Мені дуже сподобалося новорічне звернення президента Зеленського.

Якісний, добре написаний і скомпонований виступ, як у старі, добрі часи, коли ми всі захоплювалися - абсолютно заслужено - президентськими спічрайтерами.

Оптимістичний виступ. Дуже позитивно контрастував з темними українськими реаліями. І на їхньому фоні виглядав особливо яскраво.

Виступ про надію. Надію, хліб із маслом усіх успішних політиків і політтехнологів. Вже минулорічне дослідження американського Gallup засвідчило: надія - запит N1 до лідерів від їхніх послідовників. Люди в усьому світі прагнуть надії більше, ніж довіри, співчуття чи стабільності.

Ось і до новорічного столу нам подали добрячу порцію надії. Якісно приготованої, щедро присмаченої свіженькими добрими новинами та солодким соусом гордості.

А подача! Проста, невимушена, скромна. Втомлений президент сидить і говорить важливі речі, говорить правду, надихає. Наскільки ж це ефективніше, ніж надмірно спродюсовані шоу перших його років! Ніяких проходів палацовими коридорами, ніяких дітей… Лише президент і його народ. І правда. І надія.

Президент багато говорив про зовнішньополітичну ситуацію. Про Америку, про Європу. Перечислив - на імʼя - усіх лідерів великих країн, з якими регулярно говорить по телефону.

Президент сказав багато правильних речей. І про Росію та її завойовницьку імперську суть. І про мир, якого ми дуже хочемо, але не ціною власної держави. І про нескореність українців. І наприкінці згадав про військових, які «на нулі», а також про всіх інших, «хто нас рятує і навчає, хто завжди на чергуванні, про “пожежних”, лікарів, енергетиків», про тих, хто в полоні чи окупації…

Залишилася дрібниця. 10%.

Ні, президент не сказав, що ми вже пройшли 90% шляху, і залишилося тільки 10%. Він цього не сказав, але почав із цих цифр і закінчив ними, залишивши їх висіти в повітрі. 10% домовленостей. Маємо бути на 10% сильнішими. Це так небагато, порівняно з рештою 90%! Це всього лише 1/10. І тоді мир!

Нічого не треба робити. Нічого не треба змінювати. Не треба навіть торкатися неприємних речей - внутрішньої політики, напівживого парламенту, корупції. Не треба говорити про вибори, сигнали про які вже облетіли світ.

Головне - не треба говорити людям про те, що від них щось залежить. Що треба затягнути паски. Що треба економити електроенергію, коли вона є, і підготуватися до днів, коли її нема. Що треба мобілізуватися, готуватися воювати, допомагати армії.

Для чого ж казати нам, що ми не не безпомічні лялечки в коконах, які лише може оберігати і зігрівати наша влада разом із партнерами? Для чого нагадувати нам про нашу субʼєктність і агентність? Нас треба гріти надією, тримати в комфортному теплі, щоб ми мирно дрімали і не бешкетували.

Мені дуже сподобався новорічний виступ президента. Але краще б був виступ, який не сподобається, але буде потрібен нам усім. Краще підсвітити реальність, а не світити в очі надією, щоб ми тої реальності не помітили. Краще важка правда, ніж стратегічно комфортна неправда. Краще підставити нас морозяному вітру, ніж спеленати і приспати.

Від лідера чекають надії, так. Але якщо перетворити послідовників на лялечки, то лідер перетвориться на власника лялечок, за яким ніхто не йде.

Це лише моя думка, звичайно. Я вірю в силу людей. Кожного і кожної з нас. Минулий рік знову показав нам нашу силу. Не засинаймо!

З Новим роком!

Джерело: фейсбук-сторінка Ярини Ключковської