Оригінал матеріалу на сайті Суспільного за посиланням

Світлана Остапа — із Суспільним від самого початку: від першого складу наглядової ради до сьогодні, коли вона вже втретє очолює цей орган. Якщо запитати, скільки часу вона приділяє Суспільному, усміхнеться і тихо відповість: багато. Вона вірила в ідею Суспільного Мовлення від початку і пройшла разом із ним усі етапи — від ухвалення статуту до становлення інституції, яка сьогодні вже відбулася. Каже, що Суспільне для неї — як дитина.

У цьому інтерв’ю читайте: про системні зміни і стратегічні напрями розвитку медіакомпанії на найближчі роки; про професійні стандарти та відстоювання незалежності; чим вона пишається і який контент дивиться на платформах Суспільного.

— Ви із Суспільним з першого дня реформи, фактично готували цю реформу. Яким ви пам’ятаєте 2017 рік? Чи усвідомлювали тоді масштаб майбутніх змін? 

— Ми створювали Суспільне, коли вже тривала війна, закон ухвалено у квітні 2014 року. Мали провести аудит 30 великих компаній і об’єднати їх в одну. При цьому Донецька і Луганська філії були окуповані, Кримська — анексована, і провести аудит цих компаній було неможливо. Ми залучили різні установи, міністерства, відомства щодо того, як це зробити в рамках закону, щоб не можна було потім відкотити реформу назад. Тому, звичайно, я уявляла ці масштаби. 

Але найскладніша ситуація була всередині цих компаній — більшість працівників не хотіли щось міняти: вони не розуміли, навіщо під час війни «знищувати» державне мовлення, для чого ця реформа. Ми проводили багато зустрічей, щоб це пояснити. Когось змогли переконати, когось ні. 

Ми дуже багато всього робили для того, щоб була зареєстрована ця компанія, але навіть деякі члени наглядової ради не вірили, що це все-таки станеться. Ми розуміли, що влада не хоче віддавати такий ресурс.

— А ви вірили?

— Я чомусь вірила, не знаю, чому. Вірила і робила все можливе, приміром, штовхала всіх на всіх рівнях, щоб встигли затвердити статут до кінця 2016-го. Дуже допоміг Олег Наливайко, голова Держкомтелерадіо, який розумів значення цієї реформи і підтримував її, зі статутом допоміг міністр інформації Юрій Стець. Коли 19 січня 2017 року від Олега Наливайка надійшло смс, що зареєстровано юридичну особу ПАТ «НСТУ», я купила шампанське. Це було, як народження дитини.

Але все тільки починалося. Всі, хто не хотів цієї реформи, почали від нас вимагати, щоб ми одразу стали BBC, а це було просто неможливо. Це були завищені очікування прямо на старті. 

— Чи переймало Суспільне досвід BBC?

Ми рівнялися на журналістські стандарти BBC — саме вони лягли в основу редакційного статуту. Напередодні створення Суспільного ми фіксували, як виглядали новини на державних регіональних каналах, щоб потім було з чим порівняти: це був суцільний паркет, вихваляння влади й відсутність опозиції. Зараз Суспільне Новини один із лідерів дотримання професійних стандартів, люди нам довіряють. Це дуже важливо, тому що новини — це серце будь-якого медіа. 

Ми посідаємо помітне місце в Європейській мовній спілці. Якщо раніше на нас дивилися радше як на нову й ще не досвідчену інституцію, то сьогодні ми повноцінні партнери. Голова правління Микола Чернотицький та інші представники Суспільного входять до керівних органів EBU. Суспільне — серед лідерів поширення новин європейськими мовниками. У нас є досвід роботи під час війни, якого не мають інші європейські колеги, тепер вони до нас приїжджають і переймають наші протоколи роботи. 

Та є те, що об’єднує всі суспільні мовники: ми не працюємо на владу чи опозицію, на якогось інвестора чи олігарха. Ми працюємо для суспільства — для дуже різних аудиторій, в тому числі тих, які не цікаві комерційному мовленню. Наприклад, для поціновувачів класичної музики, навіть якщо їх кількасот тисяч.

— Ви сказали про високий рівень довіри до новин. Очевидно, що він буде високий під час війни й під час криз, і надалі має знижуватися, бо, як правило, ці процеси інакше влаштовані в період стабільності і безпеки. Як ви думаєте, чи стане це проблемою для команди? 

— Так, сьогодні ми справді маємо аномально високий рівень довіри до наших новин, що пов’язано з повномасштабною війною. З її завершенням він буде падати, і це природно. Вже зараз люди втомились від новин, і є певний спад уваги до них. Та люди, які в небезпеці, продовжують споживати новини, щоб захистити себе.

— Які головні системні зміни відбулись на Суспільному за ці дев’ять років? 

— Перша зміна: контент став набагато якісніший, людиноцентричний. Раніше кожна регіональна компанія виготовляла на державне замовлення до 50 проєктів. Це дуже багато контенту, але він здебільшого був не дуже неякісний і часто не мав попиту аудиторії. Зараз у нас менше проєктів, але вони якісні. Ми проводимо дослідження, що потрібно людям, вивчаємо свою аудиторію, її потреби.

Друга зміна — в людях. У 2018 році ми скоротили кількість працівників з семи тисяч до чотирьох. Зараз тут працюють люди, які розуміють цінність Суспільного. Багато молодих облич, особливо в новинах. Вони зростали й формувалися за інших умов і навіть не припускають, що можна працювати в умовах цензури. Під час марафону нас постійно питали про цензуру, а ми пояснювали, що на Суспільному це неможливо: про будь-яку спробу втручання в редакційну політику через дві хвилини буде знати весь фейсбук.

Серед важливих змін — поява і стрімкий розвиток диджиталу. Під час створення Суспільного, диджитал-платформ взагалі не було, але ми розуміли, що молода аудиторія — в диджиталі, що навіть радіо слухають в диджиталі.

Перший голова правління Суспільного Зураб Аласанія розвалив все старе, неробоче, створив нову компанію і втримав незалежність. Коли прийшов другий голова правління Микола Чернотицький, він визначив основний напрям — Digital First. Таким чином ми з’явилися в усіх соцмережах, розвинули сайт і стали видимими, нас читають і дивляться мільйони людей, і вже ніхто не скаже, що Суспільне — це лише «УТ-1».

— Яке ваше бачення розвитку Суспільного в регіонах? 

— Ми відійшли від того, що в регіонах необхідне місцеве телебачення, і зробили акцент на розвитку диджитал-платформ: новини на сайті, в месенджерах, соцмережах, відеоконтент в ютубі, який дійсно збирає мільйони переглядів. Вже 15 регіональних каналів Суспільного в ютубі мають «срібні» відзнаки. Важливі регіональні новини транслюються в ефірі Першого каналу на всю Україну в нашому телемарафоні. На філіях знімаються документальні фільми.

Дуже хочемо, щоб у регіонах люди працювали в належних умовах. Торік за підтримки шведської SIDA відкрився новий офіс у Хмельницькому. І він став прикладом для інших філій. 

— Яка стратегія розвитку Суспільного на найближчі роки? 

— Ще у 2017 році наглядова рада визначила основні напрями, які потрібно розвивати: інформаційне мовлення, регіональне, дитяче, спортивне, для національних спільнот тощо. Відповідно під кожен напрям ми розробляли й ухвалювали концепції. У цьому нам надавала підтримку Рада Європи. Минулого року наглядова рада ухвалила «Основні напрями діяльності на 2026–30 роки», у цьому стратегічному документі прописані пріоритети на наступні п’ять років.

Інформаційне мовлення та виробництво документальних проєктів завжди будуть одними з пріоритетних напрямів. Це актуально і зараз, поки ми ще у війні, і після війни. Ми будемо платформою для налагодження діалогу між різними групами.

Ми отримали запит, у тому числі від народних депутатів, щодо збільшення україномовного контенту для українців за кордоном, які виїхали після повномасштабного вторгнення, але потребують достовірної інформації. В цьому році маємо розробити концепцію, яка визначить пріоритети контенту, канали комунікації та формати залучення цієї аудиторії.

Ще один важливий напрям на найближчі роки — розробка молодіжної концепції. Коли ми працювали над концепцію для дітей і підлітків, то зрозуміли, що не можна об’єднувати її з молодіжною: це інша аудиторія, з іншими потребами.

— Скільки часу ви приділяєте Суспільному?

— Дуже багато (сміється). 

— Тобто у вас це повноцінна робота? 

— Звичайно. Вже дуже багато років. І робота, яка досі не оплачується.

— Чи є якесь розуміння, коли зміниться ситуація? 

— У чинному законодавстві передбачена можливість відшкодування коштів за час, витрачений на цю роботу, після завершення воєнного стану. При цьому йдеться про набагато нижчий рівень, ніж той, що отримують наші колеги з інших наглядових рад акціонерних товариств. Відповідні зміни були ухвалені ще у грудні 2022 року. За цей час завершилася друга каденція наглядової ради, її члени так і не отримали компенсації, а вже розпочалася третя каденція. 

Є законопроєкт, який пропонує прибрати це обмеження, але він понад півтора року не ухвалюється. Він пов’язаний з євроінтеграційним пакетом законодавства в контексті подальшого вступу України до ЄС.

— Це схоже на волонтерську роботу. Що вас надихає?

— Поява Суспільного — це одна із найуспішніших реформ після Революції Гідності. Мене надихають результати роботи і розуміння, що я роблю це для своїх дітей. 

Суспільне — як моя дитина, але як голова наглядової ради ніколи не закриваю очі на проблеми. Їх краще вирішувати, ніж не помічати. 

— Це ваше особисте рішення і сприйняття. А що дозволяє всій наглядовій раді працювати ефективно?

— Переважну більшість членів наглядової ради об’єднують демократичні цінності, вони розуміють важливість цієї реформи. Завдяки цьому, нам вдається працювати ефективно. 

Згадую, коли з’явилась перша наглядова рада, нам виділили колишній кабінет керівника Українського Радіо. Він виглядав дуже по-радянськи: стільці, оббиті червоним оксамитом, дерев’яні панелі, старі меблі. Зараз цей простір уже сучасний. З’явився і апарат наглядової ради, а також корпоративний секретар компанії — Катерина Поливач, яка допомагає налагоджувати процеси корпоративного управління.

Загалом корпоративна культура змінюється не так швидко. Легко змінити вивіску, але значно складніше перебудувати самі процеси від державної моделі до корпоративного управління. Проте цей процес триває: вчаться і члени наглядової ради, і правління, і поступово всі до цього звикають.

— Ми часто говоримо про Суспільне як про реформу. Чи можна вважати, що реформа вже закінчилась і Суспільне відбулося як інституція?

— Реформа ще триває, є трансформаційні речі, які не так швидко реалізувати. Наприклад, питання майна, яке нам не потрібне, але за утримання якого ми платимо.

Та як інституція Суспільне відбулося. У цьому я впевнена. Тепер треба зміцнювати цю інституцію, захищати її незалежність. 

— Чи доводиться і зараз відстоювати незалежність, як дев’ять років тому? І чи завжди нам потрібно буде це робити? 

— Так, доводиться. Часто це пов’язано з нерозумінням самої ролі журналістики. У радянській традиції журналістів сприймали як обслугу: що їм кажуть, те вони й роблять. Так зараз у росії. 

У мене є показова історія ще з часів державного телебачення. Під час відкриття пам’ятника в Києві на канал подзвонили з вимогою прислати камеру. Коли їм відповіли, що всі камери вже на інших подіях і залишилася лише одна зламана, почули у відповідь: «Присилайте хоча б зламану, щоб мер бачив, що камера стоїть». Тобто важливо було не те, що знімається, а сам факт присутності камери.

Суспільне працює інакше. Журналісти й редактори самі визначають, які теми важливі для аудиторії, і не працюють за чиїмось замовленням. Тому інколи політики ображаються: хтось — на гострі запитання, хтось — що його рідше запрошують в ефір. Ми намагаємося спокійно пояснювати принципи роботи. Тут хочу відзначити конструктивну співпрацю з парламентськими комітетами гуманітарної та інформаційної політики та з питань свободи слова, які завжди нас підтримують.

Зауважу, що навіть суспільні мовники з багаторічною історією не застраховані від тиску. Він може йти від впливових людей, політиків або через фінансові рішення. Ми бачимо подібні процеси й сьогодні у світі — зокрема в США, де зараз ставиться під сумнів сама модель суспільного мовлення. Тому питання незалежності — це не те, що вирішується раз і назавжди. Це постійний процес і постійна боротьба за право працювати відповідно до журналістських стандартів.

— Яка ситуація зараз із фінансуванням Суспільного?

— За дев’ять років Суспільне жодного разу не отримувало фінансування в повному обсязі, передбаченому законом, — 0,2 відсотка від видатків державного бюджету. Найкраща ситуація була у 2021 році — тоді бюджет становив близько 85% від належного. Саме тоді вперше вдалося закласти капітальні видатки і придбати частину необхідного обладнання. Це дуже допомогло на початку повномасштабного вторгнення — ми виявилися краще підготовленими до роботи в кризових умовах.

Останні два роки фінансування також дещо зростає. Частково це пов’язано із закупівлею прав на великі спортивні події, наприклад Олімпіаду. 

Ми розуміємо, що під час війни державний бюджет насамперед спрямовується на оборону, тому не наполягаємо на повному фінансуванні. Якщо формально застосувати норму закону — 0,2% видатків держбюджету, то цього року Суспільне мало б отримати понад 6 млрд гривень. Це дуже велика сума: для порівняння, торік на всю сферу культури в Україні було передбачено трохи більше 10 млрд. Тому, якщо не враховувати військові витрати, реалістична потреба Суспільного становила б приблизно 3 млрд гривень. Фактично ж бюджет складає близько 2,450 млрд.

— Що ви щодня споживаєте із контенту Суспільного? 

— Щодня читаю стрічку в телеграм-каналах: не тільки Суспільне Новини, але й регіональних філій, особливо тих областей, де живуть мої родичі. Коли бачу повідомлення про обстріли, завжди заходжу подивитися деталі. Також слухаю Українське Радіо. І дивлюся наші відео в соцмережах.

Минулого тижня ми були у відрядженні в Запоріжжі й спілкувалися з колегами. Мене вразив їхній спокій. Під час повітряної тривоги вони реагують дуже зосереджено і без паніки — люди, які живуть поруч із загрозою щодня, сприймають її інакше. Потім повертаюсь додому, читаю, що Запоріжжя знову обстріляли. Так боляче стає, аж стискається все всередині. Переживаєш не лише за колег, а й за всіх людей, які там живуть. Такі ж відчуття і щодо Харкова, Херсона, Сум, Одеси…

Є ще одна зміна: до повномасштабної війни і до створення Суспільного на цих, вже колишніх, державних каналах не було воєнних кореспондентів. Тепер вони є і в центральній редакції, і в кожній прикордонній філії. Люди там просто живуть — і вимушені ставати воєнними кореспондентами.

— Які ваші улюблені фільми Суспільного? 

— У нас неймовірні документальні фільми, які відновлюють історичну справедливість. Це для мене особлива гордість. На них є попит як всередині країни, так і за кордоном. Їх титрують англійською мовою, показують на різних заходах. Я отримую безліч відгуків від людей, зокрема від дипломатів, про їхню високу якість.

Дивилась майже всі наші фільми, багато з них подобаються. Дуже подобаються проєкти Мирослави Барчук, Олександра Зінченка, фільм «Щедрик проти “русского міра”», «Битва за Чернігів», «Капелани» і багато-багато інших. Багато проєктів і фільмів у нас створюються за донорської підтримки.

Взагалі ми дуже вдячні міжнародним інституціям, донорам з різних країн за віру в нас і допомогу. В ЄС розуміють значення незалежного суспільного мовлення для України. 

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатеку — платформу унікальних відео й аудіо Суспільного від 1920-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні. 

Фотографувала Анастасія Мантач