Я подала заявку на цю програму через гостру необхідність восени 2023 року. Я саме перебувала на стажуванні в США, де були учасники з 50 різних країн. І мій світ розносило на друзки кожен раз, коли хтось із них починав розказувати, що Україна мала погодитися на мирний план Путіна, або порівнювати дії України із захисту й ХАМАС, або казати, що «Медуза» і «Дождь» — це важливі надійні медіа. Я відчувала, що я згораю, а значить програю кожен раз, коли такі наративи вриваються у мій простір.

Так я подалася на програму зі стратегічних комунікацій і попри те, що не працюю комунікаційницею, пройшла відбір. Наступні 6 місяців були напруженими і завантаженими — 13 курсів, сотні сторінок літератури, академічних есе та групових практичних завдань, 3 тижні інтенсивних занять наживо в Ризі й когорта з 50 надзвичайно талановитих учасників з України, Вірменії, Азербайджану, Сакартвело та Білорусі. 

Свої рефлексії щодо цього досвіду я умовно розділила на ті, що про сутність страткому, й ті, що про саме навчання.

Що ж таке навчання зі страткому

На цю програму я пішла ще й тому, що хотіла спробувати освіту європейську. Я закінчила університет ще у 2011 році, тому мені довелося згадувати, що таке академічне письмо. У мене були очікування, та не всі вони збіглися з реальністю.

На курсі у нас було 13 предметів, від дуже абстрактних до суперконкретних. Наприклад, на початку ми не розуміли, навіщо у нас курс про Індо-Пасифіку, якщо наші основні партнери там, на заході. Але розуміння цього регіону, розуміння Китаю та його стратегії викривлення поняття демократії та прав людини — це те, чого не вистачає не тільки нам, а й усім західним демократіям. 

Я не скажу, що навчання було ідеальним, скоріше навпаки, я побачила, що в мене було якесь прикрашене уявлення про європейську освіту та що, можливо, це один із проявів комплексу меншовартості. Були викладачі, які горіли своєю темою, були й ті, хто цитував старі дослідження, деякі навіть спростовані. 

Один із курсів був побудований у форматі симуляційної гри — давалася кризова ситуація, кожен мав роль і належав до певної команди, які протягом двох днів намагалися взаємодіяти у цьому конкурентному середовищі та досягти своїх цілей. Як людина, яка займається навчанням дорослих, я скажу, що саме в таких формах — майбутнє освіти. За дуже короткий час можна максимально інтенсивно прокачати і хард-, і софт-скіли.

Ну і рожеві окуляри щодо академічної спільноти треба знімати на вході в такі програми, бо можна почути, що «Війна і мир» — це антивоєнний роман, і що ми пропонуємо дуже агресивні методи боротьби з Росією, бо вони (європейці та британці) більше схилялися до стратегії «10-річчя дипломатії».

Але тому на таких програмах мають бути українці — щоб коригувати оптику людей, які, на щастя для них, подалі від Росії, ніж ми. 

Що таке стратком

Це питання поставили нам на першому занятті й на останньому, і ще багато разів між цим. І кожен дав на нього відповідь собі. Я також.

Дуже часто комунікаційник — це той, хто пише дописи в соцмережі, пресрелізи та штампує аналітичні статті для інтрернет-платформ. 

Але стратком — це не тільки про слова. Точніше, це взагалі не про слова. І це навіть не про кількість лайків, поширень і коментарів під матеріалами. Стратегічні комунікації — це про цінності та дії.

Повертаючись до фрази на початку цього тексту, комунікаційник — це не той, кому просто доносять прийняте рішення, а він чи вона думає, як це подати громадськості. Стратегічні комунікації так не працюють. Вони працюють, лише коли команда усвідомлює власні цінності, реальні, а не бажані, чесно їх артикулює, коли рішення приймають на основі цих цінностей, і дії не розходяться зі словами.

Важко? Звісно. Бо ми звикли намагатися показати себе кращими, ніж є насправді. Я знала команду, яка записувала у свої цінності «особистий розвиток», «особисті кордони» та «баланс робочого і особистого», але на практиці керівник отримував надзвичайне задоволення, коли бачив, як працівники сидять в офісі через 2—3 години після завершення робочого дня, працюють по вихідних. Може здатися, що люди не бачать такі розбіжності, що пресрелізи все «причешуть», але всередині команда відчуває цей обман, і довго не вийде зшивати ці дірки словами, за якими нічого не стоїть.

Це лише маленький приклад, але він дуже показовий і може бути зрозумілий багатьом. Коли ж ми будуємо стратком для більш глобальних речей, розрив між цінностями, словами та діями ще більш небезпечний. Бо на кону життя людей. В Україні це буквально.

Стратегічні комунікації не спрацюють, коли ми зосереджуємося на формі замість змісту. Ви можете не мати красиво зверстаного документа, але робити все правильно, а можете мати найкращий документ у світі й усе одно програвати.

Стратегічні комунікації не працюють, коли вони існують просто для того, щоб виправдати уже прийняте рішення. Комунікаційник має брати участь у його прийнятті.

Стратегічні комунікації не працюють, коли ми зосереджуємося на тому, що робимо, а не на тому, чому ми робимо те, що робимо. Запитайте себе, що змушує вас вставати зранку та продовжувати робити роботу. І будьте чесними з собою у відповіді.

Чому нам потрібен стратком

Україна стикається з безпрецедентними викликами. Російське вторгнення вимагає швидкої, скоординованої відповіді. Стратегічна комунікація — це наша броня проти дезінформації та хаосу.

Ми маємо бути як бджолиний рій, де кожна бджола знає, що робити, й інстинктивно все працює, як єдиний організм. Наше суспільство обʼєднується подібним чином. 

Стратегічна комунікація успішна, коли ми координуємо роботу між секторами. 

Може здатися, що стратком — це довго, дорого й не на часі. Але стратегічна комунікація — це не розкіш.

Це наш колективний захист.

Держава потребує громадянського суспільства для посилення своїх можливостей. 

Громадянське суспільство потребує чіткої позиції та з боку держави.

Обидва потребують стратегічних комунікацій.

Титульне фото: freepik.com