Press Club Belarus («Прес-Клуб Беларусь») — спільнота медіафахівців, що перейняла естафету в бренду «Білорусь у фокусі» у 2014 році. Її метою є зміцнення білоруських незалежних медіа, їхня стабільність, протидія пропаганді та збереження Білорусі у міжнародному порядку денному. Репресії та тиск на журналістів під час і після противладних протестів 2020 року не оминули й цю команду, тож уже понад чотири роки «Прес-клуб» працює лише з Варшави. Головна редакторка одного з проєктів «Прес-клубу» — Media IQ — Надзєя Бєлахвосцік (Надія Білохвостик) розповіла «Детектору медіа» про політичні переслідування, релокацію команди та реалії роботи в Польщі.

Стаття є частиною циклу публікацій про становище білоруських медіа в екзилі — читайте також про роботу редакцій «Зеркала», Reform.news, «Єврорадіо» та Most.

Матеріал видано за підтримки n-ost та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.

Тиск почався наприкінці 2020 року, коли в мінському офісі «Пресклубу» відбулися обшуки. Під приводом ухилення від сплати податків у особливо великих розмірах 22 грудня затримали кількох керівників: засновницю Юлію Слуцьку, програмну директорку Аллу Шарко, фінансового директора Сергія Альшевського й оператора Петра Слуцького. Формально справу відкрили за «економічною» статтею, але команда вважає її політично вмотивованою, адже в той час влада ще намагалася приховувати репресії під виглядом розслідування фінансових порушень.

«“Злочин” “Пресклубу” полягав у тому, що ми мали великий хаб у центрі Мінська, який начебто “незаконно здавали самі собі”, а насправді проводили заходи для себе та інших громадських організацій», - каже Надія у розмові.

У січні 2021 року одинадцять білоруських правозахисних і журналістських організацій, серед яких «Вясна», Білоруська асоціація журналістів і ПЕН-центр, визнали затриманих співробітників клубу політичними в’язнями.

Після восьми місяців ув’язнення співробітники «Пресклубу» були звільнені.

Діяльність до 2020 року: як «Білорусь у фокусі» робила країну видимою для світу

Надія Білохвостик згадує, що задум аналітичного щотижневика Belarus in focus з’явився з дуже простої та водночас амбітної ідеї — зробити так, щоб про Білорусь згадували у світі не лише раз на п’ять років, коли там відбуваються вибори, спалахує насильство чи опозиціонерів саджають у тюрми.

«Ми орієнтувалися на ньюзмейкерів і полісімейкерів, — розповідає вона. — Це мала бути оперативна, ледь не щоденна аналітика про тренди у сфері безпеки, внутрішньої та зовнішньої політики, а також економіки країни».

За її словами, під час тих виборів у 2010 році було дев’ять альтернативних кандидатів, і вісьмох із них заарештували: «Ми просто почали організовувати пресконференції з цього приводу. Оскільки команд кандидатів не було, то ми збирали рідних, близьких, тобто всіх, хто на волі. Спершу до нас приїхали журналісти з Польщі та Литви, а потім нас почали запрошувати, і ми об’їхали 11 країн».

З цих зустрічей команда створила базу контактів людей, які цікавилися ситуацією в Білорусі: представників медіа, парламентів і громадських організацій, що займалися міжнародною співпрацею.

Надія Білохвостик

З часом проєкт отримав більш практичну форму у вигляді поштової розсилки: «Ми розширювали її з року в рік. Були роки, коли в нас було по чотири тисячі отримувачів. Зараз, на жаль, розсилку зупинили через скорочення фінансування з американських джерел — треба було зосередитися на пріоритетах».

Ще одним проєктом тоді став конкурс на найкращу статтю про Білорусь в іноземних медіа. «Ми моніторили публікації, писали авторам, запрошували їх до участі, створили журі з відомих медіапостатей. Щороку обирали переможців, запрошували їх разом із білоруськими журналістами та формували міжнародні команди для транскордонних тем», — пригадує Білохвостик.

Мета конкурсу, за її словами, була очевидною — щоб про Білорусь більше знали, більше писали та щоб з’являлося якомога більше контактів між білоруськими й іноземними журналістами. Географія проєкту була широкою: Іспанія, Португалія, США, Велика Британія, Франція, Польща, Словаччина, Чехія та інші країни.

З січня 2015 року у часи відлиги в Білорусі вже Press Club Belarus зміг орендувати приміщення у самому центрі Мінська і дуже швидко цей простір став місцем для білоруських журналістів як із незалежних, так і державних медіа.

Press Club Belarus швидко став майданчиком, куди приїжджали провідні світові журналісти. «Вони ділилися стандартами роботи, розповідали про власні кейси, знайомилися з білоруськими колегами. Атмосфера була дружньою та натхненною. До нас приїжджали Financial Times, The New York Times, The Washington Post, The Guardian», — пригадує вона.

Серед українських гостей клубу були Юрій Марченко, який розповідав про роботу Platfor.ma, продюсер і режисер Ярослав Лодигін, журналістка Катерина Горчинська, яка проводила лекції та розповідала про міжнародні стандарти у світових медіа. «На нашому сайті досі є проєкт “Соль” — медіа для медіа, і її матеріали там досі в топі», — додає Білохвостик.

Починалося все з неформальних зустрічей, лекцій і воркшопів, покликаних наблизити білоруську журналістику до світових стандартів. Згодом Press Club створив власну медіаакадемію, де проводили курси з медіаменеджменту та журналістики. Далі з’явилися нові проєкти, зокрема Media IQ — ініціатива, присвячена медіаграмотності та протидії дезінформації.

Лекції у Мінську збирали до 120 осіб, і місць у залі часто не вистачало — частина слухачів стояла. Це був популярний і впливовий простір для журналістів, у тому числі державних. «Ми мали формати аналітичного клубу, де збирали журналістів, аналітиків, дипломатів і експертів, щоб обговорювати важливі теми», — розповідає Білохвостик.

Успіхом користувався і формат «медіатоків» — відкритих зустрічей, під час яких редакції запрошували свою аудиторію та ділилися досвідом, як створюють контент. Запрошували навіть представників державних органів. «Наприклад, [білоруський] Мінстат через нас робив спеціальний курс лекцій для журналістів — як працювати зі статистикою», — каже вона.

Пізніше команда запустила ще один проєкт — акселератор LaunchMe, назва якого означає «запусти мене» — його мета полягала в тому, щоб подолати розрив між ІТ-сектором і журналістикою в Білорусі.

На той час айтівці мали репутацію передової спільноти, а їхні зарплати перевищували доходи журналістів удесятеро, тож проєкт мав зацікавити ІТ-фахівців у підтримці медіа. Частину фінансування забезпечили донори, але важливу підтримку надали й білоруські ІТ-компанії.

Запуск проєкту почався зі співпраці з айті-хабами. Кульмінацією став масштабний хакатон, на який надійшло сотні заявок з ідеями для нових медіапроєктів. Просто під час події учасників об’єднали у змішані команди, де працювали пліч-о-пліч відеоблогери та айтівці. Після цього стартувала програма акселератора, у межах якої учасники випускали свої проєкти.

«Коли всіх посадили, нас зберіг офіс у Варшаві»: історія Press Club Belarus в екзилі

Надія Білохвостик згадує, що Press Club мав партнерський офіс у Варшаві ще до початку масових репресій у Білорусі.

У 2020-му затримали всіх, хто залишався в мінському офісі Press Club Belarus. Надії вдалося уникнути цього лише завдяки тому, що вона пішла з офісу за 15 хвилин до того як це сталося.

«Ми дуже довго не розуміли, що сталося і за що їх затримали. Усі були в шоку. Того ж вечора я вже була в ефірі телеканалу “Дождь”, — пригадує журналістка. — Мене питали: “Що ви будете робити? Ви поїдете?”. А я відповідала: “Чому я повинна їхати? Це мій край, моя країна, моя Батьківщина”».

Згодом у команді усвідомили, що навіть якщо їм більше не загрожує арешт, працювати в Білорусі все одно не вдасться. «Для мене було дуже важливо, що поки колеги сидять, ми маємо продовжувати роботу, щоб усе це не закінчилося», — пояснює Білохвостик.

Тому наприкінці 2020 року команда виїхала з країни в пошуку прихистку. «Україна тоді для нас зробила дуже багато, — пригадує вона. — Це ж були часи ковіду, тож до Польщі переїхати було важко, але для білорусів зробили окремий пункт пропуску».

Допомогу пропонували латвійські дипломати — вони запросили команду і запропонували зробити візи «на всяк випадок». Білохвостик мала латвійську візу до 2 травня, але виїхати через Ригу не вийшло — оформити гуманітарну польську візу можна було тільки в Україні.

Польща запровадила для білорусів гуманітарні візи з правом доступу до місцевого ринку праці. Це дозволило Press Club Belarus остаточно закріпитися у Варшаві та продовжувати роботу вже в еміграції.

«Ми приїхали сюди й одразу почали працювати, — згадує Надія Білохвостик. — У Media IQ є ютуб-канал, тож ми найближчими днями відновили зйомки. Наша співробітниця, яка була тут, за цей час домовилася з дуже відомими польськими документалістами Сікельськими, які робили багато резонансних матеріалів. У них була власна студія, і вони нам надали і приміщення, і операторів, і камери — усе, окрім монтажу, який ми робили самі. Так ми пропрацювали пів року».

Велика частина білоруського медіасектора поступово переїхала до Варшави, каже Надія: «Ми шукали приміщення не лише для себе, а й для колег, яким також не було де працювати. У листопаді ми справили символічне новосілля — ремонт ще не був завершений. Два місяці роботи — і вже в лютому офіс був готовий. Саме тоді, після початку повномасштабного вторгнення, сюди приїхало багато колег. І виявилося, що ми створили справжній рятівний простір».

«У Білорусі криміналізована не тільки журналістика, а навіть медіаспоживання»

Водночас у Білорусі ситуація ставала дедалі небезпечнішою. Зараз у Білорусі за ґратами перебуває 37 представників медіа. Значна частина з них отримала по 10—12 років ув'язнення. На більш ніж 60 журналістів, які працюють у вигнанні, у Білорусі заведені кримінальні справи.

У Мінську затримали одну з журналісток Media IQ. Поки вона відбувала 15 діб арешту, MediaIQ офіційно внесли до списку «екстремістських формувань». Попри те, що вона співпрацювала з медіа, коли воно ще не було визнано «екстремістським», вона отримала покарання за кримінальною статтею заднім числом. Надія пояснює, що суди в Білорусі у таких справах — закриті: «Зараз адвокати навіть із родинами підзахисних не спілкуються. Усі підписують зобов’язання про нерозголошення. Вони й тоді були під підпискою, просто все одно розмовляли, а зараз за це або саджають, або позбавляють ліцензії. Більшість адвокатів, які працювали з політичними справами, уже без ліцензії або самі стають підсудними. Майже ніхто не береться за політичні справи».

За словами Білохвостик, її колега отримала три роки ув’язнення та великий штраф. «Ми дізналися, що вона вже в колонії, — каже вона. — Майже рік вона провела у СІЗО до суду. Потім був швидкий суд і апеляція. Ми сподівалися, що вона чекатиме на апеляцію в СІЗО, бо там день зараховують як півтора».

Білоруси, які читають ті медіа, що визнані екстремістськими формуваннями (у цьому списку вже 47 медіа й організацій) або дають їм інтерв’ю, одразу ризикують опинитися у в’язниці. Журналісти часто не можуть розповісти історію людини, бо це може закінчитися для неї арештом. «Тільки за те, що ти щось лайкнув, прокоментував чи навіть просто підписався на незалежне медіа, ти можеш потрапити до в’язниці», — говорить Білохвостик.

«Наша місія — це розвивати, підтримувати потенціал незалежних медіа»

Блокування сайтів незалежних медіа впливає навіть на алгоритми соцмереж. Коли публікації не лайкають, не коментують і не поширюють, вони перестають розповсюджуватися.

«Ми зрозуміли, що треба створити технологічний центр, який би діагностував і допомагав розв’язувати подібні проблеми для всього сектору, — каже Надія. — Кожен окремий медіапроєкт не може дозволити собі таку роботу, бо це дорого. А от якщо робити спільно — це вже інші кошти».

Одним із ключових технічних рішень для білоруських медіа стала система «дзеркал»: «Ти створюєш новий домен після блокування, а його знову блокують. І так раз за разом, доки аудиторія просто не встигає за змінами. Тому ми вирішили робити власні “дзеркала”...».

Вона додала, що зараз команда займається й технічним аудитом: перевіряє, чи правильно налаштовані сервіси та чи ефективно працюють редакційні команди, аби ті не втрачали трафік через технічні помилки. «Ми супроводжуємо цей процес експертами, даємо інструкції, допомагаємо налаштовувати. До нас можуть звертатися й звертаються інші білоруські медіа в екзилі — зараз нашими “дзеркалами” користуються 13 редакцій», — сказала Білохвостик. Вона розповіла, що в екосистемі налічується близько 30 медіа, і близько 70% їхнього трафіку йде з Білорусі.

Через скорочення бюджету MediaIQ відмовилася від власного контенту, залишивши лише один формат — відеокасти на ютубі, які вони роблять на волонтерських засадах. «Ми записуємо їх просто з любові до процесу. Найбільш популярний формат зараз — інтерв’ю», — уточнила вона.

Білохвостик пояснила, що основна діяльність зараз зосереджена на технологічній підтримці та синхронізації медіа в екзилі вкупі з адвокацією сектору на міжнародному рівні. Також вони забезпечують інфраструктуру для роботи редакцій: є коворкінг, де білоруські медіа з Польщі проводять щотижневі планірки, і відеостудія у центрі Варшави з гарним обладнанням.

Ще один напрямок — освітні проєкти для журналістів, такі як “Журфак по суботах”, який Press Club Belarus проводить з іншими медіаорганізаціями. У її рамках заняття проходять одночасно у Варшаві і Вільнюсі за однаковою програмою. За її словами, у професії зараз багато вигоряння, і є навіть випадки, коли журналісти йдуть працювати у торгові центри.

Одним із найважливіших напрямків роботи організації є дослідження й адвокація. За словами Білохвостик, багато редакцій працюють у відриві від своєї аудиторії, і тому критично важливо розуміти, що з нею відбувається. Саме для цього Press Club Belarus збирає та аналізує дані з усіх досліджень на користь медіа, а потім інтерпретує результати: що відбувається з медіаспоживанням, як змінюються цінності тощо.

Окремо вони проводять і дослідження самого медіасектору. «Раз на рік ми робимо велике секторальне дослідження, — пояснила Білохвостик. — Ми питаємо про все: про людей, команди, контент, мови, гроші, перегляди, донорів, місця, локації, умови працевлаштування. Це таке дуже велике і всеосяжне дослідження».

Конкуренція між медіа зростає, але потреба в партнерстві між ними — ще більша

Найбільше білоруських редакцій нині працює у Польщі. За словами Надії Білохвостик, це свідчить про те, що саме там наразі найкращі умови для еміграції та легалізації журналістів: «У Литві умови набагато складніші, а в Україні інституційно не залишилося нікого. Є лише окремі люди, але це зрозуміло: війна. А Білорусь — це територія, з якої йдуть війська. Про що тут говорити?».

Окрім Польщі та Литви, інституційно зареєстрованих білоруських медіа більше ніде немає. Є лише окремі журналісти, які працюють із Грузії, Німеччини та Чехії. У Грузії свого часу діяв коворкінг, де працювала група білоруських журналістів, але після погіршення умов усе припинилося.

Попри складну ситуацію, частина людей продовжує працювати як волонтери або за мінімальну оплату. «Нам допомогли деякі європейські партнери у форматі термінової підтримки, — розповідає Білохвостик. — До кінця року, хоч і на знижених бюджетах, ситуація зрозуміла. Далі думаємо над стратегією, бо потрібно шукати креативні рішення».

Вона пояснює, що бюджети донорів на наступні роки вже затверджені, і вони не такі щедрі, як раніше. Конкуренція за фінансування зросла, і чимало редакцій, навіть тих, які раніше стабільно отримували гранти, тепер отримують відмови.

Попри конкуренцію, вона вважає, що ситуація водночас відкриває можливості. «Тільки коли медіа навчаться вибудовувати партнерства і між собою, і з медіа з інших країн, вони зможуть претендувати на додаткові кошти, наприклад, від Східного партнерства ЄС», — говорить вона.

Серед викликів — і фінансова підтримка від аудиторії. Донати можуть давати переважно представники діаспори з-за кордону, але їх не так багато. Водночас більшість медіа намагається утримати саме внутрішню аудиторію, яка не може фінансово допомагати. «Навіть коли це невигідно, медіа повинні тренувати м’яз заробляння грошей. Це дає конкурентну перевагу і під час подачі заявок до донорів», — коментує Білохвостик.

Вона говорить, що білоруські незалежні медіа є частиною інформаційної безпеки регіону. «Ми пояснюємо донорам, що 94% читачів незалежних білоруських медіа — проти війни в Україні. Порівняйте це з Росією, де ситуація кардинально інша. Наші читачі не підтримують війну», — говорить Білохвостик.

Висвітлення війни в Україні та відмежування від російського впливу

«Пресклуб» також проводив низку зустрічей — і з українськими журналістами, і з іноземними репортерами, які працювали на війні в Україні.

Вона говорить, що попри політичну поляризацію в Польщі, існують дві теми, щодо яких провладна партія PiS і опозиційна PO мають однакову позицію: «Перше — це війна в Україні, друге — ставлення до білоруських демократичних сил. І одна, і інша партія підтримує демократичну Білорусь і незалежні медіа».

Водночас вона визнає, що тривожно читати про можливі зміни в міграційній політиці, але команда все ж таки сподівається на краще.

Білохвостик розповідає, що дослідження Press Club створюють також для того, щоб на міжнародному рівні пояснити: білоруський медіасектор не можна розглядати у контексті Росії. За її словами, після 2020 року стало очевидно, що російський імперіалізм нікуди не зник, і російські ліберальні медіа іноді починають претендувати навіть на «покриття» білоруської історії: «У якості гостей ми запрошуємо західних і українських колег. Але при цьому завжди готові поділитися своїм досвідом із російськими журналістами, які опинились у вигнанні».

Окреме дослідження MediaIQ порівнювало риторику головної державної газети «Радянська Білорусь» і пропагандистського медіа «Радіо тисячі пагорбів» у Руанді. Дослідники порівнювали цитати й пропонували аудиторії вгадати, звідки вони були, що було доволі неочевидним.

Моніторинг, присвячений президентським виборам, показав, що білоруське суспільство та медіапростір різко поляризовані: державні та незалежні медіа говорять про одні й ті ж теми діаметрально протилежні речі. Це формує у глядачів державних каналів ілюзію, що «в країні нема війни завдяки Лукашенку» та «все чудово завдяки президенту», Польща — найбільший ворог, який хоче відібрати Гродно і Брест, а через що «Україна посварилася з Росією — невідомо».

Попри складну ситуацію «Пресклуб» вважає співпрацю з українськими медіа позитивною: «MediaIQ вчився у “Детектора медіа”, а Lviv Media Forum у 2021 році присвятив цілий день білоруській темі. Це було дуже важливо, ми відчували підтримку».

Водночас їй болить нинішнє сприйняття білорусів в Україні: «Білоруси й українці ніколи не воювали між собою. У нас не було таких складних стосунків, як із Польщею чи Росією. А тепер Україна нас сприймає як ворогів. Це абсолютний біль».