Як комунікаційниця, я щиро ненавиджу інституційне лицемірство: коли робляться гучні заяви про засудження всього поганого та відданість усьому доброму. З таким і не посперечаєшся.

Біда в тім, що, зазвичай, чим більше у таких заявах пафосу, тим більше вони розходяться з ділом.

І ця заява Державне бюро розслідувань про справу Шабуніна - особливо цинічна на тлі подій, яких вона стосується. Бо яскравішої ілюстрації до поняття «вибіркове правосуддя» годі й уявити. Те, що відбувається, інакше й не охарактеризувати, аніж сакраментальне: «Друзям - усе, ворогам - закон».

Може, це все б не виглядало так яскраво, якби не контрастувало зі справою Чернишова, який залишається на свободі, на посаді, з повноваженнями та пільгами, з заставою, не набагато меншою за річний бюджет ввіреного йому міністерства.

А так - абсолютно очевидно: в державі на найвищому рівні панує справедливість на вимогу.

Що з цим робити?

У мирний час ми би вже були на Майдані. Зараз, поки війна, це не варіант.

Але мовчати не можна. Треба чітко посилати сигнали владі, що ми цього толерувати не збираємося.

Чи треба це виносити назовні і ставити під загрозу міжнародну підтримку? Це складне питання. Дві різні відповіді на нього можна прочитати у недавніх постах Валерій Пекар і Natalija Shapoval. Моя відповідь довга, тут не поміститься, але вона десь посередині між цими позиціями.

А от усередині - говорити обов’язково. Говорити, не кричати. Криків не чують. Як і не чують тих, кого трактують як політичних опонентів.

По-перше, чують притомний зворотній звʼязок від тих, кого поважають. Наприклад, почують, що з такими практиками у нас немає шансів увійти до ЄС. Верховенство права - важлива частина першого переговорного кластеру Fundamentals. Це - той кластер, який відкривається першим і закривається останнім, тому можна вважати його найважливішим.

Владі супер невигідно політично виглядати зараз тими, хто саботує вступ до ЄС. Тому це - точно точка тиску, яку треба використовувати.

По-друге, чують виборців. Точніше, політичні рейтинги. Оце чують найкраще.

Тому знову треба ставити питання справедливості та верховенства права на порядок денний пересічного виборця, робити це частиною його пріоритетів. Дууууууже непросте завдання, а тим паче зараз. Але це можна зробити, якщо підійти до цього системно і грамотно, а не формально, як це полюбляють міжнародні донори.

У народу памʼять не така коротка, як здається. На наступних виборах ми точно памʼятатимемо ту несправедливість, яка відбувається зараз, памʼятатимемо блокування реформ у правоохоронній сфері, памʼятатимемо відібрані в дітей Шабуніна планшети.

Ну і, звичайно, чують держав-союзників. Але, знову ж таки, це складне питання, і головне тут для нас - не нашкодити. Бо якщо втратити державу, то байдуже, наскільки демократичною вона могла б бути. Міжнародна підтримка і допомога - наша червона лінія. Жаль, серед політичної верхівки не всі це усвідомлюють.

Багато у нас усіх ще роботи!

Лжерело: фейсбук-сторінка Ярини Ключковської