Це ганьба. Закривати рота журналістам-розслідувачам і оголошувати поза законом журналістські розслідування, побудовані на аналізі публічної інформації посміла ексочільниця АРМА - Агентство з Розшуку та Менеджменту Активів Олена Дума.

Та сама Дума, яка не раз засвітилася в антикорупційних журналістських розслідуваннях, але написала “шедевральний” фотоальбом із про боротьбу із корупцією, прикрасивши її своїм голим фото і назвавши цей витвір ШІ-мистецтва книгою. Парадокс.

Так от. Кандидат юридичних наук Олена Дума заявляє про (увага) «незаконність» моєї журналістської інфографіки зв’язків у справі «міндічгейту», яка була опублікована на Texty.org.ua та Детектор медіа.

Аргумент залізобетонний (сарказм): цю інфографіку вона трактує з точки зору закону "Про публічні реєстри":

"Нагадаю, в Україні є закон Про публічні реєстри. І як би створювачі цієї опублікованої систематизованої інформації не називали її - чи то картою, чи то інфографікою, яка відображає структуру взаємозвʼязків з використанням персональних даних багатьох публічних осіб чи державних чиновників, журналістів чи будь-яких фізичних осіб, суть єдина.

Згідно Закону — публічний електронний реєстр — це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення реєстрових даних та надання реєстрової інформації".

І в цьому місці вона з усієї сили дає в штангу. А точніше - займається підміною понять.

Закон «Про публічні електронні реєстри» регулює діяльність держави: офіційні інформаційні системи, створені законом або рішенням Кабміну, з держателем, адміністратором, реєстраторами і чіткою функцією - надання адміністративних послуг або здійснення держуправління.

Журналістська інфографіка до цього не має жодного відношення.

Бо її створюють журналісти, а не держава, і взагалі інфографіка не виконує владних функцій і не претендує на статус офіційної інформації. Назвати її «реєстром» — це не юридична позиція, а вільна трактовка терміну.

Якщо піти за логікою Думи, то реєстром доведеться визнати будь-який журналістський таймлайн, будь-яку карту зв’язків, будь-яке досьє або аналітичний матеріал, де інформацію з відкритих джерел упорядковано і пояснено. Це означало б, що журналістика розслідувань як жанр у принципі опиняється «поза законом»

І звичайно українське право такого не передбачає - інакше це прямо суперечило б Конституції і свободі поширення інформації.

Але такі “дрібниці” проходять повз увагу Думи, і вона продовжує натягувати сову на глобус, кажучи, що вести реєстри (читай = створювати інфографіку) журналісти мають “звичайно згідно вимог закону Про захист персональних даних та інших”.

Хм. Мабуть, за 20 років роботи на держслужбі фаховий юрист Олена Дума ніде не стикалася із тим, що в українському законодавстві дуже давно існує баланс між захистом приватності і правом суспільства знати.

Коли йдеться про публічних осіб і про інформацію, що має суспільний інтерес, журналістська обробка даних з відкритих джерел (у тому числі з того, що звучить у судових засіданнях - і саме з судових засідань я взяла інформацію для створення інфографіки про міндічгейт) є легальною.

Це не «ведення реєстру», а журналістська робота. Вона може бути коректною або некоректною, точною або неточною - але її законність не визначається законом про держреєстри.

Що ж натомість каже Дума?

“Чи достатньо вже цих наведених норм задля того, щоби усі ті, хто є на карті звʼязків як фігуранти справ звернулися до суду? Так!

Чи достатньо цього, щоби Мінцифри і Уряд відреагував на створення, поширення неперевіреної інформації щодо державних службовців та публічних осіб в державі? Так!

Чи достатньо цих відомостей для порушення кримінальної справи у порядку статті 366 ККУ? Вважаю, так.”

Нагадаю кандидатці юридичних наук Олені Думі (яка мене заблокувала після публічного аналізу її діяльності), що стаття 366 ККУ - це службове підроблення. Суб’єкт цього злочину - службова особа, яка в межах своїх повноважень вносить завідомо неправдиві відомості в офіційні документи.

Журналіст не є службовою особою в розумінні Кримінального кодексу, журналістська інфографіка не є офіційним документом, а публікація матеріалів на основі відкритих джерел і судових засідань не може фізично підпадати під диспозицію цієї статті. Посилання на 366 ККУ в цьому контексті - юридично абсурдне.

Такий самий маразм - вимагати реакції від Мінцифри й Уряду - які мають право вказувати, як вести держреєстри, але аж ніяк не можуть розповідати редакціям, як їм працювати.

Щось я не чула, що у нас є державний контроль над журналістикою. Чи може Дума випадково переплутала Україну із росією?

Намагання Думи представити як загрозу державі журналістські розслідування та аналітику - це класичний приклад того, як під гаслами «законності» формується атмосфера страху і самоцензури.

А чути це від кандидата юридичних наук, держслужбовиці із 20-річним досвідом та людини, яка очолювала антикорупційний орган - у 2026 році дико.

Погрози кримінальними статтями там, де їх не може бути за визначенням, - це не про право. Це про тиск на свободу слова, замаскований під турботу про державу.

Джерело: фейсбук-сторінка Любові Величко