Спочатку контекст.

Якщо іноземний журналіст планує довгострокове перебування в Україні, він має отримати спеціальний дозвіл від Державної міграційної служби - посвідку на тимчасове проживання. Фактично, це означає, що іноземне медіа відкриває свій корпункт чи має постійного кореспондента в Україні. Що, очевидно, є дуже корисним для нас. Обов'язковим документом для видачі посвідки є подання від компетентного органу. Зараз ним став Держкомтелерадіо (ДКТР). Тобто, процедура йде в два етапи - спочатку журналіст звертається до ДКТР, отримує подання, і потім особисто звертається в ДМС. Відверто скажу, процедура не проста, але про це нижче.

В 2015 році, коли я доєднався до команди Мінінформполітики, одне з моїх перших завдань було полегшити умови перебування іноземних журналістів в Україні. А конкретно - ось ці процеси в'їзду і перебування. Я провів інтерв'ю з багатьма журналістами, почув їх проблеми і нарікання. Але, на жаль, ця процедура - загальна для усіх іноземців і на законодавчому рівні змінити її неможливо.

Тоді ми вирішили змінити тактику. Перейти в режим максимального сприяння. І забрали цю функцію від Держкомтелерадіо. Я особисто відповідав за це.

Після того, як ця функція перейшла до МІП, відбулись якісні зміни. Наприклад, журналіст знав, що він отримає наше погодження ще до того, як він потрапить в Україну. Це була одна з ключових проблем, журналіст не знає, чи дадуть йому погодження, поки не приїде фізично в Україну. Багатьох ця невизначенність відлякувала.

А ще - максимальна оперативність. Мій рекорд - 30 хвилин від візиту журналіста до видачі йому погодження. Це не 30 днів, а 30 хвилин, включаючи підпис заступника міністра.

А також - подальший супровід журналістів на етапі звернення в ДМС. Ми не тільки детально пояснювали, що саме і як, і коли, і куди треба податись, але й особисто контактували з ДМС у разі проблемних ситуацій.

Ну і постійний зв'язок з журналістами, інструкції на сайті зрозумілою мовою, людське ставлення врешті-решт.

Єдине нарікання було в 2015 р., коли якийсь журналіст з Німеччини влаштував скандал, що нам потрібна фізична копія звернення від його медіа з оригіналом підпису. Все.

Можна різне казати про Мінінформполітики, але взаємодію з іноземними журналістами ми робили. І робили це добре.

Але в 2020-2021 рр. відбулись дві зміни.

Згідно закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", погодження для іноземних журналістів видає "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України."

В 2020 р. цей функціонал переходить до Мінреінтеграції. І це єдине, з чим я погоджуюсь зі статті НСЖУ - це дійсно невластива цьому міністерству функція. Але маємо, що маємо, інколи логіка держуправління дає тріщину.

Але, +/- одночасно з цим, я звільняюсь з Мінкульту (який поглотив Мінінформполітики), та переходжу в Мінреінтеграції.

І продовжую займатись тим самим, тобто видаю погодження для іноземних журналістів.

І усі запроваджені в Мінінформполітики практики я переніс в Мінреінтеграції. З усіма стандартами якості та супроводу журналістів.

А тепер до статті НСЖУ. А, зокрема, до наступних тверджень:

"Понад рік ця функція була в Мінреінтеграції, де вона була непрофільною та викликала нарікання міжнародної медійної спільноти." По-перше, не один, а мінімум чотири роки. По-друге, жодна міжнародна медійна спільнота не висловлювала нам жодних нарікань. Я не виключаю, що такі нарікання могли бути, але який толк в цих наріканнях, якщо дві організації між собою жаліються, але навіть не звертаються до органів влади щодо вирішення проблеми? Це медіаорганізації чи саміт на лавочці під під'їздом?

"У 2022 році Київський міжнародний інститут соціології та Центр стратегічних комунікацій провели опитування іноземних журналістів, які працювали в Україні. Результати показали, що 37% іноземних журналістів в Україні назвали складність акредитування для міжнародних медіа значною проблемою."

Буду вдячний за посилання на це опитування. Але зверну увагу - по-перше, акредитації для інозмі в Україні давно вже немає. Будь-який іноземний журналіст може вести свою діяльність без якихось дозволів. Акредитація може бути до ВРУ, на заходи, в закриті установи і т.д. А ще - у 2022 р. була запроваджена процедура для іноЗМІ в Міноборони. Плюс да, погоджусь, бувають складнощі з ДМС, але, як я вже казав, ми, як могли, сприяли журналістам. Тож, про що б не йшла мова в цьому опитуванні - це точно не стосується Мінреінтеграції.

"Частина опитаних мала значні затримки з отриманням акредитації, а деякі не змогли отримати її взагалі.."

Якщо мова про 2022 рік, після повномасштабного - питання до МО.

Тут треба пояснити. Процедура отримання посвідки та акредитація в МО - дві різні процедури, що не перетинаються. Посвідка - це тривале проживання в Україні. Акредитація - можливість здійснювати журналістську діяльність на локаціях з обмеженим доступом (наприклад, зона бойових дій).

Тож, усі нарікання журналістів на акредитацію МО жодним чином не будуть виправлені Держкомтелерадіо. Це абсолютно різні процедури.

"Особливо постраждали журналісти-фрилансери, оскільки офіційна форма була погано пристосована для їхніх випадків",

Навіть якщо журналіст є фрілансером, він зазвичай має редакційне доручення чи контракт з певним медіа. І медіа може - і надає - йому лист-звернення до МІП/Мінреінтеграції. А якщо такого звернення немає, то є питання, чи дійсно журналіст тут виконує редакційне завдання. Плюс, нагадаю, 90 днів журналіст може працювати в Україні без жодних дозволів.

"Національна спілка журналістів України у 2023–2024 роках неодноразово публічно звертала увагу на проблеми іноземних журналістів із документами для перебування в Україні." Тут жодних коментарів, адже я звільнився з Мінре в середині 2022 р.

"Міжнародні журналістські структури, зокрема International Federation of Journalists (IFJ) та European Federation of Journalists (EFJ), у своїх комунікаціях щодо України в роки війни загалом підтримували Україну, але окремо вказували на бюрократичні труднощі для іноземних журналістів: тривале очікування рішень та невизначеність процедур перебування. " Знову ж таки, це до МО, або до моїх наступників в Мінре.

"Частину повноважень, пов’язаних з іноземцями, гуманітарними питаннями та окупованими територіями, передали різним міністерствам: спочатку Мінкульту (згодом Мінкультінформу) без стабільної процедури..." Шановна Національна спілка журналістів України (НСЖУ), можете підтвердити свої слова? На жаль, вебсайтів МІП чи Мінре вже не існує, але от я можу гарантувати, що проста, зрозуміла і написана людською мовою процедура, і навіть із шаблонами заяв, була.

"Медійна експертиза – не його профіль (мова про Мінре). Не було чітких строків розгляду заявок, прозорого порядку, зрозумілої комунікації з редакціями чи системи зворотного зв’язку. Саме на цьому етапі з’явилися публічні нарікання, неформальні скарги через посольства та напруга у відносинах з іноземними ЗМІ."

Прошу у Національна спілка журналістів України (НСЖУ) будь-яке підтвердження цих тез. Із датами, коли ці нарікання були озвучені.

Тобто,

1. НСЖУ в своєму матеріалі змішало людей та коней, процедуру видачі посвідки на проживання та акредитацію в МО. Ще раз і востаннє: Ні Мінре, ні зараз ДКТР не можуть вплинути на процедуру акредитації в МО,

2. НСЖУ розкритикувало діяльність держорганів (і конкретно мою), не отримавши думку іншої сторони. Стандарти журналістики? Ні, не чули.

Дуже сподіваюсь, що НСЖУ надасть підтвердження критики, наведеної в статті та ще раз дослідить проблему, зокрема зазначивши роль Міноборони та проблемні питання, пов'язані з цим.

Upd від Степан Золотар: В Мінре потім зробили юстований порядок. На виконання рекомендацій чи то Рахункової, чи то Держаудитслужби. ± прийнятний. Точно є куди рости, і майже точно, що Держкомтелерадіо мав би прийняти щось на заміну.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0732-23#Text

Upd від Solovey Igor: дійсно ми робили це дослідження. І дійсно, воно стосувалось отримання акредитації МОУ (бо ти правильно зауважив - загальної акредитації в Україні немає). І дійсно, там були зауваження до строків та порядку розгляду заявок - але МОУ та дотичні організації пофіксили і серйозно покращили роботу. Тому я теж здивований, що наше дослідження згадано в такому контексті як у статті.

джерело: фейсбук-сторінка Олексія Тарабукіна