Різанина в Сребрениці була цілеспрямованою стратою цивільних — понад 8000 боснійських мусульман-чоловіків і хлопчиків у липні 1995 року під час боснійської війни. Вбивства коїли підрозділи боснійсько-сербської армії Республіки Сербської під командуванням Ратко Младича. Також брали участь сербські воєнізовані формування «Скорпіони».

Соціалістична Республіка Боснія і Герцеговина була населена мусульманами-боснійцями (44%), православними сербами (31%) і католиками-хорватами (17%). Боснійсько-сербські сили, підтримувані урядом Слободана Мілошевича прагнули створити етнічно однорідну сербську державу Республіка Сербська. У боротьбі за територіальний контроль несербське населення з районів, що перебували під контролем Сербії, піддавалося етнічним чисткам.

У 1993 році Організація Об’єднаних Націй (ООН) оголосила обложений анклав Сребрениця «безпечною зоною» під своїм захистом. Однак 6 липня 1995-го серби під командуванням Ратко Младича почали повномасштабний наступ. Близько 4000 боснійців втекли до Сребрениці — адже серби зачищали будинки на півдні анклаву.

Те, як тоді розгорталися події, викликають почуття дежавю. Нідерландські миротворці з їхнім легким озброєнням стояли більше для декорацій і не мали бажання захищати мусульман, що переховувалися в них на базі в Поточарі. Бомбардувальники НАТО (дуже малою кількістю) намагалися атакувати артилерійські позиції й танки сербських формувань, але скасували операцію після погроз убити нідерландських і французьких заручників і атакувати навколишні райони, де перебувало до 30000 цивільних біженців.

Згодом миротворці передали близько 5000 мусульман, які переховувалися на нідерландській базі, в обмін на звільнення 14 нідерландських військових. Причому ще й самі допомагали сербським військам збирати чоловіків і хлопчиків (деяким із них було всього 14 років). Сербські війська стратили усіх полонених і поховали в безіменних могилах; згодом тіла перепоховували, щоб приховати сліди злочинів. Масові розстріли тривали до 22 липня. Список зниклих безвісти або вбитих містить на сьогодні 8372 імені.

От усе, усе те ж саме. Імпотентна ООН; переговори з терористами; глибоке занепокоєння замість рішучих дій; «ніколи знову» як насмішка, тисячі невинних жертв, безіменні могили. І, звісно, Росія, що вистрибувала зі штанів, усіляко підтримуючи сербських «братушек». Навіть у липні 2015 року, коли уже Младич і Караджич перебували під вартою, коли всім усе вже було ясно, Росія все одно наклала вето на суто формальну резолюцію Ради Безпеки ООН, яка засуджувала це масове вбивство як геноцид.

І все одно Заходу довелося втрутитися, довелося бити по Сербії в повну силу, ставити ультиматуми її озвірілому уряду, знайти й пересаджати всіх поганців. Не вдасться відкрутитися і цього разу.

А ще в Боснії все того ж проклятого літа 1995-го була відвернута ще одна різанина. Містечко Жепа, розташоване в лічених кілометрах на південь від Сребрениці, прийняло чимало біженців звідти й так само лишалося мусульманським анклавом, оточеним сербськими силами. Охороняли цивільних миротворці ООН, але цього разу — з України. Було їх лише 79.

Але вони не уникали свого обовʼязку, не бурчали, як нідерландці, що це не їхня війна, не дистанціювалися від місцевого населення, прикриваючись інструкціями й директивами — навпаки, завʼязували приязні стосунки з місцевими, як мусульманами, так і сербами. І стояли на своєму. Тож коли в місто увійшли головорізи Младича, воїнам ЗСУ вдалося евакуювати — врятувати — понад 9000 мирних жителів.

На думку режисера Мирослава Гая, який зняв про ті події документальний фільм і сам зараз служить у ЗСУ, місія в Боснії — це перша війна України часів Незалежності.

Ту війну ми виграли.

Виграємо і цю.