Оригінал публікації на сайті "Жінки в медіа" за посиланням

Тетяна Бережна — Віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики – міністерка культури України. На цю посаду призначена у жовтні 2025 року, а вже за кілька місяців, у грудні, публічно представила свою нову команду. 

25 грудня, на Різдво Тетяна Бережна стала мамою — вона народила свою первістку, доньку Осаку. А вже 31 грудня, на останнє в 2025-му засідання Кабміну, прийшла разом з нею. 

У інтерв’ю «Жінки в медіа» Тетяна Бережна розповідає про те, як поєднання материнства і роботи в Уряді впливає на її ефективність, а також про програми підтримки для креативних індустрій, зокрема — спрямовані на жінок у цій галузі. 

Нещодавно ви стали мамою, але з перших тижнів поєднуєте роботу з материнством. Як це впливає на вашу особисту ефективність — як мами і як міністерки?

Так, у мене з’явилася нова роль — мами. У суспільстві досі побутує багато стереотипів про те, що жінка не може поєднувати роботу і материнство. Мені дуже хотілося власним прикладом показати, що це — саме стереотипи. 

Я народила дитину перед Різдвом, а вже за тиждень після пологів разом із нею відвідала засідання Уряду. Це сталося випадково — донечка заплакала, і я зрозуміла, що єдиний спосіб її заспокоїти — взяти на руки. Донька заспокоїлася, і ми провели засідання. Хочу подякувати колегам та близьким за підтримку, яку отримую. Це справді дуже важливо.

Я щиро переконана: кожна жінка має право обирати. Хтось хоче побути подовше з малечею, а хтось – готовий поєднувати материнство та роботу відразу. Кожна жінка має власні інтереси та бажання. Люди різні, ситуації різні. Спільними тут мають бути лише підтримка, розуміння і емпатія суспільства по відношенню до мам та їхнього вибору.

Якщо ж говорити про мене, то за цей час я зрозуміла, що материнство зробило мене ще ефективнішою. З’явилися додаткові навички — кризовий менеджмент, сильний тайм-менеджмент, пріоритезування. Я чітко розумію, що мій робочий час має бути максимально продуктивним, адже маю обов’язково присвятити свою увагу також і дитині. Тож я думаю, що жінки, які поєднують материнство і роботу, часто стають ще ефективнішими завдяки цьому.

Раніше ми бачили приклади того, як політикині з інших країн світу поєднують ці дві ролі на публіці. Наприклад, у 2025-му німецька депутатка Ганна Штайнмюллер вперше в історії виступила з трибуни Бундестагу з немовлям у слінгу. У соцмережах вас уже називають першим таким прикладом в Україні. Що, на вашу думку, можуть глобально змінити для українських жінок у політиці такі публічні прояви?

Насправді, українські жінки сьогодні долають дуже багато стереотипів. Ми бачимо жінок на передовій, серед волонтерів, медиків та парамедиків, жінки керують підприємствами, захищають нашу державу. 

Дійсно, раніше було мало випадків, коли політикині приходили в Уряд чи у сесійну залу Верховної Ради з дитиною. Але світ змінюється, виклики — теж. І зараз це вже абсолютно природно — дитина стає частиною твого життя. На політичному рівні маємо показувати, що у цьому немає нічого дивного.

Можливо, багато жінок навіть не задумувалися, що так можна. Якщо мій приклад допоможе комусь з жінок зрозуміти, що рішення — за нею, і що вона може обирати, як їй зручно, то це вже важливо.

Я тепер відчуваю навіть подвійну відповідальність. І перед державою, іншими жінками, а ще – перед донечкою. Адже те, що я роблю для держави зараз, я роблю і для своєї доньки. Колись я хотіла б сказати їй, що використала цей історичний час відповідально.

Які системні бар’єри досі заважають жінкам у культурних індустріях реалізувати свій потенціал?

Я пам’ятаю, що ми з вами у 2023 році говорили в інтерв’ю про гендерний розрив у оплаті праці — тоді він становив близько 18,5%. І найбільший розрив був саме у сфері культури. Проблема полягає в тому, що жінок у культурі багато, але вони рідко обіймають керівні посади. Саме це й створює велику різницю у зарплатах.

Водночас я переконана, що часто ці бар’єри — не системні, а стереотипні. Українські жінки довели, що можуть працювати на керівних посадах, у бізнесі, у політиці, захищати державу. Вони завжди це робили.

Держава має створювати можливості — через грантові програми, підтримку підприємництва, доступ до ресурсів. Наприклад, у нещодавно запущеній грантовій програмі «Власна справа» для креативних індустрій понад 63% переможців — саме жінки. Це показує, що потенціал є і він реалізується. 

Чи планує Міністерство окремі програми підтримки жінок у культурі, креативних індустріях та медіа?

Ми працюємо над програмами підтримки креативних індустрій загалом. Часто жінки стають основними бенефіціарками цих програм.

Для мене важливо, щоб державні інструменти були відкритими і доступними. Коли жінки отримують рівний доступ до ресурсів, вони демонструють дуже сильний результат. Від цього також виграє суспільство загалом. Адже культура стає різноманітнішою, репрезентативнішою і сильнішою. 

Розвиток програм підтримки жінок у культурі ми розглядаємо як інвестицію в якість нашого культурного простору. Питання гендерної рівності є наскрізним принципом культурної політики — можна навіть подивитися на склад заступників Мінкульту. Гендерно чутливий підхід ми інтегруємо у свої програми підтримки, і плануємо системно це посилювати. Ідеться зокрема грантові та конкурсні механізми, а також про просвітницький компонент. 

Спільно з Національною соціальною сервісною службою та Держкомтелерадіо ми розробили інформаційну пам’ятку «Гендерна соціалізація». Крім того, орієнтуємося на міжнародні практики співпраці з UNESCO та Європейським Союзом, щоб створити умови, за яких жінки в Україні матимуть рівний доступ до фінансування, міжнародних можливостей, управлінських позицій і глобальної видимості.

Розкажіть про пріоритети роботи Міністерства культури на 2026-й. Над чим уже розпочали роботу в першу чергу?

Минуло майже півроку моєї роботи на посаді. Перші місяці я присвятила глибокому зануренню у проблематику сфери: мала щоденні зустрічі з представниками театральної спільноти, музейниками, кінематографістами, бібліотечною сферою. Зрозуміти, що можна вирішити тут і зараз — ось що необхідно.

Якщо говорити про стратегічні пріоритети, то перший — це підсилення культури ресурсами. Ми багато говоримо про культуру як елемент національної безпеки, як голос держави. Але якщо це не підкріплено фінансуванням, усе залишається словами.

Ми запустили Фонд української культурної спадщини. Це інструмент для залучення міжнародних ресурсів на відновлення пам’яток. Також ініційована президентська національна програма підтримки культури.

Ще один значущий крок — закон про меценатство, який схвалив Кабмін, і найближчим часом має розглянути Верховна Рада. Це можливість залучати в культуру кошти бізнесу. Українське меценатство має глибоку традицію — достатньо згадати Києво-Могилянську академію чи Києво-Печерську лавру, які розвивалися завдяки меценатам.

Другий великий пріоритет — збереження української культурної спадщини. Ми бачимо, що Росія цілеспрямовано її атакує. Обстріли Софії Київської, Національного музею історії України у Другій світовій війні — це спроби стерти нашу ідентичність.

Ми ухвалили історичну постанову про евакуацію культурних цінностей із зон ризику. Тепер 50 км від лінії фронту — чітка зона обов’язкової евакуації музейних предметів. З 2014 року такого чіткого алгоритму не було. Зараз же визначено відповідальних і порядок дій — це дозволить врятувати більше пам’яток.

Культурні інституції мають бути фінансово стійкими. Це означає належний менеджмент і візіонерське лідерство. У Київській школі економіки (KSE) ми започаткували програму для керівників культурних інституцій, щоб вони навчилися працювати з меценатами, готувати проєкти, які бізнесу захочеться профінансувати. Також було спрощено правила надання платних послуг. Це дозволяє музеям, театрам, заповідникам легше заробляти самостійно.

Під час візиту до Копенгагена я побувала у Національному музеї Данії. Фінансування там здійснюється за принципом 50/50, де половина — державна підтримка, а половина — власні доходи. Це дозволяє не лише сподіватися на державу, а й отримувати кошти з власного заробітку, витрачати їх на низку важливих капіталовкладень, підвищення зарплати для співробітників, наукову роботу. В Україні часто це лише близько 10%. Нам потрібно змінювати цю модель.

Ми працюємо над тим, щоби забезпечити більшу кількість перекладів української літератури іноземними мовами в топових видавництвах світу. Цей напрямок веде моя заступниця Богдана Лаюк. Дуже сподіваюся, що вже цього року ми побачимо результати. Прикро дивитися іноземні фільми або читати книги, де наче поміж рядків написано, що головний герой читає твір російського письменника. Російська література, як і культура загалом, незважаючи на те, що це — культура експропріації, присвоєння, чомусь все одно проникає у світовий контекст.

Наша задача – зробити українську культуру видимою. Це не лише про книги, а також і про гастролі українських колективів, артистів. Для цього має бути налагоджена системна робота з українськими посольствами за кордоном, з міністерствами культури інших країн. Ми працюємо над тим, щоб показувати українську культуру за кордоном не лише українській діаспорі, а й прививати смак до української культури серед іноземців. 

Уже анонсовано національну програму підтримки українського контенту. Як вона працюватиме і якою є роль медіа галузі в цьому?

Це буде найбільша програма підтримки культури з часів незалежності, ініційована Президентом України. Місія програми — через сучасний український культурний продукт формувати покоління, яке відчуває приналежність до своєї країни, мислить українськими сенсами та є стійким до зовнішніх інформаційних впливів. Також одна з цілей – підтримати українських митців і відкрити нові таланти, зокрема в регіонах. Йдеться про аудіовізуальне мистецтво, музику, театр, виставки, короткий метр, контент для YouTube.

Ми плануємо оголосити про початок відбору заявок вже навесні. Теми будуть окреслені, але не обмежуватимуть свободу митців. Важливо створювати продукт, який показує, що українці — сильна, талановита, стійка нація. Це також сигнал українцям за кордоном: повертайтеся, творіть в Україні, зараз є великий запит на таланти. 

Для медіаринку це можливість отримати якісний український продукт, який конкуруватиме між собою, формуватиме попит, зміцнюватиме внутрішню індустрію. 

Для світу ж ми маємо показати, що наша історія не почалася в 1990-х. Її тяглість, в тому числі, підтверджує і те, що ми зараз з вами сидимо у стінах Будинку митрополита Національного заповідника «Софія Київська», який існує тут сотні років. Проте цю історію вкотре намагається присвоїти собі Росія: зараз вони розпочали зйомки художнього фільму «Королева Анна», де князя Ярослава Мудрого гратиме російський актор Сергій Безруков. Це чергова спроба крадіжки постатей та культури, що саме по собі дуже цинічно.

Наше завдання тут – розповідати про українську культуру, доносити світу, а часто навіть і самим собі історичну правду. Ми робимо це на різних дипломатичних майданчиках. Але одна справа — говорити словами під час зустрічей, інша – за допомогою культурного продукту, який здатен краще донести сенси і правду. 

Якою ви бачите роль культури у протидії російській пропаганді?

Російська пропаганда слабшає там, де присутня українська культура, історія, пам’ять про минуле і правда. Вона слабшатиме і тоді, коли ми створимо достатньо власного українського продукту, надамо нашим талановитим митцям та інституціям більше можливостей і підтримки.

Наш акцент у роботі має бути не на заборонах, а на створенні. Хоча і заборони теж є і вони важливі. Російська культура століттями насаджувалася шляхом витіснення української. Тепер ми інвестуємо у своє. Це допоможе витіснити ворожі наративи з нашого простору.

Розкажіть детальніше про анонсовану Урядом програму підтримки української книги — як вона працюватиме?

Політика книговидання і мовна політика зараз — серед пріоритетів для Міністерства культури, ці сфери вперше мають свій окремий напрямок у його структурі.

Так, сьогодні продовжує діяти програма «єКнига», яка дозволяє всім, кому виповнюється 18 років, отримати кошти на придбання книг. Ми також працюємо над розширенням програми — зокрема для батьків новонароджених і для студентів

Другий напрям — закупівля книг для бібліотек. Закон передбачає регулярне оновлення бібліотечних фондів, але ця норма, на жаль, довго не виконувалася. Ми розробляємо програму співфінансування з місцевими бюджетами, щоб бібліотеки могли отримувати нові українські книги.

Підтримка книгарень є третім напрямом. Ми працюємо над постановою про пільгову оренду приміщень для українських книгарень. Це має стимулювати відкриття нових точок по всій країні.

Велику роль також відіграє Український інститут книги і програма Translate Ukraine — це гранти для іноземних видавництв на переклад українських книжок іншими мовами. Як я вже згадувала вище, нам важливо робити українську культуру s літературу більш видимими і помітними у світі.

Яке місце у цих планах займають галузь медіа, а також інформаційної політики?

З 2026 року стратегічні комунікації передані до Держкомтелерадіо, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Формування медіаполітики залишається за Мінкультом. 

Наші ключові напрями — імплементація європейського законодавства у сфері медіа та розвиток медіаграмотності. Ми розуміємо, наскільки активно Росія працює в інформаційному просторі. Тому медіаграмотність — це питання національної стійкості. Зокрема, продовжує працювати національний проєкт з медіаграмотності «Фільтр», спрямований на підвищення критичного мислення. Також працюємо над протидією іноземним інформаційним маніпуляціям та втручанням (FIMI) і готуємо нову Стратегію інформаційної безпеки.

Крім того, в роботі — імплементація європейського законодавства у сфері медіа. Зокрема, European Media Freedom Act та Anti-SLAPP Directive. Це стандарти, які гарантують незалежність медіа, захист журналістів від зловживань судовими позовами та редакційну автономію.

Окремі пріоритети — підтримка медіа прифронтових територій і безпеки журналістів. Також важливим є підсилення публічного і дипломатичного тиску з метою звільнення українських журналістів, які перебувають у російському полоні.

Чи планує Міністерство культури призначати профільного заступника по напрямку медіа?

Медіаполітику як напрямок курує Наталія Мовшович, заступниця Міністра культури України з питань європейської інтеграції. Саме до сфери її відповідальності віднесено створення сприятливих умов для роботи медіа в Україні та питання захисту професійної діяльності журналістів.

Чи має гендерна рівність стати окремим стратегічним пріоритетом державної політики у сфері культури та медіа — особливо в контексті євроінтеграції?

Гендерна рівність має бути окремим стратегічним пріоритетом у культурі й медіа. Це напряму пов’язано з євроінтеграцією. Адже європейські стандарти — це, в тому числі, рівний доступ до можливостей і нульова толерантність до дискримінації.

Культура і медіа формують суспільні норми. Якщо в цих сферах жінки представлені, захищені й мають вплив на рішення — це змінює всю систему: від тем, які ми проговорюємо, до того, кого суспільство вважає лідерами думок. Тому важливо, щоб у культурі й медіа було більше жінок на керівних посадах, більше рівного доступу до ресурсів і фінансування.

«Жінки в медіа» займаються документуванням онлайн-атак на українських журналісток. У процесі роботи ми приходимо до висновку, що дуже часто Україна не має юридичних важелів впливу на платформи TikTok, Meta, YouTube, де, власне, найчастіше і здійснюються такі атаки або поширюється дезінформація проти конкретної людини. Як Міністерство планує вибудовувати діалог з такими платформами щодо захисту українського контенту та дотримання стандартів DSA, поки сам Digital Services Act ще не запрацював в Україні?

Поки Digital Services Act не імплементований в Україні повною мірою, наші інструменти впливу обмежені, адже ці платформи — приватні компанії. Після повноцінної імплементації DSA, чого вимагає від нас євроінтеграційний процес, держава матиме більше механізмів для комунікації та реагування.

Загалом, DSA базується на принципі: «незаконно офлайн – незаконно онлайн». Тобто якщо Україна визнає певний контент незаконним, наприклад, таким, що пропагує війну, то онлайн-платформи мають реагувати. Імплементація DSA надасть реальні, юридично дієві інструменти впливу на глобальні сервіси. Завдяки цьому, ми зможемо створити європейську систему, яка зобов’яже онлайн-платформи обмежувати незаконний або небезпечний контент країни-агресора.

Як Мінкульт планує працювати із промоцією української культури за кордоном? Яку роль можуть відігравати українці в інших країнах?

Промоція української культури за кордоном – одна з ключових цілей нашої команди. Адже це також і про міжнародну суб’єктність України, про формування правильного наративу і про нашу довгострокову присутність у світовому інформаційному просторі.

Зараз ми вибудовуємо системну роботу. За кожним напрямом закріплена відповідальність – заступники та команда працюють над культурною дипломатією, міжнародними програмами, перекладами, участю у фестивалях, співпрацею з посольствами і культурними інституціями інших держав.

По-перше, це стратегічна співпраця з міністерствами культури інших країн, міжнародними організаціями та інституціями. Є різні треки та напрямки. Наприклад, цієї весни організовуємо зустріч з іноземними міністрами культури, де обговоримо ключові виклики у культурній сфері України і те, як можемо об’єднатися, щоб їм протистояти.

Великий трек – підтримка присутності українських митців на ключових міжнародних майданчиках, як-от фестивалі, книжкові ярмарки, кіноринки, виставки. 

Щойно закінчився один із найпрестижніших кінофорумів світу —  Берлінале. На події, у рамках European Film Market, діяв український національний стенд. Там відбулася низка заходів, мета яких зокрема — напрацювання співпраці. На Берлінале були представлені й українські роботи, одна з них здобула перемогу.

Український документальний фільм «Сліди» режисерок Аліси Коваленко та Марисі Нікітюк отримав приз глядацьких симпатій у програмі Panorama Dokumente. Це дуже складна, болюча стрічка. У ній зібрали історії шести жінок, які постраждали від сексуального насильства та катувань з боку російських військових. Цей фільм став переможцем, а отже, прозвучав на весь фестиваль та міжнародну спільноту. Така серйозна тема була почута, осмислена та підтримана глядачами з різних країн. Це приклад того, як культура говорить мовою правди. І як ця правда знаходить відгук у світі.

Третій пріоритетний напрямок нашої роботи – розвиток перекладацьких програм і просування української літератури у провідних світових видавництвах.

Окремо я також виділила б системну взаємодію з українськими громадами за кордоном. Це задача, над якою працює українська влада. Є робота колег з Міністерства закордонних справ, Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України. З початку повномасштабного вторгнення за кордоном залишаються 5,6 мільйонів українців. Хтось з них виїхали до повномасштабної війни, давно, а хтось – уже після. Вони мають бути у безпеці. Рішення про повернення до України – їхній особистий вибір. Разом з тим, нам важливо зберегти їхній зв’язок з країною. Культура є однією з ниточок, що допомагає цей зв’язок тримати.

Також українці, які перебувають за кордоном, можуть виконувати роль амбасадорів України. Багато хто вже стали такими амбасадорами, посилюючи голос України. Вони створюють культурні простори, організовують виставки, театральні події, інтегруються в професійне середовище інших країн. Під час одного з візитів наприкінці року я мала дуже продуктивну і душевну зустріч з Українським домом у Данії. Місцем, де постійно відбуваються культурні події. Це точка єдності й для української спільноти, і для іноземців.

Наше завдання – підтримати цю ініціативність системно. Через координацію з посольствами, через партнерства з локальними інституціями, через спільні культурні події та програми. Працюємо над тим, щоб українська культура за кордоном була не лише емоційною підтримкою для діаспори, а повноцінною частиною культурного ландшафту інших держав.

Українські журналістки дедалі частіше стикаються з онлайн-атаками, дезінформацією та AI-фейками. Якою ви бачите роль Мінкульту у формуванні більш безпечного інформаційного середовища?

Питання взаємодії в інтернеті та інформаційного середовища – це спільний виклик для світу. Його неможливо вирішити на прикладі однієї інституції чи країни, лише у співпраці. Це розуміємо ми, це розуміють мої іноземні колеги. Наприклад, на зустрічі європейських міністрів культури на Кіпрі це  – одна з перших тем для обговорення.

Питання медіаграмотності та імплементації європейських стандартів є частиною ширшої стратегії. Технології штучного інтелекту створюють нові виклики — від фейкових відео до маніпуляцій аудіо. Тому ключовим залишається розвиток стійкості суспільства до таких загроз.

​​Гендерно зумовлені онлайн-атаки — це також питання свободи слова. Коли журналістку дискредитують через сексистські образи, фейки чи підроблені відео — мета одна: змусити її замовкнути. Ми системно працюємо в партнерстві з громадянським суспільством. До речі, саме завдяки співпраці з ГО «Жінки в медіа», які долучені до кампанії Ради Європи «Журналісти мають значення», ми поширюємо кращі практики з колегами з Ради Європи, ОБСЄ та Коаліції за свободу медіа.

У 2025 році ми презентували міжнародним партнерам дослідження «Коли штучний інтелект стає ворожим: гендерно зумовлені загрози проти українських журналісток», проведене «Жінки в медіа». Технології змінюються дуже швидко, тож механізми захисту мають розвиватися так само швидко.

Звісно, окремий напрям — це документування таких нападів. Інтерактивна мапа атак на журналісток від «Жінки в медіа» дозволяє фіксувати випадки онлайн-насильства, кібербулінгу, мізогіністичних кампаній і сексуалізованих фейків. 

Чи стикалися ви особисто з сексизмом або ейджизмом?

Для мене професіоналізм не має статі. Компетенції не мають статі. Важливо, що людина вміє, які її цінності та результати. Так працюю я, так працює команда Міністерства культури України.

Були окремі коментарі. Наприклад, коли після народження дитини мені писали, що я маю обов’язково піти в декретну відпустку. Але це, радше, прояв стереотипів. Я намагаюся не концентруватися на цьому. Бо фокус має бути на результаті роботи.

Водночас розумію, що подібні практики досі існують. І вони впливають на життя жінок. Саме тому тему стереотипів треба не замовчувати, а змінювати підхід системно – через приклади, політики рівних можливостей, через культуру взаємної поваги.

Необхідною у цьому процесі є підтримка: колег, родини, партнерів, суспільства. Коли у публічному просторі більше жінок на керівних позиціях, це нормалізує присутність жінок у владі. І тоді питання «чи може вона?» поступово зникає. Бо жінки точно можуть все. 

Якою ви хотіли б бачити Україну для своєї доньки — з точки зору рівних можливостей для жінок у культурі, політиці та медіа?  

Одна справа – торувати шлях самій. І зовсім інша – розуміти, що цим шляхом колись доведеться йти твоїй доньці. Саме в цей момент з’являється інший рівень відповідальності. І, чесно кажучи, додається дуже багато сил та енергії.

Я хочу, щоб моя донька жила в Україні, країні свободи, поваги, підтримки та можливостей. Де їй не доведеться доводити, що вона, дівчина, теж «може» та обирати між кар’єрою, материнством і мріями. Де професійні можливості визначаються не статтю, не віком і не стереотипами, а компетенціями, характером і працею. Нам і так випали складні часи і нашим дітям доведеться багато працювати. Тож хоча б тут маємо навести лад.

Хочу, щоб у культурі, політиці, медіа жінки були природною частиною лідерства, а не винятком і не символом. І для мене це не лише про права жінок. Це про якість держави і здоровий устрій суспільства. Коли в системі є рівний доступ до можливостей, вона стає сильнішою, чеснішою і конкурентнішою.

Мені важливо, щоб моя донька зростала в Україні, де вона може мріяти масштабно. Якщо сьогодні я можу зробити хоча б невеликий крок у цьому напрямку – робитиму його щодня.

Авторка: Олександра Горчинська, “Жінки в медіа”

Фото: Валя Поліщук, “Жінки в медіа”

Цей матеріал став можливим завдяки International Media Support (IMS) в рамках проєкту ГО «Жінки в медіа» «Об’єднані заради рівності в медіа: сприяння гендерній рівності через співпрацю громадських організацій, медіа та органів влади». Будь-які висловлені тут погляди належать авторам і не обов’язково відображають погляди IMS.