Останніми місяцями Міністерство культури артикулює власні кроки у сфері захисту культурної спадщини. Наряду з деякими кадровими призначеннями та напрацюванням важливих нормативних змін одним із фокусів уваги тут є запуск і становлення Українського фонду культурної спадщини. Два тижні тому в Парижі в рамках сезону України у Франції Le Voyage en Ukraine, організованого Українським інститутом разом із Міністерством культури, відбулася міжнародна презентація Українського фонду культурної спадщини. Серед іншого, українське Міністерство культури представило склад ради директорів фонду та план наступних кроків у його запуску.

У межах сезону української культури у Франції, наряду з великою кількістю подій, метою яких є розповісти європейським аудиторіям про Україну, її культурні практики, культурну спадщину та актуальний суспільний контекст, відбувається також і низка інтелектуальних, дискусійних та культурно-дипломатичних подій. Однією з них стала розмова на рівні міністерств України та Франції про українську культурну спадщину та її відновлення, ініційована французьким міністерством культури та міжнародним фондом ALIPH, який, серед іншого, є інституцією-адміністратором Українського фонду культурної спадщини.

Під час цієї зустрічі міністерка культури, віцепрем’єрка з гуманітарної політики Тетяна Бережна представила міжнародній аудиторії Український фонд культурної спадщини, а також розповіла про участь Франції в Альянсі культурної стійкості.

Нагадаємо, Український фонд культурної спадщини — це нова міжнародна інституція, що лише перебуває на етапі становлення та має опікуватися захистом і відновленням української культурної спадщини. Метою створення фонду є координація міжнародної фінансової допомоги для збереження та відновлення української культурної спадщини.

УФКС є громадською організацією, що зареєстрована в Бельгії та має головний офіс в Брюсселі (де на початку вересня минулого року й відбувся офіційний запуск нової інституції). Згодом також планується запуск «домашнього» офісу в Україні. Наразі інституція оперує бюджетом в 3,5 млн євро, донорами яких є кілька європейських країн. Загалом для повноцінного запуску УФКС, на думку Міністерства культури, потрібно 10—15 млн євро.

Також під час події в Парижі 31 січня Міністерство культури офіційно представило склад міжнародної ради директорів фонду. «Затвердження Ради директорів — важливий етап інституційного становлення Українського фонду культурної спадщини. Формуємо прозору, професійну та міжнародно визнану систему управління, яка дозволить ефективно залучати ресурси й ухвалювати незалежні ефективні рішення щодо відновлення культурної спадщини України», — прокоментувала міністерка культури Тетяна Бережна.

До ради директорів УФКС увійшли провідні міжнародні експерти в сфері культурної спадщини та представники відомих профільних культурних інституцій:

Валері Фреланд, виконавча директорка Міжнародного альянсу з охорони спадщини ALIPH, що є інституцією-адміністратором УФКС;

П’єр Ельбронн, генеральний інспектор фінансів Французької Республіки;

Шарль Персонназ, директор Національного інституту спадщини Франції);

Александра Фібіг, менеджерка проєктів фонду ALIPH і виконувачка обов’язків виконавчого директора УФКС;

Снежка Куедвліг-Михайлович, генеральна секретарка Europa Nostra;

Йоганнес Натан, президент Центру допомоги мистецтву України (Ukraine Art Aid Center). Наразі також розглядається кандидатура від Єврокомісії.

Окрім міжнародних експертів, до цього переліку ввійшли також дві українські представниці — заступниця директора Одеського національного художнього музею, культурна менеджерка Олександра Ковальчук, а також заступниця керівника Офісу Президента України Олена Ковальська, яку називають кураторкою культурної сфери в Офісі президента (офіційно вона відповідає за культурно-інформаційний напрям роботи ОП).

Ця «українська квота» в складі міжнародної ради директорів УФКС — момент, на який варто звернути увагу. Якщо кандидатуру Олександри Ковальчук, знаної в середовищі музейної менеджерки й експертки зі спадщини, подала та підтримувала культурна спільнота, то за яким механізмом (а головне, за якою логікою) до складу міжнародного борду фонду увійшла чиновниця з ОП Олена Ковальська, чия експертиза далека від сфери захисту культурної спадщини, залишається відкритим питанням.

Другий момент, що вартує уваги, — це рамка пріоритетів Українського фонду культурної спадщини. Ще на старті дизайнування УФКС, над яким у рамках проєкту RES-POL працювали представники сфери культурної спадщини, було визначено пріоритети майбутньої інституції. 

Це переважно були так звані «харди» — довготермінові та засадничі напрямки в сфері захисту культурної спадщини. Серед них були стабілізація та консервація пошкодженої архітектурної спадщини, евакуація та облаштування фондосховищ для рухомої спадщини, оцифрування, а також посилення спроможності фахівців у секторі спадщини.

Проте наразі виглядає на те, що держава в особі Міністерства культури дещо розширила власне бачення щодо рамки пріоритетів УФКС: так, формат фонду, представлений міністеркою культури Тетяною Бережною в Парижі наприкінці січня, містив ще один пріоритетний напрямок — креативні індустрії (щоправда, не дуже зрозуміло, яке відношення це має до культурної спадщини, на роботі з якою фокусується УФКС).

Тут важливо розуміти реальне значення цієї розширеної рамки пріоритетів. Якщо накласти доданий напрямок креативних індустрій на підхід, згідно з яким Український фонд культурної спадщини має фінансувати передовсім «харди», то легко передбачити, що додасться до фокусу уваги фонду з появою серед його пріоритетів креативних індустрій (численні проєкти в цьому напрямку), і що натомість може залишитися поза ним («софти», зокрема робота з кадрами в сфері культурної спадщини та загалом людським капіталом в культурі).

А саме людський капітал є на сьогодні чи не найбільшим викликом у сфері культурної спадщини (напевно, співмірним за масштабом і небезпекою з питанням фізичного захисту об’єктів спадщини). Ця сфера, робота в якій — так історично склалося — завжди вкрай низько оплачувалася, хоча й потребувала дуже ґрунтовної експертизи, нині переживає страшний відтік кадрів, замінити які просто немає ким. У цій ситуації відсутність належної уваги до кадрів, що працюють у сфері спадщини у надскладних умовах, може зіграти з новоствореним Українським фондом культурної спадщини злий жарт, коли кадрова криза в сфері просто помножить на нуль усі зусилля з евакуації, збереження та відновлення спадщини. Адже — неймовірно, правда? — якщо немає кому все це робити, то про жодну ефективність не може бути й мови.

Питання, чи можливий наразі діалог із Міністерством культури та міжнародним бордом директорів УФКС про внесення роботи з людським капіталом до переліку пріоритетів фонду, або ж українська сфера культурної спадщини має давати раду з цим викликом самотужки, наразі залишається відкритим. Але разом із тим воно порушує й інше, не менш важливе питання: чим буде УФКС — просто відірваним від українських реалій міжнародним розподільником донорських коштів на сферу спадщини чи реальним драйвером сфери, що добре розуміє увесь спектр реальних викликів і готовий давати їм раду?

Наступними важливими кроками у розбудові Українського фонду культурної спадщини має стати формування операційної команди та призначення директора фонду (це має статися у проміжку березня-квітня цього року), а також старт перших проєктів із подолання втрат та убезпечення в сфері культурної спадщини.

Проте наразі є дещо значно важливіше за ці установчі кроки — і це загальний фокус нової інституції. Чи буде вона насправді сталою, а значить апріорі незалежною від бажання держави мати «свою людину» (хай і без відповідної експертизи) в борді ради директорів фонду або ж стане черговим «ручним» інструментом із розподілу міжнародної допомоги на сферу спадщини? Чи буде її фокус на реальному порятунку та відновленні української культурної спадщини чи на видимих і медійних, проте не дуже потрібних проєктах у сфері креативних індустрій? А головне — як обрати саме такий фокус і рамку пріоритетів, що допоможуть уникнути цих ризиків для роботи фонду вже на старті та дадуть йому поштовх для постання як дієвої інституції? Очевидно, відповідь на ці запитання лежить у площині політичної волі, а також державницької доброчесності й управлінської відповідальності. І це справді питання пріоритетів — проте не лише у діяльності Фонду культурної спадщини, але й тих чиновників, що просто зараз впливають на його дизайн і постання як інституції.