Подивіться на цю світлину. Штучний інтелект більше не малює по шість пальців і руки, які ростуть невідомо звідки. Моделі швидко вдосконалюються. Конкретно ця створена моделлю Gemini 2.5 Pro. Так, промпт ще треба було детально прописати, щоб зобразити реалістично навіть деталі, наприклад, «технічні» написи на звороті планшета або несиметричну бороду, але сама генерація зайняла менш ніж хвилину.

Рік тому я проводив серію тренінгів із медіакомпетентності, де розповідав, як відрізнити згенероване зображення від реального. І попереджав, що за пару років це стане зробити набагато складніше й поради можуть застаріти.

Я помилився. Уже нині конкретно це зображення без детального вивчення відрізнити від реального зображення автора майже неможливо. Хоча інтуїтивно ми й бачимо, що щось не те.

Отже, куди й на що тепер дивитися?

Насамперед — фон. З допомогою фотокамери чи смартфона дуже важко досягти такого розмиття «задніка». Тут же він розмитий дуже сильно, що видає згенероване зображення.

По-друге, текстура рук. Там при ближчому розгляді є і лінії, і зморшки на суглобах — але все одно вони виглядають трохи «восковими», рівно освітленими (особливо на кісточках пальців), одноколірними без відтінків, дещо штучними. Погоджуюся, що розгледіти це насправді важко. Але мої руки справді не такі, не настільки «ідеальні».

По-третє, тіні. Насправді це те, з чим ШІ поки не навчився давати раду — хоча з часом і це теж зміниться. Зверніть увагу на тіні під руками — вони є і виразні. І тіні під коміром сорочки теж виразні та глибокі. Ми можемо прикинути, звідки падає світло. І спрогнозувати, що тіні мали б тоді бути й під носом і підборіддям. Але їх нема.

По-четверте, дрібні артефакти. Щоб їх знайти, мені треба було «згодувати» цю фотку іншій моделі ШІ — і вона вказала на те, що навіть я не побачив. Наприклад, права від нас дужка окулярів заходить за вухо — і зникає. І волосся там теж зникає — не стирчить, не мнеться, просто рівненько обрізане, як під машинку. Це теж, до речі, зовсім неочевидне, і я можу уявити ситуацію, коли так збіглися освітлення, поза й зачіска.

А ще подивіться на ліве від нас вухо. Його немає. Хоча зображений я тут рівно проти камери, без півоберту, то вухо мало б бути) Насправді цей теж доволі малопомітний артефакт виник через те, що «згодоване» програмі основне зображення було саме в пів оберта, і вуха там не було видно.

По-п’яте, текстура сорочки. В оригінальних фото вони трохи пом’яті (визнаю, я так ходжу, мені іноді бракує часу на все це прасування). А на цьому фото сорочка теж виглядає трохи штучно, занадто гладенькою.

По-шосте — і для цього мені потрібно було залучити сервіс AmIreal — якщо провести лінію вздовж очей і перпендикуляр до неї через перенісся і підборіддя, то всі частини обличчя розташуються ідеально рівно. У людей так просто не буває. У мене живого можна побачити й несиметричні зморшки на переніссі, й різної форми примружування очей — погляньте на аватарку автора під заголовком, щоб переконатися. Тут же все знову ідеальне.

Отже, саме так тепер можна визначити, згенероване зображення чи справжнє. Не тільки «на око», але вже з залученням сторонніх сервісів. Із часом — і я тепер уже не беруся прогнозувати, за який саме період — згенерований контент ще більше поліпшиться й наша здатність відрізняти його від реального ще зменшиться. Те саме стосується й відео.

Але тепер постає питання: оці танці з бубном із двома сторонніми сервісами, пошук неочевидно відсутнього вуха, порівняння тіней і роздивляння оправи окулярів — це точно те, що ми робимо і готові робити з кожним фото з війни чи про політику в соцмережах, на сайтах чи в месенджерах? Чи вистачить у нас на це терпіння, бажання й часу?

І якщо ні, то варто запам’ятати одне: зараз кожне, буквально кожне реалістичне фото може бути підробленим. І навіть сторонні сервіси не завжди дадуть вам стовідсотково точну відповідь, чи справді це так. Днями я провів на цю тему показовий експеримент, про який розкажу в наступних текстах.

Тож слід сформувати в себе наратив, тобто підхід: не довіряти одразу тому, що написане, показане чи виставлене. Запитувати себе: чи може це бути підробкою? Чи може все настільки бути ідеальним? Чи є хоча б мізерний шанс, що комусь вигідно було б це підробити, «прикрасити»?

Варто шукати докази, які підтверджують, що саме це фото є реальним: тобто підписи, вказання місця й дати зйомки чи контексту зображення, авторства чи джерела. Тепер важить не тільки контент (і огріхи в ньому), а й контекст — де саме ми це побачили, чи є підписи, чи є автор, чи надійне джерело.

У якісних медіа для цього є редактори, які перевіряють контент, позначають походження фотографій. А в соцмережах їх нема. Тож від наративу сприйняття на віру будь-якого контенту — текстів, звуків і відео це теж стосується — ми маємо переходити до здорового скепсису й розуміння, що «не все так однозначно», й спробувати самому шукати докази, якщо хочемо переконатися в істинності зображеного, почутого чи написаного. Тоді наше сприйняття, як це не дивно, лише виграє. Це і називається критичним мисленням.