Третій день 17-го Одеського міжнародного кінофестивалю 29 серпня зібрав у програмі одразу кілька важливих напрямів — Національний та Міжнародний конкурси, «Гала-прем’єри», «Фокус на Грузію», ретроспективу Сергія Буковського та спеціальну програму «Жінки у війську: 8 років видимості».

Першим показом дня стала стрічка «Одного дня я хочу побачити тебе щасливим» / One Day I Wish to See You Happy режисерки Марини Нікольчевої з Національної конкурсної програми. Після неї глядачі переглянули «Назви своє ім’я» / Spell Your Name Сергія Буковського в межах ретроспективи режисера.

Міжнародний конкурс цього дня представив фільми «Друге життя» / A Second Life Лорана Слама, «Мухи» / Flies Фернандо Еймбке, «Сука» / The Bitch Домінґи Сотомайор та «Як вдома» / Feels Like Home Ґабора Голтаї.

Національну конкурсну програму продовжили «Машина часу Майдан» / Time Machine Maidan Володимира Тихого та Романа Любого і «Мрія Кіри» / Kira’s Dream Дениса Колеснікова.

У програмі «Фокус на Грузію» показали фільм Лани Ґоґоберідзе «Декілька інтерв’ю з особистих питань» / Several Interviews on Personal Matters.

До «Гала-прем’єр» цього дня увійшли «Пригоди козака Виговського» / The Adventures of Cossack Vyhovskyi Семена Горова, «Крашанка 2.0. Квантовий парадокс» / Krashanka 2.0. The Quantum Paradox Тараса Дудара та «Відстань до Незалежності» / Distance to Independence Дарії Саричевої.

У програмі «Спеціальні покази» глядачі побачили документальну стрічку «Ерік Ромер: дух дитинства» / Éric Rohmer, the Spirit of Childhood Паскаля Буеніка та Ноеля Ерпе.

«Фестиваль фестивалів» представив фільм «У смерті немає хазяїна» / Death Has No Master режисера Хорхе Тієлена Арманда. Також у межах програми «Жінки у війську: 8 років видимості» відбувся показ стрічки «Не питай мене, чи я вбивала» / Don’t Ask Me If I Killed Олени Максьом.

Завершив третій фестивальний день показ фільму «To Die To Live» Юлії Гонтарук у Національній конкурсній програмі – про трьох українських добровольців, які воювали на передовій, коли російська війна вперше прийшла на нашу землю. Після показу режисерка зізналася: «Це така велика робота. Напевно тільки сьогодні я відчула, що саме вона робить. Я помирала в монтажному періоді та оживала, як і назва фільму звучить. Було важко обробляти матеріал за всі ці роки».

Один із героїв фільму, відповідаючи на питання із зали, розповів про свої вагання: «Були сумніви чи погоджуватись на участь у фільмі, але вони тривали хвилин 15. Я чотири рази казав Юлії, що не хотів зніматись. Юлія розуміла, що тиснути не варто. А потім вдавалась до хитрощів, наприклад: «Я зніму тебе завтра просто збоку». Завдяки своїй тактовності їй вдалось довести фільм до кінця».

29 серпня ОМКФ продовжив й індустріальну програму фестивалю. Так, в цей день відбулися чергові сесії Producer’s Lab Катріеля Шорі та 24-годинного челенджу ОМКФ, а також розпочалася серія професійних дискусій, присвячених українському кіновиробництву та серіальному контенту.

Однією з центральних тем дня стала пам’ять про війну, адже події відбувалися в День пам’яті загиблих захисників України. Під час панелі «Як ми запам’ятаємо цю війну: кіно, пам’ять і меморіалізація» директорка з комунікацій та сталого розвитку Starlight Media Яна Гончаренко разом із магістранткою програми «Дослідження пам’яті та публічна історія» KSE University, співзасновницею платформи пам’яті «Меморіал» та журналісткою Гаяне Авакян, речником 8-го корпусу Десантно-штурмових військ Вадимом Карп’яком і режисером та продюсером Любомиром Левицьким говорили про те, як уже зараз формується колективна пам’ять про російсько-українську війну та яку роль у цьому процесі відіграє кіно.

Окремий блок індустріальної програми був присвячений українським серіалам. Під час case study «Ховаючи колишню» режисер і автор Сергій Кулибишев та директор з контенту національного онлайн-кінотеатру Sweet.tv Юрій Поворозник розповіли про створення серіалу для стримінгової платформи та шлях авторської ідеї до готового проєкту.

Юрій Поворозник зізнався: «У мене була настільки висока довіра до Сергія, можливо, надмірно висока, що вона його трошки вводила в паніку, коли він мені надсилав сценарій. Ми довго шукали локацію, зрозуміли, що не знайдемо потрібної локації, якщо не побудуємо її, і дійшли висновку, що нам потрібен павільйон». Сергій Кулибишев додав: «Фільм про прийняття втрати, але якби ми не домовились про побудову павільйону — довелося б змінювати весь задум». Режисер поділився й особистою історією: «І, власне кажучи, ми посунули на п'ять днів увесь знімальний процес останнього знімального дня для того, щоб знімати буквально в день роковин загибелі мого друга. Так я вшанував його пам'ять». 

Ще один case study — «Тиха Нава» — зібрав продюсерок Анну Гончар, Наталію Панченко та Марину Каплун, режисера Дмитра Адріянова й акторку Анастасію Пустовіт. Модерувала розмову очільниця напряму розвитку партнерств Київстар ТБ Анастасія Лисенко. Команда проєкту говорила про роботу над першим українським серіалом у жанрі true crime, його виробництво та співпрацю між медіагрупою, стримінговою платформою і творчою командою.

Анна Гончар зазначила: «Серіал порушує дуже важливі соціальні теми: тему насилля, насилля над жінками, тему замовчування, колективного замовчування. Це дуже важливі моменти, про які треба говорити. Коли ми аналізували, чому і як «Нава» спрацювала, ми зрозуміли, що дійсно змогли зібрати команду, у якій кожен гравець чітко знав, за що він відповідає, і кожен гравець працював на результат». 

Марина Каплун додала: «Дійсно була неймовірна віддача абсолютно кожного члена команди. І це величезна рідкість і щастя — зустріти таку команду, з якою можна працювати. Але якщо в самому продукті немає абсолютно ніяких гачків, немає цікавих персонажів, немає тем, які хочеться одразу після перегляду обговорювати, жоден маркетинг цей продукт уже не врятує». 

Завершила індустріальну програму панель «Війна в кадрі: етика та відповідальність». Її модерував митець і військовослужбовець Центру рекрутингу Військово-Морських Сил Вадим Казаков. До розмови долучилися парамедикиня та військовослужбовиця Юлія «Куба» Сідорова, режисер і офіцер 36-ї окремої бригади Морської піхоти Сергій Лисенко, незалежний режисер і триразовий номінант на премію «Еммі» Ендрю Коен, режисерка та членкиня Європейської кіноакадемії Аліса Коваленко й режисер, сценарист та продюсер Володимир Тихий. Учасники обговорили роботу з реальними історіями війни, відповідальність авторів перед героями та глядачами й межі, з якими стикається кінематографіст, коли працює з досвідом війни, що триває.

Юлія «Куба» Сідорова: «Ті кадри, які є в кіно, які я знімала на GoPro-камеру, я їх ніколи не передивлялася, а просто відправляла. І, в принципі, кінцевий результат мені був абсолютно незрозумілий: що із цього вийде? Ну, вийшло те, що вийшло». Також Юлія так прокоментувала значення документального кіно в порівнянні з пропагандою: «Пропаганда — це насамперед щось нечесне. Тобто це неправда або дезінформація. Вона може виглядати по-різному, але це все одно неправда, а документальне кіно, як на мене, насамперед має бути про чесність».

Ендрю Коен розповів про свою авторську позицію: «Глядач, для якого я працюю, ніби універсальний, глобальний, але насамперед я орієнтуюся на аудиторію Сполучених Штатів Америки, яка багато чого про історію України не знає… Тому я намагаюся застосовувати призму людини, яка вчиться. Я сам не є учасником подій у фільмі, але маю змогу ставити запитання. І я  навмисно ставлю дуже наївні запитання». 

Аліса Коваленко розповіла, як працювала над фільмом «Сліди»: «Взагалі я не знімала це для фільму. Я знімала це як такий відеощоденник, архів. Думала – якщо загину, то щоб щось залишилося для сина. Ну і писала листи. Просто намагалася якось залишити пам'ять. Я навіть не думала, що можна із цього пазла щось скласти. І кіно, по суті, народилося вже на монтажному столі, коли я перечитала листи, які писала, передивилася матеріали, яких було зовсім небагато».

Володимир Тихий провів межу між репортажем і документальним кіно: «Репортаж — це, у принципі, те, що зазвичай узагалі не ставить питання естетики або навіть етики. У класному документальному фільмі часто взагалі нічого не відбувається. Це просто спостереження за життям. І ти перебуваєш в одному моменті із цим життям, тут і зараз, хоча воно вже давно відбулося — можливо, це сталося багато років тому». 

17-й Одеський міжнародний кінофестиваль триватиме до 4 вересня у Києві. Придбати квитки на кінопокази фестивалю, лекції, майстер класи та абонементи можна за посиланням.