На щемній ноті “побєди”

21 Квітня 2025
0
0
21 Квітня 2025
19:53

На щемній ноті “побєди”

Євген Сверстюк
дисидент, письменник, доктор філософії, президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу.
0
0
Це текст був вперше опублікований 15 років тому, 21.04.2010 року.
На щемній ноті “побєди”

"Кремлівські мислителі" і донецькі регіонами у 2010 зійшлися на щемній ноті - "День побєди". Виходить, то їх єднає. Якось це в сталінські часи не дуже пишно святкували. В очах людей ще стояли похоронки. По вулицях їздили інваліди на візках із залізними колесами. Народ ходив у злиденному лахмітті, а то й у німецьких кітелях. Навіть не дуже приховували незадоволення з того, що на фронті обіцяли щасливе життя "после побєди", а тут - повернулися в старе рабство, під наглядом КГБ, у старі злидні.

Був анекдот. Дядько стоїть на базарі, продає курку і аж стогне: "Ой жмуть, ой жмуть..."

Під’їздить чужий чоловік із сердитим виглядом:

-  Кто тебя жмет, чем ты недоволен?

-  Та чоботи жмуть...

-  Что ты мне врешь - ты же босой!

-  От тому  й босий, що жмуть.

В Україні вистежували учасників національного опору, а босих дядьків не було сенсу ловити. Совєти знову принесли "першу заповідь": "хліб - державі". А голодні люди зі сходу України, з Росії, з Молдови прийшли жебрати на Західну Україну  і одверто проклинали колгоспи.

Рівень страху в народі під час війни знизився, а німецька окупація для селян була легшою, ніж сталінська.

"Другі совєті" прийшли вже в погонах і у "визволення" не гралися. Російський шовінізм говорив нахабно і не загавав. Воєнні методи насильства переносилися на усі форми громадського життя. Сотні тисяч людей вивозили до Сибіру. Концлагери після війни розширилися і розрослися у величезний Архіпелаг Гулаг. І туди потрапили також учасники "Вітчизняної війни", запідозрені в інакодумстві, а то й звинувачені в тому, що врятували собі життя, замість загинути "за партію, за Сталіна".

Визволителів не поважали ще й тому, що усі бачили, як ганебно вони покидали свої танки і втікали під тиском німців. Банкротів не поважають.

А перемогу над Гітлером усі вважали спільною: адже весь світ воював проти нього. І кожен бачив на власні очі американську допомогу: і взуття, і одяг, і консерви, і студебекери (військові автомобілі)...

24 липня 1945 Олександр Довженко записує у щоденнику: "Я був учора на параді Перемоги на красній площі. Перед великим мавзолеєм стояло військо і народ. Мій любимий маршал Жуков прочитав урочисту і грізну промову Перемоги. Коли згадав він про тих, що впали в боях у величезних незнаних в історії кількостях, я зняв шапку з голови. Ішов дощ. Оглянувшись, я помітив, що шапки більше ніхто не зняв. Не було ні паузи, ні траурного маршу, ні хвилини мовчання... Тридцять,  якщо не сорок мільйонів жертв і героїв, ніби провалилися в землю, або й зовсім не жили. Про них згадали, як про поняття... До самої смерті душа моя буде - з тими, кого розорила і обездолила війна, з удовами й сиротами, з каліками, арештантами і вигнанцями...".

 У всьому світі загоювали рани війни, а ССР розносили брехню про "Велику Вітчизняну війну" і хвалилися пірровою перемогою. Війна і перемога зручна тим, що усі свої злочини можуть списати на того, хто потерпів поразку, та заявити єдність з народом. Насправді 9 травня 2945 року була перемога Сталіна і ВКПБ, але важка поразка народу, якому за його кров не дали навіть послаблення жорстокого режиму. Йому залишилося мовчати,  слухатись та величати вождя. То було і моральне приниження, бо в час німецької окупації портрети Леніна і Сталіна валялися на смітниках, а тепер їх знов підняли...

За Хрущова шум перемоги приглушили, вождя і генералісимуса самі комуністи скинули з п’єдесталу. Натоміть людям почали видавати паспорти і будувати п’ятиповерхові "хрущовки".

Брежнєв знов повернувся до парадів, а то завжди ознака загниваючого режиму. "Коли нарешті те закінчиться?", - обурювалися люди.

Але гниль маскується патріотизмом та спекулює на народних слабостях, пісеньках типу

"Выпьем и снова нальем...". В атмосфері нинішнього світу ті рейди в минуле вже виглядають, як глум над народом, якому нічого пообіцяти і більше нічим втішити, як тільки торішнім закривавленим снігом.

Дивно, як важко доходить до маси людей правда про паліїв війни, спільно розпочатої Гітлером і Сталіном у 1939 році. І як легко підхоплюється блудний міф про "перемогу народу" у "Великій Вітчизняній". Яка ж вона "Вітчизняна", коли мільйони самих тільки росіян воювали на боці Гітлера "проти Вітчизни"...

У вільній Україні належиться вшанувати померлих у війні і сказати людям усю правду про боротьбу двох вождів за панування над світом. І про те, як вони безжалісно використали свій народ, накинувши йому свої маячні ненависницькі ідеї.

А найгірше те, що вони отруїли світ ненавистю і брехнею, і ту кашу залишили розсьорбувати нам...

LIKED THE ARTICLE?
СПОДОБАЛАСЯ СТАТТЯ?
Help us do more for you!
Допоможіть нам зробити для вас більше!
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
0
0
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду