Тридцять років тому Сараєво було в облозі, яка тривала під час Боснійської війни від 5 квітня 1992 року по 29 лютого 1996 року. Місто, оточене артилерією і снайперами, трималося всупереч мовчанню світу. У підвалі без світла працювала журналістка Associated Press Аїда Черкез, яка документувала війну. В інтерв’ю «Українській правді» вона розповіла про свій досвід роботи під обстрілами.

«Можливо, ви навіть не доживете до миру й не побачите наслідків своєї праці. Але вони будуть, — каже журналістка.  — Це був процес. Ти розповідаєш правду день і ніч, а нічого не змінюється. І тебе це ламає», — зізнається медійниця.

Вона зазначає, що з часом прийшло усвідомлення: зміни відбуваються, просто не в тому темпі, якого вимагає обстрілюване місто.

«Це розрив між нетерпінням і реальністю. Ти змінюєш світ, але настільки повільно, що не бачиш», — розповіла Аїда Черкез.

Журналістка каже, що щоб витримати розпач, вона плакала. Потім сміялася. А потім просто повідомляла новини, бо це була її робота. Але цього було недостатньо — потрібно було бачити сенс. І сенс знайшовся: навіть одна людина, яка перестала бути байдужою, вже є перемогою.

Вона пригадує, що в найважчі моменти уявляла себе дроном, що дивиться на місто згори, — об’єктивним, далеким, свідком. Бо тільки так можна було зберегти професіоналізм і довіру:

«Факти й так були жахливими. Не треба було додавати нічого. Правда була важчою за вигадки... І я усвідомила: мені було простіше під снайперським вогнем і бомбами. Бо ти просто сидиш у підвалі, але принаймні маєш відчуття, що ти на правильному боці історії. Що робиш правильну справу».

Коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, Аїда написала листа українцям. Її охопив гнів: «Ми в Сараєві знали, що напад станеться. Але світ не хотів цього бачити. І я подумала: якщо ми не поділимося досвідом — він помре разом із нами».

За словами Черкез, цей лист став попередженням і жестом солідарності, бо передати досвід — це вже прогрес.

Вона застерігає українців бути обережними з ненавистю. Після війни легко загрузнути в ній, але це гальмує розвиток суспільства. Важливо передавати не травму наступним поколінням, а знання.

Журналістка зазначає, що в Боснії це усвідомлення прийшло швидко — уже через 5–6 років жінки з Белграда й матері Сребрениці стояли разом біля могил. Вона називає це актом зцілення, вищим за національну ідентичність.

«Я говорю з вами з вашого майбутнього», — каже Черкез.

Вона додала, що українці ще дізнаються про жертв режиму в самій Росії і усвідомлять, що жертви є по обидва боки, хоча їх непропорційно більше з українського.

«Через 20–30 років ви це усвідомите. І перестанете ненавидіти всіх. Ви зрозумієте, що жертви були з обох боків — більше з вашого, але й з того теж. У мене є багато колег, які змушені були назавжди залишити Росію, бо критикували кремлівську пропаганду. Це нелегко. Вони — біженці через те, що відбувається з вами. Відкрийте своє серце трохи й для них»,— підсумувала Аїда Черкез.

Нагадаємо, що за три роки і три місяці з початку повномасштабного вторгнення Росія скоїла 836 злочини проти журналістів та медіа в Україні.

Загалом з початку повномасштабного вторгнення Росія вбила в Україні вже 106 медійників, з них 12 — під час виконання журналістської професійної діяльності.

• Читайте також: Тінь пропаганди: як російська дезінформація впливає на ставлення до українців у Європі

Фото: «Українська правда»