Державна пропаганда породжує ту картину світу, якої дотримуються держава і суспільство. Не можна говорити, що це суто державний «винахід». У нормі суспільство не менш важливе, ніж держава, і одне без іншого не буває. Тоталітарні історичні періоди «затискають» суспільство, змушуючи його мовчати про те, що не дуже приємно для держави, і голосно говорити про те, що потрібно державі. Іноді держава намагається піти назустріч суспільству, щоб зберегти себе при владі.

І держава, і суспільство хочуть нормального життя, але їхні уявлення про нормальність завжди хоч трохи, але будуть розходитися. Іноді для виживання держави, наприклад, під час війни, потрібна самопожертва від громадян. Вони йдуть на смерть заради життя держави. Фразу «Держава — це я» приписують 16-річному королю Франції Людовику XIV. І ця формула в інших варіантах присутня в будь-якій системі та в усі часи. Тільки вона набуває дещо іншого вигляду — смерть захисника батьківщини заради життя країни.

Будь-яка держава саме в цій парадигмі виховує своїх громадян. Усі радянські герої — це герої, які віддали своє життя заради країни. І це завжди є метою пропаганди скрізь. Герой гине за загальне благо. І в казках, і в міфах теж...

Війна — це особливий час для пропаганди. Саме вона стає  найбільш затребуваною. Виникає війна двох пропаганд. Але навіть російські воєнні експерти самі пишуть: «Головне ж у тому, що в Європі зараз тільки українська армія здатна протистояти російській армії. Жодна європейська армія не витримала б навіть двох-трьох (а більшість армій — і одного) місяців тієї війни, яку вже майже два роки веде Україна», — пише російський дослідник Храмчихин.

Реально новий світ для нового покоління активно витісняє старий, штовхаючи його на узбіччя. Причому першими під удар потрапляють комунікаційні системи старого світу, які не задовольняють молодих громадян. Не паперова газета, а інтернет-видання йдуть попереду будь-якого протестного руху. Так, їх читають не всі, зате їх знають ті молоді люди, які і є основними рушіями змін у сучасних суспільствах.

«Комунізм — це молодість світу і його зводити молодим» (Володимир Маяковський). Про це говорила навіть сірникова етикетка...

Комунізм завжди описувався як аналог раю, тільки нерелігійний. Удар пропаганди найчастіше спрямовується на молоде покоління, оскільки його модель світу ще не сформована. До того ж, молодь ще слабо розуміє небезпеки боротьби проти держави, їй також поки що нічого втрачати... Згодом, коли представники молодого покоління старіють, заводять дітей, вони поповнюють ряди консерваторів.

Непал став першим прикладом, коли інтернет-покоління «образилося» і прогнало тих, хто позбавляв їх інтернет-проживання. Зайшлося в цей момент про заборону інтернету. Потім, щоправда, інтернет-покоління стало якось по-старому підпалювати будинки. І це стало більш зрозумілим для влади варіантом протесту. До цього моменту влада весь час хотіла перевести мережі соцмедіа реєструватися в самому Непалі, але техгіганти Meta, Alphabet та інші відмовилися, кажучи, що такого закону немає. Тоді непальська влада  дала їм сім днів, щоб зареєструватися. Через сім днів ніхто не зареєструвався, і в цей момент і виникла заборона. Так що це «революція» як за свободу слова, так і за нові комунікації, а разом із ними і за новий тип суспільства, де вільні медіа не повинні заборонятися. Тобто це революція, яку неможливо уявити десять-двадцять років тому. Додатковим фактором стало те, що соцмедіа виступали проти непотизму, властивого дітям політиків при владі. Це і стало поштовхом до протестів. Тобто це був непрямий удар по владі, оскільки боровся з «дітками» начальників. До того ж, під час розгону 200 осіб протестувальників постраждали. Як це завжди буває, тільки «завжди» про це зазвичай мовчать... Є мудрі рядки: «Бунт не може закінчитися успіхом. В іншому випадку його називають інакше». Це Бернс у перекладі Маршака...

Ось фото протестувальника в захисному жилеті поліцейського:

Це ще боротьба з тими, кого позначають терміном nepo kids. Тобто звичайних дітей проти дітей привілейованих... У нашому вимірі — дітей начальників... Їм усе дістається відразу і даром, решті за все треба боротися.

У цілому ж перед нами новий тип протесту — за соцмедіа й інтернет. Але насправді він старий під новими гаслами — за політичні свободи, які тепер уособлюють соцмедіа. До речі, за результатами протестів Непал отримав першу жінку на посаді прем’єр-міністра. І це також, імовірно, має значення... У будь-якому випадку, якщо раніше люди виходили за свободу мітингів, то тепер вони вийшли на мітинги за вільний інтернет. Так старий світ заборон потихеньку зникає в тіні...

При цьому Росія, ніби навпаки, посилює цей простір: від введення «іноагентства» до покарання за пошук в інтернеті «не тих» сайтів. Тепер примусово використовується єдиний дозволений месенджер — Max. Усе це та ж поліцейська робота, тільки в інтернет-просторі.

Росіяни намагаються протестувати: «У Новосибірську пройшов мітинг проти блокування дзвінків у месенджерах і “примусової MAXімізації”, тобто переходу на месенджер. Повідомляється, що в заході взяло участь близько 50 осіб, на акцію приїхав відомий опозиційний політик Борис Надєждін, який висував свою кандидатуру на президентські вибори в 2024 році. Це не перший такого роду мітинг. Наприкінці серпня аналогічна акція проходила у Воронежі. Ці мітинги, нечисленні, але дозволені владою, організовують ліві активісти, не пов’язані з будь-якими парламентськими опозиційними структурами», — пише російська «Нова газета».

Сучасний світ роздратований і незадоволений. Можливо, він завжди був таким. Але тепер у нього є більш серйозний інструментарій зворотного впливу: не тільки влада впливає на населення, але й населення сьогодні має можливості впливати на владу.

Світ, який відчувається як несправедливий, завжди перебуває на роздоріжжі: або громадянська війна чи революція, або мовчання і послух. Точніше це стосується киплячого, а не благопристойного сплячого світу. У СРСР свого часу обрали третій шлях — перебудову, яка по суті намагається об’єднати в собі перші два. Але вона просто відтягнула розвал ще на деякий час. Усі рішення треба приймати вчасно.