Стільки всього доброго є, про що хочеться написати! А пишу ось про цей іспанський сором.

Коли МКІП перейменували на МКСК, винісши стратегічні комунікації в назву, я вбачала в цьому навіть позитивний знак: нарешті держава розвиватиме свій власний стратком.

Але ні. Вчорашня заява забила черговий цвях у могилу цих моїх сподівань.

Нагадаю контекст: Мінкульт у дуже дивний спосіб, методами диких 90-х, повідомила керівника Національний заповідник Києво-Печерська лавра Maxym Ostapenko про звільнення. Паралельно розпочався схожий процес і в Національний заповідник «Софія Київська».

Коаліція дієвців культури вийшла з відкритим листом до премʼєр-міністра і закликала звільнити міністра Миколу Точицького через політику, зокрема - кадрову - у сфері збереження культурної спадщини. Листа підписали понад 200 людей: фахівці зі сфери культури, журналісти, педагоги, політики… Багато з них - першорядні авторитети з бездоганною репутацією.

У відповідь МКСК розіслало медіа заяву, в якій - аж соромно писати - звинуватило Коаліцію у !!! роботі на замовлення забудовників.

«Міністерство культури та стратегічних комунікацій вбачає у інформаційній кампанії, що триває вже декілька місяців, замовлення з боку кіл, невдоволених забороною на забудову історичних місць Києва та України. Лист громадської організації "Коаліція дієвців культури", який був розповсюджений у соцмережах і ЗМІ, є частиною цієї кампанії,» - цитую за Interfax-Ukraine.

Справді, наш інфопростір за останні чверть століття бачив тисячі замовних кампаній. Наші «піарники», «політтехнологи» та інші «рєшатєлі вапросав» швидко підхопили в сусідів-росіян навички псевдоактивізму, астротерфінгу та джинси усіх відтінків сірого. Це був (і є, чого вже там) великий, хоч і фрагментований бізнес. Медіа охоче брали в цьому всьому участь і отримували дохід. Для деяких інформаційних ресурсів ці практики прямо лягли в основу бізнес-моделі.

Результатом усієї цієї бурхливої діяльності стало відтворення того, що Пітер Померанцев влучно описав як «Ніщо не правдиве, все можливе». Якщо все можна купити, всі медіа та активісти продажні, то довіряти не можна нічому та нікому. Симулякри замінили реальність.

Коли довіра заходить за горизонт, в інформаційних сутінках усе сіре. Відрізнити правду від вигадки складно. Герої виглядають так само, як і злодії. Чеснот не видно настільки ж, як і гріхів.

«Нас замовили!» - о, скільки разів я це чула від бізнесу, політиків, організацій… Їм, мешканцям сутінкової зони, важко було навіть уявити, що про їхні помилки та хиби хтось може говорити, тому що їм це щиро заважає або відверто не подобається.

Але так жили не всі. Були - і є - справжні журналісти. Були - і є - справжні піарники та комунікаційники. І, звичайно, справжні, ціннісні активісти. Громадянське суспільство в Україні ініціювало безліч змін. Так, були ті, хто їздили на Антимайдан за гроші, за гроші писали статейки про проституцію на Майдані, за гроші лупцювали учасників Майдану та журналістів. Але ж ми знаємо, хто насправді та за що стояв на Майдані, гинув під кулями, рятував поранених, будував барикади, робив канапки, кидав десятину у скарбонку.

«Якщо ти хочеш знати, чи можна довіряти якійсь людині, почни довіряти їй,» - казав Гемінґвей. Ні Майдан, ні жодні інші зміни до кращого були б неможливі без довіри. Армія, жоден її ефективний підрозділ був би неможливий без довіри. Наше виживання було б неможливе без довіри. Без віри в те, що людина поруч, людина навпроти, людина в екрані справді хоче зробити щось добре, правильне, корисне.

Життя в інформаційних сутінках, де немає довіри - це шлях в нікуди. Далі - авторитаризм і сталінщина, або тотальне «людина людині - вовк».

І мені дуже, дуже сумно усвідомлювати, що в державі за стратегічні комунікації відповідають мешканці сутінків. Для яких відруховою є реакція агресії, а не налагодження діалогу.

В одне хочеться вірити: найдовші тіні - на світанку. Ще все можна виправити.

А поки що - ось так. Міністерство культури та стратегічних комунікацій намагається кинути тінь на людей, яким довіряють, не розуміючи, що цим лише демонструють свою темноту. І вручають наказ про звільнення очільнику Лаври в автомобілі в сутінках.

———

І невеликий постскриптум. Не так давно була в Лаврі, в Національний музей декоративного мистецтва України. Говорили з подругою про те, як змінилась атмосфера в Лаврі, сама аура. Не видно, не відчутно того мракобісся, яке там панувало колись. Краса, порядок, дихається вільно.

Після екскурсії зайшли в кавʼярню. Подивувалися, як все класно організовано, навіть сувенірну лаврську каву можна купити на подарунок. Пораділи, що зручно, що можна прямо тут на території випити кави, пообідати. В невеличкому просторі кавʼярні - купа людей, постійно заходять дорослі й діти, туристи, наші й іноземні.

А тепер Мінкульт каже, що однією з причин звільнення Остапенка і є ця кавʼярня.

Сумно. Дуже.

Джерело: фейсбук-сторінка Ярини Ключковської