Росія по всьому світу втручається у вибори в демократичних країнах, застосовуючи будь-які засоби — від кібератак до прямого підкупу виборців, від поширення дезінформації та розколювання суспільства за її допомогою до дискредитації «неприйнятних» для російської влади кандидатів. І навпаки — підтримує тих політиків чи партії, які йдуть на співпрацю з путінським режимом.

Останні вибори — у Румунії, Молдові, США, Грузії, — демонструють можливості та способи втручання в демократичні процеси, які використовує Росія. Очевидно, що і вибори в Україні (коли б вони не відбулися після війни), не стануть винятком. Україна — і держава, і суспільство, — має підготуватися до такого втручання, аби зберегти суверенітет, демократію та свободу, за які воюють і помирають українці.

«Детектор медіа» звернувся до фахівців і поставив їм два запитання:

— Наскільки ймовірним ви вважаєте втручання Росії у вибори в Україні, коли вони відбудуться?

— Які зусилля мають зробити держава та громадянське суспільство України вже зараз, щоб запобігти ризикам втручання Росії у вибори, що відбудуться після завершення повномасштабної війни?

І в одному питанні всі опитані «ДМ» одностайні — Росія втручатиметься. Відрізняється думка наших респондентів лише в тому, чи можемо ми цьому втручанню запобігти. І якщо можемо, то як саме.

Це друга частина опитування. Першу читайте тут.

Олександр Бурмагін, член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення:

— У мене немає сумнівів, що росіяни втручатимуться у вибори в Україні та використовуватимуть усі наявні в них інструменти, щоби вплинути на результати волевиявлення. Вони це робили протягом усіх років нашої незалежності, у них великі напрацювання у цьому напрямі. Перші вибори, які ми проведемо після завершення гарячої фази війни, будуть свідчити, що Україна вистояла як суверенна незалежна держава, а Росія намагатиметься цьому завадити. Вони будуть докладати зусиль, щоб мати своїх агентів у нашому парламенті, в державних органах та інших інституціях.

Перше, що треба враховувати Україні, — це те, що росіяни всі свої втручання роблять на системному рівні. Вони шукатимуть максимально больові точки для нашого суспільства і тиснутимуть саме на них. Для того, щоб ефективно цьому протистояти, Україні потрібні системні рішення. Нам потрібно вже зараз готуватися до дотримання правил і процедур післявоєнних виборів. Наскільки мені відомо, зараз у парламенті у зв’язку з цим готують законопроєкт, оскільки норми Виборчого кодексу є не зовсім релевантними. Цей законопроєкт може стосуватися лише перших післявоєнних виборів — чи то загальнонаціональних, чи місцевих, він має убезпечити від усіх можливих впливів систему виборчого адміністрування. Для початку треба виписати всі ті ризики, як саме росіяни можуть намагатися впливати, і потім, відштовхуючись від цього, виписувати способи нашої протидії на законодавчому, інформаційному, економічному, політичному й інших рівнях. Потрібно буде моніторити фінансування партій, кандидатів, щоб там не було російського капіталу.

Уже зараз зрозуміло, що інформаційний рівень стане одним із ключових серед тих, що намагатимуться використати у своїх інтересах росіяни. Якщо говорити про регулювання медіа в межах України, то тут, думаю, буде найменше ризиків завдяки тому, що ми провели реформу. Але що робити з онлайн-платформами, які перебувають поза нашою юрисдикцією, — це питання, питання протидії російській пропаганді на цих платформах залишатиметься відкритим.

Щодо ролі громадянського суспільства в запобіганні можливим російським впливам, то тут я можу сказати єдине: головне — щоб наше громадянське суспільство не втрачало своєї наснаги та навичок контролювати дії держави. У нас справді сильне громадянське суспільство, що має велике значення у нашому протистоянні російській агресії. Щоправда, часом у його середовищі відбуваються «срачі», тому хочу побажати нам більшої єдності та злагодженості.

Олексій Гарань, професор Києво-Могилянської академії, науковий радник фонду «Демократичні ініціативи»:

— Звісно, Росія буде втручатися. Ми маємо розуміти, що навіть коли воєнний стан завершиться — а ми ще не знаємо, на яких умовах буде завершена війна, — Росія буде на цьому грати. Бо в українському суспільстві будуть суперечності, пов’язані з формулою розв’язання конфлікту. Навіть зараз, вкидаючи тему переговорів, у Росії фактично безпрограшна ситуація. Тому що якщо ми йдемо на переговори — вона розповідає частині української аудиторії, що, бачите, Зеленський вас зраджує. Ми не йдемо на переговори — іншій частині української аудиторії будуть розповідати, що Зеленський не цінує життя українців.

А після завершення воєнного стану у неї знову ж таки знайдеться маса інформаційних приводів для того, щоб втручатися в ці вибори.

Не забуваймо, що зараз українці 80% інформації беруть у телеграмі. А ми розуміємо, що таке телеграм і наскільки там домінує Росія, особливо в анонімних каналах. До речі, кілька українських вишів заборонили телеграм на своїй території, зокрема й Києво-Могилянська академія.

Але Росія робитиме ці інформаційні операції. А ситуація в Україні навіть після завершення воєнного стану буде непроста, бо будуть суперечності, пов’язані з війною: хто виїхав, хто вертається чи не вертається, хто був на фронті чи не був, звинувачення в неефективності влади тощо. І Росія теж буде на цьому грати. Будуть випади опозиції проти влади — Росія це використовуватиме.

Ми бачимо за соціологічними опитуваннями, що «русскій мір» як концепція на цей момент обвалилась і переважна більшість жителів України кажуть, що нам у майбутньому треба закритися від Росії та не мати з нею контактів. Більшість українців також вважає, що всі росіяни відповідальні за те, що відбулося. Тобто є фактори, які змінюють ситуацію на користь України. Вірніше, Росія сама своїми діями, як завжди, спровокувала українців на радикальний розворот до Заходу. До речі, я можу тут також послатися на думку Віталія Портникова, який вважає, що на цих виборах виникне якась умовна «партія миру». Це буде щось на уламках ОПЗЖ — і вони будуть говорити, що нам треба відновлювати економічні та культурні стосунки з Росією. Я не певен у цьому, але це дуже ймовірно.

Які зусилля потрібні вже зараз? Ну, телеграм ми вже згадали. Чому він такий популярний? Бо єдиний телемарафон не виконує своєї функції. Якщо на початку війни він був виправданий, то зараз він виглядає як владний інструмент, щоб прикрашати себе й не долучати до цього опозицію.

Зеленський правильно каже — нам потрібна єдність. Так само казав і Порошенко напередодні виборів 2019 року. Я думаю, що якщо ми говоримо про єдність, то, на жаль, тут є відповідальність з обох сторін — і влади, й опозиції, яка часто виступає з необґрунтованою критикою влади та словами, які виходять за межі пристойної дискусії, а тим більше під час війни. Але коли Зеленський каже про єдність, він сам має її продемонструвати. Звісно, ідея уряду національної єдності, яку висуває опозиція, непогана. Питання в тому, чи вдасться її створити зараз. Ми бачимо, що влада цього не хоче, але навіть якби влада на це погодилася, мені здається, що будуть важкі переговори про те, як його сформувати. І є небезпека, що цей уряд буде як лебідь, рак і щука.

А от що Зеленський міг би робити зараз? Це зняти ці обмеження на роботу «Еспресо», 5-го каналу й Прямого та повернути їх до так званої «цифри» — оце був би крок, який би справді показав, що ми єдині.

Ну, і для того, щоб запобігти ризикам втручання Росії у вибори, очевидно, нам потрібно показувати, що ми й насамперед влада дійсно роблять належні кроки для того, щоб українське суспільство мало некорумповану владу, щоб діяло верховенство права та щоб тривала нищівна боротьба з корупцією. Ми знаємо, що, на жаль, це явище не є подоланим і під час війни, і це підриває довіру суспільства до влади. Тому це треба робити й війна мала б це змінити, але, на жаль, ми бачимо, що корупційні схеми тривають.

Хочете запобігти ризикам втручання Росії у вибори? Покажіть, що ви дієте разом — влада, опозиція, громадянське суспільство — в подоланні цього ганебного явища. Ми маємо зробити так, щоб Україна асоціювалася зі словом «справедливість» — і це зменшить можливості для втручання Росії.

Юлія Тищенко, співзасновниця Національної платформи стійкості та згуртованості, експертка УНЦПД:

— Без сумніву, Кремль намагатиметься впливати на українські вибори. Цей вплив буде залежати від того, яка ситуація на той час буде в самій Росії. Ми не можемо передбачити всі сценарії, але припустимо, що там залишиться все, як є сьогодні, — з тією ж політичною верхівкою, Путіним і так далі. Тоді Росія буде використовувати для втручання в українські вибори всі, так би мовити, конвенційні засоби впливу, що вона в принципі й робила протягом попередніх тридцяти років. Додатися можуть лише якісь нові технології, які поки ще не з’явились, але їхня поява — питання часу. Причому йдеться не лише про парламентські чи президентські вибори, а й про місцеві.

Ми бачимо на прикладі Грузії, який можливий розвиток подій, навіть із розряду тих, що спочатку здаються екзотичними. Країна, яка пережила російську військову агресію, сьогодні обирає до парламенту чітко виражені проросійські сили.

В Україні можуть бути застосовані, зокрема, проксі-сили, як це було раніше, або інтегрування персональних агентів впливу у проукраїнські сили. Можливо, з більш обережною риторикою та меседжами, які не матимуть явно проросійського характеру, але матимуть антиєвропейський і антиамериканський характер. Особливо в контексті війни, коли наративи про те, що Захід воює проти Росії ціною України й українців, можуть мати відгук у певної аудиторії. Втім, це можуть бути й інші наративи, а також поширення найрізноманітнішими каналами фейків, дезінформації, напівправди.

Крім того, не можна виключати можливість впливу на українські вибори з боку Росії через фінансування певних сил чи кандидатів.

Як цьому можна протидіяти? Ніяких суперрецептів, окрім удосконалення виборчого законодавства, зокрема, в частині прозорості фінансування виборчих кампаній кандидатів, підвищення рівня критичного мислення у людей, боюся, немає. Інша справа, що наше суспільство перебуває у стресовому стані, люди втомлені, напружені, розгублені, мають різні досвіди проживання війни. І це не найкращим чином позначається на їхніх можливостях критично мислити. А отже, вони стають вразливими й легко ведуться на фейки та маніпуляції. На цьому неодмінно буде спекулювати Росія. Тому і держава, і громадянське суспільство мають зосередитися на тому, щоб нівелювати ті чинники, що викликають стрес у суспільства, і не допускати виникнення нових. Мабуть, це і має стати основним методом протидії впливу з боку Росії на результати виборів в Україні. Тобто підвищення якості державної політики в умовах війни — в економічній, соціальній, енергетичній та інших сферах — зробить українське суспільство більш стійким до впливів зовні після настання миру.

Андрій Коваленко, керівник Центру протидії дезінформації при РНБО України:

— Вважаю втручання цілком імовірним. Воно буде відбуватися як у кіберпросторі, так і в інформаційному просторі. Вони намагатимуться підтримувати вигідних їм кандидатів, коли ці вибори будуть. Росія це робила завжди протягом усіх років Незалежності України. Вони постійно інформаційно підтримували того чи того кандидата, і їхня стратегія, як правило, не змінюється. Вони будуть використовувати як ботоферми, так і різного роду головомовців, а також соцмережі для створення і поширення контенту.

Стосовно зусиль, які мають докласти держава та громадянське суспільство, щоб запобігти ризикам — за великим рахунком про кіберскладову я говорити не можу, бо цим займаються кіберспеціалісти. Щодо інформаційного простору — зараз уже треба розуміти, які люди зрадили Україну, безпосередньо оточення Медведчука і так далі, та які спробують зманіпулювати законодавством так, щоб повернутися у політичне життя в майбутньому. Відповідно, як на мене, потрібно розповідати правду про цих людей і в будь-якому випадку потрібно буде відфільтровувати ворожу пропаганду від реальної політичної боротьби в майбутньому.

Але ми зараз говоримо про умови мирного часу. Я не уявляю, яким чином це може відбуватися у воєнний час. Тому зараз рано про це говорити.

Ігор Розкладай, заступник директора Центру демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ):

— Насамперед хочу зауважити, що ми не знаємо, в якому становищі будемо ми та Росія на момент завершення війни. Розгляньмо варіант, коли, наприклад, ми виходимо на кордони 1991 року чи фіксуємо лінію зіткнення, але Росія залишається сильною. В такому разі вона очевидно буде намагатися вплинути на виборчий процес в Україні. Головна мета Росії — послабити нас, і вони це намагаються зробити всіма доступними для них способами, зокрема шляхом поширення дезінформації про ТЦК, про Зеленського тощо.

Росіяни вивчають теми, які для нас є тригерними. Це теми, пов’язані з мобілізацією, корупцією, зовнішньою підтримкою, дітьми еліти. Тактика росіян — бити в одну точку. В контексті ймовірних виборів в Україні після завершення гарячої фази війни росіяни можуть спробувати повторити сценарій, який вони реалізували в Сакартвело: мовляв, ось ви хотіли в Європу, але Європа вас не хоче, а в Росії краще. Паралельно росіяни битимуть по нашій економічній ситуації. Ми розуміємо, що так чи так ми опинимося в економічній кризі, люди будуть ще біднішими та вразливішими, а це сприятливий ґрунт, щоб звинуватити в усьому політиків і загалом порушити причинно-наслідкові зв’язки.

Когнітивні упередження — це одна з причин, чому дезінформація є ефективною. З цим чинником достатньо важко працювати. Тут треба працювати кмітливо, вчити якихось речей, не говорячи прямо про них. Щоб просувати позитивний погляд на події, слід діяти на високому інтелектуальному рівні, поступово і постійно тиснути на суспільну думку так, щоб змінити її щодо якихось тригерних питань. Також нашому суспільству потрібно пояснювати взагалі природу влади, хто за що відповідає, зрештою що таке бути громадянином. Потрібно пояснювати людям і негативні й позитивні наслідки нашого входження до ЄС, щоб для них це не стало шоком, як було у Польщі на початку 1990-х. Державі слід думати заздалегідь, як вона готуватиме суспільство до таких змін. Тут потрібна сильна координація зусиль держави й громадянського суспільства, потрібно також залучати до участі ЄС і зокрема ті країни, які вже пройшли той шлях, який нам належить пройти.

Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»