Ми родились створити з казки дійсність
Пропаганда — це неминучість для масового суспільства. Будь-яке суспільство завжди потребує більш-менш єдиного погляду на світ, оскільки тоді виникає менш витратне за ресурсами управління. Одна релігія або одна ідеологія, що охоплює всіх, може слугувати прикладом такого «здешевлення» управління. Якщо моделі світу в головах серйозно відрізнятимуться, такий світ довго не протримається, в результаті в ньому все одно силою примусу або притягання переможе одна модель світу. Медіа й освіта, література та мистецтво генерують таку загальну модель світу. Причому існують механізми, які винагороджують нас за прийняття єдиної моделі світу. У школі й університеті ми отримуємо високі оцінки, коли бадьоро рапортуємо істини пропаганди, вірячи чи не вірячи в них. Єдність у головах веде до єдності в поведінці...
Назва цієї статті — це трохи перероблені слова з перекладу російськомовного «Маршу авіаторів», про який, до речі, невідомо: чи то німці запозичили музику в нас, чи то ми в них... Сама ця фраза «Мы рождены, чтоб сказку сделать былью» добре описує якраз роль пропаганди... По суті пропаганда є одним з інструментів зі зміни світу й утримання в ньому правильного порядку.
Державна пропаганда вирізняється тим, що вона завжди права, тому краще з нею не сперечатися. Хоча зміна політичних режимів призводить до того, що дисиденти й ув’язнені минулих періодів виявляються провидцями... Усе було не так красиво, як держава нам тоді розповідала. Держава в принципі є головним оповідачем, оскільки вона контролює, прямо чи опосередковано, більшу частину медійних ресурсів.
За радянських часів була ще й така пісня у фільмі «Веселі хлопці»: «Нам песня строить и жить помогает»... Хоча насправді це треба читати так: «Нам пропаганда строить и жить помогает»... Пропаганда формує й унормовує нашу поведінку, створюючи її взірці, які потім транслюються всіма наявними медіа.
Пропаганда стала неминучістю в масовому суспільстві, оскільки державі важко контролювати поведінку, що відхиляється, занадто великих мас людей. Особливістю цього контролю є те, що, з одного боку, почути іншого неможливо, оскільки голосів занадто багато. З іншого боку, тільки в держави є під контролем безліч медійних джерел. Коли вони починають грати єдину мелодію, ухилитися від неї вже неможливо.
Держава живе і в серйозних, і в розважальних медійних потоках. Згадаймо загибель СРСР, яка увійшла в активну фазу, коли держава перестала глушити закордонні радіоголоси. Для боротьби з ними вирішили створити молодіжне телебачення, щоб відвернути молодь від слухання чужих радіоголосів. Офіційно вирішили — однак саме це телебачення і стало головним важелем руйнування СРСР. Спочатку в мізках, а потім і в житті... І створював молодіжне ТБ, і руйнував СРСР, наприклад, Олександр Яковлєв, тобто керівництво цими протилежними процесами було в одних руках. І в результаті західне і радянське стали швидше збігатися, ніж відрізнятися.
У держави в руках усі види медіа в прямому і непрямому управлінні. Кожне нове медіа, коли приходить у світ, «паразитує» на вільному часі людини. Воно заповнює його собою. Можна навести один із давніх прикладів. Коли в людей уперше з’явився вільний час після роботи, він починає заповнюватися новими медіа. Книгодрукування виникає, породжуючи романи, коли буржуа отримали зайвий час, якого не мали сільські трудівники, що мусили працювати від зорі до зорі. Ці романи можна вважати першою індустріальною формою експлуатації мізків під виглядом нової розваги. Люди насолоджувалися читанням, одночасно отримуючи потрібну і правильну з погляду суспільства модель світу. Це навчання було не нудним, а приємним. Жоден підручник не може позбутися нудності, а роман — зміг. Така сама ситуація сталася і з приходом газет.
Не можна також говорити, що пропаганда — це світ обману. Це модель світу, яка хороша тим, що її приймають багато людей. Можливо, не одразу, але за допомогою школи, кіно, телебачення і газет усі ми знаємо, що таке добре і що таке погано. І якщо раніше ці моральні істини задавала релігія, яка, по суті, сторіччями тримала на собі просування потрібної та правильної моделі світу, коли кожен знав, що таке добре і що таке погано, то сьогодні це робить пропаганда, яка має безліч «відростків». Медична пропаганда розповість, що перед їжею треба мити руки, а вранці займатися зарядкою, заодно не забуваючи робити щеплення від ковіду... Політична — похвалить владну партію та її лідера, роблячи це або опосередковано, або прямо.
Прихід візуальних каналів — кіно й телебачення — забирає масову свідомість від читання, воно більше не потрібне. Сьогодні з приходом соцмедіа, комп’ютерних ігор почалася взагалі втрата когнітивних здібностей населення. Мізки перестали працювати так, як це було раніше.
- Читайте також: Трансформації пропаганди з приходом інтернету
Минулі методи примусу до однієї думки використовували фізичний інструментарій, сьогодні це більше інформаційний (телебачення, газети, мережі) та віртуальний інструментарії. Останній — це література, мистецтво, кіно... Це приємна і радісна пропаганда, ми купимо самі собі квиток, щоб подивитися фільм, який в основі своїй завжди буде правильним, і ніколи не закликатиме до зміни влади. Тобто пропаганда навіть стає самоокупною.
«Жити стало краще, жити стало веселіше», — якось сказав Сталін. І всі діячі мистецтв затанцювали й заспівали... Пропаганда сильна тим, що їй важко заперечити, та й твій голос завжди буде слабшим, якщо його взагалі хтось почує. Людина може бути сильнішою за світ, який їй нав’язують у дуже рідкісних випадках. Сьогодні частина таких дисидентських голосів ховається в соцмережах. Хтось слухає Арестовича, хтось когось іншого... І це не стільки накопичує незгоду, як спускає пару...
Ювал Харарі випустив торік книжку про інформаційний простір, де говорить про те, що інформація, по суті, не відображає жодної реальності. Вона створює нову соціальну реальність, поєднуючи, а не відображаючи елементи соціального життя.
Харарі пише: «На противагу наївному уявленню про інформацію вона не має базового зв’язку з правдою, а її роль в історії не полягає в представленні наявної реальності. Радше інформація створює нову реальність шляхом зв’язування разом різнорідних речей — пар або імперій. Її визначальною характеристикою є зв’язок, а не уявлення, і інформацією є те, що з’єднує різні точки в мережу. Інформація необов’язково повідомляє нам про об’єкти, радше, вона ставить їх у ситуацію формування. Гороскопи ставлять коханців у астрологічні пари, пропагандистське мовлення ставить виборців у політичні колони, а спів маршів об’єднує солдатів у військові шеренги» (Harari Y.N. Nexus. Коротка історія інформаційних мереж від кам’яного віку до ШІ. — New York, 2024 — С. 12).
До речі, у будь-який час ми скоріше хочемо змін, що іноді проривається у вигляді повстань і революцій, а не аплодуємо тому, що відбувається. Пропаганда може заспокоювати, а може закликати до змін. За часів перебудови пісню Цоя «Перемен!» використовували на багатьох мітингах і акціях. Мітинги, а не доповіді, які виголошували нагорі, були прикметою часу в багатьох точках розвитку України. Сьогодні ми маємо майже нескінченну кількість структур, центрів, інститутів, державних і громадських, але ніхто з них не скаже нам, що на нас чекає завтра з достатньою часткою впевненості. Пропаганда ж ніколи не мовчить. Вона сильніша за будь-якого журналіста чи письменника в певній часовій точці. Але час минає і майже кожна пропаганда втрачає свою актуальність. Треба тільки почекати.
