Оригінал публікації на сайті УП.Життя за посиланням

Наразі український інформаційний простір активно обговорює, як сталося так, що фільм російського вчителя Павла Таланкіна та американського режисера Девіда Боренштейна "Mr. Nobody Against Putin" отримав найвищу нагороду кіноіндустрії — премію Academy Awards. Щороку за цю відзнаку змагаються сотні найвідоміших фільмів світу, а перемога означає не лише визнання художньої якості, але й сильний резонанс теми у глобальній культурній та політичній дискусії. Саме тому перемога стрічки про російського вчителя, який опинився у конфлікті з московським режимом, викликала в Україні чимало запитань і дискусій: чому саме цей фільм був почутий кіноакадеміками і які фактори привели його до "Оскара"?

Спираючись на досвід роботи в кіноіндустрії, я б виділила п'ять ключових факторів, які допомогли цій документальній стрічці здобути перемогу.

Фактор №1. Сильна історія навколо фільму

Для документального кіно вирішальне значення має не лише сам фільм як продукт, а й історія, яка розгортається навколо нього. У випадку "Mr. Nobody Against Putin" академікам було легко співпереживати головному герою — звичайному вчителю з російської школи, який змушений тікати від режиму. Його особиста історія вже отримала значний резонанс під час прем'єри на кінофестивалі Sundance Film Festival рік тому. Після цього фільм пройшов успішний фестивальний шлях і отримав помітну міжнародну дистрибуцію. У таких випадках формується своєрідна "переможна траєкторія": фільм поступово набирає впізнаваність і підтримку індустрії, що зрештою робить його серйозним претендентом на "Оскар".

Фактор №2. Зрозумілий і привабливий для міжнародної аудиторії меседж

Стрічка розповідає не лише про вчителя історії, який виступив проти режиму і залишив країну після початку війни проти України. Вона також не зводиться до теми того, як російських школярів готують до війни і формують у них вороже мислення щодо Європи. Ключовий меседж фільму — інший: голос "маленької людини" може набути резонансу. Для міжнародної кіноспільноти цей наратив дуже важливий, адже вона традиційно вірить у силу кіно як інструменту, що здатний змінювати суспільство і впливати на поведінку людей. Разом з тим постає питання відповідальності: чи розуміють кіноакадеміки і аудиторія, що голос, якому надають таку платформу, має не лише бути почутим, а й називати речі своїми іменами та брати на себе моральну відповідальність за сказане.

Фактор №3. Загальний антивоєнний настрій американської інтелектуальної спільноти

Американська культурна та інтелектуальна спільнота останніми роками демонструє посилене критичне ставлення до авторитарних практик у політиці. Частина цієї дискусії також пов'язана з критикою політики Дональда Трампа та побоюваннями щодо цензури, самоцензури і популістських тенденцій, які зараз панують у західному суспільстві. У цьому контексті будь-які історії про спротив авторитаризму легко резонують з настроями аудиторії. Всі ми знаємо історії відомих діячів Голлівуду, які переїхали в інші країни, бо не згодні з політикою своєї держави.

Тут ще треба додати, що інтелектуальні спільноти ще перебувають в ілюзіях, де хочуть надати голос та майданчик всім сторонам, зрівнюючи нападника та жертву, аплодуючи вислову "ракети падають з неба", не питаючи, хто ті ракети запускає.

Фактор №4. Тон і форма фільму

Навіть документальне кіно, якщо воно орієнтується на широку міжнародну аудиторію, має залишатися доступним і певною мірою розважальним. "Mr. Nobody Against Putin" знятий у легкій, динамічній формі. Він не виглядає повчальним чи надмірно важким для сприйняття. Такий тон дозволяє складну політичну тему подати через особисту історію, що робить фільм ближчим до глядача. Саме на подібні формати зараз існує попит у міжнародній документалістиці. Для українських режисерів це може бути сигналом: якщо є амбіція працювати з глобальною аудиторією, важливо звертати увагу не лише на тему, а й на тональність та спосіб подачі матеріалу.

Фактор №5. Відсутність системної підтримки українських фільмів на подібних преміях

Ще один фактор — слабка інституційна підтримка українських фільмів у кампаніях за міжнародні нагороди. З власного досвіду можу сказати, що моя компанія 435 FILMS брала участь у виробництві індійського блокбастера RRR, який у 2023 році отримав "Оскар" за найкращу пісню. Саме ту сцену ми знімали в Україні — на фоні Маріїнського палацу. Під час церемонії кадри з палацом транслювалися у танцювальному номері, а у багатьох інтерв'ю згадували внесок української команди. Проте системної підтримки з боку держави для просування цього факту фактично не було.

Схожа ситуація сталася і з документальним фільмом In the Rearview польського режисера Мачека Хамела, де я виступила копродюсеркою. Стрічка увійшла до шорт-листа "Оскара", однак навіть базової підтримки з боку Державного агентства України з питань кіно не отримала.

У результаті українські кіновиробники, які виходять на складний і дорогий марафон оскарівських кампаній, часто залишаються без системної підтримки. Зрештою маємо ситуацію, коли на "Оскарі" звучать історії про Росію, тоді як українські теми представлені значно слабше.

Саме це і є сухий підсумок нинішньої ситуації. Українське кіно має сильні історії та професійні команди, але без підтримки на глобальних майданчиках звучить значно тихіше, ніж могло б.