Листопад і початок грудня стали періодом змін у Міністерстві культури, яке лихоманить уже кілька місяців (починаючи від пошуків його нової очільниці та завершуючи черговим переформатуванням його структури та виведенням стратегічних комунікацій із відання Мінкульту).

Наприкінці листопада в культурній спільноті заговорили про те, що міністерство планує звільнити першу заступницю міністра Галину Григоренко. Тоді ж стало відомо про призначення Богдани Неборак (Лаюк) на посаду заступниці міністра з питань книговидання та мовних політик, а також про можливість призначення на посаду заступниці з євроінтеграції Наталі Мовшович. Галина Григоренко ж сама повідомила про своє звільнення з міністерства.

У п’ятницю 12 грудня міністерка культури Тетяна Бережна офіційно представила нову керівну команду Мінкульту.

На презентації, що відбулася 12 грудня в Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра», Тетяна Бережна представила своїх заступників і нового держсекретаря Міністерства культури. Повний список призначень:

• Іван Вербицький — заступник із питань захисту та збереження культурної спадщини, а також із проведення інституційних реформ у секторі.
• Богдана Лаюк — заступниця з питань державної мовної політики, підтримки книговидавництва та просування української літератури за кордоном.
• Наталія Мовшович — заступниця з питань європейської інтеграції.
• Анастасія Бондар — заступниця з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації (CDTO).
• Володимир Левчук — державний секретар.

Спробуймо детальніше проаналізувати оновлену команду Міністерства культури, біографії нових заступників, розподіл ключових напрямків роботи міністерства між ними, а також подивімося на перші кроки нових заступників на їхніх посадах.

Культурна спадщина: евакуація, захист, збереження

Першим, хто поповнив нову команду Тетяни Бережної в Мінкульті ще в кінці вересня, став Іван Вербицький — його призначили на посаду профільного заступника з культурної спадщини. Призначення Вербицького, аналітика з громадського сектору, що понад десять років пропрацював у аналітичному центрі Cedos (з 2019 по 2024 роки — його очільником) культурна спільнота сприйняла, з одного боку, схвально, з огляду на його бекграунд і добру репутацію, з іншого — досить обережно, зважаючи на відсутність у нього профільного досвіду й експертизи у сфері захисту культурної спадщини (а цей сектор протягом останніх років перебуває у кризі — не лише через загрози війни, а й через управлінську безпорадність міністерства).

Побоювання посилилося і через те, що вже з перших тижнів роботи Вербицького в міністерстві стало очевидно, що тодішня перша заступниця міністерки Галина Григоренко де-факто продовжує керувати частиною його треків — зокрема це стосувалося надважливого напрямку запуску Українського фонду культурної спадщини. Втім, наразі бачимо, що новий профільний заступник зі спадщини активно включається у весь спектр ввірених йому напрямків.

Згідно зі словами Тетяни Бережної 12 грудня під час офіційної презентації, до сфери завдань Івана Вербицького ввійдуть захист культурної спадщини, евакуація музейних фондів, публічно-приватні партнерства у сфері спадщини, а також протидія незаконному трафіку об’єктів культурної спадщини. Також саме він буде відповідальним за взаємодію з боку держави щодо Українського фонду культурної спадщини.

Одразу після призначення Вербицького якийсь час виглядало так, що решта заступників міністра можуть залишитися незмінними. Проте нині вже зрозуміло, що саме в цей період почала витворюватися нова архітектура керівної команди Міністерства культури.

Літературна сфера: мовні політики, книговидання, промоція української літератури у світі

Наступною новиною в цьому контексті стало призначення літературної менеджерки Богдани Лаюк (Неборак) на посаду заступниці міністерки культури. Про це ввечері 26 листопада повідомила у своїх соцмережах Тетяна Бережна. Тоді міністерка написала, що завданнями нової заступниці стануть політики та стратегії розвитку книжкової сфери, співпраця з Українським інститутом книги, розробка стратегії для книжкових фестивалів, удосконалення умов для «єКниги» та впровадження механізму співфінансування бібліотечних закупівель, оновлення умов пільгової оренди для книгарень і робота над санкціями проти російських видавництв.

Призначення Лаюк примітне не лише як кадрове рішення, а й у сенсі появи нового профілю серед заступників міністра культури: досі в Мінкульті не було окремого заступника, що відповідав би за мовні політики та книжкову сферу. Історично всі культурні напрямки разом із мистецькою освітою та міжнародною культурною репрезентацією були у віданні першого заступника міністра (на момент призначення Лаюк цю посаду все ще обіймала Галина Григоренко).

Певні запитання в контексті цього призначення викликають управлінські навички нової заступниці міністерки. Лаюк — юристка за освітою, журналістка та літературна менеджерка за досвідом роботи. Раніше працювала в Українському інституті книги, де відповідала за програму підтримки перекладів. Цей бекграунд разом із юридичною освітою, здавалося б, частково пояснює вибір її кандидатури для виконання саме цього кола обов’язків. А зануреність у літературну спільноту можна вважати перевагою у розумінні галузевих процесів і викликів. Проте відсутність у Лаюк управлінського досвіду (але, сподіваймося, не мислення) тут може бути серйозним викликом, особливо на початковому етапі її роботи в міністерстві.

Євроінтеграція + кіно + інформаційна безпека

Слідом за оголошенням про призначення Лаюк 1 грудня стало офіційно відомо про заміщення посади ще одного заступника Тетяни Бережної — цього разу з євроінтеграції (що була вільна вже певний час). Цей профіль віддали культурній менеджерці з бекграундом у сфері кіно Наталії Мовшович.

Про те, що Мовшович буде призначена саме на цю посаду, говорили вже трохи раніше, проте сама вона у розмові з «Детектором медіа» тоді казала, що «не підтверджує жодної інформації до офіційних повідомлень».

До цього Мовшович обіймала посаду виконавчої продюсерки департаменту зовнішнього виробництва та копродукції Суспільного мовлення, де була відповідальна за фестивальне просування, а ще раніше працювала у відділі кіно в Українському інституті.

Під час офіційного оголошення нової команди Міністерства культури стало відомо, що до профілю Мовшович як заступниці міністерки, окрім євроінтеграції, додали посилення глобальної присутності України, зміцнення національної культурної ідентичності, медіабезпеку (включно з санкційними політиками в цій сфері), управління кіногалуззю та міжнародні інституційні партнерства. Окрім цього, саме Наталія Мовшович буде профільною заступницею міністра, що відповідатиме за реалізацію програми «1000 годин українського контенту», яка встигла наробити галасу ще до свого офіційного запуску.

Загалом культурна спільнота сприйняла призначення Мовшович позитивно. Викликом у її випадку є не стільки відсутність у неї управлінського досвіду, необхідного для подібної посади рівня (як і в Богдани Лаюк), скільки велика кількість і розмаїття ввірених їй професійних треків. Проте хочеться сподіватися, що керівництво Мінкульту усвідомлює обсяг поставлених перед новою заступницею завдань і підсилить її кадрово — інакше її профіль у міністерстві ризикує перетворитися на небезпечний bottleneck (буквально з англ. — пляшкова шийка, тобто вузьке місце — «ДМ»).

Ще одна заступниця міністерки Анастасія Бондар  лишилася незмінною (загалом Бондар працює на цій посаді з серпня 2021 року — рекордно довго для заступників міністра культури). За різних міністрів її робота незмінно отримувала схвальні відгуки в культурній спільноті. За Анастасією Бондар, як і раніше, залишається напрямок цифрової трансформації, диджиталізація в культурі (зокрема у сфері культурної спадщини та музейному секторі), ініціативи з доступності й інклюзії, а також проєкт CuRe (Culture for Recovery Platform).

Презентуючи оновлену команду Міністерства культури, Тетяна Бережна не представила нового першого заступника міністра — наразі ця посада лишається вакантною. Відповідно за якийсь час міністерство має або закрити цю позицію, або передати статус першого одному з вже призначених заступників. 

Перед оновленою командою Міністерства культури наразі стоїть надзвичайно багато складних і важливих завдань (рік чи два тому так теж здавалося, але одночасний запуск Українського фонду культурної спадщини, програми «1000 годин українського контенту», розробка цілісної реформи мережі закладів культури й імплементація стратегії культури до 2030 року виглядають як професійний виклик нового рівня).

Зважаючи на загальну ситуацію в країні та у сфері культури, ані часу на розкачування, ані права на «тренувальні» помилки у нових заступників міністерки не буде. Не буде й авансового кредиту довіри від культурної спільноти просто за факт знайомства чи приналежності до спільного професійного поля. Проте не буде і довгих обговорень і рефлексій у середовищі, чи є обрані кандидати консенсусними для спільноти (насправді майже жодні ніколи не є). Цей корабель уже відплив, і наразі хочеться побажати йому оминути шторми внутрішніх конфліктів чи необдуманих рішень, що можуть вплинути на долю української культури. А тим, хто стоїть на його палубі та біля керма — проявити себе як фахові менеджери з державницьким мисленням, а не стати черговою «молодою командою», від якої шкоди буде більше, ніж користі.