До початку протестів у Білорусі в серпні 2020 року Reform.by було одним із найпопулярніших суспільно-політичних медіа в країні. Під час мітингів, що розгорнулися після фальсифікації президентських виборів, журналістів Reform.by затримували та відправляли до ізоляторів тимчасового тримання. Через загрозу кримінального переслідування влітку 2021 року редакція залишила Білорусь, а сайт був заблокований на всіх популярних у країні російських сервісах. 2024 року білоруський медіарегулятор, Оперативно-аналітичний центр при президентові Білорусі, відібрав у редакції домен, тож проєкт продовжив роботу за новою адресою — Reform.news. «Детектор медіа» поспілкувався зі співзасновником і головним редактором Reform.news Федором Павлюченком про релокацію команди, тиск із боку білоруської влади та умови роботи в Польщі. Матеріал є частиною циклу публікацій про становище білоруських медіа в екзилі. Текст, присвячений роботі редакції «Зеркала», читайте за посиланням.

Матеріал видано за підтримки n-ost та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу.

Історія Reform.news почалася у 2016 році — тоді була створена платформа «Реформація» (rfrm.io), на якій обговорювали необхідні для Білорусі реформи. За два роки проєкт перейшов на домен Reform.by і став повноцінним медіа з новинною редакцією, репортерами та відділом розслідувань. Ініціаторами цього були троє журналістів — Федір Павлюченко, Олексій Жуков та Олександр Отрощенков.

Федір Павлюченко, фото: Reform.news

За словами Федора Павлюченка, медіа розвивалося у час відносної лібералізації у Білорусі, коли журналісти ще могли бути незалежними. Reform.by мав змогу заробляти на рекламі та вільно створювати цікавий для аудиторії контент: «Ми вирішили, що хочемо спробувати себе як медіапідприємці. Почалося з того, що ми втрьох відкрили цей проєкт. Були різні можливості досить швидко зібрати аудиторію. І за рік-два ми вийшли на гарні доходи. Медіа мало більш ніж 50 тисяч відвідувачів щодня».

У 2020 році команда планувала зареєструвати медіа офіційно та збільшити кількість працівників. Однак намірам завадив початок протестів. «Безумовно, ми схопили цю хвилю, зібрали динамічну аудиторію — більш ніж 150—200 тисяч локальних відвідувачів сайту щодня. У нас була можливість через різні технології, через Google News і Google Discover, зібрати таку аудиторію, навіть публікуючи громадсько-політичний контент. Безумовно, ми розповідали про те, що відбувається у Білорусі, брали участь в акціях протесту та як журналісти писали про це», — розповідає Федір Павлюченко.

Олексій Жуков, скришот ютуб-каналу Reform.news

До листопада 2020 року хвиля протестів почала згасати й журналістам стало зрозуміло, що влада в Білорусі не зміниться. Редакції вдалося протриматися до травня 2021 року, коли режим Лукашенка почав активніше тиснути на незалежні медіа.

Розгром білоруських редакцій почався з Tut.by, згодом прийшли й до «Нашої Ниви» — найбільшого незалежного білоруськомовного онлайн-видання, яке нині працює з Вільнюса. «Так само і до мене звернулися слідчі, була кримінальна справа. Було зрозуміло, що це лише перша розмова — наступна буде у СІЗО», — каже Федір Павлюченко. З огляду на це було вирішено їхати з Білорусі та протягом літа 2021 року вивезти з країни всю редакцію.

За його словами, релокація пройшла відносно легко: «Один із наших співзасновників, Олександр Отрощенков, уже перебував у політичній еміграції з 2012 року. Він став політв’язнем у 2010-му і після року у в’язниці його звільнив Євросоюз. Я приїхав до Варшави, тому що тут уже були знайомі й ми могли почати безпечно працювати. У нас нікого не арештували, ми розуміли, з чим маємо справу, і швиденько перевезли всіх людей із редакції. Ми однаково до цього працювали онлайн, у нас не було офісу в Мінську й тому ми навіть не помітили, що щось змінилось у нашій роботі».

Олександр Отрощенков, фото: Наталка Довга

Проте незабаром труднощі все ж виникли — як і більшості медіа, що виїхали за кордон, Reform.by довелося зіштовхнутися з блокуваннями в Білорусі. У серпні 2021 року Павлюченко був спікером на Львівському медіафорумі — й саме того дня білоруське Міністерство інформації заблокувало сайт. За словами Павлюченка, у 2021 році охоплення аудиторії сягало близько 700 тисяч унікальних відвідувань щодня. Зараз редакція розглядає сайт просто як архів і фокусується на соцмережах, які не заборонені в Білорусі.

«Ми втратили велику частину аудиторії, бо сайт був основним майданчиком, через який ми поширювали контент. Далі ми змінили домен, за рік нас ще раз заблокували, але основний удар стався, коли почалася велика війна в Україні. Ми одразу потрапили “під каток”, — розповідає Федір Павлюченко. — Це вже працювали не білоруси. Я думаю, що це була спільна з росіянами операція проти незалежних, зокрема білоруських медіа. У нас також були популярні сторінки в “Однокласниках”, “ВКонтакті”, це була можливість працювати з відносно нейтральною аудиторією. Крок за кроком нас витискали з усіх майданчиків, а російські платформи, наприклад “Яндекс”, є достатньо популярними в Білорусі».

«Немає такої інформації, яка б коштувала твого життя і свободи»

Переїзд до Польщі допоміг редакції розв’язати безпекові питання, але через блокування вже не могла працювати попередня бізнес-модель. Впоратись із викликами, за словами Павлюченка, допомогла підтримка від Євросоюзу й США: «З’явилися програми для підтримки білоруських медіа в екзилі. Коли нас визнали “екстремістами” в Білорусі, будь-яка допомога звідти — це кримінальна справа для тих, хто там залишився. Ми перебуваємо у новій реальності, коли треба по-іншому розглядати своє існування. Це вже не бізнес».

Через зупинення фінансування з боку Сполучених Штатів білоруські медіа все більше розраховують на підтримку європейських партнерів, а тому змушені ще активніше конкурувати між собою за і так невеликі гроші. Федір Павлюченко каже, що у команди було сподівання, що близько 20—30% відсотків бюджету вони отримають від американських фондів, але зараз ця можливість майже втрачена.

Одночасно з цим на журналістів продовжує чинити тиск білоруська влада — через родичів, що залишилися в країні. «Проти мене порушили кілька кримінальних справ, — каже Федір Павлюченко. — Вони тиснуть на моїх батьків, на мою доньку — на всіх людей, до яких можуть дістати. Проводять обшуки, допити. Всі ці люди вимушені підписувати розписку про нерозголошення, тому я навіть не знаю, в чому справа».

Більшість журналістів Reform.news змушена працювати анонімно. Це поширена практика для багатьох білоруських медіа, навіть за кордоном. Федір Павлюченко розповідає, що є достатньо випадків, коли Комітет держбезпеки (КДБ) дізнавався про співпрацю журналістів із забороненими редакціями, і люди просто йшли з професії, аби убезпечити рідних.

Ризикують у цьому випадку не лише журналісти, а й читачі, тож увагу аудиторії стає все важче втримати. «Коли ти споживаєш контент незалежних медіа, ти автоматично можеш отримати адміністративку чи кримінальну відповідальність, — розповідає головред Reform.news. — І, безумовно, ризик не виправдовує можливість отримати певну незалежну інформацію. Немає такої інформації, яка б коштувала твого життя і свободи. Ми розуміємо, що в Білорусі зараз відбувається справжня революція у споживанні контенту. Люди відмовляються від підписок, від відвідування сайту. Ми відносно невелике медіа, а є більші білоруські редакції, які бачать, як споживання скорочується. Але на тих платформах, де немає обов’язкових підписок, там усе навпаки — зростає».

Попри всі ризики, за його інформацією, близько 60—70% основної аудиторії Reform.news перебуває у Білорусі, і 30—35% — за її межами.

«Люди використовують ті платформи, де вони відчувають безпеку та свободу»

Федір Павлюченко каже, що тікток — ідеальна платформа для незалежного споживання контенту, бо користувачам не треба підписуватися — алгоритм сам знайде потрібну інформацію.

«Люди з кожної праски отримують російську та білоруську пропаганду. Але вони відмовляються від традиційних каналів споживання і більше використовують ті платформи, де вони відчувають безпеку і свободу. Поки в нас не заблокували ютуб і тікток — це були дві платформи, в яких видно неймовірне зростання, там мільйонні охоплення. У ютубі ми знайшли цікаву можливість працювати через шортси — короткі відео. Ми пів року попрацювали й отримали вже срібну кнопку ютубу, там сто тисяч підписників», — каже він.

Федір Павлюченко й Олександр Отрошенков у етері проєкту «Саша, что ты несешь?»

Щодо телеграму та його потенційних ризиків, Федір Павлюченко каже, що це безумовно російська платформа, до якої немає довіри, але водночас вона дозволяє комунікувати з людьми: «Журналіст повинен бути там, де люди. Коли люди використовують телеграм, то треба створити максимально безпечне користування там».

Однак редакція відмовилася від ставки на цей месенджер через проблеми з анонімністю — перші медіа, які потрапили під репресії у Білорусі, були популярними саме в телеграмі. Також медіа не використовувало телеграм у 2020—2021 роках. «Але зараз ми бачимо, що в нас є аудиторія, яка споживає наш контент у телеграмі. Коли була б можливість ефективно працювати в “Однокласниках”, “Яндекс новинах” чи “ВКонтакті”, ми так само працювали б і з цими платформами», — пояснює редактор.

У створенні контенту редакція орієнтується не на актуальність, а на те, що цікавить самих авторів: «Ми робимо контент, який подобається нам самим. Інтернет так влаштований — ти знаходиш ту аудиторію, яка цікавиться тим, що цікавить тебе. Це дозволяє нам зараз збирати донати та зберігати наші основні напрямки діяльності».

Павлюченко ділиться, що серед білоруських медіа точиться велика дискусія щодо того, чи варто фокусуватися винятково на політичних темах: «Кажуть, що потрібно орієнтуватися на нейтральний контент, “про котиків”. Але ми намагалися створити доволі гострий соціально-політичний контент і проштовхнути його через платформи. І це спрацювало. Наш основний контент — про політику, про білоруські демократичні сили, про корупцію в Білорусі. Якщо ви створюєте контент так, щоб він подобався алгоритму, він зробить усю роботу за вас».

Родзинкою Reform.news є розслідування. Одна з найбільш резонансних історій за останній час була про те, як режим Лукашенка використовує фізичну працю політв’язнів для заробітку.

Зокрема, стало відомо, що Йорг Дорнау, німецький бізнесмен і депутат від партії «Альтернатива для Німеччини», уклав угоду з Лідським центром ізоляції правопорушників і регулярно залучав засуджених за «політичні злочини» білорусів до роботи на своїй цибулевій плантації.

«Ми знайшли доволі банальну для білоруської реальності історію. Всі знали, що ця практика існує, але ми знайшли цікавий зв’язок. Цей німецький бізнесмен був одночасно доволі відомим політиком у Саксонії, однак він не розповів про те, що у нього є бізнес у Білорусі, отримав штраф — і з цього все почалося. Цю історію розповідали великі німецькі телеканали, а також Financial Times — і всі з посиланнями на Reform.news. Проти бізнесмена порушили кримінальну справу, але його захист намагався вивернути все так, що він нібито допомагав білоруським політв’язням. Але самі в’язні розповіли про вибір: або тебе приковують до батареї наручниками в камері, б’ють і мучать, або ти працюєш на природі й ще отримуєш за день п’ять євро», — розповів Павлюченко.

Що Reform.news пише про Україну й інших сусідів

Щомісяця воєнний автор Reform.news Богдан Куханович у проєкті «Щоденник війни» публікує аналітичні матеріали про те, що відбувається на фронті. Автор збирає інформацію з українських та іноземних джерел, також аналізує російські пабліки, називаючи їх «московитськими». Крім того, в матеріалах пишуть, де і скільки українців загинуло від російських обстрілів.

Іноді медіа присвячує Україні великі історії, як, наприклад, про біженців із Маріуполя, які були змушені поїхати до Росії. За словами Федора Павлюченка, журналісти знайшли дані близько п’ятисот людей і зв’язалися майже зі всіма. Робота над матеріалом тривала понад місяць, проте частина людей відмовилася розмовляти: «Але це була ситуація, коли ми представлялися як білоруські журналісти й була певна довіра, бо це був інший погляд. Деякі з них вимушено поїхали в Росію, але також були прихильники “русского міра”».

Щоденник війни

Щодо «хороших русскіх», то Павлюченко говорить, що у них такі ж імперські погляди, як і в російського режиму. Крім цього, їхні медіа намагаються вийти на білоруський ринок. Вони кажуть партнерам: «дивіться, частина білорусів розмовляє російською, тому ми створюватимемо контент для регіону». У такий спосіб вони намагаються вийти на білоруську аудиторію з усіма своїми наративами.

«Я не хочу, щоб білоруси жили за російським порядком денним, навіть якщо більшість білорусів розмовляє російською, — каже він. — Навіть зараз українці й білоруси дізнаються один про одного через російські медіа. Ось у чому проблема, чому нам важко знайти способи безпосередньо зв’язатися один з одним, щоб обмінюватися контентом і отримувати інформацію про те, що відбувається в наших країнах. І гарним прикладом був телеграм-канал “Білоруський Гаюн”, який публікував багато інформації про події в Білорусі, про переміщення білоруських чи російських військових. На мою думку, це була гарна спроба вийти на український медіаринок і допомогти українцям хоча б у чомусь. Але це вже закінчилося» (у лютому цього року проєкт зупинив роботу — «ДМ»).

Говорячи про особливості роботи в Польщі, Федір Павлюченко пояснює, що хоч проблеми завжди є, у порівнянні з іншими країнами регіону тут вони незначні: «Польща захотіла допомогти й дала зелене світло у розв’язанні значної частини бюрократичних проблем, із якими стикаються мігранти. Я доволі легко отримав політичний притулок, що дозволяє мені легально працювати й отримати необхідний документ для подорожей, бо мій білоруський паспорт уже майже закінчився. Зараз ситуація змінюється, польське суспільство втомилося, бо приїхало дуже багато мігрантів з України та з Білорусі. Є проблема, але це, безумовно, не так складно, як в інших країнах. Зараз я бачу, що білоруси не мають можливості легалізуватися навіть у Грузії, у Литві дивні питання виникають до білорусів. Натомість у Польщі є білоруська діаспора, яка живе тут століттями».

За його словами, ситуація в Білорусі стосується не лише білоруських медіа, політичних активістів чи політиків — вона досить складна для усього регіону загалом: «У мене відчуття, що всім сусідам було б краще, якби білорусів не було. Незрозуміло, куди віднести білорусів — хто вони? Вони проросійські, проукраїнські, пропольські, пролитовські, пролатиські? Суспільна свідомість будь-якої нації потребує легких відповідей. Зараз Лукашенко та його режим беруть участь у нападі на Україну, він є співагресором, тому зараз відповідь легка. У нас така ж доволі дивна історія з литовцями, бо у нас спільна історія. Вони звинувачують білорусів у певному литвинізмі. І ось я завжди відчуваю, що я не маю свого місця. У мене зараз забирають країну, я вважаю, що вона ледь не окупована. Репресії відбуваються щодня. Я змушений жити за межами країни, але від українських журналістів, які насправді все розуміють, іноді чую докори, що “ви там майже росіяни”. Але я вважаю, що моя справа — не ображатися на цю ситуацію, а робити все, щоб місце моєї країни, мого народу залишилося на мапі.

Треба притиратися, треба знайти відчуття, що тут не порожнє місце. Ми зараз у Варшаві, а я однаково дивлюсь очима людини, яка живе у Мінську. Мало кому білоруси подобалися раніше, так? Але ми інші. Ми займаємо це місце і з нами нічого не зробиш, можна лише вбити, знищити, розкидати по світу. Але й після цього ми залишимося».

Головне фото: «Детектор медіа»