ГО «Детектор медіа» провів перше в Україні дослідження за методологією «Індекс медіаграмотності українців», яке охоплює три ключові цільові аудиторії — освітян, представників органів влади і самоврядування, працівників медіа. Воно дозволяє не лише оцінити рівень медіа- та інформаційної грамотності в кожній з груп, а й виявити специфічні потреби, бар’єри та виклики для подальшого підвищення компетентностей у сфері критичного сприйняття інформації. Аналіз за методикою «Індексу медіаграмотності українців» дає змогу порівняти результати окремих груп із загальними показниками по суспільству.

Дослідження було проведено ГО «Детектор медіа» в рамках проєкту «Підсилення медіа та інформаційної грамотності в Україні». Цей проєкт реалізується у партнерстві з ЮНЕСКО та за підтримки Японії. Відповідальність за добір та подання фактів, викладених у цій публікації, несуть виключно автори. Погляди, висловлені у публікації, належать лише авторам і не обов’язково відображають позицію ЮНЕСКО або Японії.

1

69

Завантажити звіт в pdf можна за посиланням

Ключові висновки та рекомендації

Практично всі опитані працівники сфери освіти (93%) мають вищий за середній або високий рівень медіаграмотності: відповідно 77% і 16%; лише 7% демонструють низький або нижчий за середній рівень.

Серед українців віком 18–65 років ці показники суттєво нижчі: лише 7% загальної аудиторії мають високий індекс медіаграмотності, тоді як 28% — низький або нижчий за середній.

■ Загальний рівень медіаграмотності вищий серед молодшої категорії освітян (віком 18–25 років) порівняно зі старшими віковими групами (особливо 46–55 років): відповідно 26% та 15%.

■ Кожен другий освітянин (51%) має високий рівень чутливості до спотвореного контенту (дезінформації, маніпуляцій, замовних матеріалів тощо), що суттєво перевищує показник серед загальної української аудиторії (31%).

■ Освітяни є більш компетентними за загальне населення в розумінні ролі медіа в суспільстві, їхньої місії, впливу на свідомість, цінності та поведінку аудиторії (41% проти 27% з високим рівнем відповідно); а також у володінні навичками користування цифровими медіа, безпеки в інтернеті, створенні та розповсюдженні власного контенту, використанні штучного інтелекту (68% проти 48% з високим або вищим за середній рівнем відповідно).

■ Лише 16% опитаних освітян ніколи не перевіряють достовірність інформації, тоді як серед загальної української аудиторії цей показник становить 37%.

■ Всі опитані освітяни (99%) щодня користуються інтернетом. А 95% використовують онлайн-джерела для підготовки уроків / лекцій: 72% — майже завжди, 23% — досить часто.

■ Майже дві третини освітян (63%) використовують більше трьох джерел, включаючи онлайн джерела, під час підготовки до освітніх заходів.

■ На відміну від загальної української аудиторії, освітяни краще розуміють, яким джерелам інформації можна довіряти, а яким ні. Половина освітян вважає надійним контент, що містить посилання на інформацію від офіційних органів влади України, а також офіційні заяви ЗМІ на урядових вебсайтах (відповідно 52% і 50%).

■ 43% освітян використовують штучний інтелект під час підготовки уроків / лекцій; 40% не використовують ці технології з різних причин: відсутність потреби, недовіра або недостатні навички. Лише 1% ніколи не чули про ШІ. ■ 55% дозволяють учням / студентам користуватися інтернетом під час занять, а 31% не забороняють використання штучного інтелекту. ■ Двоє з трьох освітян (66%) зазначили, що в їхньому навчальному закладі проводяться уроки медіаграмотності або медіаосвіти. Майже кожен другий (47%) освітянин повідомив, що дає учням завдання аналізувати достовірність інформації з різних джерел.

■ 37% освітян відвідували курси або тренінги з підвищення медіаграмотності, тоді як серед загальної української аудиторії віком 18–65 років цей показник становить лише 7%. Водночас 15% освітян ніколи не чули про такі заходи.

Напрями підвищення медіакомпетентності освітян

На основі результатів дослідження можна припустити, що найбільш актуальними напрямами підвищення медіаграмотності освітян є використання нових медіа (гаджетів, програмного забезпечення, різних медіаплатформ) та цифрова грамотність.

1. Використання

• Особливості використання програмного забезпечення для проведення онлайн-занять / уроків, їх запису, обміну матеріалами тощо (наприклад, Zoom, Google Meet тощо).
• Використання програм для підготовки та презентації навчальних матеріалів, таких як Prezi, Microsoft PowerPoint, Canva, Google Slides.
• Навички використання гаджетів і програмного забезпечення для запису відеоуроків, їх монтажу та публікації на різних платформах.

2. Цифрова грамотність

• Розуміння принципів роботи медіаплатформ (алгоритми та функції), включно із соціальними мережами (Facebook, YouTube, Instagram) та месенджерами (Telegram, Viber).
• Практики створення публічних сторінок і груп у соцмережах для професійного спілкування з учнями / студентами та колегами.
• Загальне розуміння та навички використання цифрових медіа для підготовки уроків / лекцій: пошук інформації, переклад, адаптація.
• Навички перевірки достовірності інформації за допомогою онлайн-інструментів.
• Розуміння можливостей (переваг і ризиків) використання штучного інтелекту (ШІ) у професійній діяльності.
• Навички використання ШІ при підготовці уроків / лекцій: написання запитів, генерація ідей, створення зображень та відео тощо.
• Сфери застосування ШІ та інтернету учнями / студентами під час навчального процесу: для самостійної роботи, підготовки до практичних занять тощо.
• Навички розробки конкретних завдань / кейсів для учнів та студентів у межах викладених предметів, спрямованих на розвиток критичного мислення та медіаграмотності.

3. Розуміння ролі та впливу медіа на аудиторію, створення контенту та загальні практики фактчекінгу

Ці теми були б найбільш корисними для вчителів і викладачів із нижчим та середній рівнем медіаграмотності. Водночас, згідно з результатами, такі теми доцільно включати і як модулі курсів для педагогів із вищим рівнем медіакомпетентності.

Імплементація

Підвищення обізнаності та навичок у зазначених вище напрямах можна досягти шляхом проведення різноманітних заходів, таких як тренінги, воркшопи та курси підвищення кваліфікації для цієї цільової групи. Зважаючи на те, що серед педагогів старшої вікової категорії (46+ років) рівень медіаграмотності є нижчим порівняно з молодшою, саме вони є ключовою групою для залучення до програм підвищення медіа- та інформаційної компетентності.

Під час розробки навчальних програм і тренінгових матеріалів важливо враховувати їхні потреби та потенціал. Найефективнішими стратегіями є:

1. Розробка онлайн-курсів у записі за участю ІТ-експертів та фахівців у сфері освіти (для чіткого визначення конкретних потреб).
2. Кілька рівнів / модулів навчання залежно від базових знань та потреб учасників.
3. Інтерактивність: доступ до консультаційної підтримки з тем курсу під час та після його завершення.
4. Створення навчальної спільноти в соціальних мережах або месенджерах для обміну досвідом та закріплення набутих навичок.
5. Сприяння залученню до проходження курсів на рівні освітніх установ

Ілюстрація:Ade Akinrujomu / Ikon Images