Цього семестру я вперше викладаю першокурсникам Інституту журналістики дисципліну з новою назвою - «Аудіовізуальні медіа». Відносно новою, бо насправді про телебачення й радіо я говорив зі студентами й раніше - просто в межах інших курсів. Але після набуття чинності Законом України «Про медіа» назви кафедр, освітніх програм і дисциплін логічно привели у відповідність до закону. І, як на мене, це правильне рішення.

Перший місяць семестру в Шевченковому університеті навчаємося онлайн. Тож навіть практика не обходиться без теорії. Саме тому я вирішив окремо пояснити студентам, чому тепер вони вивчають не «телебачення і радіо», а аудіовізуальні медіа та медіа-сервіси. І, чесно кажучи, зробити це було зовсім не складно.

Бо хто, як не студенти, щодня буквально живе в аудіовізуальному контенті? Відео, подкасти, стрими, телепрограми, радіо - усе це вони споживають постійно, часто навіть не замислюючись, що користуються лінійними або нелінійними сервісами. Достатньо було поговорити про їхній власний досвід - і все стало на свої місця.

І тут без сюрпризів: для відео домінують YouTube, TikTok і… Telegram. Дивляться переважно зі смартфона. Мій суб’єктивний висновок, до речі, добре збігається з результатами соціологічних досліджень медіаспоживання в Україні. Але я б не був телевізійником, якби не намагався навіть у цю мобільну цифрову епоху нагадати студентам про великі екрани. Я й сам, коли є можливість, дивлюся аудіовізуальний контент саме на телевізорі. І не лише з ностальгії.

Посилаючись на дані аналітичного дослідження KMW’24 White Paper , ми зі студентами побачили, що телевізор і досі залишається головним екраном для фільмів, серіалів, великих розважальних шоу, спортивних і концертних трансляцій. І це цілком логічно. Саме тому, напередодні старту Олімпійських ігор та Національного відбору на «Євробачення», я запропонував студентам просте завдання: подивитися ці трансляції на великому екрані й порівняти враження з переглядом на смартфоні.

Завдання було на минулий тиждень. Результатів чекаю зараз - і з певною тривогою. Бо, зізнаюся, сам я його не виконав. Причина банальна і знайома багатьом - відсутність світла. Тож і відкриття Олімпіади, і Євробачення я починав дивитися по телевізору, а закінчував уже на смартфоні. Підозрюю, що так було не лише в мене.

Звісно, перегляд музичних шоу чи спортивних змагань узимку під час відключень та ракетних атак - не головна проблема країни. Але очевидно, що обмеження електропостачання вже впливають і ще впливатимуть на медіа-споживання в Україні. Навіть фінал Нацвідбору на «Євробачення-2026» цього року транслювали в запису - і це позначилося не лише на результаті, а й на загальному враженні. Якщо вже зовсім чесно, жоден виступ мене не вразив - хіба що вокальні експерименти ведучої.

З Олімпіадою-2026 я теж змирився: більшість змагань дивитимуся у запису. Ще кілька років тому це звучало б як абсурд. Як дивитися лижну гонку чи хокейний матч, знаючи результат? Але коли немає світла для прямого ефіру, доводиться адаптуватися. Тож я свідомо обмежую новини вдень і «наздоганяю» все ввечері - з «Олімпійською студією» на Суспільному та записами змагань на YouTube. MEGOGO, до слова, теж пропонує широкий вибір олімпійського контенту - якщо є можливість ним користуватися і йдеться не тільки про передплату сервісу.

Тож наступного разу, говорячи зі студентами, я обов’язково скоригую наші дискусії з урахуванням реальності. Але точно продовжу виховувати в них любов і цікавість до великих екранів. Бо вони ще повернуться в наше життя. І хто знає - можливо, хтось із моїх нинішніх студентів уже в недалекому майбутньому стане продюсером, режисером або ведучим великих екранних проєктів.