Перша книга цього року — done! Хоч почав читати її ще торік, але відклав із двох причин. Перша — фільм «Нюрнберг», екранізація книги «Нацист і психіатр» режисера Джеймса Вандербілта. Стрічка вийшла наприкінці року і, як на мене, є сильною психологічною драмою з Рамі Малеком у ролі психіатра Дугласа Келлі та Расселом Кроу в ролі Германа Герінга. Мені найбільше запам’ятався саме Келлі у виконанні Рамі Малека.

До «Нюрнберга» для мене Малек асоціювався насамперед із Фредді Мерк’юрі з «Богемної рапсодії». Тому його майстерне перевтілення у військового психіатра, який занурюється в психіку одного з ватажків нацистів переможеної Німеччини, стало приємним і несподіваним відкриттям.

Від книги я очікував не менш захопливого читання, ніж від фільму. Але… вона виявилася складною, місцями навіть академічною — справжній історичний нон-фікшн із детальним викладом біографії психіатра Дугласа Келлі. Саме тому я на певний час відклав читання. Та коли повернувся — вже не міг відірватися. Бо ця книга не про психологічне протистояння психіатра і нациста. Вона — про особисту трагедію того, хто формально вийшов переможцем із цієї «битви». Принаймні сам він так вважав. Книга пропонує значно глибший аналіз фатальної трансформації особистості професора-психіатра Келлі під тиском власних наукових висновків, сумнівів і моральних пасток. Саме це й залишило по собі сильну післямову в голові.

Фільм же — художнє й емоційне переосмислення взаємодії Келлі та Германа Герінга, зосереджене винятково на періоді Нюрнберзького процесу. Напруга там працює на емоції, але майже не залишає простору для рефлексії. Натомість книга змусила мене замислитися й провести певні аналогії між трибуналом над Герінгом і компанією та можливим трибуналом над тими й тим, на який чекають українці — і, переконаний, увесь цивілізований світ. До слова, Герінг та інші на Нюрнберзі постійно твердили, що не віддавали жодних наказів, нічого не знали й навіть гадки не мали про знищення мільйонів людей. Нікого не нагадує?

фото  - Adastra Cinema