Понад 60% опитаних журналісток стикалися з онлайн-насильством, але більшість не зверталася по допомогу. Про це свідчать результати дослідження громадської організації «Жінки в медіа».

ГО «Жінки в медіа» провела опитування серед українських журналісток для виявлення та систематизації ключових потреб у контексті протидії онлайн-насильству. Для аналізу використали 142 анкети від медійниць, які працюють у 127 редакціях по всій Україні та представляють різні типи медіа.

Більшість респонденток вказала, що стикалася з онлайн-формами насильства, а ще 11% не змогли однозначно відповісти, чи зазнавали такого досвіду. Найчастіше опитані казали про тролінг у коментарях, мізогінні висловлювання, поширення дезінформації, погрози розправою чи цькування родичів. Деякі респондентки розповіли про доксинг (публікацію персональних даних без згоди), дипфейк-маніпуляції та порнопомсту (поширення інтимного контенту без згоди).

Серед наслідків таких атак вказували зниження мотивації до роботи, погіршення психічного здоров’я, професійну тривожність і страх у робочому середовищі, тимчасову відмову від публічності й соціальних мереж, самоцензуру, зміну тематики роботи та вихід із професії. Водночас, на думку 29,6% опитаних, насильство не вплинуло на них. 

«Цей результат важливий, бо показує різноманітність досвідів. Що для одних — травматичний досвід, для інших — виклик, який не залишає сліду. Частина журналісток має стратегії захисту або витривалість, а дехто знецінює атаки як спосіб психологічної оборони. Інші взагалі не ідентифікують такі випадки як насильство — особливо коли йдеться про сексизм чи мізогінію, що стали "нормою" в медійному середовищі. Тому підтримка має бути гнучкою: важливо, щоб кожна мала вибір і ресурси», — пояснили авторки дослідження. 

Більшість опитаних журналісток (60,5%) зазначила, що після атаки не зверталася по допомогу. Серед респонденток, які просили про допомогу, найбільше звернень було до колег або керівництва, правоохоронних органів і по приватну допомогу. Деякі журналістки зверталися до психологів і юристів, громадських організацій або профспілок. До суду — лише одна жінка.

Лише 46% жінок одразу зрозуміли, що потерпіли від онлайн-атаки. Інші усвідомили це згодом або взагалі не визнали, попри наявність ознак насильства. 

Згідно з опитуванням, лише 1 із 20 журналісток працює в редакції, де є формалізована політика реагування на онлайн-атаки. Більшість або взагалі не знають, як їхні редакції діють у таких ситуаціях, або отримують символічну підтримку.

«Повноцінних механізмів захисту, юридичного супроводу чи психологічної допомоги — майже немає, особливо для фрилансерок. Частіше — діють неформальні домовленості або взагалі відсутні будь-які процедури. Редакційна реакція найчастіше зводиться до внутрішнього обговорення, словесної підтримки або постів у соцмережах. Лише окремі медіа надають юридичну чи психологічну допомогу», — розповіли «Жінки в медіа».

Більшість учасниць опитування оцінила редакційну підтримку під час онлайн-атак на середньому рівні: 30,3% поставили 3 бали, 28,2% — 4 бали за п’ятибальною шкалою.

Водночас журналістки чітко формулюють потреби. Це, зокрема, психологічна та юридична підтримка, зрозумілі алгоритми дій у разі атаки, шаблони для звернень у поліцію, знання про цифрову безпеку, тренінги з розпізнавання насильства. Багато хто наголошує на потребі в солідарності та підтримці з боку колег, редакцій і ГО.

Понад третина опитаних журналісток ніколи не проходила жодного навчання на тему онлайн-безпеки чи протидії гендерному насильству в інтернеті. Якщо такі тренінги й відбувалися, то здебільшого обмежувалися питаннями цифрової гігієни. 

Найбільш запитуваними темами для навчання серед респонденток стали стратегії реагування на онлайн-атаки (включно з юридичними аспектами), психологічне самозбереження, розпізнавання дезінформації та маніпуляцій і цифрова безпека.

«Відповіді показали, що відповідальність за захист журналісток має розподілятися — не лише на саму жінку й колектив, а й на редакцію, професійну спільноту, правозахисні організації, платформи, державу. Й поки цей ланцюг підтримки не збудовано — жодна окрема тренінгова ініціатива не буде достатньою», — зазначили в ГО «Жінки в медіа».

За результатами оцінки опитування, «Жінки в медіа» розробили документ «Онлайн-насильство щодо українських медійниць: як це впливає, чого бракує, чого потребуємо», покликаний стати практичним інструментом для редакцій, ГО, донорів і розробників політик у сфері медіабезпеки.

Авторками є експертка і тренерка з питань гендерної рівності й недискримінації для медіа, голова ГО «Жінки в медіа», членкиня Комісії з журналістської етики Ліза Кузьменко та медіааналітикиня, керівниця Дослідницького відділу Львівського медіафоруму Ольга Білоусенко.

Нагадаємо, згідно з результатами дослідження ГО «Жінки в медіа» «Її голос — мішень для них» від квітня 2025 року, 81% опитаних українських медійниць зазнавали того чи іншого виду онлайн-насильства, але лише 64% чітко ідентифікують це як насильство. У 14% випадків онлайн-атаки переходили в офлайн-простір. До правоохоронців зверталася майже кожна пʼята опитана журналістка, однак належного розслідування та покарання винних не відбулося.

ГО «Жінки в медіа» переклала українською мовою міжнародний документ під назвою «The Chilling: Рекомендації щодо заходів реагування на онлайн-насильство проти журналісток. Включно з системою оцінки реагування на онлайн-насильство». Ознайомитися з рекомендаціями можна на сайті ЮНЕСКО.

Раніше видання Texty.org та ГО «Жінки в медіа» у межах проєкту в партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії також провели дослідження про онлайн-насильство щодо журналісток у коментарях в ютубі. 

Вони виділили 2300 відео на 15 ютуб-каналах, під якими нарахували 285 тисяч коментарів. 9% зі всіх проаналізованих коментарів містили щонайменше один вид гендерно зумовленого онлайн-насильства, зокрема мову ненависті, погрози фізичним насильством та мізогінію.

• Читайте також: Ложка хейту. Онлайн-насильство щодо журналісток у коментарях YouTube

Фото: «Жінки в медіа»