З самого початку свого існування редакція «Єврорадіо», працюючи одночасно з Варшави й Мінська, застала всі зміни не лише у своїй країні за останні мінімум 20 років, а й у Польщі. Ми поговорили з головним редактором «Єврорадіо» про те, як медіа вдається працювати з тавром «екстремісти», про зв’язок з аудиторією, про донорську підтримку та Belarus Tomorrow Ця розмова — частина циклу публікацій про становище білоруських медіа в екзилі. Читайте також про роботу редакції «Зеркала» та Reform.news.

Матеріал видано за підтримки n-ost та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.

Наша зустріч відбувалася в день, коли білоруського видавця та чоловіка письменниці Євгенії Пастернак Вадима Поживилка засудили за статтею 361-2 Кримінального кодексу Білорусі — «фінансування екстремістської діяльності».

Навпроти його імені у міліційній базі стояла позначка «судимість не погашена», а це означає, що Поживилко отримав «домашню хімію» — покарання, за яким засуджений відбуває термін удома, дотримуючись певних правил, включаючи обмеження пересування та заборону вживання алкоголю.

Білоруські журналісти, що перебувають за кордоном, стежать за репресіями всередині країни, але не завжди можуть про це писати, аби не зашкодити ні затриманим, ні власним близьким, що досі живуть в Білорусі. Дехто на той момент мав інформацію, що Поживилко навіть не отримав відповідних документів, адже кількість засуджених настільки велика, що правоохоронці не можуть із цим упоратися. Але серед білоруських медіа в таких ситуаціях немає гонитви за оперативністю або ексклюзивністю, адже публічно бути першоджерелом такої інформації небезпечно.

Про «Єврорадіо»

«Єврорадіо» було створено восени 2005 року кількома журналістами, які виїхали з Білорусі до Варшави, тож незабаром відзначатиме 20-річчя. Але команді дорікали за цю «закордонну прописку», адже наявність бекофісу у Варшаві означає додаткові витрати. Проте практика довела, що це єдиний спосіб забезпечити стабільну й безперебійну роботу медіа в умовах авторитарного режиму.

На відміну від медіа, які працюють винятково в Білорусі та змушені вести всю фінансову діяльність — офіційну й неофіційну — через місцеві офіси, «Єврорадіо» налагодило роботу та взаємодію з західними партнерами саме через варшавський офіс. Це давало не лише організаційну свободу, а й перевагу в плані безпеки — білоруська поліція чи спецслужби просто не мають змоги ввірватися туди. Саме тому під час репресій, які режим Лукашенка розгорнув 2020 року, за ґрати за кримінальним обвинуваченням потрапив лише один співробітник «Єврорадіо».

У 2009 році виданню дозволили відкрити свій корпункт у Мінську. До цього журналісти «Єврорадіо», які працювали з території Білорусі, робили це у підпільній редакції у квартирі житлового будинку. Команда офіційно працювала у столиці Білорусі відтоді й до 2021 року.

«Наших журналістів затримували, саджали на декілька діб, але це все одно була офіційна робота. Наприклад, за тиждень після виборів 2010 року до нашої редакції прийшли, забрали обладнання, забрали все. Але всі люди залишилися на волі. У 2020 році спочатку нас позбавили акредитації, журналісти не могли офіційно працювати, їздити на деякі державні заходи, були менш захищені на позиційних акціях. Далі нас визнали екстремістами, а це означало, що робота на “Єврорадіо” стала кримінальним злочином», — розповів Свердлов.

На його думку, з одного боку, дуже цінно бути всередині країни — на місці, спілкуватися з людьми, буквально дихати тим самим повітрям. Але з часом можливостей для журналістської роботи там стає дедалі менше.

«Усе дійшло до того, що ти не можеш просто піти кудись, бо якщо тебе впізнають як журналіста — вже наступного дня можуть прийти силовики, — пояснює медійник. — Стає очевидно, що логічніше працювати з-за кордону — бо звідси ти можеш вільно говорити те, що думаєш, не ризикуючи життям. Удома ж залишаються твої рідні, до яких теж можуть прийти.

У мене, наприклад, три відкриті кримінальні справи. А може й більше — я вже не знаю. Я є у спільній базі розшуку Росії та Білорусі. І щоразу, коли відкривають нову справу, приходять до моїх близьких, шукають мене. Хоча я щотижня веду стрими на ютубі з цієї студії та всі чудово знають, що мене в країні немає. Але обшуки, допити — усе це не припиняється».

За майже двадцять років роботи редакції у Польщі «Єврорадіо» стало свідком політичних подій у країні. Однак, за словами Свердлова, жодна з них суттєво не вплинула на роботу видання: «Якою б не була влада у Польщі за ці роки, “Єврорадіо”, по-перше, завжди мало можливість абсолютно вільно існувати й працювати, — каже Свердлов. — А по-друге, починаючи приблизно з 2008 року польський уряд став одним із донорів нашого видання. Ми отримуємо немаленьку підтримку з боку Міністерства закордонних справ».

На думку Свердлова, така сталість пов’язана з прагматичністю польської політики. Він розповідає, що поляки добре розуміють, як має функціонувати інформаційна політика всередині країни, й не хочуть, щоб на неї впливали сторонні актори. Саме тому, каже він, «Єврорадіо» ніколи не вело мовлення польською і не намагалося працювати для польської аудиторії. Вони не прагнули щось тлумачити полякам чи впливати на них, адже це питання, на його думку, національної безпеки Польщі.

Разом із тим, нинішні розмови редакції з польською владою вже стосуються іншого — зміни контексту й аудиторії. Свердлов пояснює, що на території Польщі й інших країн нині живуть люди, які умовно через п’ять років зможуть претендувати на громадянство та голосувати на виборах. І, як він підкреслює, надзвичайно важливо, що відбувається в їхніх головах.

«Польськомовні медіа залишаються орієнтованими здебільшого на польську аудиторію, а ми можемо говорити з людьми тією мовою, якою вони думають. Саме тому ідея з FM-мовленням для нас має сенс.

Ще одна важлива річ: після 2020 року частина білоруських медіа опинилася в еміграції. Вони тепер комунікують переважно з урядами тих країн, де працюють — Польща, Литва, Грузія. Але у нас, у “Єврорадіо”, завжди був значно ширший спектр партнерів: Чехія, Нідерланди, Литва, Німеччина, США, Канада. Ми постійно говоримо з ними про інформаційний простір, про те, що відбувається у їхніх країнах. І хоча іноді наші погляди збігаються, часто вони дуже різні — залежно від контексту кожної держави», — пояснює головний редактор.

Як «Єврорадіо» підтримує зв’язок з аудиторією

Павло Свердлов розповідає, що редакція використовує всі доступні платформи, популярні в Білорусі. «Перш за все — TikTok і YouTube. YouTube у нас не гальмується, як у Росії. Ми це бачимо за аналітикою, переважна більшість переглядів — саме з Білорусі», — каже він.

Сайт, за його словами, давно заблокований, і трафік на ньому впав. Є також певна активність у Twitter і Facebook.

«Ми працюємо з тими платформами, які ще не заборонені й до яких є реальний доступ», — пояснює Свердлов. Не менш важливим залишається і радіо: сигнал транслюється з-за меж Білорусі — з Литви та Польщі. Люди слухають, і це помітно навіть за реакцією білоруської влади. За його словами, час від часу з’являються заяви депутатів із вимогами заблокувати сигнал: «Бо можна приїхати до Бреста й спокійно слухати “ворожі голоси” білоруською. Поки що нічого не блокують, видно, тому що складно заблокувати нас і не заблокувати ще когось серед своїх по сусідству з нами».

Окремим напрямком став телевізійний проєкт через супутник Belarus Tomorrow. Його задумували як альтернативу білоруському державному ТБ для людей, які не хочуть ризикувати. За словами Свердлова, проєкт навіть хотіли назвати Belarus Today, аби не відштовхувати умовно нейтральну аудиторію: «Бо якщо людина, далека від політики, бачить щось із біло-червоно-білим прапором — вона одразу: ні, без цього обійдусь. А тут — щось знайоме, зрозуміле, отже, можна подивитися.

Ми розуміємо, що велика частина аудиторії — це люди, які не хочуть глибоко занурюватися в політику. Це громадяни Білорусі, яким теж потрібен контент — але нейтральний, неагресивний. Вони моментально реагують на такі слова, як “режим”. Варто сказати “режим Лукашенка” — і все, довіри нема».

Тому редакція свідомо обирає м’якшу лексику, м’які сюжети, щоб не відлякати цю частину аудиторії. Адже саме ці люди дивляться російські чи білоруські державні канали, які транслюють однакову пропаганду.

Свердлов переконаний: щоб достукатися до таких глядачів, потрібно говорити з ними про близьке — про ціни в магазинах, комунальні проблеми, соціальне забезпечення. «В Європі воду не вимикають на два тижні. А в Білорусі — щоліта тазики й чайник з окропом. І це вже політика. Бо чому так відбувається? Через конкретні рішення влади. Але ми пояснюємо це не з трибуни, а м’яко».

Редакція також порушує теми залежності білоруської економіки від Росії, впливу Китаю — але так, щоб це було зрозуміло і не звучало як політична агітація. Бо, як говорить Павло, є втома від політики. «У людей вона є. Після 2020 року, після протестів — минуло п’ять років, а стало тільки гірше. Атмосфера задушлива, гайки закручені, надії мало», — говорить він.

Свердлов додає, що люди втомилися і від новин про війну в Україні. «Щодня обстріли, жертви, лінія фронту рухається. І цим користується пропаганда — мовляв, Путін і Лукашенко за мир, готові хоч завтра припинити війну. І людям це подобається. Кажуть: так, Лукашенко за мир. А те, на яких умовах — про це ніхто не говорить».

Свердлов вважає, що завдання незалежних медіа — пояснювати, що всі ці проблеми — наслідок політичних рішень, які ухвалює нинішня влада. Але робити це обережно, з повагою до аудиторії й розумінням контексту.

«Ми спілкуємося з людьми через різні канали. Телеграм, до речі, залишається відносно безпечним: немає жодного підтвердженого випадку, щоб комусь зламали акаунт і через це людину викрили», — каже він.

Були ситуації, додає Павло, коли силовики потрапляли в чати через публічні посилання, але без прямого доступу до пристрою зробити щось серйозне вони не могли. Найнебезпечніше — це фізичний доступ. «Коли людину зупиняють на вулиці чи приходять до неї додому, змушують розблокувати телефон. Ну, можуть і пальці зламати у дверях, щоб це зробити. І тоді вже знаходять якісь фото чи листування», — говорить він.

Тому в редакції багато уваги приділяють інформаційній безпеці з обох боків. Павло пояснює: «Ми просимо людей видаляти листування, видаляти фото одразу після надсилання. Якщо все правильно стерто — людину можуть перевірити, але нічого не знайдуть. І таких випадків, коли через співпрацю з нами когось затримували, практично немає».

Втім, були інтерв’юери, яких затримували ще до того, як «Єврорадіо» визнали «екстремістським формуванням». «У Білорусі закон працює навпаки. Якщо твоє відео є на ютубі чи на нашому сайті — ти вже під загрозою. Хоча, чесно кажучи, у них стільки роботи, стільки відео, що просто не встигають дістатися до всіх», — додає Свердлов.

Що стосується зворотного зв’язку, то його найбільше зараз у тіктоку. «Так, це коментарі. Там реально видно реакцію людей», — каже Павло. Він розповідає, що, з одного боку, є частина аудиторії, яка втомилася — люди, які пам’ятають 2020 рік, репресії, страх. Але поруч виросло нове покоління, яке цього не пам’ятає — і саме це, за словами Свердлова, дуже обнадіює.

«Ці молоді люди активні. Їм щось не подобається — вони говорять. Вони пробують діяти — збирають підписи, виступають проти місцевих ініціатив. А потім до них приходить поліція й починає погрожувати. І вони щиро дивуються: “А що сталося? Чому так?”, — розповідає він. — Рано чи пізно вони зрозуміють, що з Росією у Білорусі немає майбутнього. І тоді, можливо, саме вони почнуть змінювати ситуацію».

Він також говорить, що багато білоруських медіа мають небрендовані тікток-канали — умовно під назвами типу News 375, без логотипів редакцій. І аудиторія, яка дивиться ці ролики, навіть не завжди розуміє, що це — незалежні медіа. Але це дозволяє уникати упередженості й доносити важливі речі.

«У соцмережах контент трохи м’якший, більш позитивний. Щоб не відлякувати нейтральну аудиторію. А ще — саме в коментарях часто дізнаєшся про нові проблеми: ти говориш про щось у Гомелі, а тобі пишуть, що в Бресті те саме», — підсумовує Свердлов.

Радіо як інструмент подолання інформаційної ізоляції

Павло Свердлов розповів, що команда «Єврорадіо» мала вежу мовлення в Україні, у Рівненській області. Але, за його словами, через побоювання російських обстрілів медіа припинило там трансляцію. «Це була південна частина Білорусі, сигнал ішов і на Пінськ, і на Столін — на великі міста», — пояснює він.

Водночас Свердлов упевнений: радіо не зникло. Так, його слухає менше людей, менше пристроїв для прийому, але воно досі є. «Особливо в машині — людина їде, щось шукає в ефірі, натрапляє на нашу хвилю й слухає. Потенційна аудиторія досі велика, і це справді важливо», — пояснює журналіст.

Окремо він говорить про безпеку: на відміну від телеграму чи інших цифрових платформ, довести, що людина слухала певну радіостанцію, практично неможливо: «Людина ввімкнула радіо, налаштувала еквалайзер — і все. Ви ж не можете потім це зафіксувати».

З телебаченням схожа історія. Щоб перевірити, що саме дивився користувач, недостатньо просто зупинити його на вулиці. «Треба зайти у квартиру, увімкнути телевізор, подивитися, на що налаштована антена. І то — якісь сліди там ще можна знайти. Але, знову ж таки, це потребує фізичного, прямого вторгнення», — пояснює Свердлов.

Але саме це, за його словами, і створює певну безпеку. Водночас не виключає, що влада може спробувати зробити подібний «хрестовий похід» — в ідеологічному сенсі. Але ймовірність реального рейду силовиків у кожен дім вважає мізерною: «Якщо в Білорусі озброєні люди зі щитами почнуть виламувати двері, перевіряти телевізори, це, швидше за все, спричинить соціальний вибух».

Саме тому, говорить він, важливо використовувати всі платформи, які існують — особливо для роботи в країнах, які перебувають під контролем авторитарних або проросійських режимів, а також на окупованих територіях. «Люди повинні мати доступ до об’єктивної, правдивої інформації. Інформовані громадяни здатні робити правильні речі», — констатує Свердлов.

Він не бачить підстав знецінювати жодну платформу: «Так, політики Meta змінюються весь час. То вони задоволені тим, як працюють медіа у фейсбуці й дають нам аудиторію, то вони кажуть, що вже надто багато стало медіа у фейсбуці, що люди нібито стомились, і забирають у нас охоплення. Але все одно там хтось залишається. І чим більше таких людей ми досягаємо своєю інформацією, тим далі вони можуть переказувати її один одному».

На його думку, саме ці поінформовані люди першими розуміють, що насправді відбувається, і не живуть у світі, прикрашеному пропагандою.

Belarus Tomorrow

Павло Свердлов розповідає, що співзасновниками стримінгової платформи Belarus Tomorrow, окрім «Єврорадіо», є також «Маланка-медіа», яка працює в Литві, та видання «Білоруси і ринок». За його словами, зараз платформа вже має понад двадцять партнерів — серед них такі білоруські медіа як «Зеркало» та «Наша Ніва».

«Ми укладаємо з партнерами угоди, беремо їхній контент і формуємо з нього те, що можна дивитися по телевізору. Це ще не повноцінний телеканал, але майже телеканал», — пояснює Свердлов. Він вважає, що саме так у майбутньому може виглядати білоруське суспільне мовлення.

Водночас, розповідає він, проєкт не можна назвати звичайним агрегатором контенту. «Медіа публікують свій відеоконтент на ютубі, де самі збирають перегляди. Ми в це не втручаємося й не конкуруємо з ними. Агрегатор забирає перегляди собі, а ми — на супутнику. Просто надаємо медіа інший вихід на іншу аудиторію», — каже він.

Свердлов коментує, що немає точних метрик, які б дозволили визначити, хто саме слухає радіо чи дивиться супутникове телебачення. Але, на його думку, це не привід відмовлятися від роботи у цьому напрямі. Потенційна аудиторія є — 230 тисяч супутникових тарілок у Білорусі, 4,5 мільйона на європейській частині Росії. Є місця, де люди отримують інформацію саме через супутникове мовлення. І для них, каже він, дуже важливо мати альтернативу.

«Супутник висить над Францією, тому це мовлення доступне і в Європі. І це теж важливо, — говорить Свердлов. — Я думаю про людей, які виїжджають із Білорусі, Росії чи України. Вони ще не володіють мовами країн, до яких потрапили, і шукають у телевізорі щось знайоме. Якщо вони знайдуть там російське іномовлення і почнуть його дивитися — бо все інше, скажімо, польською чи німецькою — то через пару місяців ми отримаємо людину з качаном капусти на голові, нафаршировану маячнею про Європу. Це буде жертва пропаганди».

Тому, каже він, людям треба дати альтернативу — і тепер така альтернатива є. Він згадує нещодавній випадок, який його потішив: «Бачив допис, що якийсь російський пропагандист був у Туреччині на переговорах і в готелі, де зупинився, знайшов наш телеканал замість “Білорусь 24” (державний інформаційний канал білоруського іномовлення — “ДМ”). Він був обурений: мовляв, що відбувається, як таке взагалі можливо? Ну ось: люди приїжджають до готелю, вмикають телевізор, починають клацати — і замість “Білорусі 24” там уже може бути Belarus Tomorrow. І це добре».

Як «Єврорадіо» висвітлює події в Україні

У редакції є акредитовані кореспонденти, які їздять до України та насамперед контактують із білоруськими волонтерами, які воюють у ЗСУ. Видання робило цикли матеріалів про викрадених Росією українських дітей та участь режиму Лукашенка у цьому злочині. Є на «Єврорадіо» і цикли про те, як українці на фронті спілкуються зі своїми родичами, які живуть у Білорусі чи Росії.

Павло розповідає, що інтерес аудиторії до війни в Україні залежить від подій. «Це радше загальний тренд утоми. Інтерес зростає тоді, коли щось відбувається — коли є подія, тоді й наші матеріали знову переглядають, повертаються до них».

Редакція постійно намагається шукати нові кути зору — героїв, про яких ще не розповідали, тих, із ким ще не було інтерв’ю. «Білорусів в українському війську — багато, і кожен має свою історію. Якщо вдається знайти новий погляд, то ми відразу бачимо — матеріал дивляться», — говорить Свердлов.

Павло Свердлов говорить, що в перші місяці війни українські медіа стали адвокатами національних інтересів, зберігаючи об’єктивність і незалежність. Вони привертали увагу до України на міжнародних майданчиках. За його словами, українські журналісти, маючи досвід роботи в гарячих точках, нині можуть ділитися знаннями з колегами з інших країн, яких багаторічна стабільність, навпаки, розслабила, тоді як українських журналістів загартувала реальність.

Ставлення до «хороших русскіх»

Це питання викликає дискусію. Зокрема, на сайті «Єврорадіо» можна знайти колонку про білорусів та українців, які пішли на концерт Валерія Меладзе.

«Є росіяни, які відкрито підтримують Україну, збирають гроші на ЗСУ, і я вважаю, що це правильно, — каже Свєрдлов. — Бо є агресор і є жертва, і бути на боці жертви — це єдина морально вірна позиція. І серед білорусів, на жаль, також є люди, які, можливо, ніколи не замислювалися, що артист, на якого дивляться тисячі людей, має висловитися. Просто не думали про це. Усі ми живемо в бульбашках — хтось у чорно-білій, хтось у сірій, де немає чітких оцінок».

Щодо музичних стримів, то Свєрдлов пояснює: у «Єврорадіо» є три окремі музичні потоки — білоруська музика, софт-рок і важкий рок. Наприклад, в етер може потрапити Земфіра, але не з політичних міркувань, а просто тому, що музичний редактор колись поставив її як якісну музику і не прибирав. Водночас редакція принципово не включає гурти на кшталт «Арії», які однозначно стали на бік Кремля.

Свєрдлов вважає, що багато з так званих «хороших русскіх» справді виступають за мир, але як тільки йдеться про конкретну підтримку України — вони зникають. Як приклад він наводить історію білоруського політолога Артема Шрайбмана. «Йому час від часу пишуть російські медіа, просять коментар. Він у відповідь пропонує: “Я дам, але замість гонорару задонатьте на ЗСУ”. З усіх, хто звертався, погодилося тільки одне медіа. Для решти це виявилося неприпустимим: “Ну як це, ми донатитимемо туди, де вбивають наших хлопчиків?” — і на тому все». На думку Свєрдлова, це і є підтримка війни — мовчазна, завуальована, але підтримка.

Білоруські журналісти, особливо ті, хто працює в незалежних медіа, також відчувають, як розмивається межа між «хорошими русскіми» і «хорошими білорусами» в очах українських колег. На міжнародних подіях українські журналісти, як правило, дистанціюються від росіян — і разом із ними від білорусів, навіть попри спільну опозиційність до російського імперіалізму. Але до цього Свєрдлов ставиться з розумінням.

«Я вважаю неетичним зараз лізти до українців і пояснювати: “Я з Білорусі, я за вас”. Це зайве. Можна трохи потерпіти погане ставлення. Коли війна закінчиться, градус емоцій знизиться, і тоді ми зможемо спокійно поговорити. Пояснити, хто де був, чим займався. Але поки триває війна, не час доводити, що ти — “свій”».

Павло Свердлов розповідає, що серед білоруських медіа є ті, які фінансуються російськими грошима, а також білоруські журналісти, що працюють у російських редакціях. За його словами, саме ці медіа часто публікують досить дивні матеріали про білоруські демократичні сили.

«У “Єврорадіо” ніколи не було і, думаю, не буде російських грошей, — каже Свердлов. — Бо як тільки ти входиш у цю систему, одразу втрачаєш самостійність. До того ж, втрачаєш партнерів, які не готові працювати з тими, хто бере російське фінансування».

Він каже, що ставлення «Єврорадіо» до російських «ліберальних» незалежних медіа здебільшого обережне. Причина — у відмінностях наративів. Білоруських журналістів, за його словами, особливо насторожує те, що російські медіа намагаються переконати міжнародну спільноту, нібито вони працюють із білоруською аудиторією. Але в реальності це не відповідає дійсності, каже він.

«Так, спільні вороги є. Але коли починаєш уважніше придивлятися до деталей, стає помітною велика кількість диверсійної інформаційної роботи з їхнього боку, — каже Свердлов. — І не лише з боку тих, хто працює за російські гроші. Тому ми дуже обережні й намагаємося все фільтрувати».

Білоруси вдома та в екзилі — дві різні аудиторії, прірва між якими тільки зростає

Павло Свердлов визнає, що в межах одного медіа вже майже неможливо створювати якісний контент одночасно для цих двох аудиторій.

«Усі намагаються балансувати, — пояснює він. — Адже і тут, і там є своя аудиторія. Але виходить усе гірше і гірше, бо розрив між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився, постійно зростає».

Свердлов звертає увагу на появу нових проєктів — зокрема, медіа білоруською чи російською мовою, що спеціалізуються винятково на житті білорусів у Польщі. На його думку, це правильний напрямок: «Краще, щоб білоруси, які живуть у Польщі, читали про неї у нормальних медіа».

Студія Єврорадіо

У редакції також хотіли б створити FM-радіо у Варшаві. Мовлення могло б відбуватись одразу кількома мовами — російською, українською та білоруською. За словами Свердлова, такий продукт був би корисним для тих, хто вже живе й працює в Польщі.

Водночас він згадує й про іншу тенденцію — деякі білоруські медіа почали виходити польською. Це, на його думку, важливо для побудови мостів із польським суспільством: «Поляки мають краще розуміти, що відбувається в головах у білорусів. І це наш обов’язок — допомогти їм у цьому».

Говорячи про підхід до створення контенту, Свердлов говорить: «Не можна просто вигадувати продукт, який ми самі хочемо зробити, і потім думати, як змусити когось його читати — у Білорусі, на окупованих територіях чи у вигнанні. Треба розуміти, що потрібно цим людям, як вони уявляють життя. І вже з цим приходити до них».

Як заробляти, коли медіа має статус «екстреміста»

Павло Свердлов розповідає, що «Єврорадіо» від початку було донорським проєктом, бо «неможливо створювати незалежне медіа у тоталітарній країні та розраховувати на великий прибуток». За його словами, закони не працюють, а заробити на рекламі чи підписках складно, якщо контент має суспільно-політичну спрямованість.

«Ми зібрали пул донорів ще 15—20 років тому, і щороку формуємо бюджет, який дозволяє ефективно працювати. Іноді — це більше грошей, іноді — менше. Це залежить від того, кому ще допомагають донори, від міжнародної обстановки», — каже він.

Свердлов згадує, що у 2020 році, коли почалися протести, бюджет був дуже малим, бо на Заході чекали, що Лукашенко піде: «Він давав знаки, зустрічався з держсекретарем США, був розгул лібералізації. Всі сподівалися, що незалежні медіа, які багато років отримували донорську підтримку, можна буде відпустити у вільне плавання.

Складно працювати, коли не знаєш, скільки буде співробітників наступного року або чи зможеш платити домовлену зарплату. Те, що відбулося після інавгурації Трампа, по нас сильно вдарило. Ми втратили близько 50% бюджету, який отримували різними каналами зі США, і не весь вдалося замінити. Кілька місяців ми взагалі були без зарплат — просто грошей на рахунку не було, був касовий розрив. Тепер ситуація налагоджується, інші донори проходять свої бюрократичні процедури й починають закривати бюджетні діри партнерів».

За словами Свердлова, статус екстремістського формування обмежує продаж реклами, хоча є свої нюанси: «Є парадокс — наша аудиторія в Білорусі та навіть певний міжнародний бізнес міг би дати рекламу. Але як тільки це стане очевидним, він ризикує втратити білоруську частку бізнесу — магазини можуть націоналізувати, як сталося з “МакДональдсом” та іншими брендами. Тому ми не вважаємо це джерелом значної частки бюджету. Будемо далі фандрайзити, щоб “Єврорадіо” не зникло».

Як медіа просуває концепцію білоруської національної ідеї

Павло Свердлов розповідає, що однією з «візитівок» «Єврорадіо» стало просування концепції білоруської національної ідеї. За його словами, ця ідея виникла близько п’яти років тому після розмови журналіста Змітра Лукашука з російським філософом Максимом Горюновим. Тоді вони подумали, що було б корисно спробувати цю ідею сформулювати. Так з’явилася програма «Ідея Х», у яку почали запрошувати відомих білорусів.

Інтерв’ю, взяті в межах цієї програми, включно з періодом, коли Лукашук залишився єдиним її ведучим, згодом стали основою для чотирьох книжок. За словами Свердлова, інтерес до білоруської національної ідеї останнім часом помітно зріс — зокрема через протести, спротив тоталітаризму та масову еміграцію. Ці випробування, каже він, спонукають людей глибше замислюватися, хто вони, чим відрізняються від інших, а в чому — схожі.

«Усе це і є пошуки відповіді на питання, що таке білоруська національна ідея, — говорить Свердлов. — Для мене вона — у свободі та європейському майбутньому Білорусі. Адже очевидно: Білорусь була частиною Російської імперії, СРСР і теперішньої Росії лише протягом останніх 230 років. А 500—600 років до того вона була інтегрована в Європу. Навіть за часів Радянського Союзу Білорусь вважалася досить “західною” — не так, як балтійські країни, але все ж».

Він переконаний: Білорусь безумовно належить до європейської сім’ї. І додає: «Свобода — це наша білоруська національна ідентичність. Як і білоруська мова, білоруська культура та її місце в Європі».