Онлайн-видання Most з’явилося у 2022 році — як відповідь на вимушену еміграцію частини білоруських журналістів після протестів 2020-го. Хоч зараз його контент охоплює всю діаспору в Польщі, коріння редакції тягнуться з білоруської регіональної журналістики.

Про те, як в умовах вигнання команда шукає фінансову стійкість, адаптується до нового ринку, намагається зберегти культурну пам’ять, а також розвиває співпрацю з іншими медіа, як із білоруськими, так і з місцевими польськими, розповів головний редактор Руслан Кулевич.

Стаття є частиною циклу публікацій про становище білоруських медіа в екзилі — читайте також про роботу редакцій «Зеркала», Reform.news і «Єврорадіо».

Матеріал видано за підтримки n-ost та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.

Редакція незалежного білоруського медіа у Польщі Most розташована у Білостоку, за кілька десятків кілометрів від білоруського кордону. Спершу Most задумувався як «інформаційний міст» між двома прикордонними містами: Гродно (Білорусь) і Білосток (Польща). Проте в Білорусі дуже швидко визнали редакцію екстремістською, а її зв’язок із білоруською аудиторією фактично був відрізаний.

«Ми були змушені переорієнтуватися на діаспору, спочатку в Білостоку, а згодом — по всій Польщі», — розповідає Кулевич. Сьогодні Most — це видання для білорусів у вимушеній еміграції, яке не лише інформує, а й підтримує зв’язок між людьми, розкиданими країною.

Команда працює в коворкінгу MediaPort Belarus — просторі, створеному для журналістів, які були змушені залишити Білорусь після репресій. Руслан Кулевич називає це місце не просто робочим офісом, а спільнотою — домом для журналістів в екзилі й осередком білоруської культури. Водночас медіа Most стало спробою створити нову платформу, яка давала б колегам можливість продовжувати свою справу і бути корисними для інших білорусів, які через режим Лукашенка змушені жити в Польщі.

Сам Руслан Кулевич родом із Гродна ій до еміграції він був журналістом місцевого видання Hrodna.life, із яким підтримує зв’язок і дотепер — редакція Hrodna.life так само продовжує роботу в тому ж коворкінгу в Білостоку. Хоч засновники й журналісти Most і Hrodna.life взаємопов’язані, це два різні проєкти, з різною метою та аудиторією. Історії Hrodna.life буде присвячений наступний матеріал «Детектора медіа».

У приміщенні редакції вікна та двері обвішані фотографіями журналістів, які перебувають у білоруських в’язницях. Серед них — і польські громадяни, які стали політичними заручниками режиму. Один із таких — Андрій Почобут, білоруський журналіст, засуджений до восьми років ув’язнення. «Ми працювали в одному місті, в Гродно. Це найвідоміший білоруський журналіст у Польщі», — каже головний редактор.

Фото: Вхід у коворкінг MediaPort Belarus, у якому працює Most

З першого дня повномасштабного вторгнення Росії в Україну редакція Most підтримує Україну. Це, за словами Кулевича, принципова позиція. Як і підтримка білоруської мови та культури — видання бере участь у громадських акціях, заходах для білоруських дітей, спортивних та освітніх ініціативах.

Фото: Архівні фото жителів Гродна

У MediaPort Belarus — офісний простір, що демонструє громадську позицію. На стінах — архівні фото Гродна, зібрані редакцією, а у внутрішньому дворику — мурал, присвячений діджеям, які у 2020 році під час офіційного заходу в Мінську ввімкнули пісню «Перемен» Віктора Цоя. В Україні ставлення до цього виконавця далеко не однозначне, але в Білорусі діджеїв за це затримали й оштрафували, після чого вони теж були змушені виїхати. За словами Кулевича, мурал став символом опору і пам’яті. До нього приходять білоруси, фотографуються та проводять час.

Фото: Внутрішній дворик і кабінети MediaPort Belarus у кольорах білоруського біло-червоно-білого прапора

Видання стало першим з-поміж білоруських медіа, яке регулярно співпрацює з польською пресою. «Ми — перші з білоруських медіа, хто почав партнеритися з польськими газетами, — каже Кулевич. — Щоп’ятниці виходять наші матеріали в польських медіа. Це вже стало стабільною співпрацею, але ми на цьому майже не заробляємо. Але іміджево — це сильний хід. Такого більше ніхто з білоруських медіа не робить».

За словами головреда, нещодавно команда запустила ще один важливий напрям — польськомовну версію Most. «Ми залишаємося голосом білоруської діаспори. Наприклад, був День Волі (святкування виникнення першої національної білоруської держави, відзначається 25 березня – “ДМ”) — і ми зробили матеріал про діаспору, брали інтерв’ю з керівником громади у Білостоку, а також інтерв’ю з вуличним музикантом — теж білорусом із Білостока. Це приносить мало грошей, але для іміджу — класна річ», — розповідає Кулевич.

Вплив Most не обмежується культурними або символічними історіями. У редакції є приклади, коли журналістика впливала на реальні адміністративні рішення. «Ми робили матеріал про ситуацію у Вроцлаві. Білорусам довго не видавали документи, розгляд справ затягувався. Ми опублікували статтю — і після неї місцева адміністрація, Ужонд, ухвалила рішення», — каже головред.

«Через таких, як ви, у країні війна»: як переслідували Руслана Кулевича

«Під час протестів у 2020 році я зателефонував до пресслужби МВС — питаю, як правильно працювати на протестах, — згадує Руслан. — Вони мені: “Надягай жилет із написом “преса”, тебе всі знають у місті, жодних проблем не буде”».

Він так і зробив: пресжилет, камера, посвідчення. Разом із ним пішла і дружина, розповідає Кулевич: «Каже: “Я боюся за тебе” — і пішла зі мною. Стояли на велосипедах, знімали. Нас оточили три машини. Ми забігли в магазин — вони вривалися туди, скрутили нас і почали бити. І мене, і дружину. Кричали: “Через таких журналістів, як ви, у країні війна. Ми б вас повбивали!”».

Після затримання їх доправили в Жовтневий РУВС. За словами Кулевича, вже там почалися маніпуляції: «Мені підкинули балаклаву й біло-червоно-білий прапор — сказали, що я стояв у масці з прапором. Через це мене й засудили на сім діб».

Ув’язнення він згадує як фізичне та моральне знущання. «Мене били, були поламані обидві руки. Я закривав голову, щоб не били кийками. Пропаганда одразу підхопила — казали, що я впав із велосипеда. Показували по всіх телеканалах», — розповідає журналіст.

Після звільнення він майже місяць переховувався в селах на кордоні з Литвою та Польщею. «Колеги сказали: “Виїжджай, бо тобі не дадуть спокою”. Завдяки Press Club Belarus мене вивезли до Латвії на реабілітацію», — згадує він.

У Латвії Руслан провів пів року. Каже, саме там уперше відчув справжню журналістську солідарність: «Я дуже вдячний латвійським журналістам. Наше питання тоді дійшло аж до міністра закордонних справ. Нас через кордон пропускали, допомагали з усім».

Навіть після виїзду Кулевич намагався працювати. Писав для Hrodna.life, бо саме в Гродні у нього була найбільша аудиторія. «Я був помітним журналістом. Їздив містом на велосипеді, збирав новини. Люди знали: якщо я десь проїжджаю — значить, мені можна “злити” якісь новини».

Окрім новин, Руслан збирав спогади літніх людей, видавав книги про історію Гродна. «Мої книжки продавались, і навіть трохи грошей редакція з цього мала. Але після всього я розумів: назад у Білорусь я не повернуся».

У 2021-му він переїхав до Білостока — на той момент у місті проживало близько 10 тисяч білорусів. «Тут була одна з найбільших білоруських діаспор, плюс історична білоруська меншина. Це стало логічним вибором».

Разом із колегою-оператором Руслан запустив проєкт «Повернемось» — серію інтерв’ю з білоруськими активістами, які втекли з Гродна до Польщі. Пізніше фокус змістився на історії політв’язнів.

Як білоруські журналісти створили власний медіапростір у Білостоку

«У 2022 році ми вже дійшли до того, що нам потрібен свій простір, — розповідає Кулевич. — Нас тут було багато, білоруських журналістів, а працювати ніде. Ми звернулися до міської влади з проханням надати приміщення — і вони пішли назустріч. Підтримали колеги з Press Club Belarus, долучилися партнери — і так ми відкрили коворкінг MediaPort Belarus у Білостоці».

Проєкт виріс із практичної потреби, але швидко став центром нової професійної спільноти: «Ми вже створили одну організацію, щоб трохи оптимізувати податки. Бо, чесно кажучи, тримати ІП у вигнанні — це дорого. Платити по 500 доларів на місяць — важко. Тож зробили одне спільне рішення на дві організації. Спочатку я себе винив: от я виїхав, а колеги залишились. Але коли вони приїхали, а я вже все підготував для них — стало легше. Значить, так мало бути».

Саме в цьому просторі згодом запустили проєкт Most, тож ідея зробити міст між Гродно та Білостоком розширилася до масштабів усієї білоруської громади в Польщі.

«Я не можу сказати, що у нас є конкуренти, — розповідає Руслан. — Ми одразу обрали свій шлях — працювати на діаспору. А багато редакцій лише зараз починають перемикатися. Вони бачать, що білоруська історія все далі — а тут, у Польщі, можна і заробляти, і бути ближчим до читача.

Ми, наприклад, їздили на білорусько-польський кордон, знімали репортаж про татар із білоруським корінням, які там живуть», — згадує Кулевич.

Редакція постійно співпрацює з іншими незалежними білоруськими медіа, зокрема, матеріали передруковують такі великі платформи як «Наша Ніва» та «Зеркало».

У травні 2025 року команда Most запустила новий проєкт — польськомовну версію медіа: «Це наша відповідь на кризу. Ми віримо, що з польського “Мосту” зможемо заробити. Це вихід білоруського бізнесу на польський ринок. Ми так і пропонуємо: хочете, щоб вас побачили поляки, — приходьте».

Окрім цього, Most співпрацює з місцевими неурядовими організаціями. «Нас запрошують на тренінги, ми разом випускаємо тексти, подкасти. Тут проводили курси “Мова Нанова” — мовні курси білоруської, по 50 людей приходили! Було так тісно, що ні пройти, ні сісти. Сюди з лекціями приходили громадські діячі, поети, колишні політв’язні. Але потім активісти знайшли для себе окремий хаб, тож ми сконцентрувалися лише на журналістах», — згадує Руслан з усмішкою.

Руслан Кулевич пригадує: у перші роки після хвилі еміграції білоруси в Польщі трималися разом — виходили на акції, підтримували ініціативи, намагалися будувати спільноту. Одним із таких прикладів він називає фестиваль «Tутaка», який щороку відбувається на Підляшші. «Це один із головних білоруських фестивалів у Польщі. Там об’єднуються діаспора і представники національних меншин», — розповідає Руслан.

За словами журналіста, у старшого покоління білоруської меншини було відчуття втоми й тривоги за майбутнє: «Вони тоді казали: ми вже старі, а хто продовжить нашу справу? Надія з’явилася у 2020—2021 роках, коли до Польщі почали прибувати молоді білоруси. Але є мовна проблема — більшість із них розмовляє російською, а не білоруською, — пояснює Кулевич. — Ті, хто приїхав зараз, часто не розуміють мову. Можливо, навіть більше людей починають учити польську, ніж повертаються до білоруської».

Який контент цікавить білорусів в екзилі та чи вдається на цьому заробляти

На початку повномасштабного вторгнення редакція висвітлювала російську агресію в Україні, але з часом увага аудиторії до цієї теми зникла. Зараз Most зосередився на практичних потребах білоруських емігрантів.

«Ми писали, як оформити документи, змінити ZUS, орендувати квартиру, записатися на курси польської мови. Це була конкретна допомога — глибоко заходили в тему», — розповідає Руслан Кулевич.

Коли на кордоні почалася міграційна криза, зросла кількість нелегальних перетинів, то, за його словами, «не всі розуміли, що відбувається, тому ми пояснювали. У нас були джерела навіть у прикордонній службі — люди, які “зливали” інформацію й розповідали, що там реально коїться».

Зокрема, журналісти показували історії, як білоруси погоджувалися перевозити нелегальних мігрантів. «За людину платили по 200—300 євро. Повна машина — і вже можна було заробити тисячу. Але за це — п’ять років тюрми. Частину людей відпускали, частину — судили», — розповідає він.

Медіа робили репортажі з татарських сіл на білорусько-польському кордоні, що мають білоруське коріння. Частину матеріалів було присвячено контрабанді сигарет.

«Щодня моніторимо польські медіа, білоруські новини, ютуб, — каже Кулевич. — Нас цікавить, скільки білоруських бізнесів відкривається в Польщі, скільки людей отримали громадянство. І ми про це пишемо».

Журналісти Most працюють дистанційно. Проте редакція хоче, щоб у кожному регіоні Польщі з’явилися власні кореспонденти.

Після заморожування фінансування від основного донора — USAID, команда втратила головного партнера, з яким співпрацювала з 2021 року. «Нам довелося швидко ухвалювати рішення. Ми зверталися до Internews, нам пообіцяли, що, можливо, кошти пізніше повернуть. А можливо — ні», — каже головред.

Попри кризу, команда має невеликий проєкт до кінця року і постійно шукає нових партнерів.

Медіа планує активніше розвивати рекламний відділ, бо, як сказали у команді, це — інвестиція в майбутнє. Вже на третьому місяці роботи рекламний відділ отримав 12 тисяч злотих прибутку.

Редакція співпрацює з місцевою будівельною компанією, яку цікавить білоруська й українська аудиторія, яка купує житло в регіоні — як через близькість до білоруського кордону, так і завдяки нижчим цінам на нерухомість.

Компанія замовила три матеріали — огляд Підляшшя, інтерв’ю з представником забудовника й історію білоруса, який придбав у них будинок. Вартість одного тексту склала 1400 злотих, проте завдяки пакету редакція надала знижку.

Утім, говорять у редакції, з білоруським бізнесом робота залишається складною. Дехто з потенційних рекламодавців досі має зв’язки з Білоруссю — не всі остаточно закрили бізнес там. Деякі компанії уже працюють у Польщі, однак не всі готові відкрито співпрацювати, побоюючись наслідків.

Most розвиває соцмережі, але основною платформою редакції все ж залишається насамперед сайт. Як розповідають у команді, вони вчаться монетизувати його за допомогою гугл-реклами. У січні вдалося досягти першого помітного результату — сайт приніс тисячу доларів. Утім, після того місяця дохід знизився, і зараз він у середньому становить близько 500 доларів щомісяця.

Most — про обмін досвідом з українцями та «хорошими росіянами»

Руслан Кулевич згадав про розмову з редакцією «Верстки» — російського медіа в еміграції: «Торік вони поділилися з нами порадами, які справді допомогли — зокрема, як переупаковувати тексти так, щоб на нас могли посилатися. Це була дуже корисна консультація».

До повномасштабного вторгнення в Україну російські журналісти жартували з білоруських колег, які «втекли» від режиму до Польщі. Але потім, коли всередині Росії їм стало небезпечно, почали брати консультації у білорусів: «Ми вже розповідаємо їм, як це — бути в еміграції. Я виступав у Німеччині перед російськими медіа, вони вже були готові слухати».

Чи можливе російське фінансування редакції — редактор каже, що якщо йдеться про боротьбу з росіянами за європейське й американське фінансування, то забрати шматок у них можна. Але про фінансування з боку російського режиму не йдеться — в команді усі проти.

Most відкритий до співпраці й з українцями. До замороження фінансування USAID білоруські журналісти планували провести разом з українськими колегами стратегічну сесію, навіть почали з ними аналізувати аудиторію, але співпрацю не вдалося закінчити. Також Press Club Belarus організував дзвінок з «Українською правдою», що було дуже цінно, додає Кулевич.

«Було б чудово організувати престур для білоруських незалежних журналістів, — каже Руслан. — Подивитися, як українські медіа працюють у бойових умовах. Це криза — але це й досвід. Ми теж могли б чимось поділитися».

Головне фото: інстаграм Руслана Кулевича

Фото: «Детектор медіа»