Однією з новин у культурі поточного року, поряд з ухваленням урядом нової стратегії культури до 2030 року й оголошенням проєкту «1000 годин українського контенту» вартістю 4 млрд грн, є запуск Українського фонду культурної спадщини — профільної інституції, що опікуватиметься захистом та відновленням вітчизняної спадщини.

Криза захисту культурної спадщини під час війни: історія питання

Історія народження Українського фонду культурної спадщини розпочалася ще кілька років тому. У 2021 році тодішнє Міністерство культури та інформаційної політики планувало запустити Службу культурної спадщини, проте її запуск спершу затягувався, а потім і взагалі «завис у повітрі». Плани держави щодо створення Інспекції культурної спадщини спіткала така ж доля.

Наступним поштовхом до появи нових інституцій у сфері спадщини, на жаль, стала повномасштабна війна. Загроза збереження української культурної спадщини, спричинена нею, а також труднощі держави в особі Міністерства культури дати раду з екстреною евакуацією музейних фондів у 2022 році призвели до втрат у сфері спадщини, оцінити яка повністю можна буде лише після завершення військових дій.

У військовій медицині є поняття «золотої години» — це час, коли пораненому можна зберегти життя і здоров’я за умов швидко наданої допомоги. У сфері захисту культурної спадщини нашою «золотою годиною» був навіть не початок повномасштабної війни, а період з 2014 по 2022 рік, коли регіональна фаза війни вже тривала, перші втрати музейних фондів на Донеччині та Луганщині вже відбулися, й загрози були очевидні. Проте ті вісім років у контексті підготовки протоколів евакуації та механізмів порятунку вітчизняних музейних фондів Міністерство культури втратило.

Відтак початок повномасштабної війни українські музейні інституції зустріли без інструкцій і допомоги від держави, й це стало однією з причин, чому жодної системної евакуації музейних фондів не відбулося. Весь 2022 рік у цьому контексті можна назвати періодом хаосу: окремі музеї евакуювали що і як могли, держава ж не розробила жодної методології та не надала жодної підтримки, окрім дозвільної документації. Фактично це був меседж культурним інституціям: «Якщо можете — рятуйтеся самотужки».

Далі ж надовго запала тиша — як у самому процесі евакуації, так і в публічній комунікації цього питання з боку держави. Лише на початку цього року тодішній міністр МКСК Микола Точицький на пряме запитання відповів, що станом на грудень 2024 року було евакуйовано 540 тис. одиниць музейного зберігання з 11 загрожених областей (що складає 9,8% музейних фондів цих регіонів).

Тут є важлива деталь. З неофіційних комунікацій самого міністерства культури з представниками культурної спільноти відомо, що близько 90% із цих 540 тис. одиниць зберігання були евакуйовані у 2022 році — тобто це ті самі музеї, що самотужки рятували свої колекції. А що ж тоді евакуювала держава, спитаєте ви? Оті 10%, що залишаються від 540 тис. — на думку низки музейників, туди входять предмети, евакуйовані з кількох київських національних музеїв і культурних інституцій у перші два тижні повномасштабного вторгнення.

Проблема полягає навіть не в темпах евакуації, а в тому, що демонструють наведені цифри — державна евакуація музейних фондів була дуже спорадичною, несистемною і переважно відбувалася лише у перший рік повномасштабної війни. Проте під тиском спільноти у 2025 році цей процес усе ж удалося активізувати, й, за словами  віцепрем’єрки з гуманітарних питань і міністерки культури Тетяни Бережної, за цей рік державі вдалося евакуювати майже 100 тис. одиниць зберігання. Згідно ж із Планом уряду, в 2026 році держава має намір евакуювати ще 80 тис. одиниць зберігання. На жаль, такими темпами на евакуацію визначених обсягів музейних фондів у загрожених регіонах підуть десятиліття.

Фонд культурної спадщини: інституційна архітектура, міжнародна складова, завдання

Уперше про ідею запуску Українського фонду культурної спадщини, нової ключової державної інституції у сфері захисту спадщини Міністерство культури публічно повідомило на початку лютого цього року. Офіційна ж презентація та підписання Меморандуму про створення фонду відбулося в Брюсселі 4 вересня. Сторонами підписання Меморандуму є Міністерство культури України та Міжнародний альянс для захисту культурної спадщини в умовах війни ALIPH. Відтак ALIPH, що є міжнародним фондом із захисту спадщини, стане не лише співзасновником Українського фонду культурної спадщини, але й свого роду його інституцією-адміністратором. Окрім того, має бути створена наглядова рада з представників ключових донорів, куди також увійдуть і представники України.

Зважаючи на міжнародну складову, головний офіс фонду базуватиметься в одній із країн ЄС, також працюватиме представництво в Україні. І це насправді добра новина, оскільки такий формат має стати запорукою прозорості у частині фандрейзингу та моніторингу розподілу коштів, що будуть спрямовані на захист і подальше відновлення української культурної спадщини. З українського ж боку буде важливо прозоро формувати запит і бути надійним послідовним партнером.

Що наразі відомо про цілі та завдання цієї нової інституції? Метою створення фонду є координація міжнародної фінансової допомоги для збереження та відновлення української культурної спадщини.

Серед основних завдань УФКС:

• фандрайзинг — Український фонд культурної спадщини має залучати донорські внески від міжнародних партнерів;
• координація міжнародної допомоги у сфері захисту культурної спадщини (планується, що фонд має стати платформою для управління міжнародними коштами, спрямованими на захист мистецьких колекцій і відновлення української спадщини;
• відбір проєктів — фонд організовуватиме конкурсний відбір проєктів із відновлення та збереження культурної спадщини;
• підтримка цифровізації: одним з акцентів роботи нової інституції буде сприяння цифровізації у сфері спадщини;
• розвиток спільноти: фонд має підтримувати розвиток і навчання для професійної спільноти, що працює з культурною спадщиною;
• міжнародна співпраця: зважаючи на міжнародну архітектуру фонду, очевидно, що один із векторів його роботи буде зовнішнім.

Пріоритети, законодавчі зміни, наступні кроки

Якщо з загальною інституційною рамкою більш-менш зрозуміло, то якими ж будуть пріоритети роботи новоствореного фонду та наступні кроки з його запуску?

Основних пріоритетів наразі три: це евакуація музейних фондів (і тут ідеться вже не лише про залучення ургентної допомоги та пакувальних матеріалів, але й про організацію та забезпечення самого процесу евакуації та збереження), побудова та (пере)обладнання фондобомбосховищ і захист та консервація нерухомої спадщини (йдеться про те, що не можна переміщувати, зокрема об’єкти нерухомої спадщини та пам’ятки архітектури).

Питання евакуації музейних фондів уже давно є настільки ж кризовим, наскільки й важливим. Тож лишається лише вітати інтенцію держави врешті активізувати цей процес (оскільки заплановані наразі 80 тис. одиниць зберігання на 2026 рік — це все ще дуже повільний темп, що не відповідає реальній воєнній загрозі). Чи вдасться міністерству культури вийти на інші темпи евакуації — стане зрозуміло вже у наступні кілька місяців.

Проте питання справді не лише в організації самого процесу евакуації, але й у зберіганні вивезених музейних фондів. Про брак обладнаних місць для зберігання музейники говорять уже давно (зокрема проблемою є те, що від довгого неналежного зберігання музейні твори можуть псуватися). Ще одним викликом є убезпечення колекцій у місцях евакуації, оскільки обстріли відбуваються навіть у віддалених від лінії фронту регіонах.

Відтак побудова фондобомбосховищ (тобто місць, де музейні фонди можуть не лише зберігатися, але й перебувати у безпеці) теж є пріоритетом роботи Фонду культурної спадщини. Оскільки будівництво «з нуля» не завжди є швидким процесом і потребує серйозних інвестицій, ідеться також про переобладнання вже наявних будівель (і не лише культурного призначення) для цих потреб.

Викликом у контексті евакуації музейних фондів і загалом захисту культурної спадщини залишається і недосконале законодавче поле в цій сфері (зокрема це стосується дозволів на переміщення творів як у межах України, так і за кордон). Допомогти розв’язати цю проблему могло б ухвалення профільного закону, робота над яким уже триває, проте це займає дорогоцінний час, якого і так у контексті евакуації музейних фондів уже згаяно багато. Тому наступним кроком, що має допомогти спростити вузькі місця в полі евакуації спадщини, має стати постанова Кабміну, що спростить протоколи формування списків до евакуації, а також дозволить прискорити цей процес. Цей документ наразі проходить фінальні стадії погодження і має бути ухвалений уже до кінця року.

У середньотерміновій же перспективі наступними стратегічними кроками після створення Українського фонду культурної спадщини, згідно зі стратегією культури до 2030 року, має стати створення Державної агенції та Державної інспекції з культурної спадщини.

Також, за новою стратегією культури, за наступні п’ять років держава має створити цілісну систему управління культурною спадщиною, прийняти Кодекс у сфері культурної спадщини та врешті запровадити механізми евакуації культурних цінностей (уже на рівні закону, а не просто постанови Кабміну).

Запуск Українського фонду культурної спадщини є не лише надзвичайно важливою подією, що може допомогти системно покращити захист вітчизняної спадщини під час війни, але й стати однією з підвалин у баченні державою нової архітектури системи культурної спадщини. Це справді системний інструмент, здатний дати країні набагато більше, аніж просто залучення міжнародної допомоги на захист і відновлення культурної спадщини. Міжнародна складова тут є одним із запобіжників у контексті прозорості та чіткого дотримання процедур. Адже міжнародний борд і закордонна інституція-адміністратор — це такий собі watchdog, що стежитиме за тим, аби новостворений фонд від початку працював за високими міжнародними стандартами.

Надалі, окрім наступних процесуальних і нормативно-правових кроків, важливими будуть сталість, наявність політичної волі до необхідних змін, проактивність і прозорість — власне, все те, чого зазвичай від нас чекають міжнародні партнери, коли йдеться про імплементацію будь-яких реформ. Якщо рух за прокладеним маршрутом буде успішним і, головне, послідовним, кілька наступних років можуть стати вирішальними у системному реформуванні сфери культурної спадщини.