Міністерство культури після низки кадрових оновлень (і схоже не останніх) починає робити перші кадрові кроки поза власною командою. Так, у вівторок 2 грудня оголосили про призначення Алевтини Кахідзе директоркою Київського державного художнього ліцею імені Тараса Шевченка. Це призначення мистецька спільнота зустріла майже одноголосною підтримкою, тоді як батьки учнів висловили стурбованість неочікуваними змінами посеред навчального року, а в соціальних мережах на новообрану директорку сталася буквально інформаційна атака.

«Детектор медіа» розбирався, що насправді означає це призначення, про що говорить така реакція на нього та як у подібних умовах реформувати нашу державну мистецьку освіту, яка конче цього потребує.

Щойно про призначення Алевтини Кахідзе стало відомо 2 грудня, соцмережами прокотилися дві хвилі: одна — з боку батьків і деяких публічних осіб, що нарікали на несподіваність зміни керівництва, ще й без конкурсу, та ставили під сумнів управлінські компетенції новопризначеної директорки, друга — від представників культурної спільноти, що тішилися важливим змінам у середовищі мистецької освіти та підтримували кандидатуру Кадізхе на цій посаді.

Розберемося по пунктах. По-перше, Алевтина Кахідзе — мисткиня та кураторка, що, окрім української та міжнародної кар’єри, також має досвід викладання (від системи середньої освіти — до мистецьких лекцій і воркшопів). Тож закиди у викладацькій некомпетентності навряд чи є доречними.

По-друге, якщо ж говорити про її менеджерські здібності та аргумент щодо неможливості керувати закладом мистецької освіти, то тут автоматично згадується приклад Одеського художнього музею та його директора Олександра Ройтбурда, проти якого свого часу в Одесі відбулася інформаційна кампанія, одним із тверджень якої також була нібито відсутність у нього управлінського досвіду (що було не зовсім правдою, оскільки Ройтбурд у різний час керував Центром Сороса в Одесі та галереєю в Києві).

Як і колись Олександру Ройтбурду, Алевтині Кахідзе закинули навіть невміння малювати, проте тут важливо розуміти, що сучасне мистецтво — складна інтелектуальна практика, що передовсім передбачає наявність в автора критичного мислення та ціннісної позиції. Це мистецтво є концептуальним, тобто таким, в якому ідея передує формі, яка, своєю чергою, може бути будь-якою, хай і відмінною від класичної. Для художньої практики Алевтини Кахідзе, приміром, властивий спрощений, майже коміксний стиль малювання, іронічна ілюстрація та документування (причому найчастіше на дуже гострі суспільно-політичні тематики). Тож тут батьки студентів можуть не хвилюватися, адже мистецька практика нової директорки художнього ліцею доводить, що вона є людиною вдумливою та, безперечно, фаховою.

Відтак, якщо бодай побіжно розібратися в бекграунді новопризначеної директорки, частина побоювань зникає. Проте лишаються й інші — зокрема, згідно з інформацією «УП.Культура», від початку тижня серед ліцеїстів і їхніх батьків поширюються домисли про те, що «зміна директорки фактично дорівнює закриттю ліцею». Зрозуміло, що це викликало занепокоєння, оскільки історично Київський державний художній ліцей є місцем, куди вступають для підготовки до подальшого вступу до НАОМА, тож гіпотетичне закриття ліцею було б великою втратою. Проте наразі жодної офіційної інформації про будь-які зміни у роботі закладу немає, відтак подібні закиди виглядають, як маніпуляція.

Також лунали питання щодо процедури, оскільки Кахідзе було саме призначено, без проведення конкурсу. З одного боку конкурсна процедура на заміщення посад керівників культурних інституцій і закладів культурної освіти є потрібною, оскільки дає можливість приходу якісних кадрів і дотримання прозорості процедури (недарма культурна спільнота стільки років боролася за ухвалення відповідного закону, що врешті запрацював у 2016 році).

Проте наразі, під час воєнного стану, діє законодавча норма, згідно з якою керівні інституції (в цьому випадку — Міністерство культури) мають право на власний розсуд або проводити конкурси, або призначати директорів чи т.в.о. прямим наказом. І попри те, що в культурній спільноті говорять про шкоду вже кількарічної практичної відсутності конкурсів у культурі, треба визнати, що тут Мінкульт діє згідно з законом.

Про що було б цікавіше поміркувати в контексті конкурсів у сфері культури, то це про те, чому ексдиректорка ліцею Олена Авраменко керувала закладом освіти понад 30 років, протягом яких, треба визнати, ліцей не міг похизуватися сучасними програмами й освітніми підходами.

Тим дивніше, що, коли оновлена команда Міністерства культури врешті починає робити перші кроки до змін у сфері мистецької освіти, замість обережного оптимізму чи підтримки це викликає обурення та маніпуляції. Звісно, наразі рано говорити про якісь системні зміни, проте необхідність реформи мистецької освіти назріла вже дуже давно, і якщо попередні склади Мінкульту або лише декларували кроки в цій сфері (як за каденції Володимира Бородянського), або ж узагалі ігнорували це питання (як Олександр Ткаченко чи Микола Точицький), то Мінкульт за каденції Тетяни Бережної, схоже, врешті починає працювати зі сферою мистецької освіти.

Наразі це лише перші кроки, проте їх варто вітати, замість сіяти зраду чи бити по руках зі старту. Адже в нас ще вдосталь закладів мистецької освіти, що дуже потребують подібних змін — тут досить згадати хоча б НМАУ імені Чайковського, що роками перебуває в інституційній та управлінській кризі.

Що ще наразі могло б заспокоїти стурбованих батьків ліцеїстів і громадськість? Вочевидь, перші заяви новопризначеної директорки, з яких стає зрозуміло, що різких змін у роботі ліцею не буде.

«Ліцей продовжує роботу за чинними програмами, — повідомила Алевтина Кахідзе в коментарі “Суспільне.Культура”. — Усі можливі оновлення ми обговорюватимемо вже після канікул — разом із педагогами, адміністрацією та батьками. Перший етап — слухати, спостерігати й розуміти, як працює система». Кахідзе розповіла, що цього року навчальні програми залишаються незмінними, всі рішення щодо можливих оновлень ухвалюватимуть колегіально, а також пояснила, що головною її метою на цей період є формування довіри між адміністрацією та колективом ліцею: «Спершу потрібно зрозуміти людей і процеси, а вже потім чесно говорити про оновлення», — говорить вона.

Загалом виглядає на те, що призначення Алевтини Кахідзе директоркою Київського державного художнього ліцею — це шанс для освітнього закладу, що кілька десятиліть не змінював управлінську руку, на якісне оновлення менеджерських підходів. Досвід і репутація мисткині дають надію, що їй удасться поєднати академічну базу з сучасними культурними практиками. І те, що нинішнє Міністерство культури розпочинає реформування сектору мистецької освіти з закладу, що готує дітей до вступу до художніх вищих навчальних закладів, можна тільки привітати. Адже починати завжди краще звідти, де закладаються основи.

Що ж великої кількості маніпуляцій (свідомих чи ні) навколо цього призначення, то це можна зрозуміти. Зміни у чомусь, що довгий час лишалося незмінним, часто викликають бурхливу реакцію, втім, найчастіше ця хвиля відкочується так само швидко, як і накрила.

Що зараз могло б допомогти трохи стишити емоційний градус ситуації? Очевидно, відкрита та послідовна комунікація Міністерства культури, що містила б роз’яснення того, що вже відбулося, й артикулювала наступні кроки. Ну, і головне, варто пам’ятати, що критикувати будь-яку систему значно легше, аніж спробувати її змінити зсередини. Тож трохи терплячості та кредиту довіри до того, хто наважився на подібний крок, може бути незайвим.