Держава в особі Міністерства культури продовжує братися за важливі (і часом задавнені) проблеми у галузі. Протягом повномасштабної війни одним із найбільш критичних напрямків у сфері культури залишається сфера захисту культурної спадщини й зокрема питання її цифровізації та електронного обліку. Тиждень тому уряд схвалив постанову щодо запровадження електронної системи «Державний реєстр нерухомих пам’яток України». «Детектор медіа» проаналізував, як держава рухається в напрямку захисту культурної спадщини, що змінить це нововведення, а також як це може допомогти країні ефективніше оберігати та розвивати національний культурний спадок.

Захист культурної спадщини — одна з наріжних і найбільш складних проблем у культурі останніх років. Окрім втрат на прифронтових територіях і постійної загроженості музейних колекцій та об’єктів нерухомої спадщини, викликом є і відсутність системного цифрового обліку об’єктів музейного зберігання та пам’яток. Хоч і з великим запізненням, протягом останнього року держава все ж почала приділяти спадщині більше уваги — ми побачили й певну активізацію процесу евакуації музейних колекцій із загрожених регіонів, і важливі зміни в секторі, зокрема у вигляді запуску Фонду культурної спадщини — інституції з міжнародним фінансуванням, головним офісом у Брюсселі та бордом українських і міжнародних експертів, що мають забезпечити ефективність процесів і прозорість використання фінансування з боку донорів.

Ці зміни ще більше актуалізують проблему відсутності дієвої системи цифрового обліку об’єктів спадщини. Це питання справді давно потребує нагального розв’язання — але це мають бути не швидкі тимчасові рішення, а саме системний підхід, що уможливить ефективне управління сферою культурної спадщини.

Насправді перші кроки до систематизації обліку системи культурної спадщини держава почала робити ще понад десять років тому, проте, на жаль, вони не були досить системними, аби дати відчутний результат. Майже одразу після Революції гідності та початку війни у 2014 році тодішня перша заступниця міністра культури, культурна менеджерка Олеся Островська-Люта й музейний експерт Василь Рожко, який тоді очолював музейний директорат Мінкульту, доклали багато зусиль, аби розпочати процес систематизації обліку музейних колекцій. Перші втрати об’єктів спадщини у прифронтових регіонах тоді вже відбулися, і ризик масштабування бойових дій та, відповідно, збільшення втрат був очевидний. Саме тоді, у 2014—2015 роках, були закладені основи для створення системи цифрового обліку культурної спадщини. Проте, на жаль, зі зміною численних керівників і команд міністерства культури, що відбулися в наступні роки, цей процес так і не був до ладу завершений.

Реальне усвідомлення наслідків цієї незробленої домашньої роботи прийшло лише у 2022 році, з початком великої війни. Частково або повністю втрачені музейні колекції, пошкоджені чи зруйновані через бойові дії будівлі музеїв, заповідників та інших об’єктів нерухомої спадщини — такими були результати вже перших тижнів і місяців повномасштабної війни. Драматизму ситуації додавав фактично провалений державою процес екстреної евакуації музейних колекцій і те, що далеко не всі втрачені об’єкти були бодай коректно задокументовані (це важливо не лише «для історії», але і для процесу реституції, тобто повернення цих об’єктів до України у майбутньому).

Відтак, після перших місяців великої війни, що минули в безупинному «гасінні пожеж» у сфері спадщини, держава таки взялася до перегляду неефективних процесів. І хоча до захисту спадщини руки у Міністерства культури дійшли далеко не одразу, у квітні 2024 року Мінкульт усе ж представив тестову версію Державного реєстру нерухомих пам’яток України (ДРНПУ).

До реєстру було внесено об’єкти архітектури, історії та археології з усієї країни; для кожної пам’ятки було створено окремий онлайн-кабінет, доступ до якого отримали як облдержадміністрації та органи охорони спадщини, так і Департамент охорони культурної спадщини Мінкульту. Це дало змогу синхронізувати інформацію про об’єкти культурної спадщини як між місцевою владою та профільним міністерством, так і з іншими державними органами — Адресним реєстром, Реєстром будівель і споруд, Єдиною державною електронною системою у сфері будівництва, Державним земельним кадастром тощо.

Тоді ж, на початку 2024 року, стартувала робота з наповнення реєстру. «До системи необхідно внести 144 643 об’єкти (включно з пам’ятками на окупованих територіях). На сьогодні місцеві державні адміністрації внесли дані щодо 105 532 об’єктів», — говорив на презентації реєстру в квітні 2024 року тодішній т.в.о. міністра культури Ростислав Карандєєв.

Означені 144 тисячі об’єктів — це фактично офіційний перелік об’єктів культурної спадщини, які держава не лише офіційно взяла під охорону, але й урешті внесла в систему з тим, аби їх могли бачити як органи управління, так і громадськість.

І от майже за два роки після роботи ДРНПУ в тестовому режимі постановою Кабміну його фактично перетворено на повноцінну онлайн-систему, метою якої є перехід від паперового обліку до єдиної цифрової системи захисту культурної спадщини. В результаті реєстр має допомогти «створенню єдиної, прозорої та захищеної бази даних для збереження, управління та захисту пам’яток від незаконних посягань».

«Це важливий крок до європейської моделі охорони культурної спадщини і до відновлення країни», — заявила міністерка культури Тетяна Бережна.

Що дає запровадження Державного реєстру нерухомих пам’яток:

• цифровий облік нерухомих пам’яток;
• формування Переліку відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини»;
• візуалізацію пам’яток та зон охорони на мапі;
• можливість пошуку об’єктів за координатами;
• електронну взаємодію з іншими державними системами (зокрема у сфері геопросторових даних).

Новий реєстр об’єднає:

• пам’ятки національного та місцевого значення;
• щойно виявлені об’єкти культурної спадщини;
• об’єкти всесвітньої спадщини та їхні буферні зони;
• історичні ареали населених місць;
• історико-культурні заповідники та заповідні території;
• зони охорони пам’яток.

«У 2024 році реєстр було введено в дослідну експлуатацію, — окреслила у своїх соцмережах довгий шлях запуску цієї програми пані Бережна. — Нині система вже повноцінно працює. Внесено дані про понад 104 тисячі об’єктів культурної спадщини. В результаті ми отримаємо інструмент, що дозволить вибудувати чіткі та зрозумілі правила у сфері охорони культурної спадщини: від обліку й моніторингу — до прийняття управлінських рішень. А отже, матимемо більше можливостей для системного захисту, відновлення та розвитку української культурної спадщини».

Лишивши за дужками дещо дивну розбіжність у кількості оцифрованих об’єктів спадщини (за словами Ростислава Карандєєва, у 2024 році їх було 105 тис., Тетяна Бережна ж нині називає 104 тис.), звернімо увагу на інше — держава врешті починає вчитися дивитися на власну культурну спадщину як на цілісну систему, що потребує як обліку й управління, так і захисту й розвитку. Якщо міністерству вдасться не відкотитися від цього бачення до звичного модусу «гасіння пожеж», то можна буде обережно сподіватися на те, що за якийсь час у нас врешті з’явиться більш цілісна система захисту культурної спадщини, важливими складовими якої стануть і нещодавно створений Фонд культурної спадщини, і майбутні Державна агенція та Державна інспекція з культурної спадщини, створення яких зашито в нову стратегію культури до 2030 року, і, звісно ж, новостворений Державний реєстр нерухомих пам’яток.

Головне тут, будуючи систему з профільних інституцій і нормативних документів, так само комплексно дивитись і на потреби та виклики сфери. А ще — завчасно подумати про супутні ризики (до прикладу, про те, як забезпечити якісний кіберзахист цієї онлайн-системи даних про українську культурну спадщину, її реальний стан і точні координати). Тоді у нас буде шанс зберегти й передати наступним поколінням нашу спадщину, яку так само хтось зберіг до нас і для нас.