Цілком несподіване звільнення Максима Остапенка з посади гендиректора Лаври Міністерством культури та стратегічних комунікацій пару тижнів тому викликало обговорення у медійному полі та культурній спільноті. Чуток і розмов і про його привід, і про справжні причини було багато. Що ж (а головне — чому?) відбулося на думку самого фігуранта звільнення. Що Остапенку вдалося встигнути за півтора року керування Лаврою, які схеми діють у ключовому національному заповіднику десятиліттями, а також чи планує він відновитися на посаді в судовому порядку. «Детектор медіа» поговорив із Максимом Остапенком.

— Для широкої аудиторії історія з вашим звільненням розпочалася вже за його фактом. У своєму фейсбук-дописі 22 травня ви написали, що останніми тижнями відчували тиск на себе і Лавру. Коли це почалося і в чому саме оприявнювалося?

— Перш за все, варто розуміти, що Лавра — дуже непросте місце, яке є перетином різних процесів, сенсів, інтересів. Це й охорона культурної спадщини, і музейна справа, і релігійна складова, і політична. Окрім того, Лавра — це великий шматок землі на Печерських пагорбах і низка цінних майнових об’єктів, тож частина інтересу до неї — цілком прагматична.

Якщо повертатися до вашого запитання про те, коли — і головне, чому — ми почали відчувати тиск, то це справді відбулося за кілька тижнів до мого звільнення. Аналізуючи, що могло стати причиною цього тиску, я прийшов до висновку, що це був той факт, що я розкрив певну незаконну схему, пов’язану з землею та нерухомістю на території Лаври.

— Як це було і коли у вас уперше з’явилося відчуття, що щось негаразд?

— Уперше подібне відчуття у мене з’явилося ще в лютому. Я мав їхати до Чехії та Великої Британії в рамках міжнародної ініціативи, присвяченої цифровізації культурної спадщини. І несподівано для себе став об’єктом колосального тиску з боку Міністерства культури та стратегічних комунікацій. Спершу мені заборонили їхати, потім з’ясувалося, що від МКСК немає кому їхати, тож міністерство все ж підписало мені відрядження, проте не видало листа з проханням щодо перетину кордону. І лише нормальні робочі стосунки з Держприкордонслужбою дозволили мені виїхати у відрядження.

— Як вам аргументували заборону на виїзд із країни?

— Формальною причиною було те, що в ці дні мала відбуватися робота виконавчої служби по одному з корпусів Лаври — за рішенням суду його мали звільнити та винести за межі заповідника.

Тоді ж, на початку лютого, я доповів МКСК і особисто директору департаменту захисту та збереження культурної спадщини Володимиру Шорнікову, що розкрив схему, пов’язану з планом розвитку Лаври, яка фактично створювала можливість подальшої незаконної забудови на території заповідника. Цей план був затверджений ще у 2013 році, за часів Януковича. Я з подивом для себе з’ясував, що цей план до сьогодні діє. Пан Шорніков був роздратований, почувши це, але сказав мені, що цей план буде скасовано. Проте і до сьогодні він продовжує діяти.

З того моменту у нас почалися постійні перевірки. Було створено міністерську комісію, до нас почали ходити якісь люди, відвідували об’єкти на території Лаври. Це виглядало як відверта «заказуха», проте я сприймав цю ситуацію спокійно, розуміючи, що приховувати нам нема чого.

— Ви згадували, що за тиждень до звільнення вас викликали до МКСК  і запропонували або піти у відпустку, передавши управління Лаврою вашій заступниці Світлані Котляревській, або перейти на наукову роботу, а також говорили про плани «переформатування» Лаври. Як відбувалася ця розмова і в чому саме мало полягати це переформатування?

— Це почалося ще 2 травня, коли до мене в Лавру приїхав Володимир Шорніков і привіз наказ про винесену мені догану за результатами проведених перевірок. Щоправда, як я не намагався з’ясувати, на яких підставах мені було винесено догану, мені нічого не надали. Наразі я вже чув п’ять чи шість різноманітних версій: від порушень у роботі кав’ярні на території Лаври — до неправильної парковки біля одного з корпусів.

Міністр МКСК Микола Точицький на іншій зустрічі показав мені ці документи лише на своєму столі, сказавши: «Тут на вас папочка, ну, ви ж усе розумієте». Тоді ж міністр дав завдання нам із командою працювати над стратегією Лаври. Власне, цим ми й займалися.

За якийсь час мені зателефонував заступник міністра з захисту культурної спадщини Сергій Бєляєв і попросив приїхати до МКСК на розмову. Я думав, ітиметься про підготовлений нами драфт стратегії розвитку заповідника. Натомість пан Бєляєв поклав переді мною три аркуші паперу. Перший — заява про відпустку на ім’я міністра з проханням призначити на цей час в.о. мою заступницю Світлану Котляревську. Другий — заява вже на ім’я Котляревської як в.о. директорки з проханням перевести мене на посаду директора з наукових питань (а в нас немає такої посади — її поява означає, що мала бути створена мережа якихось директоратів, що змінила б усю структуру управління Лаврою). Третій — заява про звільнення. Все це виглядало як спроба розділити Лавру. Я забрав ці папірці, сказавши, що маю подумати, проте у жодних сумнівних схемах участі не братиму.

Увечері 21 травня мені зателефонував Володимир Шорніков і попросив про термінову зустріч, де мені вручили документ, що виявився наказом про моє звільнення. Єдине, що зміг пояснити пан Шорніков, — «щодо вас прийнято політичне рішення, вас звільнено».

Я досі не розумію, чому не можна було зробити це, як належить: викликати до міністерства, показати доповідну записку, складену Шорніковим, про яку йдеться в наказі про моє звільнення, пояснити суть претензій. Я б спокійно написав заяву і залишив посаду. Натомість мені о дев’ятій вечора привозять якийсь папірець без підпису міністра та без жодних пояснень. Усе це виглядало, як якась рейдерська схема із 90-х.

— Що ви робили в період між цією зустріччю з Шорніковим у МКСК  і днем свого звільнення? Чи намагалися розібратися у ситуації?

— Якщо відверто, мені вже все було зрозуміло. Я завжди думав, що ключова функція міністерства культури — знаходити й ліквідовувати системні помилки у роботі підзвітних йому культурних інституцій. Проте те, що міністерство робить наразі, виглядає якраз як певна схема.

За час роботи в Лаврі я встиг розібратися з багатьма аспектами роботи заповідника та виявити низку порушень. Одним із них були реставраційні роботи.

Профільний заступник міністра Сергій Бєляєв часто говорить у телеефірах, що за 2024 рік держава надала Лаврі на реставрацію 650 млн грн. На жаль, заступник міністра не володіє показниками щодо галузі, адже загальний бюджет Лаври (включно з утриманням 140 пам’яток, комунальними платежами, зарплатами тощо) складає близько 250 млн грн. На реставрацію ж об’єктів на території Лаври за останні три роки державою було витрачено всього 6,2 млн грн.

Про це я доповів Серію Бєляєву одразу після його призначення. На що він відповів, що про це ми поговоримо окремо. Більше він у розмовах зі мною до цього не повертався. За весь час його роботи заступником міністра не було навіть жодної наради з представниками сфери спадщини.

Я також неодноразово доводив до відома і Сергія Бєляєва, і Володимира Шорнікова, що у нас існує серйозна системна проблема, пов’язана з реставрацією. За останні 20 років держава справді спрямовувала на реставраційні роботи мільйони гривень, за цей час на території Лаври реставрувалися понад 10 об’єктів. Жоден із них так і не був введений в експлуатацію до сьогодні. Єдиний виняток — храм Спаса на Берестові, відреставрований за кошти компанії Roshen (бюджет проєкту склав 59 млн грн — Авт.). Це є частиною схеми, що дозволяє роками спрямовувати кошти на нібито продовження реставраційних робіт. Весь час змінюється проєктно-кошторисна документація, роботи буцімто тривають, і це відбувається роками. Прийшовши працювати до Лаври, я почав досліджувати це питання й побачив низку цікавих моментів: до прикладу, державні кошти на ці реставраційні роботи майже завжди спрямовували наприкінці бюджетного року, відтак встигнути вчасно їх освоїти було майже неможливо, тож кошти поверталися на спецрахунок, а об’єкти знову не вводили в експлуатацію. І це, на жаль, триває десятиліттями.

І питання не лише в реставраційних роботах. На сьогодні продовжує діяти план розвитку Лаври, прийнятий у 2013 році, про який я вже згадував. Цей документ писався під замовлення монастиря, що перебував під контролем УПЦ МП, і передбачав тотальну забудову Лаври. Тобто йдеться далеко не лише про реставрацію, це справді питання національної безпеки. І про це я також повідомив у МКСК.

— Що наразі відбувається з забудовою Лаври? Будівництва тривають?

— Коли в лютому 2024 року КМДА проголосувала за відведення земельних ділянок Лаври у постійне користування заповідника, постало питання — що тепер робити з довгобудами, що незаконно з’явились там за ці роки? Усього близько двох десятків об’єктів, які були зведені незаконно або з порушенням закону. Усіх їх планували з часом узаконити згідно зі вже згаданим мною планом розвитку Лаври 2013 року.

Коли я прийшов до Лаври, мені спершу доповідали, що цей план давно скасований Міністерством культури. Проте в лютому 2025 року пан Шорніков надіслав мені листа про погодження місця розташування пам’ятника Івану Мазепі з проханням внести цей об’єкт до плану Лаври, таким чином визнавши, що цей план і досі є чинним. Для мене це був справжній холодний душ.

Я викликав до себе головного архітектора Лаври Якова Дехтяря й попросив терміново підняти документи. Звісно ж, головний архітектор не зміг мені надати документ про скасування плану, адже ніхто його і не скасовував. І це справді дуже серйозне питання, адже вся реставрація, вся забудова тощо — все в Лаврі відбувається згідно з цим планом, він є ключовим документом, що обумовлює організацію та розвиток заповідника (це фактично «генплан Лаври»). Цей план передбачає і подальшу забудову Лаври, зокрема побудову 7-поверхового готелю на території заповідника.

Я переконаний, що цей план треба було скасувати ще на початку 2014 року, одразу після Революції гідності, як такий, що несе загрозу національній безпеці. Я планую розповісти про це на засіданні профільного Комітету Верховної ради, що має відбутися сьогодні, 4 червня — на мою думку, тут є всі підстави для проведення ґрунтовного розслідування.

— Історія з вашим звільненням виглядає сповненою білих плям і незбігів: зокрема якщо людину підозрюють у зловживаннях чи порушенні норм контракту, навіщо кликати її на наукову роботу? Як ви самі пояснюєте собі, що відбулося?

— Гадаю, я просто проявив достатню менеджерську компетентність, розібравшись із низкою важливих сфер діяльності Лаври, як-от земля, забудова, реставраційні роботи, неефективне фінансування заповідника тощо. Склавши все докупи, я не заплющив очі на всі зловживання, а почав про це говорити з МКСК, аби змінити ситуацію. І, вочевидь, це комусь не сподобалося.

Є і ще один аспект — робота з наративами, неефективність якої мені також закидає МКСК. Коли я прийшов до Лаври восени 2023 року, у всьому заповіднику на місяць було проведено всього чотири екскурсії. Уявляєте? Треба було змінювати й наративи, що звучали від деяких екскурсоводів, адже вони не були проукраїнськими. За півтора року моєї роботи ми з командою провели величезну роботу, і за цей час нам вдалося зробити Лавру набагато більш відкритою та проукраїнською. Заповідник став місцем тяжіння для дуже багатьох людей. Нині це місце, що транслює українську ідентичність: це наша справжня історія, вона про Мазепу, Костянтина Острозького і Петра Могилу, а не про Столипіна, Румянцева і так далі.

Лавра справді є однією з точок формування української ідентичності, і Росія, на жаль, це зрозуміла раніше за нас, тому зробила все, аби тут були її агенти впливу. Тож нині надзвичайно важливо не лише остаточно викорінити цю ворожу присутність, але і продовжувати розвивати тут українську ідею та українську культурну присутність.

— У культурній спільноті також ширяться чутки, що ситуація з вашим звільненням може бути частиною плану Офісу президента з заміщення керівників ключових національних заповідників напередодні отримання Україною цільових грантів на культурну спадщину, операторами яких можуть стати ці заповідники. Чи вам щось про це відомо?

— Ні, про щось подібне мені наразі невідомо. Я так само як і ви, чув подібні розмови у культурній спільноті, проте не можу їх ані підтвердити, ані спростувати, оскільки не маю про це жодної інформації.

Проте суто інтуїтивно мені видається, що ця ситуація не інспірована Офісом президента. Гадаю, вона радше була для них холодним душем, як і для всього культурного середовища.

— Чи намагатиметеся ви відновитися на посаді у судовому порядку? Чи плануєте також доводити до відома слідчих органів, культурної спільноти та громадськості деталі тих порушень у Лаврі, про які вам відомо?

— Я проконсультувався щодо ситуації з моїм звільненням із юристами, і наразі ми формуємо судовий позов. Уже зробили кілька адвокатських запитів до МКСК, аби отримати ті документи, які на прямий запит я не зміг отримати. Коли ми вивчимо всі документи, то зможемо сформувати й оприлюднити нашу юридичну позицію у цій справі. Наступним кроком має стати позов до суду про скасування мого незаконного звільнення.

— Ідеться лише про оскарження факту звільнення чи ви намагатиметеся відновитися на посаді через суд? Чи готові ви в разі успіху такого позову продовжити керувати Лаврою, зважаючи на історію ваших взаємин із МКСК?

— Якщо чесно, наразі у мене немає остаточно сформованого рішення щодо цього. Бо, щиро кажучи, я не впевнений, що готовий далі працювати у системі держуправління культурою, що рухається за такою траєкторією, як нині.

На мою думку, ця історія мала б закінчитися не просто рішенням суду про скасування наказу щодо мого звільнення, а якимись системними змінами у підході держави щодо управління культурними інституціями. Від цього передовсім виграло б культурне середовище і суспільство загалом.

P.S. від редакції «Детектора медіа»: ми готові надати слово всім згаданим  в інтерв’ю особам, а також всім зацікавленим в темі. Сподіваємося також отримати  офіційну точку зору МКСК на заяви Максима Остапенка, запит на яку ми надіслали до міністерства. 

Фото: фейсбук-сторінка Максима Остапенка