Стаття є частиною циклу публікацій про становище білоруських медіа в екзилі — читайте також про роботу редакцій «Зеркала», Reform.news і «Єврорадіо».

Матеріал видано за підтримки n-ost та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.

«Hrodna.Life — це медіа з Гродна. Його створила група журналістів та активістів у сфері громадської роботи та неформальної освіти.  Формально воно існує з 2016 року, але якщо копнути глибше, то наші медійні ініціативи сягають 2007-го. Просто в якийсь момент ми провели ребрендинг», — пояснює головний редактор Олексій Шота. За його словами, це було одне з провідних і помітних регіональних видань.

Перші дні в офісі в Білорусі (2018). Руслан Кулевич (тепер MOST) та Олексій Шота збирають меблі.

Поза репресіями білоруський медіаринок був доволі конкурентним. Олексій пригадує, що до придушення незалежної журналістики, в Гродно працювало кілька сильних місцевих медіа — як державних, так і приватних.

«Для такого міста — не мегаполіса, але й не маленького (населення — близько 360 тисяч) — це була велика кількість. Державні "госівські" газета, два телеканали, дві радіостанції, ще приватні газети, чотири-п’ять незалежних сайтів. Усі боролися за увагу. І всі хотіли бути першими», — розповідає він.

У редакції Hrodna.Life була мета — повідомляти новини оперативно, але мати ексклюзивний контент. «У нас була норма — знаходити щонайменше три унікальні міські новини щодня, які будуть тільки у нас. Це не лише наші тексти, це реальна журналістська робота в полі», — згадує Шота.

Конкуренція була й на національному рівні. TUT.BY, «Белсат», «Радіо Свобода», «Єврорадіо» — усі мали своїх кореспондентів у регіонах. «Це не ті медіа, які сиділи на грантах і нічого не робили — вони активно включалися в локальний порядок денний. Нам доводилося боротися за кожну тему», — додає він.

Нагорода Hrodna.Life — «Найкраще регіональне ЗМІ Білорусі 2020 року»

«Ми завжди працювали не лише як медіа, а як частина міста, частина громади», — пригадує Олексій Шота. У редакції організовували пішохідні екскурсії: зокрема, журналіст Руслан Кулевич проводив тури Гродненським гетто, або тури з акцентом на спогадах 1930—1950-х років, періоду до, під час і після Другої світової війни.

Hrodna.Life поєднувало журналістику з культурними ініціативами: від перегляду фіналу «Гри престолів» у внутрішньому дворику редакції до майстер-класів із приготування кропив’яного супу для веганів і практичних тренінгів на кшталт «Як жінці зібрати велосипед без чоловіка». «Це були не просто приколи. Це реально працювало. Людям було цікаво, люди приходили. Це була жива взаємодія», — пояснює Олексій.

Деякі з проєктів фінансувалися через краудфандинг: команда запускала кампанії, збирала гроші на друк книжок — і реалізовувала видання. До 2020 року, каже Олексій Шота, навіть міська влада йшла на співпрацю: редакції дозволяли проводити виставки, вивішувати банери у міському просторі, погоджені з виконкомом. «У межах дозволеного, звісно. Але тоді нам справді дозволяли чимало».

Фото з часу, коли Hrodna.Life міг працювати легально в Гродні, й місцева влада дозволяла розміщувати рекламу в центрі міста.

«Говорили правду — і це стало загрозою»: як Hrodna.Life опинилось у вигнанні

Після президентських виборів 2020 року тиск на незалежні медіа різко посилився. Журналіста Руслана Кулевича затримали. На деякий час вдалося вирівняти ситуацію за допомогою міжнародних партнерів, але складнощів додавала пандемія COVID-19, закриті кордони, обмеження на виїзд із країни. «Виїхати було майже неможливо. Потрібні були офіційні підстави — наприклад, відрядження або лікування. А ще — вакцина, дозвіл, візит до посольства. Це був період, коли лише далекобійники якось перетинали кордон. Люди буквально виїжджали поіменно, з унікальними дозволами», — згадує редактор.

«Стало важко, до нас почали навідуватися “в гості” — прямо в офіс», — пригадує Олексій. Руслану на той момент уже вдалося виїхати, він працював як кореспондент із Латвії. Команда ще намагалася залишатися на місці, але простір швидко стискався. В січні 2021-го у редакції провели обшук — вилучили техніку й обладнання. Врятувало те, що в той день колектив вирішив працювати з дому.

«Ми ще з часів COVID звикли планувати в Zoom, тож вирішили не збиратись. І вийшло кумедно — силовики прийшли, а редакція порожня», — сміється Шота. Але йдеться не лише про випадковий збіг. «Щоб потрапити до нашого офісу, треба було пройти через сувенірну крамницю. Це був єдиний вхід. Буквально: “Вхід через сувенірну крамницю”, як у фільмі Бенксі».

Офіс у Білорусі — той самий вхід на балконі через сувенірну крамницю «Адметнасць»

У крамниці продавали біло-червоно-білу символіку — прапори, брошки, наліпки. «Були окремо репресії проти магазину, окремо проти нас. І коли міліція прийшла до нашого офісу, продавець у магазині подумав, що вони прийшли до нього. Але поліцейські не цікавилися магазином, вони пройшли через нього і попрямували прямо до нашого офісу».

«Під час обшуку вони забрали майже все — техніку, архіви, навіть особисті речі», — згадує Олексій. На його столі лежала невелика сума готівки: кілька сотень євро, доларів, трохи білоруських рублів. «Я не ховав її серйозно — просто мій тайничок. Ну, дрібниця. Але вони знайшли все. І розклали ці купюри по одній, щоби в кадрі здавалося, ніби це мільйон», — іронізує редактор. «Операторська робота — на рівні. Наче ми живемо за ці гроші».

Обшук завершився конфіскацією техніки та двома адміністративними штрафами. Формально — за публікацію «екстремістських матеріалів». Але Олексій пояснює: насправді це була надумана підстава. «У Білорусі список екстремістських матеріалів існував ще з 2005 року. Там була, наприклад, “Майн кампф”. Реальні речі. Але хтось вирішив: давайте просто визнавати екстремістським усе, що нам не подобається».

У цьому списку опинилися й матеріали з логотипами каналу Nexta, які Hrodna.Life публікував у себе на сторінках. «А в нас, звичайно, десь були старі фото з протестів, ще з часів, коли про Nexta взагалі не думали як про “екстремістів”. Але робиться скрин — і через цей скрин потім відбувається суд».

Штрафи за такі «злочини» були різними: фізичним особам — умовні суми, підприємцям — середні. А ось юридичним особам, таким як медіаорганізації, — найвищі. «У нас був штраф 10 тисяч доларів — це для нашої маленької редакції дуже великі гроші», — каже редактор.

Щоби врятувати ситуацію, редакція запустила краудфандинг. «Читачі самі запропонували допомогу. Ми зробили все легально: офіційно, з податками. Але навіть це викликало проблеми. Половину суми допомогли закрити правозахисники. Решту — самостійно. А незабаром прийшов і новий штраф».

Потім були затримання. Самого Олексія допитували у відділку три години, намагалися відпустити — і потім знову викликали. Редакторку спецпроєктів затримали на три дні. Після цього вона виїхала до Литви.

Офіційно команда ще залишалася в Гродні, продовжувала роботу, але журналістів уже прослуховували і давали конкретні сигнали: треба замовкнути. Фінал настав у серпні 2021 року. Hrodna.Life було ліквідовано за порушення закону про екстремізм. «Прокуратура навіть не зрозуміла, як це правильно зробити. Закон переписали — а прокурор діяв по-старому. Ліквідували нас формально, але юридично некоректно. Це — показник того, як усе влаштовано», — підсумовує головний редактор.

Відтак команда навіть не стала витрачати час на подальші засідання. Олексій поїхав на Львівський медіафорум замість того, щоби залишатися на черговому слуханні. «Було два варіанти: або пропустити форум, або бути в суді, де все одно нічого не вирішу. Я вирішив, що більше користі буде в іншому місці».

Після ліквідації організації судом у 2021 році редакція працювала в Білорусі більш як рік — без юридичної особи та реєстрації. Виїхали журналісти лише після того, як КДБ визнав Hrodna.Life «екстремістським формуванням» у листопаді 2022 року. Це виглядало, ніби влада вирішила просто «виштовхнути» журналістів, а не посадити.

У Білостоку Руслан Кулевич уже пороху готував нове приміщення, в яке редакція Hrodno.Life заїхала після переїзду. «На фото в тому офісі жодного ремонту, жодної електрики. Просто голі стіни. А раніше тут труни продавали, це було похоронне бюро. Дуже символічно. Коли ми приїхали, у нас уже було підготовлене приміщення, — розповідає Олексій. — Пофарбовані стіни, столи, все готове для роботи — це була інвестиція ще з 2021 року, яку, як виявилося, ми зробили вчасно.

Після виїзду з Білорусі утворилися два різні медіа: у Польщі з’явився "Мост", а Hrodna.Life відновив роботу в еміграції. І хоча ми іноді перетинаємося, працюємо для різної аудиторії».

Фото: Олексій Шота в коворкінгу в Білостоку

«Зв’язок із нами в Білорусі — кримінальна відповідальність»

Писати про місто, не будучи в ньому, доволі важко, особливо це стосується унікального візуального контенту. В цьому редакції допомагають білоруси, які залишаються в країні.

«Зараз усе, що ми можемо — це покладатися на контент, створений користувачами, — пояснює Олексій. — Але співпраця з нами офіційно вважається злочином. Люди не готові ризикувати. По-перше, немає великих гонорарів, за які це було б виправдано. По-друге — потрібна дуже серйозна система безпеки. І ми досі не впевнені, що можемо її забезпечити.

Так, щось нам вдається: є вільні фотографії, є Unsplash і Pixabay. Ми можемо легально користуватися цими ресурсами. Але як тільки потрібно щось конкретне — стає складніше. З загальними фото все просто, де на умовному пагорбі сидять сотні туристів. А от як сфотографувати щось специфічне, щоб фотограф не став єдиним очевидцем — отут починаються ризики.

Крім того, в місті дедалі більше камер. Кожного року — сотні тисяч нових. Нам, наприклад, розповіли, що камер у п’ять разів більше, ніж було раніше. І це все видно — візуально. У такій ситуації відправляти когось фотографувати "щось конкретне" — дуже ризиковано».

Важливим джерелом інформації для редакції була також аналітика з відкритих баз. Вони тривалий час користувалися судовими реєстрами — ще до того, як їх закрили. Завдяки цьому знаходили багато цікавих сюжетів. Наприклад, зробили матеріал про олімпійського чемпіона з гандболу Барбашинського, який мав бізнес із виробництва німецьких матраців у Гродні. Після того як у публічному просторі з’явилися його проросійські заяви, німецькі інвестори відмовилися від співпраці. А згодом у судовій базі з’явилася інформація про борги його підприємства перед працівниками.

Редакція відстежувала ці дані через відкриті реєстри, однак сьогодні їх дедалі більше закривають. «Тендери поки ще залишаються відкритими — за законом їх не можна повністю закрити, але думаю, скоро вигадують якусь схему», — каже співрозмовник. Утім, команда не зупиняється: працюють із VPN, використовують OSINT, шукають нові джерела.

Окремо він згадує освітні ініціативи, зокрема «Журналістику по суботах» — спільний проєкт білоруського «Пресклубу», Free Press for Eastern Europe та Білоруської асоціації журналістів. За словами журналіста, це дуже потужна навчальна програма, аналогів якій раніше не було. Її створили за участі української медіаменеджерки Катерини Горчинської. «Це справжнє оновлення для нашої сфери. Ми працюємо з учасниками, зокрема зі студентами. Зараз дуже важливо залучати людей до білоруських медіа», — підсумовує він.

Шота говорить, що багато журналістів залишили професію за останні роки: хтось через репресії, хтось через еміграцію. «Багато крутих людей зараз працюють у таксі, хтось залишився в Білорусі, але не має змоги реалізуватися», — каже він.

Він розповідає, що національні видання часто використовують контент, створений регіональними. «Уся система тримається на нас: читаєш "Дзеркало", "Нашу Ніву", "Єврорадіо" — а там копіпаст із регіонів», — пояснює Олексій.

Олексій також пояснює: регіональні медіа змушені шукати нові формати в еміграції, бо працювати «як раніше» вже неможливо. Він також вважає, що медіа мають кооперуватись — об’єднуватися навколо спільних потреб і ресурсів. Але робити це варто раціонально. «Може, варто найняти бухгалтера на двох або SMM. Але тільки якщо між організаціями немає фінансових чи інших таємниць», — каже він.

«У Гродні ми намагалися зробити щось подібне — хоча б частково. Не лише для громади, але й для того, щоб вона нас фінансувала. Це дуже складно, бо наша аудиторія досі в Білорусі. Ми не працюємо для діаспори — і це свідомий вибір», — пояснює він.

«Фінансова подушка виявилася вирішальною»

Заощадження Hrodna.life, які почали формувати ще у 2019—2020 роках, допомогли, коли довелося виїжджати з Білорусі у 2022-му: «Ці гроші ми поступово витратили, подушка закінчилася, але саме вона дозволила нам протриматися в найскладніші місяці».

До 2021 року редакція мала низку вдалих рекламних проєктів, однак адміністративний тиск держави став суттєвою перепоною: «У Білорусі нашими найбільшими рекламодавцями могли бути державні структури — водоканал, скляний завод. Ми розробляли для них круті концепції. Але навіть якщо вони були готові підписати контракт, усе зривалося через дзвінок згори. Нам казали: “Рекламу можна давати лише в газету "Гродненская правда". Іншим заборонено”».

За його словами, 70% аудиторії Hrodno.Life — із Білорусі. А в TikTok, YouTube та інших органічних каналах — до 88—90%. «Це не випадкові люди з Польщі — це наша цільова аудиторія. Тому ми зараз починаємо роботу над пожертвами саме від гродненської діаспори. Бо наш фокус настільки специфічний, що підтримка можлива лише від тих, хто виїхав саме з Гродна. Це логічно», — підсумовує він.

Олексій Шота каже: людям, які виїхали, можна пояснити, що йдеться не про те, щоби читати їхнє медіа. «Ви можете нас не читати, — деталізує він, — бо якщо ви провели останні десять років на Мангеттені, вас, імовірно, мало цікавить, що відбувається в Гродні. Але, можливо, для вас важливо підтримати саму модель, яка працює для тих, хто залишився».

Це, за його словами, складне рівняння, але воно має внутрішню логіку — логіку моральну, засновану на цінностях. «Я в це вірю. І думаю, що є люди, які також готові підтримувати цінності», — додає він.

Наразі донати покривають близько 16% бюджету — і це вже непогано. Тому напрям залучення коштів через підтримку громади виглядає перспективним, і його планують розвивати.

Шота згадує, як на початку 2021 року редакція вирішила заснувати премію — її задумали вручати людям, які зробили щось важливе й хороше для міста.

У 2020 році був шалений підйом. Спочатку — боротьба з ковідом: люди самі шили захисні костюми, маски, робили екрани з пластику, друкували деталі на 3D-принтері. Потім — хвиля протестів, а між тим культурні заходи, спроби підтримати туризм тощо.

Тому команда виготовила вісім статуеток у вигляді флюгера — символа Гродна, він повторює елементи з веж місцевих соборів.

Статуетки, які планували вручати активним гродненцям та архівні фото містян, які збирає редакція

«Після цього все почало валитися. Почалися обшуки, арешти. Тож ці статуетки так і не вручили. Віддали їх знайомим, а одну вирішили виставити на аукціон. Це все — спосіб привернути увагу і зібрати трохи грошей. Зараз ми хочемо поступово нарощувати спільноту гродненців в еміграції, аби з неї згодом могли покривати, скажімо, до 30% бюджету. Тут головне — правильний меседж. Такий, щоб люди плакали, але донатили».

Соціальні мережі переважили важливість сайту

Instagram, попри всі виклики, залишається однією з найефективніших платформ — і з погляду охоплення, і з погляду безпеки. Він дозволяє доносити ключові меседжі навіть до тих, хто не переходить на сайт, який у Білорусі заблокований. Щоправда, частину аудиторії втрачено, зокрема після того, як акаунт визнали екстремістським.

TikTok залишається радше іміджевим каналом, хоча реклама там теж продавалася. Серйозною проблемою залишається монетизація. Google AdSense відмовляється працювати з основною версією сайту, бо вона білоруськомовна. «Ми намагалися підключити сайт ще у 2017-му, але марно», — розповідає Шота. Навіть попри наявність дзеркальної російськомовної версії, реклама не працює. Інші видання, за його словами, змушені хитрувати: тимчасово змінювати мову сайту, щоб обдурити Google Bot.

«Будь-які російські гроші — токсичні»

Медіа активно шукає джерела доходу і нові партнерства — як з іншими білорусами в Польщі, так і з європейськими донорами. Але до можливої співпраці з росіянами Олексій Шота ставиться критично: «Немає жодного російського медіа, яке б розглядало Білорусь як незалежну державу — поза орбітою інтересів Росії. Можливо, вони існують, але я з ними не знайомий.

Мені здається, що сьогодні будь-які російські гроші — токсичні. Навіть "хороші". Навіть ті, які справді надходять від людей із добрими намірами. Це — конкретно про зараз. Можливо, колись у майбутньому з'явиться інша Росія — нормальна, не імперська. Хто знає, може, ми навіть доживемо. Але на сьогодні ситуація така: усе, що з Росії — гроші, ресурси, інтереси — не повинно мати до нас стосунку.

Але головне — це все ж таки не країна, а умови фінансування. Тобто в тебе чітко прописаний контракт: політика — не втручатися. От, наприклад, гроші з Литви, Німеччини, Чехії, Словаччини чи Норвегії. Чи означає це, що ти обслуговуєш усі їхні інтереси? Ні. Якщо в угоді чітко вказано, на що ці кошти і як їх використовувати — усе працює прозоро. Прецедентів політичного втручання в нас не було».

За українським медіапростором в Hrodna.Life також стежать. Тему війни медіа активно не висвітлює, бо це не відповідає їхній специфіці, але в Олексія є декілька проєктів, які приваблюють його особисто.

Зокрема він виокремлює проєкт «The Ukrainians», історичний ютуб-канал WAS. Каже, що йому близька ідея позитивних новин, таких як публікує медіа «Шо там». Також Шота захоплюється соціальними коміксами як форматом журналістики. Розповідає про журнал Inker, де опубліковано документальні історії у вигляді графіки — зокрема, про початок війни. Це, за його словами, альтернатива фоторепортажам із місць, куди журналісти не мають доступу.

Фото надані Олексієм Шотою