Центральним засобом масової інформації 11 вересня цього року в США стане мережевий телеканал “Ен-Бі-Сі”. Він запланував у прайм-тайм показати грандіозний концерт-реквієм “За Америку!”, який відбудеться у Центрі Кеннеді у Вашингтоні. До участі в ньому запрошено першу леді Лауру Буш. “Сподіваюся, це дозволить нам за допомогою мистецтва висловити наші емоції”, - заявила вона. Удень на каналі телеведучий Том Брокау проведе інформаційне шоу з прямими включеннями з різних американських міст. В ньому будуть інтерв”ю з тими, кому пощастило врятуватися, з рятувальниками і пожежниками та з членами сімей більш як трьох тисяч загиблих у Нью-Йорку.

Два інші ефірні телеканали “Сі-Бі-Ес” і “Ей-Бі-Сі” вийдуть увечері 11 вересня в ефір з новинними блоками. Останній проведе новинний марафон впродовж всього прайм-тайму з короткими перервами для включень локальних станцій. А в ранковому ефірі усі троє провідних телеканалів також приділять увагу поминальним молитвам по всій країні за жертвами нью-йоркської трагедії. Більшість з цих молитов почнуться о 8:48 за часом східного узбережжя - у той самий момент, коли рік тому перший літак врізався у вежу Всесвітнього торговельного центру.

На американські телеекрани нарешті вийде розрекламований рівно рік тому фантастичний кінофільм "Пацюки" про навалу на Нью-Йорк велетенських гризунів-мутантів. Два епізоди стрічки були зняті в неіснуючих тепер вежах Всесвітнього торговельного центру. Режисери їх вирізали і перемонтували фільм, щоб там не було жодної згадки про ВТЦ. Мережа “Фокс”, що належить медіа-магнату Руперту Мердоку, планувала показати цю стрічку 17 вересня минулого року. Але після терактів, коли практично всі телеканали кілька днів поспіль вели цілодобове новинне мовлення, мережа відмовилася від прем’єри.

Тоді як телебачення уникатиме показу трагічних кадрів, музей телебачення і радіо США оголосив, що поповнив колекцію візуальних матеріалів більш як 500 годинами теле- і радіопередач, присвячених терактам 11 вересня. Музей зібрав усі доступні зйомки атак на вежі-близнюки, їхнього колапсу, аудіозаписи розмов, які вдалося знайти не тільки в громадян і установ Сполучених Штатів, а й у більш як 32 країнах світу, серед яких навіть Китай, Іран і Куба. А в річницю терактів музей представить в Голлівуді виставку фотографій Джоела Меєровіца, котрий того дня мав повний доступ до місця трагедії. Також в обох представництвах Музею телебачення і радіо у Лос-Анжелесі і Нью-Йорку відбудеться публічний показ неновинних телепродуктів, що мають відношення до вересневої трагедії – епізоди серіалів “Західне крило”, “Вулиця Сезам” і спецпроект “Америка: шана героям”.

Чому біда вчить американців?

Попит на інформацію в глядачів, слухачів і читачів трансформувавсяНаступного дня після терактів 11 вересня. Друковані медіа Сполучених Штатів набагато глибше і всебічніше аналізували причини та наслідки подій. За словами видавця впливової “Нью-Йорк таймс” Артура Шульцбергера, після терактів помітно зросли видатки на ньюзруми. Відповідно збільшилися й тиражі газет, що відповідає бізнес-формулі виживання друкованого ЗМІ. Однак, як і переважна більшість американських видань, що в останні 10 років, на загальну думку, не надто переймалася безпосереднім обов’язком всебічно інформувати націю, “Нью-Йорк таймс” до вересневих терактів жила розслаблено. Так вона не надрукувала 1999 року сумнозвісну доповідь Харта-Рудмана, в якій політики попереджали США про загрозу масових терактів всередині країни.

Видання “Амерікен журналізм ревю” написало, що останній десяток років до терактів слід називати “десятилітніми канікулами журналістики”, коли висвітлення міжнародних подій у 1500 головних виданнях скоротилося до найменшої частки. Ось порівняльні цифри дослідників: 1972 рік, час розпалу “холодної війни” між СРСР і США - міжнародна тематика рекордно скоротилася до 10% площі друкованих видань; те ж саме загалом за 90-ті роки – 12%. Журнали в цьому плані були не кращі. “Тайм” за десятиліття скоротив кількість міжнародних статей з 24 до 14%, “Ньюзвік” - з 22 до 12%, “Ю-Ес ньюз енд уолд рипорт” – з 20 до 14%. Провідні телевізійні мережі, за висновками “Емерікен журналізм ревью”, теж скорочували частку міжнародних тем – на дві третини. Якщо у 80-тих закордонним подіям було присвячено загалом 40% часу передач, то у 90-ті частка зменшилася до 12%.

Остання доповідь “Проекту заради досконалості в журналістиці” показує, що телеканали знову скочуються до старих звичок, коли перевага віддається розвагам, а не журналістиці. А що поробиш? Того вимагають споживачі. Тільки чверть з тих, кому до 30 років, читають газети, а решта віддає перевагу радіо, журналам і Інтернет-ресурсам. Найвідданішою аудиторією американських тележурналістів і лишаються ті, кому за 60 (!!!) – саме вони дивляться вечірні новини і регулярно переглядають газети. А найбільш грошовита аудиторія 35-49 років виявилася напрочуд неуважною до журналістики.

Так само “Дослідницький центр Пью” зазначив, що тоді, як перегляд теленовин трохи зріс, більшість провідних газет не можуть втримати те коло читачів, яке вони мали раніше і завоювали після терактів. (Соцопитування було проведене серед 3002 дорослих з 26 квітня по 12 травня. Похибка 2%). За його підрахунками, зараз газети читають в середньому 41% американців, тоді як у 2000 році читачів періодики було 47%, а у 1994 – 60%. З іншого боку 32% американців сказали, що вони регулярно дивляться вечірні новини на Ей-Бі-Сі, Сі-Бі-Ес чи Ен-Бі-Сі. У 2000 році таких було 30%. З поміж них до 53% збільшилася частка тих, кого цікавлять переважно національні події.

Ще якесь десятиліття тому глядачів теленовин в Америці було удвічі більше. Можливо, вони пішли в Інтернет? Факти говорять про інше. Якщо глянути на відвідуваність новинних Інтернет-сайтів в Америці, то вона за останні 2 роки практично не збільшилася, хоча порівняно з 90-тими роками користувачів новинних ресурсів комп\'ютерної мережі стало більше у 4 рази. (Останні данні не можуть слугувати об’єктивним показником популярності новин, бо свідчать передусім про темпи розвитку Інтернету). Єдину надію дослідники “Центру П\'ю” покладають на те, що відчутне зростання частки міжнародної тематики поволі збільшить і коло читачів, котрі цікавляться саме нею.

Низка поважних американських журналістів нещодавно виступили з маніфестом, в якому наголошували на “відчутті втраченої мети” в індустрії. Мас-медіа більше не переймаються “дебатами на яких грунтується демократія”, що гарантує перша поправка до Конституції США. Журналісти пояснювали це тим, що американцям бракує зацікавленості у розвитку світу після “холодної війни”, а традиції сімейної власності на друковані ЗМІ поступилися місцем корпоративним приниципам, де журналістський обов”язок є писати про те, що хоче рекламодавець, і так, як йому подобається. Останнє звело стіну непорозуміння між редакціями і рекламними установами. Щодо телебачення – переважною більшістю каналів володіють великі компанії, для яких новини стають дедалі більше маргінальними.

З цього приводу в останній книжці “Новини про новини” розпачливо написали американські журналісти Леонард Доні й Роберт Кайзер: \'\'Надто багато тих, хто володіє провідними мас-медіа США цинічно трактують або взагалі ігнорують потребу Америки в гарній журналістиці й не користуються своїми повноваженнями для її розвитку. Докази можна побачити в упаданні за знаменитостями, невсипущій увазі до них та у заохоченні рекламодавців, котрі протягом останнього десятиліття влізли до галузі новин”.

Наприклад, газета “Бостон глоуб” днями нагадала в редакційній статті, що завжди існувала напруга між тими, хто робить новини – журналістами та тими, хто їх продукує - ньюзмейкерами, й антитерористична кампанія після вересневих терактів тут не виняток. Газета визнає, що американський уряд, як і будь-який інший, намагається контролювати й спрямовувати інформаційні потоки. Але таким чином вже досить давно порушуються надані американцям права й свободи. “Хто ж слідкуватиме за дотриманням громадянських прав й суспільними загрозами, як не вільна преса?” – запитала в американців газета.