За останні два місяці Вадим Карп’як, ведучий авторської програми інтерв’ю на Суспільному та колишній ведучий «Свободи слова» на ICTV, зібрав на інтерв’ю неймовірне сузір’я гостей. Міністри, очільники «Слуги народу» та Верховної Ради, провідні правоохоронці й особисто Андрій Єрмак. 

Не те що інші ведучі, цілі телеканали марафону навряд зможуть похвалитися такою колекцією. В ідеальному світі влада відвідувала би цю програму, бо Суспільне — найкращий, з точки зору журналістських стандартів, канал країни, а Вадим Карп’як — один із найавторитетніших телеведучих (це правда). В нашому світі влада ходить на ту програму інтерв’ю, де їй дозволяють піаритися. 

Хоча, варто одразу зауважити, Вадим Карп’як не м’який до всіх своїх гостей. Його розмови з Данилом Гетманцевим, головою податкового комітету парламенту, чи Оленою Шуляк, лідеркою партії «Слуга народу», сповнені критичними запитаннями та контраргументами. З іншого боку, контраргументом до цих інтерв’ю можна навести, наприклад, відео з Андрієм Єрмаком, головою Офісу президента. Яке є, власне, монологом Андрія Єрмака. Його найдовша відповідь на запитання триває 434 секунди — більш як сім хвилин. Цього часу достатньо, щоб щонайменше тричі впасти з вершини Евересту й невідомо скільки разів — в очах глядачів. 

Про Офіс президента — або добре, або…

«Я не знаю, хто більше їздить на фронт, ніж президент. Для нього важливо, що думає, що відчуває кожна людина в нашій країні», — ця цитата Андрія Єрмака добре ілюструє суть його інтерв’ю з Вадимом Карп’яком. Якщо не вірите, ось вам ще одна: «Цей президент — це людина, для якої нічого немає важливішого, ніж інтереси нашої країни». Або ця: «На цього президента тиснути неможливо. На нього може тиснути тільки українське суспільство, яке його обрало та яке йому довіряє. Тому що це той президент, який залишився у столиці…». 

Зрозуміло, як Андрій Єрмак зберігає свою посаду. Незрозуміло, чому Вадим Карп’як раптом вирішив йому допомогти. Запитання ведучого стосувалися здебільшого міжнародної політики: переговорів із США, вступу до НАТО, умов потенційного миру, Дональда Трампа. Але за підсумками 40-хвилинної розмови українці навряд дізналися щось нове. Попри заявлену місію програми — «донести до глядачів інформацію від першоджерела» — першоджерелом у цьому випуску легко міг слугувати пресреліз МЗС. Або батьки Володимира Зеленського, хто ж ще розповість про проблеми, які розв'язало «тільки лідерство президента». 

Сам Андрій Єрмак надавав перевагу обережним, багато разів почутим, дипломатичним формулюванням. Про що говорите з США? Справедливий мир. Запрошення до НАТО? Немає нічого неможливого. Чи готові партнери дати Росії програти? Нам потрібен мир через силу. Яка ваша роль у країні? Хочу, щоб мене оцінювали за результатами, багато працюю, але хлопцям на фронті — важче. І, звісно, не забувайте головне: «Для нашого президента існують тільки інтереси нашої країни».

Таке пусте та безсенсове інтерв’ю вийшло тому, що Вадим Карп’як проігнорував іншу заявлену частину своєї  місії  — «гострі запитання». Вони навіть необов’язково повинні були бути критичними персонально до Андрія Єрмака (хоча, бачить Бог...). Про міжнародну політику теж можна поговорити гостро, як, наприклад, в іншому інтерв’ю Суспільного — розмові ведучої Олени Ремовської та Антона Муравейника, керівника аналітичного відділу «Повернись живим». Це інтерв’ю цікаве і його цінно послухати не лише тому, що гість щирий і компетентний. Але й тому, що ведуча раз за разом ставить перед ним важкі запитання. Ми готові вступити в НАТО частинами? А це потрібно НАТО? А Росія погодиться? Крім того, пані Олена, власне, говорить із гостем, перебиває його, а не чекає, поки той задовольниться. У Єрмака інший порядок денний: «Весь вплив Офісу президента — це вплив президента».

За відсутності гострих запитань і змістовних відповідей, але на фоні передозування  піаром президента реноме Вадима Карп’яка поповнилося дуже сумнівним інтерв’ю. Практично енциклопедичною ілюстрацією «теплої ванни» з тією лиш особливістю, що ведучий не ставив улесливих питань. Хіба, крім першого, яке виглядає погано в контексті: як Єрмаку почуватися другим найвпливовішим чоловіком Європи, за версією Politico. Проте злочинне мовчання, поки голова Офісу невпинно, пристрасно, затягнуто нахвалює президента — теж співучасть. До речі, ви знали, що: «Президент Зеленський привніс у нашу політику дуже важливу рису — це повага до України»?

Година уряду

Більшість інших програм Вадима Карп’яка (переглянуто ще сім) виглядають краще, але інколи це все одно не живі інтерв’ю, а звіти чиновників. Як із колишнім генпрокурором Костіним, що фактично прозвітував про гучні справи. Чи з міністром охорони здоров’я Ляшком, який розповідав про медичні реформи та боротьбу з корупцією. Чи спікером парламенту Стефанчуком, який насправді й коментував проблемні питання. Але саме коментував — радше відсторонено, ніж відповідально. 

Узяти, наприклад, питання до Стефанчука щодо непідписування Зеленським законопроєктів. Карп’як нагадує, що в президента є близько 40 документів, за які Верховна Рада проголосувала, а лідер держави їх і не відхилив, і не підписав. Як мав би, за законом. Тож Карп’як запитує, що робити — може, змінити закон, наприклад, щоб усе вважалося підписаним автоматично, якщо президент не зробив цього сам за два тижні? Стефанчук відповідає, що закон змінити зараз не можна, ну, але давайте подумаємо. Ведучий рухається далі.

Можна уявити іншу версію цієї розмови. Де Карп’як запитує, як Стефанчук ставиться до того, що Зеленський не підписує персонально його законопроєкт — про скасування переходу на літній час. Чому президент так робить? Чому він порушує Конституцію, яка дає йому на рішення 15 днів? Чи має він нести відповідальність? Як це, коли президент проти рішення власної партії? Іншими словами, це можуть бути конкретні, гострі, персональні питання, у відповідь на які не вийде просто відзвітувати. Або ж спроби ухилитися будуть помітними для глядачів. 

Тим паче, що в інших інтерв’ю ведучий показує, що вміє не лише слухати. З Оленою Шуляк він проходиться всіма проблемами «слуг народу»: відсутністю монобільшості під час голосувань, скаргами на президента, токсичними колишніми колегами. І хоче саме почути відповіді, тому раз за разом запитує в Шуляк про потенційні вибори та її особисті зустрічі з Зеленським. Ця розмова не жорстка, вона просто наполеглива, конкретна та на проблемні теми. 

Проблемні не тому, що критикувати владу — круто і це єдино правильна функція журналістики. А тому, що функція журналістики — розуміти, а це неможливо з поверхневого піару. Повідомляти — а для цього треба щось дізнатися. Контролювати — причому не ті речі, про які влада готова сама розповідати сім хвилин без зупинки. Так уже склалося, що журналісти у стосунках із чиновниками більше нагадують лікарів чи правоохоронців. Інколи їхнє завдання — просто спостерігати, щоб усе було добре. Але дійсно цінні вони, коли починаються проблеми. Бо проблеми — це те, що, з безпекових причин, нас цікавить передусім. 

З Данилом Гетманцевим ведучий так і робить: говорить про збільшення податків,  критику «тисячі Зеленського», корупційні схеми. Карп’яку не вистачає власної економічної компетенції, але він переказує нардепу доволі жорстку критику від інших. І, хоча Гетманцев, зокрема, піариться у відповідь, але і коментувати та пояснювати проблемні речі він теж змушений. 

Виборчі флешбеки

На відміну від свободи, інтерв’ю з чиновниками — це не самоцінність. Якось напередодні президентських виборів у 2019 році токшоу Карп’яка «Свобода слова» перетворилося на студію під оренду. Політичні сили приходили туди по черзі зі своїми командами й у контрольованих умовах піарилися. Це все ще було начебто токшоу, тільки з 11-хвилинними (це не перебільшення) монологами Гриценка. Навряд подібні програми допомогли виборцям більше, ніж буклетики партій, але вони назавжди заплямували токшоу на ICTV.

З інтерв’ю Карп’яка на Суспільному може трапитися схожа історія. Будьмо реалістами, чинна українська влада не ходитиме на ефіри, де її припиратимуть до стінки. Принаймні, цього точно не робитимуть провідні посадовці. Але, можливо, вона відвідуватиме ефіри, які вже пережили Шуляк і Гетманцев? Коли ведучий формулює проблеми, переказує критику та запитує про рішення. Інколи двічі. 

Очільникам держави можна тільки подякувати, що вони ходять на Суспільне та звітують про свою роботу. Але подібними до Єрмака та частково Стефанчука походами чиновники, ймовірно, навпаки шкодять іміджу мовника. І самі починають виглядати так, ніби вся ця публічність — підготовка до виборів. 

Сподіваємося, що б це не було з головою Офісу президента, подібні джакузі більше не повторяться в ефірі одного з найкращих телеканалів України. Бо в його ефірі такі розмови викликають погані спогади.