Гендерна дезінформація й насильство проти жінок у цифровому середовищі тісно пов’язані між собою, а громадянське суспільство відіграє ключову роль у протидії цим явищам. Про це говорили під час міжнародної конференції «Повернемо наш простір: стратегії громадянського суспільства для протидії гендерно зумовленій дезінформації та насильству, що спричиняється технологіями», яка тривала 4—5 березня в Нікосії, на Кіпрі.

Захід був організований Середземноморським інститутом гендерних досліджень (MIGS) на Кіпрі за підтримки Fundacja British Council (Польща) в рамках міжнародного проєкту G-LENS (Гендерно-інклюзивні, довгострокові та розширені мережі та суспільства). Участь у дискусіях взяли гості з різних європейських країн, зокрема директорка MIGS і президентка Європейської мережі «Жінки проти насильства» (WAVE) Сусана Еліза Павлоу, колишня міністерка юстиції та громадського порядку на Кіпрі, директорка аналітичного центру Politeia Анна Прокопіу, професорка Інституту медіа знань Відкритого університету Великої Британії Міріам Фернандес, експертка з адвокації Osez le Féminisme у Франції Алісса Арабаре й інші.

Під час двох дискусійних панелей у перший день конференції учасниці обговорили скорочення участі жінок у публічному житті, як цифрове середовище може посилювати домагання, мізогінію та дезінформацію, як інституції, платформи й політики можуть протидіяти цим явищам. Згадувалися європейські акти з регулювання платформ, які в процесі впровадження в Україні.

Головні тези з виступів експерток — у матеріалі «Детектора медіа».

Відкриваючи захід, Сусана Еліза Павлоу сказала, що зв’язок між гендерною дезінформацією та насильством проти жінок, яке посилюється технологіями, стає дедалі очевиднішим. За її словами, у Європі та світі спостерігається тенденція до звуження простору для голосів жінок у публічній сфері, що права жінок дедалі частіше ставлять під сумнів, а феміністичні голоси намагаються делегітимізувати.

«Жінки, які беруть участь у суспільному житті — активістки, журналістки, політикині чи дослідниці, — часто стикаються з координованими атаками, переслідуванням і дезінформацією. Цифрові технології лише посилили цю проблему: онлайн-простори, які мали розширити можливості участі, нерідко використовуються для залякування, дискредитації та замовчування жінок», — сказала вона.

Сусана Еліза Павлоу

Спікерка пояснила, що громадянське суспільство має бути залучене до розв’язання цієї проблеми, адже воно виступає посередником між науковими дослідженнями, політикою та реальним життям людей і спільнот, а також одним із перших помічає нові форми дискримінації та насильства.

Цю тезу підтримала і менеджерка освітніх програм Британської Ради на Кіпрі Марілена Кіріаку: «Гендерна дезінформація — це не просто оманливий контент. Це навмисний інструмент, який використовується для делегітимізації жінок, придушення активістів, спотворення публічної дискусії та підриву демократичної участі. У складні часи створення правдивих, інклюзивних і безпечних цифрових просторів стає не тільки питанням рівності й інклюзії, а й питанням стійкості».

Марілена Кіріаку

Вона розповіла, що протягом останніх півтора року Британська Рада працювала з громадами на Кіпрі, у Болгарії, Польщі та Румунії, щоб посилити стійкість до дезінформації. Зокрема, молодь залучали до семінарів, де пояснювали механізми поширення дезінформації та допомагали розвінчувати пов’язані з нею міфи. У межах проєкту проводяться дослідження та опитування громадської думки, щоб краще зрозуміти національні тенденції у сфері гендерної дезінформації. Крім того, Британська Рада співпрацює з молодими журналістами та творцями контенту, аби створювати матеріали, які показують реальний вплив гендерної дезінформації на суспільство.

Уповноважена Кіпру з гендерної рівності Джозі Крістодолулу не змогла бути присутньою на заході через закриття аеропортів після атаки на Іран, але її промову зачитала генеральна секретарка Молодіжної ради Кіпру Елені Сіамптані.

У зверненні згадувалися різні форми цифрового насильства: скоординовані кампанії онлайн-переслідування, створення дипфейкової порнографії, поширення інтимних зображень без згоди, алгоритмічне поширення мови ненависті та фейкові наративи, які ставлять під сумнів компетентність або моральність жінок.

Елені Сіамптані читає звернення Джозі Крістодолулу

Крістодолулу згадала глобальне дослідження 2025 року, проведене для UN Women у партнерстві з ЮНЕСКО, яке свідчить про зростання онлайн-насильства. Зокрема, 75% опитаних журналісток повідомили, що зазнавали насильства в інтернеті під час роботи, а 42% пов’язують онлайн-атаки з переслідуванням або фізичним насильством у реальному житті, що більш ніж удвічі перевищує показник 20% у 2020 році.

Крім того, 24% респондентів, серед яких правозахисники, журналісти та письменники, повідомили про випадки насильства в інтернеті з застосуванням штучного інтелекту. Окрему увагу у виступі приділили насильству щодо дівчат. Дослідження, підготовлене для головування Кіпру в ЄС, показало значний розрив між інституційними політиками та реальним досвідом, довіра до інституцій зменшується, а насильство залишається непоміченим і замовчується.

Європейський Союз уже ухвалив низку законодавчих актів для протидії кібернасильству, однак, за словами уповноваженої, самих законів недостатньо: «Директива про боротьбу з насильством щодо жінок і домашнім насильством визнає кібернасильство порушенням основних прав. Закон про цифрові послуги накладає на платформи зобов’язання щодо усунення системних ризиків. Закон про штучний інтелект спрямований на боротьбу з алгоритмічною упередженістю та шкідливими застосуваннями штучного інтелекту. GDPR і переглянутий Закон про кібербезпеку посилюють захист приватного життя та цифрову стійкість. Вони ґрунтуються на Хартії основних прав ЄС та підкріплені нашими міжнародними зобов’язаннями, що випливають із Конвенції про права дитини, Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і Пекінської декларації та Платформи дій.

На папері ця система виглядає міцною, але одне лише законодавство не зможе повернути цифровий простір жінкам і дівчатам. Важливе значення має його впровадження. Закони повинні перетворюватися на доступні механізми повідомлення про порушення, ефективні розслідування, правосуддя, орієнтоване на жертв, і реальну відповідальність онлайн-платформ».

Крістодолулу також говорила про важливість рівного представництва жінок у технологічному секторі й участі у STEM-галузях. Окремим викликом вона назвала гендерний цифровий розрив. У багатьох сільських і маргіналізованих громадах жінки й дівчата стикаються з бар’єрами доступу до технологій, тому медіа- та цифрова грамотність стають необхідною умовою демократичної участі.

У зверненні також ішлося, що під час головування Кіпру в Раді ЄС одним із пріоритетів стане боротьба з кібернасильством. У межах цієї роботи планують посилити співпрацю між державами, міжнародними організаціями, платформами та громадянським суспільством.

Старша дослідниця організації MIGS Марія Анджелі розповіла, що у кіпрських медіа 86% людей, які виступають експертами — це чоловіки, і лише 14% — жінки. Вона сказала, що особливо тривожним є те, що суспільство настільки звикло до цієї диспропорції, що часто її просто не помічає.

Марія Анджелі

У MIGS працюють над цією проблемою з 2009 року. Організація намагалася змінити ситуацію різними способами: зверталася до політичних партій із закликом активніше залучати жінок до публічних дискусій, проводила тренінги для журналістів по всьому Кіпру та співпрацювала з кіпрським регулятором телерадіомовлення над розробкою кодексу гендерної рівності для медіа, регулярно моніторила медіаконтент. Проте, за словами дослідниці, ці зусилля не призвели до значних змін, скоріше навіть до регресу.

Так з’явилася подкаст-платформа We-Pods, назва якої походить від слова women. Проєкт став простором для жінок із різних соціальних груп, професій і досвіду. За словами Анджелі, організатори зрозуміли, що відчуття невидимості та замовчування є спільним для багатьох жінок, незалежно від їхнього соціального статусу.

Вона додала, що ця проблема особливо важлива в контексті медіаграмотності: «Медіаграмотність — це не лише вміння розпізнавати дезінформацію. Не менш важливо звертати увагу на структурні форми мовчання в медіа. Це також питання про те, хто представлений у публічному просторі, кого вважають експертом, а кого там просто немає».

Експертка з адвокації організації Osez le Féminisme Аліса Арабаре розповіла про поширення кібернасильства в Європі, зокрема і у Франції. Вона окреслила три ключові проблеми: вплив порнографії на права жінок, поширення інтимних зображень без згоди та зростання кількості матеріалів сексуального насильства над дітьми.

За її словами, кібернасильство нині стало однією з найпоширеніших форм чоловічого насильства. Цифрові технології дозволяють кривдникам розширювати свій вплив: переслідувати жертв, шантажувати їх інтимними матеріалами, підтримувати примусовий контроль у ситуаціях домашнього насильства або приховувати сексуальні злочини.

Як приклад вона навела французьку справу Жизель Пеліко, яку протягом 20 років накачували наркотиками та ґвалтували десятки чоловіків за організації її власного чоловіка. Він також знімав ці злочини і споживав порнографію з зображенням непритомних жінок.

Учасниця сказала, що дедалі частіше мішенню кібернасильства стають діти, особливо дівчата. Середній вік першого знайомства з порнографією наразі становить приблизно 10—11 років, значною мірою через ранній доступ дітей до смартфонів і інтернету.

Аліса Арабаре

За словами спікерки, з 2022 року в Євросоюзі тривають переговори щодо нового законодавства щодо сексуального насильства над дітьми (CSAM). Наразі діє тимчасовий механізм, який дозволяє онлайн-платформам добровільно виявляти такі матеріали на своїх сервісах. Цей режим мав завершитися у квітні, й зараз обговорюється його продовження до 2028 року.

Однак, за словами Арабаре, останні рішення в Європейському парламенті можуть послабити систему. Зокрема, профільний комітет запропонував продовжити дію механізму лише на один рік, що створює ризик правового вакууму. Крім того, комітет запропонував виключити зі сфери добровільного виявлення нові матеріали сексуального насильства над дітьми й онлайн-грумінг. Це означає, що платформи зможуть шукати лише вже відомі й раніше ідентифіковані матеріали, що проблематично, адже більшість таких матеріалів є новим контентом.

Ще одна пропозиція передбачає запровадження штрафів для платформ, які беруть участь у добровільному виявленні, але не повністю дотримуються правил. На думку учасниці, це може мати зворотний ефект. «Якщо платформи ризикуватимуть отримати штрафи за добровільну участь, вони можуть просто відмовитися від цього механізму», — пояснила вона.

Наразі питання має розглядатися на пленарному голосуванні в Європейському парламенті. Правозахисні організації готують аналітичні матеріали та спільні заяви, щоб переконати депутатів підтримати ефективніше регулювання.

Аліса Арабаре вважає, що серед політиків і досі поширене уявлення, що те, що відбувається онлайн, не має реального впливу, тому правові й інституційні відповіді на ці проблеми залишаються фрагментарними та недостатніми. Однією з перешкод вона назвала аргументи про свободу слова та право на приватність, які використовуються для опору регулюванню інтернету.

Зокрема, деякі актори стверджують, що порнографія є формою мистецтва та самовираження і повинна захищатися свободою слова. Окремою темою є дискусії навколо шифрування в месенджерах, таких як WhatsApp, де захисники приватності виступають проти будь-яких механізмів контролю, навіть якщо вони спрямовані на боротьбу з сексуальним насильством чи торгівлею людьми.

Аліса Арабаре розповіла про кримінальну справу у Франції, пов’язану з однією порнографічною платформою. Нині близько 50 жінок висунули звинувачення проти продюсерів і акторів платформи через зґвалтування, сутенерство, торгівлю людьми, а також фінансові злочини.

Як пояснила учасниця, обвинувачені через соціальні мережі та фейкові акаунти запрошували потенційних жертв на роботу: «Судовий процес триває вже п’ять років і поки що не дійшов до розгляду по суті. Однак одна з найбільших проблем полягає в тому, що відео із зґвалтуваннями досі залишаються в інтернеті. Попри п’ять років спроб домогтися їхнього видалення, частина контенту продовжує поширюватися онлайн».

Вона розповіла, що проблема видалення такого контенту безпосередньо пов’язана з європейським законодавством. Зокрема, директива ЄС 2024 року про боротьбу з насильством щодо жінок визнає незаконним поширення інтимних зображень без згоди (NCII). Також у ЄС діє Закон про цифрові послуги (Digital Services Act), який установлює правила видалення незаконного контенту.

Однак на практиці ці механізми працюють недостатньо ефективно. За словами Арабаре, платформи часто заявляють, що з відео неможливо встановити відсутність згоди жінок, тому контент не визнається очевидно незаконним.

Ще одна проблема — так звані механізми «повідомлення та реагування», коли користувачі мають самі повідомляти платформи про незаконний контент. Але ж багато платформ взагалі не реагують на такі повідомлення. За словами спікерки, проблеми виникають, зокрема, з платформами, зареєстрованими в Нідерландах, на Кіпрі, у Росії та США.

На думку Арабаре, сам підхід до регулювання інтернету є хибним, адже він виходить із припущення, що незаконний контент становить лише невелику частину матеріалів на платформах. У випадку з порнографічними сайтами ситуація протилежна.

Тому правозахисники пропонують запровадити іншу модель — проактивне виявлення контенту, яке передбачає використання технології хешування, коли відео перетворюють на цифровий код і додають до бази даних. Це дозволяє платформам автоматично виявляти й блокувати повторні завантаження такого контенту, навіть якщо його трохи змінено або відредаговано з ШІ.

Професорка Інституту медіа знань Відкритого університету Великої Британії Міріам Фернандес розповіла про роботу Центру захисту жінок онлайн, створеного при Відкритому університеті у Великій Британії. Центр об’єднує фахівців із різних сфер — юристів, дослідників політики, психологів, соціологів і спеціалістів із технологій.

Окремі напрямки роботи присвячені відповідальному використанню штучного інтелекту та розробці технологій із вбудованими механізмами безпеки.

Одним із перших проєктів центру стало онлайн-опитування у Великій Британії, яке мало оцінити реальні масштаби онлайн-насильства. За результатами дослідження, кожна десята жінка в Англії пережила онлайн-насильство, а приблизно три з десяти ставали його свідками. Водночас сім із десяти респонденток вважають чинне законодавство неефективним.

Дослідники також виявили, що у 13% випадків онлайн-насильство супроводжується насильством у реальному житті, що підтверджує: цифрові атаки мають цілком реальні наслідки.

За словами учасниці, жінки рідко повідомляють про такі випадки. Часто вони не довіряють поліції або не вірять, що та зможе допомогти. Окрему проблему становить різна реакція правоохоронців у різних регіонах, підходи до розслідування онлайн-насильства можуть суттєво відрізнятися. Крім того, частина випадків узагалі не підпадає під кримінальне законодавство: контент може бути шкідливим, але формально не незаконним.

Спікерка сказала, що міжнародні та європейські механізми регулювання — зокрема Стамбульська конвенція чи законодавство ЄС щодо цифрових платформ — частково охоплюють ці проблеми, однак залишають багато «сірих зон». У деяких випадках жертва навіть змушена доводити, що кривдник мав намір завдати шкоди.

Вона також розповіла про явище так званої «маносфери» — онлайн-спільнот, де поширюється мізогінія та антифеміністичні наративи. Серед них — форуми інцелів, рухи «чоловіків, що йдуть своїм шляхом», а також спільноти пікаперів.

«Деякі інфлюенсери буквально навчають, як маніпулювати жінками або займатися сексом без їхньої згоди. Ці блогери мають мільйони підписників і заробляють значні кошти, а разом із ними заробляють і платформи», — сказала вона.

Дослідження центру показало, що рівень ненависті в таких онлайн-спільнотах зростає разом із кількістю їхніх учасників. Крім того, алгоритми соціальних мереж можуть підштовхувати молодих користувачів до мізогіністичного контенту: наприклад, 15-річні хлопці починають отримувати такі відео вже приблизно через 20 хвилин активності на платформі.

Окрему увагу центр приділяє етичним аспектам штучного інтелекту. Хоча багато компаній декларують принципи «відповідального ШІ», на практиці їх складно реалізувати, адже навіть базові поняття на кшталт справедливості можуть трактуватися по-різному.

Анна Зобніна, директорка з політичної стратегії та політики Європейської мережі жінок-мігранток, що розташована у Бельгії, розповіла, що у європейських інституціях часто домінує спрощений наратив про «атаку на демократію», однак реальність є складнішою. Вона навела приклади суперечливих практик у європейських країнах, які, попри демократичні інституції, не завжди гарантують реальний захист жінок.

Анна Зобніна

«Панівний наратив у Брюсселі — що це (більш жорстке регулювання платформ — “ДМ”) атака на демократію. Але я завжди відповідаю: переконайте мене, що деякі практики, які ми бачимо в Європі, справді є прикладом демократії», — сказала вона.

На її думку, атаки на права жінок не можна пояснювати лише діяльністю ультраправих або політичним протистоянням між лівими та правими. За її словами, обмеження прав жінок можуть походити з різних частин політичного спектра та проявлятися у різних формах.

Зобніна каже, що іноді навіть органи, покликані захищати права жінок, використовують терміни або підходи, які суперечать самим міжнародним документам. Як приклад вона згадала дискусії довкола Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW). За її словами, деякі країни, зокрема США, так і не ратифікували цей документ, аргументуючи це тим, що спеціальні заходи для жінок можуть нібито дискримінувати чоловіків.

«Міжнародне право прямо передбачає можливість спеціальних заходів для підтримки жінок. Ці норми містяться і в законодавстві Європейського Союзу — зокрема у Хартії основних прав ЄС і директивах про рівний доступ до товарів і послуг. Там передбачена можливість позитивних заходів на користь недостатньо представленої статі. Це означає, що заходи, спрямовані лише на жінок, не є дискримінацією. Жінки мають право на власні політичні заходи, простори та фінансування», — пояснює вона.

За її словами, одна з ключових умов ефективної боротьби за права жінок — це формування «критичної маси» самих жінок, які готові відкрито відстоювати свої права та встановлювати межі. Спікерка розповіла про досвід European Network of Migrant Women. Організація виникла як проєкт Європейського жіночого лобі, але після завершення фінансування група активісток вирішила продовжити роботу незалежно.

Вона також говорила про важливість співпраці між різними політичними акторами у конкретних питаннях. За її словами, іноді організація працює й із консервативними політиками або релігійними структурами, якщо їхні позиції збігаються щодо певних законодавчих ініціатив — наприклад, у питаннях протидії експлуатації жінок у проституції.

«Ми не ставимося до фемінізму як до роботи з дев’ятої до шостої години на день, наче ввечері патріархат зникає і ніхто нікого не ґвалтує. Я маю на увазі, що саме так працюють багато неурядових організацій у наші дні, і ця “НУОізація” фемінізму мала дуже серйозний побічний вплив на здатність жінок організовуватися. Патріархат не можна зруйнувати за один день. Ми знаємо, що було сотні років тому, але не знаємо, що принесе нам майбутнє. Тож ми раді невеликим змінам і, буває, впадаємо в депресію, дуже розчаровуємось і злимося. Але в нас також є довгострокове бачення. Тож ми рухаємося до цієї мети, яку маємо», — підсумувала Анна Зобніна.