Оригінал публікації — за посиланням на сайті Укрінформу.

Російська пропаганда постійно твердить, що через 80 років після розгрому Третього Райху «нацистська ідеологія» відродилася знов – в Україні. Саме «денацифікацію» було заявлено як одну з головних цілей повномасштабного вторгнення в Україну. Втім, наратив про «український нацизм/фашизм» російська пропаганда почала просувати задовго до 2022 і навіть 2014 року. Яким цілям слугує цей наратив, які варіації він має і яким чином поширюється, розповідає нове дослідження Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки «Головний міф російської пропаганди. Аналіз наративу про «український фашизм».

Ідеологічна зброя Кремля

Загалом, витоки російського міфу про «фашизм», який нібито процвітає в Україні, Європейському Союзі, Казахстані та інших країнах, сягають 1960-70-х років. Тоді в СРСР на заміну нездійсненним мріям про комунізм був сконструйований культ «Великої Вітчизняної війни». Під час другого президентського терміну Путіна політтехнологи Кремля вирішили реанімувати цей культ. По-перше, для того, щоб виправдати путінську диктатуру: мовляв, влада є захисницею сакральної пам’яті про «Велику Перемогу» і «подвиг дідів», на яку нібито зазіхають фальсифікатори історії та іноагенти. А по-друге, новітній культ «Великої Перемоги» слугував потужним засобом роздмухування шовінізму: мовляв, Росія «врятувала світ від нацизму», а отже має «історичне право» втручатися у внутрішні справи інших держав.

Для того, щоб сформувати цей химерний культ «Великої Перемоги», Кремль провів ґрунтовну роботу із переписування історії. Наприклад, зі свідомості росіян потрібно було витіснити той факт, що на початок Другої світової війни СРСР і Третій Райх були союзниками, які разом розшматували Польщу. Так само на фальсифікації історії ґрунтується намагання Москви приписати перемогу над нацизмом винятково Росії, хоча насправді це було спільним досягненням багатьох народів і держав. Таке брутальне фальшування пам’яті мало конкретні політичні наслідки у РФ: розпалювання месіанських амбіцій, зневагу до міжнародного права, а також щиру ненависть до країн, які офіційна пропаганда оголосила «нацистськими / фашистськими».

Напрямки інформаційних атак

З початку збройної агресії проти України наратив про «український фашизм» посів одне з провідних місць в системі російської пропаганди. У короткому викладі його зміст такий: «Війна проти України – це продовження священної війни з фашизмом, яку Росія почала у 1941 році». Він містить низку варіацій (субнаративів), які використовуються не лише у офіційній риториці Москви, але й під час інформаційних операцій проти України, спрямованих на досягнення конкретних військово-політичних цілей Кремля, а саме:

Коротко розглянемо зміст наведених субнаративів. Перший із них спрямований на заперечення права України на існування як таке. Мовляв, після «перевороту на Майдані» у 2014 році Україна перетворилася на «фашистську державу», яка керується антилюдською ідеологією і чинить злочини проти власних громадян, а відтак – не має права на незалежність і суверенітет. Активне просування цього субнаративу почалося ще під час Революції Гідності, а надто – після початку Антитерористичної операції на сході України. Останню – пропаганда описувала, як розв’язану «київською хунтою» «війну проти власного народу», «каральну операцію проти Донбасу». 

Наратив про «фашистську Україну» з різною інтенсивністю просувався практично весь час до повномасштабного вторгнення в Україну, а після став одним з головних у системі російської пропаганди. Як ми пам’ятаємо, однією з головних цілей так званої «СВО» була заявлена саме «денацифікація» України, тобто знищення української державності.

Однак, провал путінського бліцкригу змусив Москву змінити тактику. Не здатна зламати опір українців на фронті, Росія намагається зруйнувати Україну зсередини. Одна з ключових цілей ворога – дискредитувати вище військово-політичне керівництво України, щоб паралізувати систему управління державою і спричинити внутрішній хаос. Для цього Росія використовує облудні звинувачення у корупції, некомпетентності, а також у «фашизмі». Для цього у Кремлі постійно генерують заяви про «фашистів-наркоманів», про те, що Президент Володимир Зеленський нібито є «нацистом і зрадником єврейського народу». Цій же меті слугує вал абсурдних фейків про те, що Зеленський нібито придбав резиденцію Гітлера, віллу Геббельса тощо.

Пропагандистські карикатури російського видання Regnum

Виправданню збройного нападу на Україну слугує субнаратив про те, що «нацистська Україна» нібито виношувала агресивні плани не лише щодо Криму і «народу Донбасу», але й самої Росії. У 2014 році, коли вторгнення РФ мало гібридний характер, субнаратив почав використовуватися для того, щоб змінити акценти реальних подій: зовнішня агресія проти України подавалася як «громадянська війна», нібито розв’язана «фашистською хунтою». Після завершення активної фази АТО на Сході України, фокус субнаративу змістився на «злочини України проти Донбасу». Така стратегія була спрямована на конструювання casus belli для повномасштабного вторгнення в Україну, яке подавалося в тому числі як акт «самозахисту» Росії.

Ще одним важливим напрямком інформаційних атак ворога є спроби дискредитувати Сили оборони України. Ще з 2014 року пропаганда вибудовувала образ захисників України як «фашистів», які нібито чинять звірства проти цивільного населення. Одним з головних об’єктів інформаційних атак був «Правий сектор», згодом – батальйон «Азов» (сьогодні – 12 бригада спеціального призначення «Азов» НГУ). Мета цих інформатак – дискредитація української армії для того, щоб зменшити міжнародну допомогу Україні, а також заохочувати колабораціонізм місцевого населення.

Зразки російської пропагандистської літератури

Дискредитація українського війська відбувається не лише за допомогою фейків про «розіп’ятого хлопчика». Ще у березні 2022 року однією з головних міфологем пропаганди стало звинувачення бійців «Азову» у нібито «руйнуванні Маріуполя». У серпні 2022 року Верховний суд РФ оголосив «Азов» «терористичною організацією». У серпні 2022 року Москва навіть готувалася влаштувати пропагандистську акцію – «трибунал» у Маріуполі над «українськими військовими злочинцями», позиціонуючи його як «новий Нюрнберг». Під тиском України і міжнародної спільноти Кремль відмовився від цієї ідеї, проте судилища над захисниками України тривають.

Для зміцнення російської влади на тимчасово окупованих територіях України ворог просуває субнаратив про те, що Росія нібито «захищає» місцевих мешканців від «українського фашизму». Цей субнаратив використовувався ще з 2014 року для виправдання інтервенції і заохочення колабораціонізму у Криму, Донецькій і Луганській областях. Після повномасштабного вторгнення 2022 року, «антифашистська» риторика стала характерною для окупаційних адміністрацій на ТОТ: війна проти України подавалася як боротьба з «новітнім фашизмом».  

Пропагандистська акція до так званого «Дня пам'яті жертв української агресії» в окупованому Мелітополі, 15 квітня 2025 року.

Важливо зазначити, що експорт «побєдобєсія» на окуповані терени став важливим засобом ідеологічної індоктринації та зміни ідентичності мешканців ТОТ. У рашистській інтерпретації День Перемоги 9 травня наповнився явним антиукраїнським змістом. Мешканцям ТОТ нав’язувалася ідентичність жертв «українського фашизму», а одночасно – передового загону «антифашистського опору». Просування цього субнаративу здійснюється різноманітними способами, зокрема, через «просвітницькі» заходи, встановлення пам’ятників, публічні акції, в тому числі – із залученням дітей та молоді. 

Загроза, що триває 

Російська пропаганда швидко адаптується до змін на фронтах і у міжнародній політичній сфері. Відповідно, пропагандистські наративи оперативно підлаштовуються до поточних військово-політичних цілей Кремля. Наприклад, нещодавно у словнику російської пропаганди з’явився новий термін – «єврофашизм». Це пов’язано із тим, що держави Європи зберігають принципову позицію щодо підтримки України, а відтак стають пріоритетною мішенню для агресії Росії.

Втім, інтенсивність інформаційних атак проти України залишається стабільно високою, що вимагає ефективної протидії. Російські маніпуляції темою Другої світової війни – це хрестоматійний приклад не лише перетворення історії на зброю, яка застосовується для атак у різних площинах державного і суспільного життя. Тому дослідження Центру стратегічних комунікацій буде корисним широкому колу державних та недержавних дієвців у різних сферах. 

Матеріал підготовлено Головною редакцією «Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки» для сайту Укрінформу