Суперечка в Овальному кабінеті між Трампом, Венсом і Зеленським — це публічний епізод того, що вже давно відбувається за лаштунками: чинна адміністрація США встановлює контроль за наративами. І будь-які історії чи факти, що їм суперечать, є ворожими.

У сучасному світі контроль за наративами дарує монополію на правду. Ту, в яку люди вірять, а не ту, що відповідає дійсності. Епоха постправди й інформаційного перенасичення нівелює силу фактів та аргументів. Те, що справді має значення, — це емоційна довіра до джерела.

Спитавши Венса про його обізнаність щодо подій в Україні, Зеленський фактично поставив під сумнів надійність віцепрезидента США як джерела. Цього Венс не міг допустити, тому цілеспрямовано почав атакувати президента України.

Трамп і Венс зазнають політичного фіаско, якщо втратять контроль за наративами у війні Росії проти України. Це єдиний спосіб, як вони можуть продати своєму електорату поразку США та Заходу, бо навіть компроміс чи поступки України у війні — це стратегічна перемога Кремля. Проте Трампу це під силу в межах наративної автократії.

Що таке наративна автократія

Сергій Гурієв і Даніел Трейсман у теорії інформаційної автократії стверджують, що сучасні авторитарні режими переформатовуються й менше використовують насильство для утримання влади. На перший план виходять маніпуляції уявленнями про світ. Оскільки більшість людей дізнається про події у світі з медіа, для успіху такої автократії важливий контроль над медійним порядком денним (завдяки впливу, корупції, залякуванню, залежностям тощо). Такими автократіями дослідники називають, наприклад, путінську Росію, Венесуелу за правління Чавеса і орбанівську Угорщину. Чи не від того Трамп має повагу до Путіна й товаришує з Орбаном, що ті змогли встановити інфократії?

Однак було б перебільшенням стверджувати, що Трампу вдається це повторити у США. Тривала демократична традиція з повагою до свободи слова, інституційна пам’ять (яка перебуває під нападом Трампа) і плюралізм медіа ускладнюють повний контроль над інформаційним полем США для президента чи будь-кого. Водночас нині ця монополія видається навіть менш ефективною, ніж контроль за наративами.

Наратив сильніший за інформацію. Це не просто інформація, факти чи замальовки дійсності, це повноцінні історії, які формують наші уявлення про світ, містячи не лише раціональну (інформацію), а й емоційну складову (цінності, афіліації нашої ідентичності, тригери). Наратив краще людьми засвоюється, бо дає більше визначеності, дає готові моделі поведінки й мислення, а не змушує самостійно систематизувати й інтерпретувати інформацію.

Трампу не потрібен контроль над медіа, він прагне бути єдиним наратором у США. Це означає, що лише його історії транслюють та обговорюють. Він працює за класичними законами пропаганди, повторюючи «альтернативні» факти для підтримки своїх наративів. Адже чим більше в ефірі звучить певний (навіть неправдивий) факт і чим більше його заперечують — тим вірогідніше, що у масовій свідомості лишиться цей факт, а не його спростування. Також постійно перебиваючи своїх гостей в Овальному кабінеті чи зухвало й паралельно коментуючи їхні заяви, Трамп показує, що тільки його голос має чути публіка.

Системне будівництво

Під час першого президентського терміну Трамп намагався самотужки збудувати наративну автократію, насамперед завдяки твіттеру (нині мережа «Х»), проте нині його стратегія змінилася, набула рис системності й має більше шансів на успіх.

По-перше, президент США заручився підтримкою техгігантів. Згадайте, як швидко Трамп зник з інформаційного простору, щойно йому заблокували соцмережі після січневого штурму Капітолію в 2021 році. Аби будувати наративну автократію, необхідно мати вплив на передові інформаційні технології.

Маск і Цукерберг забезпечують таку розбудову, змінюючи політики X та Meta на користь Трампа (відмова від перевірки достовірності інформації, менше модерації, більша радикалізація віртуального простору, інфоатаки на противників). Ці зміни вони називають відновленням свободи слова й вираження думок. До слова, інформаційні автократії теж часто називають себе демократіями. Бо наратив може відрізнятися від суті.

Також соцмережі забезпечують гіперполяризацію суспільства, не даючи противникам Трампа згуртуватися у єдиний протестний рух. Увага й енергія невдоволених розпорошується у різних мережевих суперечках, безрезультатно вивільняється у віртуальному просторі, не доходячи до вуличних демонстрацій.

По-друге, Трамп прагне зламати стійкість американських інституцій, які під час першого терміну вберегли США і світ від його шалених ідей і рішень. Для цього створили Департамент урядової ефективності (DOGE), який під керівництвом Маска має провести кадрові чистки. Ефективність інституцій тепер вимірюється лише одним індикатором — рівнем лояльності до наративів Трампа. З цим був і пов’язаний масштабний шатдаун USAID, оскільки Агентство забезпечувало глобальну м’яку силу США, а не лише працювало на інтереси чинної адміністрації. На офіційному ж рівні це нині називають політикою «America first», проте наявність офіційної ідеології, яку змушують сповідувати, — це ніщо інше, як вищий ступінь цензури.

По-третє, президент США тепер активно використовує адмінресурс і держапарат. Медіа, які отримують державне фінансування, рекомендують (добровільно-примусово) вести інформаційну діяльність винятково в межах (фреймінг) політики «America first», тобто транслювати наративи Трампа. Вже є й показові справи для «неугодних»: проти журналістів «Голосу Америки», які критикували Трампа, ведуть внутрішні розслідування. Також під виглядом ротацій розпочалися скасування акредитацій до Пентагону, а Комітет захисту журналістів закликав відновити одній із найбільших інформагенцій світу Associated Press доступ до Білого дому.

По-четверте, Трамп сформував більш стабільну й лояльну мережу своїх захисників у інфопросторі, які допомагають «полювати на відьом». Якщо під час першого терміну багато хто намагався уникати Трампа, то тепер він має чимало виразних прихильників серед законодавців, бізнесменів, журналістів і блогерів. Останні відіграють важливу роль, бо у порівнянні з традиційними медіа їхній контент більш персоналізований, креативний і швидкий. Це привертає більше уваги аудиторії, а отже, ліпше закарбовує наративи Трампа у масовій свідомості.

Також нинішній очільник Білого дому цілеспрямовано призначив керівниками різних інституцій і відомств найбільш вірних собі людей, які будь-якої миті готові прийти на допомогу. Наприклад, відразу після суперечки в Овальному кабінеті директор ФБР Кеш Патель звернувся до Конгресу США з проханням розслідувати, як витрачають американські кошти в Україні, наголосивши, що не може мати «повну впевненість і довіру» до Зеленського.

Що робити Україні

У наративній автократії «відьмами» стають всі, хто посягає на персоналістський тип правління Трампа чи суперечить його словам. Тому проти Зеленського так швидко розгорнулася масштабна кампанія з дискредитації. Примітно, що трампівська мережа почала поширювати історію про костюм, тому що це дозволяє оживити наратив про буцімто неповагу і невдячність Зеленського до США.

Це дуже потужний наратив, адже зачіпає глибинні цінності американців, яких виховують у дусі патріотизму. Переконавши співвітчизників у цій неповазі, Трамп забезпечує собі свободу в політичних рішеннях щодо України та допомоги їй. І проблема в тому, що простим фактчекінгом цей наратив не спростувати. Навіть сказавши десятки разів «дякую», президент України лишиться для багатьох американців невдячним, бо в наративній автократії слухають історії лише від одного оповідача — Трампа.

Що робити Україні? Чи варто просувати свої наративи, якщо на них так гостро реагує Трамп і коли ми в серйозній залежності від американської допомоги? Відповідь — так. Думаю, мало в кого лишилися ілюзії, що президент США враховує наші інтереси. Навіть під час зустрічі в Овальному кабінеті американська адміністрація заявила, що хоче бути рівновіддаленою від України (жертви) та Росії (агресорки). За короткий час панування трампівських наративів з’явилася ціла третина американців, які почали вважати Росію дружньою, а кількість республіканців, які негативно ставляться до Зеленського, лише за тиждень зросла на 16% (з 40% до 56%). Мовчання за таких умов лише посилить ці тенденції.

Україні потрібні контрнаративи, які опосередковано заперечуватимуть небезпечні для нас наративи (просте спростування лише посилює наратив) і нестимуть цінності для американців. Громадяни США мають на емоційному й смисловому рівнях (у когнітивному вимірі) відчувати трагедію війни в Україні й бажати бути на правильному боці історії. Бо нині Трамп перетворює українське питання у набридливу політичну трясовину, а Росію реабілітує з категорії безумовного зла. Саме тому росіяни так ухопилися за цей інцидент і нині проводять дезінформаційні кампанії, зображаючи українську владу деструктивною, невдячною і нелегітимною.

Арена американського політичного шоу нині монополізована Трампом, тому виступ на ній української делегації має бути добре підготовленим і враховувати різні кризові сценарії. Як ми побачили в Овальному кабінеті, брак дипломатичності, несплановані словесні випади та суперечливі емоційні реакції можуть використати проти України, послабивши її на полі бою. Трамп не стерпить на своїй сцені навіть другої скрипки, тому до його наративної автократії треба адаптуватися. Це нова жорстка дійсність, яка потребує ще більшого професіоналізму й витримки.

Ігор Мисловський, журналіст, дослідник медіа і тероризму