Вслід за Джонні Деппом, російські пропагандисти теж намилилися знімати екранізацію «Майстра і Маргарити». Там у них на Новий рік виходять адаптовані під свято переосмислення радянської класики - зараз у кінотеатрах йдуть «Пригоди Шуріка».

А ось на наступний рік Тіна Канделакі анонсувала ось це:

«Представьте героев „Мастера и Маргариты“ в лихие 90-е. Мы поймаем волну хайпа и ностальгии по этому времени. Все культурные коды и отсылки: чёрные иномарки и кожаные куртки, бандиты и новые русские; Маргарита летит на метле под „Чёрный бумер“. И, конечно, узнаваемые образы из культовых фильмов и сериалов — „Бумер“, „Брат“, „Бригада“, „Жмурки“, „Слово пацана“ и так далее. Но всё это — в контексте новогодней комедии».

Загалом, є популярна думка про те, що в маскульті росіяни намагаються показати кінець 80-х і 90-ті як жахливий час, аби росіяни порівнювали, боялися повернення і трималися за хоч і кепську, але стабільність. Такий аналіз був, приміром, щодо «Слова пацана».

Разом із тим, цей період також і романтизують - ось навіть Канделакі перераховує гучні хіти, улюблені багатьма стрічки. Улюбленими вони були і у нас також - під час трансляції «Бригади» вулиці робилися безлюдними. Не в останню чергу тому, що це були дуже талановиті роботи, особливо фільми Балабанова. Це саме той контент, за який я найбільше вболіваю і який має неймовірний вплив - масовий і якісно зроблений.

Нині з якістю у росіян значно гірше. Вплив їхнього контенту на українців - неспівмірно менший, ніж раніше. Ми часто вже навіть чути не чуємо про тамтешні хіти. Утім, що ж відбувається у нас?

Практика показує, що наші стрічки про 90-ті глядачі дивитися не хочуть - про це свідчать і коментарі, і касові збори. З іншого боку - ці стрічки і не мали потенціалу стати резонансними. Тобто такими, які «розбудили» б у глядачах якісь емоції, щось колективне. Але я не вірю в думку, що нам просто треба забути про той період, бо там був лише трешняк, який ніхто не хоче згадувати. Бо це просто неправда.

Ми ж маємо достатньо подій, аби відійти від цього російського наративу про виключно бандитські 90-ті. У нас в кінці 80-х була «Червона рута», далі була Революція на граніті, проголошення незалежності, яскравий період у журналістиці, страйки шахтарів і ще купа всього. Ну от чи не став би хітом серіал про Революцію на граніті? Там головне Тараса Цимбалюка на роль Андрія Кокотюхи не взяти. Хоча…

Про шахтарів взагалі суперова тема, бо розвіюватиме безліч стереотипів. А напружений політичний трилер про намагання росіян заграбастати Тузлу? Це початок 2000, але ви собі уявіть такий серіал. А оця вся історія про «Біле братство». Коротше, я оце пишу і вже завелася, що буде, коли таке справді знімуть.

І наче можна припустити, що це реально - ось на носі у нас фестиваль-пітчинг, де роздаватимуть 4 мільярди гривень. Але поки навколо цієї події так багато скепсису та невизначеності, що оптимізм випаровується навіть у найстійкіших. Фінансувати будуть зокрема і серіали, але більшість наших серіальників не подужають зробити щось хороше - доведено попередніми пітчингами і загальним рівнем професійності, саморефлексії й тяжінням до халтури. Хоча, слава богу, є винятки, просто мало. Ну і чому б нашим кіношникам не піти за вже давніми світовими тенденціями і не взятися за цю справу? Тим паче, наші онлайн-платформи почали ворушитися і створювати власні серіали, кращі за якістю, ніж телевізійні.

Ну і ще для створення такого контенту потрібна сміливість, якої нашим виробникам, я вважаю, сильно бракує. Аби твори були гострими, правдивими, герої - неоднозначними та цікавими. Особливо бояться робити останнє - вигадані чи реальні люди у нашому кіно є настільки пласкими, картонними та вилизаними до ідеальності, що все просто перетворюється на кондову пропаганду. І поки автори не наважаться створювати живих, цікавих, неоднозначних людей на екрані - діла не буде.

Коротше, до зустрічі на фестивалі-пітчингу. Сподіваюся, там роздаватимуть бухло.

 Джерело: фейсбук-сторінка Лєни Чиченіної