«ДМ» публікує україномовну версію тексту Костянтина Дорошенка про документальну стрічку американської журналістки Заріни Забріскі «Херсон: Людське сафарі». Англомовна вийшла на сайті Euromaidan Press. Ми вже писали про цю стрічку тут, а тут читайте більше про саму Заріну Забріскі.

«Тисячі дронів-убивць, які будуть цілодобово полювати за людьми, — вже питання не десятків років. Питання буквально місяців. Я розумію, що це звучить як фантастичний фільм жахів. Але це наша реальність, за моєю оцінкою, вже у наступному, 2026 році», — пише у фейсбуці Марія Берлінська, українська правозахисниця та засновниця програми Victory Drones. 17 липня 2025 року Місія ООН із моніторингу прав людини в Україні оприлюднює звіт «Смертоносні дрони: Цивільне населення під загрозою від безпілотників малого радіуса дії у прифронтових районах України». Лише за тиждень до цього, 9 липня, цілеспрямованою атакою російський безпілотник вбиває однорічного хлопчика Дмитра в селі Правдине Херсонської області. Фотографії цього злочину обійшли світ, потрапили на обкладинку New York Post. «Москва перетворює Херсон на “зону людського сафарі”», — засвідчує видання.

Сафарі на людей, людське сафарі — це моторошне означення буття Херсону його жителями американська письменниця та журналістка Заріна Забріскі першою, з липня 2024-го, почала доносити до міжнародних медіа. Паралельно з численними репортажами, коментарями й інтерв’ю, вона працювала над книгою про Херсонщину часу російської війни проти України та над документальним фільмом, який розплющив би глобальній аудиторії очі на реальність, жорстокішу за антиутопію. Зараз стрічка «Херсон: Людське сафарі» — у відкритому доступі. Зйомки тривали з вересня 2023 по червень 2025 року. 

Херсонська історія

Херсон став єдиним українським обласним центром, який із 2022 року вдалося захопити Москві. Окупація тривала майже дев’ять місяців. Звільнені ЗСУ місто та його жителі перетворилися на об’єкт оскаженілої помсти загарбників, змушених відступити на лівий, східний берег річки Дніпро. Біжучи з Херсона, вони підірвали інфраструктуру, залишили людей без електрики, а згодом почали обстрілювати артилерією, ракетами, керованими бомбами. «Кожен постріл, який ми чуємо з лівого берега, приносить горе й біду», — говорить одна з героїнь фільму «Херсон: Людське сафарі».

Заріна Забріскі приїхала до Херсона разом з іншими воєнними кореспондентами на третій день після деокупації. «І, безперечно, цей перший візит до міста видався найбільш пам’ятним у моєму житті. Може, навіть, це найбільш пам’ятний день у моєму житті», — згадує вона в тексті для збірки «Хроніка війни: лютий 2022 — лютий 2023» українського видавництва «Фоліо». Письменницю вразило піднесення херсонців, які святкували свободу: «Я ще ніколи не бачила стільки способів носити національні прапори та вбиратись у національні кольори, а я, зважте, з Америки, де у нас це національний спорт».

Тоді ж від херсонців Заріна Забріскі отримала перші свідчення про окупацію: катівні, залякування, викрадення дітей, фарс «референдуму» про приєднання до Росії, масові спалення трупів в пересувних крематоріях і на звалищах, запах смаленої людської шкіри та волосся від них. «Я не підіймала очей догори. Весь час ходила з опущеною головою», — згадує місяці російського панування інша героїня фільму.

«Вони попливли через вікна…»

Серед тих, хто погодився на розлогу розмову на камеру, художниця та письменниця Олена Маляренко. Досвід херсонців вона також описала в книзі «Жізель і мир або Як пережити окупацію». В ній читаємо про стан міста після відходу росіян: «Кожен район страждав по-своєму. Замерзав без електрики багатоповерховий спальний мікрорайон Таврик, де газу не було і люди варили їсти на багаттях у дворах. Здригався від щогодинних обстрілів Острів і мікрорайон Східний. У Річпорту коло причалів постійно рухалися мурашником люди — набирали воду з Дніпра і розвозили по місту, поки по них, як по фігурках у тирі, не почали стріляти російські снайпери. У центрі на площах роздавав інтернет старлінк, множилися пункти гарячого харчування, потім пункти реєстрації на гуманітарку і грошову допомогу, волонтерські пункти з ліками, одягом і буржуйками. Там постійно крутилися люди, аж доки над ними не почали кружляти російські дрони-спостерігачі й не почалися обстріли натовпів».

У фільмі «Херсон: Людське сафарі» Маляренко, розповідаючи про затоплення після підриву росіянами греблі Каховської ГЕС, згадує про свій акваріум із золотими рибками й гуппі: «Моя хата потонула. Єдині, хто фізично одразу не постраждав, це риби. Вони тиждень плавали по моїй квартирі, а потім через вікна вони попливли у Дніпро». Гумор мисткині — рятівна у трагічних ситуаціях риса. Гумор, самоіронія займають чільне місце в українській культурі та ідентичності, як засіб встояти під імперським тиском, знеціненням, заборонами, репресіями. А ще — потяг до добробуту і краси. Олена Маляренко займається самчиківським розписом — декоративним малюванням, що наслідує народну традицію Волині. В його стилістиці художниця створює віртуозні роботи, які потім друкують на шовкових хустках. Серед них — присвячена пережитому «Риби. Сонячне плесо».

Інший герой фільму — композитор Борис Гойна. Під окупацією він збирав партизанську інформацію, їздячи містом на велосипеді — знімав на телефон із кишені. А вдома писав музику на електропіано, вкладаючи в неї свої переживання. Заріна Забріскі почула її на мистецькому заході в укритті. Під російським ракетним терором соціальне та культурне життя Херсона, як і Харкова й інших прифронтових міст України, перемістилося в підземні приміщення. Там проводять лекції та майстер-класи, дають концерти й вистави. У творах Бориса Гойни Заріна знайшла найбільш суголосний фільму музичний матеріал. Оператор Олександр Андрющенко — теж херсонець, знаний у місті фотограф.

Священнодійство борщу

Повага й уважність до справжнього притаманні стрічці Заріни Забріскі, бо за нею — щира й особиста зацікавленість у правдивих деталях. В Україну письменниця та продюсерка приїхала з Сан-Франциско в пошуках свого коріння у 2021-му. Вона знайшла будівлю в Умані, де колись мали свій бізнес її єврейські прадід і прабабуся по батьковій лінії. Після народження дідуся Заріни вони переїхали до Одеси, загинули в Голокост. Але родичі в Одесі залишилися, Забріскі проводила у них літні вакації у дитинстві. «Нещодавно я дізналася, що моя прабабуся по материнській лінії народилася в Прилуках на Чернігівщині — вона була українкою», — ділиться документалістка. Ескалацію російської війни проти України 2022-го Заріна сприйняла як напад на власну історію. І одразу, як тільки змогла, стала воєнною кореспонденткою на землі предків. Певний час вона навіть тримала у таємниці від близьких у США, де саме перебуває. Щоби вони не переживали за її безпеку, відповідала без деталей: «У Європі».

За 72 хвилини перед глядачем стрічки «Херсон: Людське сафарі» розгортається драма людських випробувань, сподівань, спротиву. гідності. Розділи відповідні подіям: «Вторгнення», «Окупація», «Протести», «Звільнення», «Обстріли», «Повінь», «Сафарі на людей». Але головна лінія оповіді — не в хронології. Вона — в дбайливій, обережній фіксації того, чим діляться з авторкою херсонці. Витримки й солідарності, розпуки й болю, героїзму, надії та творчості. Розповідаючи про загиблих від росіян близьких, військовослужбовиця готує борщ — для української господині це завжди творчість, кожна пишається родинним рецептом. Щохвилинна загроза смерті перетворює цю побутову справу у фільмі на священнодійство, ствердження життя попри все.

Безпрецедентна форма дегуманізації

Заріна Забріскі не уникає жорстких кадрів-документів. Включно з відео з дронів, яке фіксує полювання на мирних жителів — біля магазинів, у автівках. Але жахливе не є акцентом. Тональність фільму далека від сенсаційності. Бо йдеться про буденність Херсона. Розуміння цього викликає протест у глядачеві — він бачить ступінь розлюднення, до якої не додумалися у найжорстокіших антиутопіях. Чимало кінофантастики, від «Голодних ігор» до «Гри в кальмара», присвячено людській кровожерливості. Чимало — можливій війні машин проти людей, інопланетній інвазії. Але відстріл беззахисних, неозброєних людей іншими як у відеогрі — нова і ганебна ідея. Вона розлюднює тих, хто в це грає.

У своїй праці «Галактика Гутенберга» (1962) Маршалл Маклюен стверджував, що винахід друкарського верстата кардинально змінив людську свідомість, започаткувавши еру лінійного мислення та раціонального дискурсу. Занепад «Галактики Гуттенберга», вірність якій зберігає письменниця Заріна Забріскі, відбувається гірше, ніж передрікав Маршалл Маклуен. Прогнозований ним реванш первісних емоційних вигуків і бою барабанів множать власною інформаційною нерозбірливістю мільйони користувачів соціальних мереж. Та до цього додалася нова дрібна моторика користувачів джойстиків. Новітні технології у сполуці з російською культурною традицією права сили та знецінення людського життя відкрили нечувану практику антигуманності — людське сафарі.

«Коли цивілізація занепадає, а твоє місто в руїнах — що ти робиш, щоб вижити... і залишатися людиною?», — запитує Заріна Забріскі. В її фільмі відповіддю є слова, реакції, справи херсонців. Але стосується це питання сьогодні всіх.

Фільм можна переглянути на сайті.

Фото Дмитра Олійника та надані Заріною Забріскі