “Віаком” прийняла у відповідь на численні звернення громадян, які увечері їздять в авто і не мають змоги сидіти вдома біля телевізора. Паралельні трансляції вестимуться на віакомівських радіостанціях у таких великих містах, як Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Чікаго, Сан Франциско і Філадельфія.

Американці взагалі винахідливо ставляться до телебачення і вимагають від нього часто-густо незбагненного. Особливо, сліпі американці. Наприклад, вони ладні примусити державу зробити так, щоб телебачення, якого вони ніколи не бачили, коментувало, хто з акторів серіалів куди пішов і що там зробив. Улітку цього року за численними зверненнями Федеральна комісія з комунікацій (ФКК) наказала телеканалам Сі-Бі-Ес, Ен-Бі-Сі, Ей-Бі-Сі і Фокс упродовж 50 годин на місяць обов’язково коментувати дикторським голосом рухи і дії акторів у серіалах. Коментарі повинні були йти не по основному звуковому каналу, а по додатковому. З цього приводу одразу ж запротестувала Асоціація кінематографістів, яка подала судовий протест і на початку листопада 2-гий Федеральний апеляційний суд зняв з каналів коментаторські навантаження, нав’язані ФКК. Суд вирішив, що Конгрес США не надавав ФКК повноважень наказувати каналам щось коментувати, а проблему стосунків сліпих і телебачення слід окремо і грунтовно вивчити.

У сфері спортивних телевізійних трансляцій листопад – час американського футболу. (Звісно, крім Ліги чемпіонів, якою бавляться європейці). Цей сезон з американського футболу, як ніколи, не передбачуваний: дуже важко спрогнозувати, яка команда і як зіграє. Свій конкретний зиск з цього планують отримати не тільки букмекери, а й телеканали США. Вже зараз трансляції матчів збирають загалом 14,1 мільйона глядачів, що на 9% вище, ніж торік. Зросли рейтинги каналів Ей-Бі-Сі, Фокс, Сі-Бі-Ес та І-Ес-Пі-Ен, що конвертується у більші заробітки від реклами. Нинішня цікавість глядачів частково пояснюється й тим, що торік американцям не вдалося насолодитися осіннім футболом через вересневі теракти. Крім цього на посилення “глядабельності” впливає і те, що сезон з футболу має усього 16 змагань, кожне з яких стає більш ніж подією, тоді як бейсбольна ліга щосезону має 162 гри, баскетболісти і хокеїсти по 82. Наприклад, бейсбол цього року був досить прогнозованим і тому його мало хто дивився.



Компьютерна індустрія все ближче інтегрується з ТБ і впроваджує цифрові технології. Гігант Білла Гейтса “Майкрософт”, який в останні 6 років інвестував кілька мільярдів долларів у кабельні компанії, продовжує перекуповувати в конкурентів фахівців з телебачення. Днями він взяв на роботу Меггі Вайлдротер , яка очолювала одну з фірм концерну “Ліберейт текнолоджіз”, що продає програмне забезпечення до телевізорів. Вона покликана допомогти “Майкрософт” успішно вийти на ринок телевізійних технологій. Раніше, у липні, “Майкрософт” перекупив у цього конкурента ще одного фахівця, який очолив відділ продаж.

На початку листопада мультимільйонер Руперт Мердок побував на щорічних зборах у Лондоні свого телевізійного дітища – британського концерну каналів “Бі-Скай-Бі”. Не обійшлося без скандальних заяв. Мердок сказав, що Великобританії годі й мріяти про свої амбіції до 2010 року стати першою в Європі повністю цифровою телевізійною нацією. Він мав на увазі свій спільний проект “Фрівью” з Бі-Бі-Сі і “Кроун касл інтернешнл”. “Усе буде повільно... і залежатиме від программного наповнення”, - зазначив він. Скепсис медіамагнатів нині нікого в Європі не насторожує, бо в останні пару років континент бачив колапс проекту на основі перегонів “Формули-1” німця Лео Кірха, а також британського платного “Ай-Ті-Ві діджитал”. Нині приймати телесигнал у цифровому форматі можуть 40% британців, що удвічі більше, ніж в середньому по ЄС.

Екс-охоронець принцеси Діани Пол Барел, який струснув консервативну англійську громадськість одкровеннями про життя Леді Ді, погодився стати телевізійником. До того, як обрати фах професійного охоронця, він колись пробував себе у якості ведучого. Тепер Пол вестиме міжнародну телевікторину під назвою “Що сказав охоронець?”, яку зніматимуть в Голлівуді, і в якій глядачі виграватимуть призи, відповідаючи на запитання про життя покійної принцеси та королівської сім’ї. Крім цього скандали довкола особи Барела набули нового гатунку: на початку листопада суд визнав, що Пол не викрадав понад 300 речей принцеси і членів королівської родини, а англійська бульварна газета “Сан” розпочала друкувати фрагменти його свідчень поліції. Вони зайняли 39 сторінок, на яких екс-охоронець детально розказав, як Діана потайки водила коханців до Кенсінгтонського палацу і звабливо вдягалася до їхнього приходу. Телепродюсери планують, що вікторина про королівські інтриги буде популярною в таких англомовних країнах, як Великобританія, США і Австралія, а Пол Барел є, безперечно, її найкращим ведучим.

Всесвітня служба Бі-Бі-Сі, яку українським журналістам часто пропонують за взірець об’єктивного і неупередженого висвітлення подій, потрапила на початку листопада в халепу з приводу... власних репортажів. Бі-Бі-Сі доведеться виплатити 50 тисяч фунтів (US$77,500) відкупних, щоб не починати процес, ініційований у Верховному суді у Лондоні прем’єром Антігуа і Бармуда Лестером Бердом. (Відшкодовувати збитки корпорації доведеться з грошей Форін-офісу і кишень британців, які сплачують щорічний податок на суспільну телерадіомовну корпорацію). У липні цього року радіо Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі передало кілька репортажів про те, що прем’єр острівного архіпелагу витратив понад 200 мільйонів державних коштів на... вечірки, презентації, закордонні подорожі і косметичні операції для друзів і колег. А в одному з репортажів йшлося навіть про те, що прем’єр Антігуа і Бармуда причетний до контрабанди зброї і наркотиків. Репортажі грунтувалися ніби-то на висновках британської Комісії з юстиції, що перевіряла діяльність тамтешньої Адміністрації медичної допомоги. Комісія виявила докази численних зловживань і порушень професійної етики.

Але адвокат прем’єра Том Шілдс заявив у суді, що розслідування не знайшло жодних доказів, буцімто Лестер Берд витратив якісь кошти не за призначенням або порушив професійну етику. А закиди британських і американських посадовців щодо контрабанди наркотиків і зброї теж не доведені. Адвокат заявив, що фальшиві звинувачення Бі-Бі-Сі, розтиражовані по всьому світі , є неприємним досвідом для Лестера Берда, який береже незаплямований імідж своєї країни, і цей бруд може негативно позначитися на провідній для Антігуа і Бармуда туристичній галузі. Зі свого боку вищий комісар Антігуа і Бармуда у Лондоні сер Рональд Сандерс заявив, що після вибачення Бі-Бі-Сі у суді і радіоефірі скандал можна вважати вичерпаним.





А тепер детальніше про справи журналістські, які були актуальними в світі на початку листопада. У Казахстані опозиційний Інтернет-журналіст Сергій Дуванов, якого затримали за наругу над неповнолітньою, більше тижня не припиняє голодування в ізоляторі. Як зазначив його адвокат Віталій Воронов, днями міліцейські медики силоміць його нагодували і пригрозили зробити це ще раз. Дуванова звинуватили у нарузі над 14-літньою дівчиною, що прийшла до нього додому скористатися лазнею після того, як сусіди за неї попросили. На тілі дівчини виявили кілька ран і синців, пораненим був і сам опозиційний журналіст. Однак він стверджує, що порізався уламками чашки, з якої пив чай уже після того, як дівчина лишила помешкання. Сергій Дуванов відомий як редактор тижневого казахського бюлетеню Міжнародного бюро з прав людини та член демократичної опозиції. Він публікував у Інтернеті низку критичних статей про Нурсултана Назарбаєва, одна з яких досліджувала звинувачення казахського лідера і його оточення у приховуванні державних коштів на рахунках швейцарських банків. До речі, Сергія Дуванова заарештували напередодні поїздки до США, де він планував виступити на радіо “Вільна Європа” і в кількох правозахисних офісах.

За публікацію фото оголеного трупу Президента Єгипту Анвара Садата суд наказав стягнути з редактора єгипетського тижневика “Аль Майдан” Саїда Абделя Халіда і журналіста Валіда Абделя Хаміда по 43 доллари на користь держави і дав їм по 3 місяці умовного ув’язнення. Газетярі визнані винними у порушенні пункту законодавства про повагу до померлого. Також суд стягнув з них на користь родини Садата додатково по 435 доларів. На фотографії, що досі не публікувалася, знято оголене по пояс тіло президента, яке горілиць лежить на простирадлах. На знімку чітко видно сліди від куль. Журналісти пояснили публікацію так: хотіли спростувати чутки, що Садата застрелили не спереду, а ззаду. Як відомо, президент Єгипту Анвар Садат був убитий військовими під час параду в Каїрі у 1981 році. Тоді єгипетські генерали були дуже невдоволені підписаною у 1979 році Садатом мирною угодою з Ізраїлем. 27 травня цього року газета “Аль Майдан” опублікувала оголений труп Садата на першій сторінці і це викликало різкий осуд з боку переважної більшості єгипетських газетярів, які розцінили публікацію, як дурний тон. Фото роздратувало й родину загиблого, тому одна з його найменших дочок Ракая Садат і подала до суду. Видавець “Аль Майдана” виставив редактора за двері і вибачився перед сім’єю екс-президента. Родичі прийняли вибачення, однак наполягли на суді над журналістами. Їх покарали б ще жорсткіше, але на суді вони чистосердно розкаялися і весь час підкреслювали виняткову повагу до пам’яті Анвара Садата.

У священний для мусульман місяць Рамадан Єгипет переживає й інший журналістький скандал, вже міжнародного рівня. Проігнорувавши прохання США скасувати показ на телебаченні документального фільму “Вершник без коня”, Єгипет продемонстрував перші серії. Це сталося одночасно на приватному каналі “Дрім Ті-Ві” і державному ТБ. Картина знята відомим арабським режисером і продюсером Мохамедом Собгі на основі так званих “Протоколів старців Сіону”, в яких розповідається про спроби таємної групи рабинів заволодіти світом. За однією з версій, “Протоколи старців Сіону” були придумані на початку 20 століття таємною поліцією російського царя Миколи Другого, щоб перекласти на євреїв провину за негаразди в царській Росії. Але історики упродовж тривалого часу спростовували вірогідність такої версії появи “протоколів”. Міністр інформації Єгипту Савфат Ель-Шеріф заперечив закиди, що фільм має антисемітський зміст, а урядова речниця Набіл Осман заявила, що не слід судити про документальну стрічку, поки вона не показана.

Сюжет стрічки розгортається навколо журналіста Хафеза Негвіба (його грає сам режисер), який намагається з’ясувати правдивість древніх “протоколів”. Автор “Вершника без коня” Мохамед Собгі заявив, що лише мала частка фільму базується на “протоколах”. Ізраїльська преса і американські єврейські організації засудили “Вершника без коня”, назвавши його антисемітським, і попросили президента Єгипту Хосні Мубарака скасувати вихід на екрани. А 46 членів Конгресу США надіслали до Мубарака листа із занепокоєнням з приводу показу цього фільму. Через тиждень після прем’єри “Вершника без коня” уряд Єгипту офіційно запевнив США, що ця документальна стрічка не є антисемітською і з Вашингтону відповіли вустами речника Держдепартаменту Річарда Баучера: “Ми уважно спостерігаємо за цим і продовжуватимемо моніторинг усіх наступних серій”. За його словами, у перших 6 серіях “Вершника без коня” не було жодної згадки про “Протоколи старців Сіону”.

Напередодні планованої військової акції США проти Іраку і з огляду на складний процес прийняття останньої іракської резолюції ООН, дипломатична напруженість сягнула вищих точок, що не могло не вихлюпнутися зовні, й на журналістів зокрема. Так, Асоціація журналістів Бахрейну (АЖБ) зажадала публічного вибачення від посла Іраку Алі Аль-Хадітіза за образливі висловлювання на адресу журналістки газети “Аль Аям” Назіхи Саїд. За данними асоціації, іракський дипломат грубо образив Назіху Саїд по телефону, коли та намагалася взяти коментар з приводу вимог деяких бахрейнців, котрі хочуть дізнатися про долю родичів, які зникли в Іраку під час “Бурі в пустелі” у 1991 році. Дипломат нагримав на журналістку і назвав її безсовісною брехухою. Коли Саїд зауважила, що вона шукає коментар, посол попередив, що посольство більше не матиме з нею справ. Посольство Іраку відповіло АЖБ, що вибачатися повинні не вони, а та журналістка. Заступник посла Іраку Абдулла Аль-Джабурі сказав, що журналістці приверзлося і посол з нею взагалі ніколи не говорив. Попід стінами посольства в Бахрейні кілька днів поспіль тривають пікети родичів зниклих бахрейнців і журналістка Назіха Саїд описала в газеті, як охорона затягла одного пікетника на територію посольства і там жорстоко побила. А інша газета, “Аль Васат”, описала, як охорона іракців відібрала цифровий фотоапарат у їхнього співробітника. Щоправда, після втручання поліції апарат повернули, та без картриджа зі знімками. Газета знову написала, що посольство пообіцяло повернути картридж, як тільки посол повернеться з Арабських Еміратів.

На Близькому Сході не вщухає політично-телевізійний скандал щодо закриття у Лівані 5 вересня опозиційних телестанції “Мурр” і радіостанції “Ліванське радіо”. Поки триває розгляд судових апеляцій, понад тисяча ліванських журналістів і працівників ЗМІ підписали відкритий лист до уряду і парламенту. "Ми, що підписалися нижче, висловлюємо свій протест з приводу закриття теле- і радіостанції і вимагаємо відновлення їх в ефірі, адже ми віримо у свободу думки і висловлювань”. Підписанти висловили також підтримку 453 звільненим колегам і їхнім родинам, які втратили засоби до існування. Підписи під журналістською петицією поставили навіть співробітники телекомпанії “Майбутнє” (Future) і газети, які належать чинному прем”єру Лівану Рафіку Харірі. Як повідомляла “Детектор медіа”, телестанцією “Мурр” (Murr), відомою за абревіатурою MTV, володіє активіст ліванських християн-маронітів Гарбіель Мурр. Телестанція, власне, і названа на його честь. Її було закрито за вироком суду через порушення закону, за яким заборонена будь-яка пропаганда під час виборів. Підставою для процесу слугувало висвітлення станцією червневих довиборів до парламенту, які Габріель програв... своїй племінниці Мірні Мурр, котра балотувалася від проурядових політичних сил. Також прокурори пояснили закриття тим, що станція “підривала зв”язки Лівану із Сирією, ображала президента, оббріхувала органи безпеки і розхитувала спокій в країні”.

Латинська Америка, яку небезпідставно вважають раєм для наркоділків різноманітного гатунку, завжди була небезпечною територією для журналістських розслідувань. Там тривають численні слідства щодо резонансних убивств і викрадень людей. На початку листопада антитерористичний підрозділ поліції Перу затримав на кордоні з Еквадором другого підозрюваного у вбивстві 28-річного американського журналіста Тода Сміта у 1989 році. Затриманого звуть Педро Роберто Віллакота. Раніше, у 1993 році, перуанська поліція заарештувала за це убивство бойовика Хосе Антоніо Манріке, якого засудили до 30 років ув’язнення. Загиблий працював у газеті “Тампа трібюн” і під час літньої відпустки прибув до Перу, щоб дослідити зв’язки між бойовиками угруповання “Сяючий шлях” і перуанською наркомафією. Востаннє журналіста бачили, коли він сів на легкий літак, що вилетів до високогірної долини Гуаллага, де вирощують коку – сировину для кокаїну. Згодом його тіло виявили на околиці лісового селища Учіза неподалік столиці Перу. Прикмети на тілі забитого засвідчили, що наркоторгівці помилково прийняли його за американського наркоділера. Радикальне угруповання “Сяючий шлях” з’явилося у 1980 і проголосило курс на повалення уряду Перу та встановлення комуністичного режиму. Після арешту свого лідера Абімаеля Гузмана у 1992 році бойовики розбіглися.

В Африці журналістикою займатися ніяк не безпечніше, ніж в Латинській Америці. Днями проти екс-міністра промисловості Мозамбіку Октавіо Матемби порушено кримінальну справу у зв’язку з причетністю до вбивства журналіста Карлоса Кардозо. Він був застрелений у машині разом із своїм водієм у листопаді 2000 року. Кардозо редагував щоденну газету “Метікал” і розслідував резонансний скандал про зникнення 14 мільйонів доларів з Комерційного банку Мозамбіку в 1996. Екс-міністр промисловості наразі відхрещується від причетності до вбивства. Новина про кримінальну справу з’явилася на другий день після того, як суд вирішив допитати сина президента країни Німфіна Чіссано – успішного тамтешнього бізнесмена. Судді заявили, що якийсь свідок повідомив, що син глави держави був присутнім на нараді, де планували убивство журналіста, і особливо підкреслили, що вони тільки перевіряють версії. Звинувачення в убивстві журналіста висунуто щодо шести осіб, серед яких бізнесмен Момад Ассіф Абдул Сатар. Суд над ними має початися вже цього місяця.

У західно-африканській Ліберії президент Чарльз Тейлор наказав відпустити з-під варти редактора тижневика “Аналітик” Гасана Біліті після чотирьох місяців арешту, але попередив, що він може бути заарештований, як тільки прокурори зафіксують нові правопорушення. Свободу для журналіста вимагали Держдепартамент США, “Репортери без кордонів” і “Міжнародна амністія”, бо побоювалися за його безпеку за гратами. Гасана Біліті затримали 24 червня разом із 10-ма членами його угруповання, яке має назву “Мандінго”. Ліберійський уряд охрестив журналіста “терористом”, який допомагає бойовикам з півночі країни, а пізніше трибунал визнав Біліті “військовополоненим”. Президент Тейлор звільнив журналіста і спільників під відповідальність організації Національних лідерів ісламської думки. Але перед тим, як опинитися на свободі, їм доведеться підписати обіцянку більше не вчиняти правопорушень. Президент Тейлор, до речі, не вточнив, яких саме! Він тільки натякнув, що “це у нього такий спосіб виховання”.

Президент Ліберії давно не дозволяє проводити в країні акції протесту, хоч їх час від часу оголошують наявні в країні 19 правозахисних осередків. Так, Тейлором був заборонений марш вулицями столиці на підтримку журналіста Біліті. Тоді глава держави заявив протестантам: “Якщо ви проведете демонстрацію на захист “Аль-Каїди” у Вашингтоні чи Лондоні, я певен, що вас заарештують. А у нас вистачає власних терористів”. Три роки поспіль у цій західно-африканській країні за підтримки сусідньої Гвінеї тривають збройні заколоти з метою повалення президента Тейлора. Він вчився в Бостоні і є нащадком звільнених американських рабів, які заснували Ліберію, а лідером країни був обраний на виборах 1997 року після кровопролитної громадянської війни.



Низка іноземних журналістів, що працюють у Шрі-Ланці, заступилися за британского колегу Пола Гарріса з “Дейл телеграф”, якому відмовили у подовженні візи. Вони написали лист до місцевого Міністерства закордонних справ з вимогою дозволити британцеві повернутися. В ньому зазначено, що “виконання журналістом професійних обов’язків не повинне бути приводом для відмови у візі”. Гарріс був змушений лишити острів минулого тижня. Сам він не певен, що критичні статті про зіткнення поліції з “тамільскими тиграми” є причиною неподовження візи. Міністерство закордонних справ заявило, що Гарріс порушив умови перебування в країні, за якими іноземцю заборонено займатися будь-якою роботою, крім основної. Британець пропрацював у Шрі-Ланці рік і, крім роботи на “Дейлі телеграф”, писав статті для однієї з місцевих газет.

Робота журналістів у “гарячих точках” – безперечний ризик, і доволі часто доводиться чути про загиблих там фотографів, операторів, репортерів. Однак дуже рідко вдається покарати винних у нападах на не комбатантів. Наприклад, днями двоє індонезійських солдатів опинилися серед сімох звинувачених в масових убивствах у Східному Тиморі у 1999, коли загинув данський журналіст Сандер Тонес з газети “Файненшл таймз”. Він був серед 20 жертв однієї з масових акцій за незалежність цієї провінції. 21 вересня 1999 року Тонес їхав на мотоциклі по вулиці міста Ділі, коли його зупинили і застрелили. Він перебував у столиці Тимору, щоб висвітлювати прибуття миротворчого контингенту ООН і виведення індонезійських військ. Як відомо, зачистками серед активістів руху за незалежність Тимору займався індонезійський каральний “Батальон 745”. Але військовому трибуналу навряд чи доведеться встановлювати причетність командира батальйону майора Джакоба Сароси і лейтентанта Каміло дос Сантоса до убивства Тонеса, бо юристи зауважують, що не мають доказів, а володіють тільки данними від дипломатів Данії про можливу причетність батальйону до загибелі журналіста. Цих солдатів судитимуть за 16 інших кримінальних злочинів проти людяності.

Коли правосуддя безсиле, родичі загиблих і зниклих журналістів самі тиснуть на уряди і апелюють до громадськості, щоб знайти і покарати злочинців. Так, вдова застреленого гаїтянського радіожурналіста 55-річна Мішель Монтас Домінік ходить з персональним охоронцем і регулярно виступає по радіо, де працював її чоловік. Вона веде власне ток-шоу з оцінками політичних й економічних проблем карибських островів і критикує уряд Порт-а-Пренса за зволікання із розслідуванням убивства Жана Домініка у квітні 2000 року. В радіоефірі на початку листопада, крім критики на адресу президента Гаїті Жана-Бертрана Арістіда, вдова піддала осуду й опозицію за неефективні, поодинокі протести й ігнорування інтересів більшості гаїтянців. Остання суддя, що вела справу про убивство журналіста, Клаудія Гассант, минулого року повернулася на батьківщину до Маямі, заявивши, що побоюється за своє життя. Її попередник також подав у відставку через загрозу своїй безпеці. Їм на зміну призначили іншого суддю, однак прогресу в розслідуванні досі немає. Нині за звинуваченнями у вбивстві радіожурналіста затримані 6 осіб і понад 80 були допитані. Однак місцевий парламент відмовився позбавити депутатського імунітету головного підозрюваного – сенатора від партії “Лавалас” Дені Товсанта. У тому ж році, коли загинув Жан Домінік, партія “Лавалас” перемогла на парламентських виборах, після чого міжнародна спільнота заморозила майже мільярд доларів допомоги острівній країні. Розправа над журналістом на Гаїті була непоодинокою. Торік у грудні був забитий інший радіожурналіст Брігноль Ліндор. Це сталося через кілька днів після того, як в його ток-шоу взяли участь опозиційні політики. За підозрою у вбивстві було допитано 10 членів проурядової громадської організації.

І наостанок про неприємний бік всюдисущого телебачення. Про те, що воно дедалі частіше стає інструментом в руках папарацці, тих, хто прагне отримати зиск із розкриття чиїхось інтимних таємниць, приватного життя, або стає інструментом для з’ясування стосунків. Цього листопада жителям Флориди покажуть унікальні сімейні відеозаписи кубинського лідера Фіделя Кастро. Телестанція WLTV 23 в Маямі нелегально переправила це домашнє відео до США. Зйомками люб’язно поділилася подружка розлюченої екс-нареченої сина кубинського президента, якого звуть Антоніо Кастро Сото дель Валь. Він працює хірургом, а зі своєю коханою Дашіель Торральба він порвав на вимогу матері, хоча залицявся понад 2 роки. В інтерв’ю американській телестанції покинута кубинка заявила, що таким чином хоче помститися колишній потенційній свекрусі Далії Сото дель Валь і завдати їй адекватного нищівного удару. На унікальному хоум-відео коротко знято і самого Фіделя Кастро, який у простій червоній сорочці обідає за сімейним столом, і різноманітні сцени відпочинку родини в парках і на воді. Також на відео є ніби-то свідчення того, що сім’я Кастро торгує закордонними візами, що загрожує спричинити й політичний скандал. Телестанція WLTV 23 показуватиме хоум-відео короткими сегментами із коментарями у студії упродовж десяти телевізійних вечорів.