Незважаючи на триваючу злочинну війну Росії проти України, яка є викликом усьому вільному світу, на міжнародному рівні не припиняються спроби замість спільного тиску на загарбників для забезпечення сталого миру вдатися до "умиротворення" агресора і спонукання України до територіальних та інших поступок. Такий підхід до врегулювання проблеми, що передбачає відповідальність та обмеження жертви агресії, фактично виправдовує і заохочує агресора.  

Особливу небезпеку в цьому контексті становлять розмови про буцімто необхідність затвердження результатів можливого мирного договору через всеукраїнський референдум.  

Спроба нав’язати українцям легітимацію мирних домовленостей через референдум є протиправною і неприйнятною, суперечить Конституції та законам України, загрожує національним інтересам нашої держави.  

Процедура укладення та схвалення міжнародних договорів України визначена Конституцією, українським та  міжнародним законодавством і не передбачає проведення референдуму. Схвалення міжнародних договорів належить до виключних повноважень Верховної Ради України.  

Єдиний випадок, коли Верховна Рада має призначати референдум, – це схвалення договору про зміну території України. Водночас ми не можемо допустити, що Президент України чи уповноважені ним особи укладуть договір, який зазіхатиме на територіальну цілісність нашої держави і передбачатиме відмову від частини її суверенної території.  

Президент України відповідно до Конституції має право призначати референдум лише у випадку внесення змін до розділів І, III, XIII Основного Закону (після схвалення цих змін 300 голосами в Верховній Раді) або проголошувати референдум за народною ініціативою (коли громадяни за визначеною законом процедурою зберуть 3 мільйони підписів під питанням, яке сформулюють вони самі, а не Президент, підписанти міжнародного договору чи будь-хто інший).  

Україна має досвід результативного проведення референдуму лише один раз, коли йшлося про підтвердження Акту проголошення незалежності України. Ідея референдуму полягала в тому, щоб зафіксувати це історичне рішення раз і назавжди,  це було виправданою ініціативою. Референдум 1 грудня 1991 року був актом об’єднання України й утвердження її свободи та незалежності. Спроби ж затверджувати через референдум компромісний і завідомо нерівноправний договір, який має стати лише тимчасовим рішенням, та ще у завідомо антиконституційний спосіб, навпаки, підривають наш суверенітет і національну єдність.  

Особливої уваги заслуговує прогнозоване російське втручання в процес обговорення та вплив на голосування референдуму. Використовуючи простір відкритої суспільної дискусії та застосовуючи інструменти збройного шантажу, росіяни неминуче скористаються референдумом для ескалації конфронтації в українському суспільстві.  

Для збереження демократії в Україні у повоєнний період насамперед держава має підготувати та після настання необхідних правових і безпекових умов провести вкрай складні і президентські, і парламентські, і місцеві вибори, що відповідно до Закону України “Про всеукраїнський референдум” не можна поєднувати з проведенням референдуму.  

Виходячи з інтересів захисту правового ладу, національної безпеки й громадянського миру в нашій державі й нагадуючи, що відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та посадові особи “зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”, ми закликаємо:  

зняти з порядку денного тему схвалення мирного договору на референдумі;  

не допускати погодження та підписання представниками України положень міжнародних угод, які суперечать Конституції і законам України, у т.ч. зобов’язань про проведення будь-яких референдумів.  

Застерігаємо Президента та Верховну Раду України від будь-яких спроб проголосити референдум з порушенням вимог статті 72 Конституції України, оскільки такі спроби мали б відверто протиправний характер і непередбачувані руйнівні наслідки.

Ганна Гопко, голова комітету у закордонних справах ВР VIII скликання, голова АНТС; 

Володимир Огризко, Міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.), Керівник Центру досліджень росії; 

Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ; 

Андрій Магера, заступник Голови Центральної виборчої комісії (2007-2018 рр), заслужений юрист України;  

Євген Захаров, директор ГО “Харківська правозахисна група”; 

Віта Думанська, голова “Руху ЧЕСНО”; 

Наталія Лигачова, ГО “Детектор медіа”; 

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”; 

Валерій Пекар, ГО Деколонізація; 

Михайло Гончар, президент Центру “Стратегія ХХІ”; 

Андріана Арехта, голова ГО “Жіночий ветеранський рух”; 

Олена Галушка, керівниця Міжнародного центру Української перемоги; 

Сергій Мокренюк, ветеран, представник Крайової Ради Українців Криму; 

Станіслав Федорчук, голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини»; 

Андрій Щекун, керівник стратегічних комунікацій і розвитку ГО “Кримський центр ділового та культурного співробітництва “Український дім”; 

Роман Сон, голова Міжнародного центру досліджень України «Пряма Ініціатива»; 

Наталія Склярська, координаторка проєктів ГО “Соціальний Капітал”; 

Олексій Панич, український ПЕН;   

Євген Бистрицький, Український філософський фонд;  

Володимир Горбач, виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії; 

Олексій Ковжун, медіа ҐРУНТ;  

Олена Кравченко, директор МБО “Екологія - Право - Людина”; 

Вікторія Войціцька, народна депутатка ВРУ (2014-2019), членкиня наглядової ради аналітичного центру «We Build Ukraine”; 

Богдан Панкевич, дипломат, громадський діяч; 

Святослав Літинський, голова ГО “Незалежні”; 

Ольга Попенко, голова ГО “Міць Азова”; 

Наталія Чорногуб, голова Асоціації відкритих даних; 

Андрій Гінкул, Центр реформ та місцевого розвитку; 

Катерина Приймак, голова БФ “Veteranka”; 

Микола Сіома, директор ВБО “Українська фундація правової допомоги”; 

Андрій Поданенко, директор ITCare LLC, CxO EnergyCitizen; 

Оксана Гуйда, голова ГО “Кременчуцький антикорупційний центр”; 

Дмитро Кузнєцов, Голова правління ГО “СТАН”; 

Оксана Нестеренко, Виконавчий директор ГО Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції в Україні (ACREC); 

Лариса Вербицька, CEO, співзасновниця UkarineNow.org; 

Анастасія Розлуцька, керівниця ГО “Український світ”; 

Сергій Стуканов, голова ГО “Інститут соборності”; 

Наталя Соколенко, журналістка, членкиня правління ГО "Інститут соборності"; 

Наталія Заболотна, ГО “Народний Захист”; 

Наталя Старинська, голова правління ГО “Вище”; 

Галина Бахматова, менеджер проєктів КВУ, Херсон; 

Віталій Овчаренко, солдат ЗСУ, голова ГО “Рух переселенців України”; 

Олексій Бурмак, волонтер, режисер фільму "Російська загроза", військовослужбовець, ГО "Нова Єдність"; 

Олександр Цегольник, голова ГО Perfect Art Group; 

Олександра Кирюшина, голова ГО Культурна Асамблея; 

Олександра Пецкович, ВГО “Бойківське етнологічне товариство»; 

Едуард Чізмар, Засновник ГО “ЗОРАКС”; 

Олег Слабоспицький, член наглядової ради "Національного українського молодіжного об'єднання"; 

Володимир Березін, ГО "Бахмат"; 

Максим Лациба, керівник Програми розвитку громадянського суспільства УНЦПД; 

Сергій Ісмагілов, екс муфтій, офіцер Збройних сил України