В «Емілії Перес» аргентинська трансакторка Карла Софія Ґаскон грає Хуана (Манітаса) Дель Монте, безжального лідера мексиканського наркокартелю, батька двох дітей, одруженого з Джессі (Селена Гомес). Одного дня Манітас робить кмітливій і працьовитій адвокатці Риті (Зої Салдана) приголомшливу пропозицію: знайти хірурга, що перетворив би наркобарона на жінку.

Операція пройшла як заплановано, Манітаса «вбили» конкуренти, на світ з’являється красуня Емілія Перес, а Рита може більше не турбуватися про гроші. Але одного дня колишній клієнт, тобто вже клієнтка знову знаходить Риту, бо хоче возз’єднатися з дітьми. Намагаючись спокутувати гріхи минулого, Емілія починає шукати зниклих людей — у Мексиці це проблема номер один — і зустрічатися з удовою одного зі зниклих, Епіфанією (Адріана Пас). Однак нове життя має свою ціну.

Жак Одіар — один із найтитулованіших французьких режисерів — постійно експериментує з жанровим кіно — від трилера до вестерна. «Емілія Перес» — його перший мюзикл, зроблений зірковою командою композиторів і хореографів. Але також це й правдива, приголомшлива драма. На цьогорічному Каннському кінофестивалі фільм отримав приз журі, приз за найкращу жіночу роль (усьому ансамблю акторок) і приз за найкращу музику.

У рамках призових перегонів на здобуття «Золотого глобуса» відбувался пресконференція Жака Одіара та Карли Софії Гаскон, Зої Салдана, Селени Гомес і Адріани Пас. Пропонуємо вам найцікавішу частину цієї розмови.

— Жаку, ваш фільм просякнутий протиріччями, красивими і складними. Чи були вони ще на стадії написання сценарію?

— Те, як я говорю з вами про цей фільм сьогодні, відрізняється від того, як я говорив би про нього на початку роботи. Протягом зйомок з’являлися речі, які мене дивували. Я хотів, щоб фільм був нескладним, але сповненим суперечностей. Наприклад, усі жіночі персонажі змінюються, проходять шлях від точки А до точки Z. Це історія про подвійне життя — тема, до якої я часто звертаюся. На скільки життів людина має право? Ми проживаємо одне життя, ми його знаємо. Але чого коштуватиме друге? Наприклад, Манітас, ставши Емілією, відмовляється від своїх дітей, щоб мати це інше життя, але потім розуміє, що не може жити без них. Усі ці суперечності є у фільмі.

Кадр фільму «Емілія Перес»

— А що в цю історію принесли ваші чудові акторки?

— Скажу одразу: я вражений їхнім інтелектом, тим, як вони читають цей фільм. Я дізнався від них те, чого сам не знав. Але спочатку я припустився великої помилки. В першому варіанті сценарію Риті мало бути 25 років, Емілії — 30, і — мені соромно про це казати — Епіфанії мало бути лише 17. А потім я познайомився з Карлою Софією та Зої, і вони розповіли мені про мою помилку. Тому що якщо ти жінка 25 років, у тебе не було ніякого життя, не було справжньої драми. Ти ще тільки формуєшся. А коли вам 40, і ви сидите в темному кутку мексиканської адвокатської контори, і ви чорношкіра, то ваше життя, по суті, закінчилося. Будь-які зміни коштуватимуть вам дуже дорого. Отже, саме Зої та Карла Софія підказали мені, що потрібно робити з погляду віку цих персонажів. Єдина, до речі, хто не змінюється з погляду віку, — це Селена. Вона — Білосніжка, вічна юність.

— Питання до Зої, Селени та Карли. У фільмі є складні музичні й танцювальні номери. Скільки часу ви витрачали на репетиції? Як це відбувалося?

Селена Гомес: Це було дуже весело. Цікаво, що Жак не використовував автотюн, а записував нас щоразу, коли ми виконували номер. Зрештою, він використав багато з цих партій у фільмі. Я ціную те, що вони звучали неідеально. Пісні чудово написані, це повчальний досвід. А для одного номеру довелося багато битися головою, і вона потім сильно боліла, але воно того варте. Однак, чесно кажучи, королева танцю — Зої.

Зої Салдана: Мої репетиції були довгими, з березня і до кінця квітня, п’ять-шість днів на тиждень. Я дуже нервувала, адже востаннє заходила в танцювальну студію 20 років тому. Це дуже технічна річ. Виявилося, що Жак очікує підготовки, але також очікує експерименту. Він зненацька з’являвся на наших хореографічних репетиціях, дивився, а потім казав: «Поміняймо те і те». Тож це завжди був елемент несподіванки в поєднанні з підготовкою. Те ж саме, що в театрі (сміється). Чудовий досвід, але точно не прогулянка в парку; саме тому він був таким особливим.

Карла Софія Гаскон: Ну, для мене хореографія була просто прогулянкою по трояндах — я мала зробити це один раз, і все. І за той єдиний раз я вдячна. Хотіла б я мати такі чудові здібності до танців, як у Зої та в Селени. Вони знають так багато речей, яких я не знаю. Але робота з хореографом була дуже корисною для створення мого персонажа. І я дуже вдячна, що мені не довелося робити те, що робила Зої: сідати на стіл, танцювати й повертатися назад, тому що я була б мертва або зламала б собі спину (сміється).

Кадр фільму «Емілія Перес»

До речі, є сцена, яку потім вирізали, де Рита й Емілія дивилися, як танцює Епіфанія. Емілія каже Риті: «Крутий хлопець танцює лише двічі в житті: на своєму весіллі та на весіллі своєї доньки». Щось на кшталт «Хрещеного батька». А мені це нагадує назву роману Нормана Мейлера «Круті хлопці не танцюють».

— Як реагують глядачі на фільм? Як ця реакція змінила вас?

Адріана Пас: Коли я грала роль, то не уявляла, що «Емілія Перес» матиме такий вплив. Лише під час туру зрозуміла, наскільки ми впливаємо на людей. Глядачки говорили мені: «Дуже дякую, бо я нарешті відчуваю, що мене добре представляють, бо латиноамериканки й жінки — це набагато більше, ніж показували в кіно і на телебаченні протягом багатьох років». Пам’ятаю, під час інтерв’ю в Нью-Йорку ми говорили про силу жінок і плакали. Тоді я зрозуміла, що це набагато більше, ніж просто фільм, що ми представляємо важливі речі як команда. У Мексиці є фраза: «mujeres juntas, ni difuntas», яка означає, що жінки мають ворогувати, бо я красивіша за тебе, бла-бла-бла. Але це неправда. Якщо ти сяєш, то твій блиск і мені дає змогу сяяти. Отже, нам не потрібно бути ворогами. Ми повинні бути разом, і разом ми сильніші.

Зої Салдана: Знаєте, багато років я вважала, що мої можливості пов’язані з тим, що я єдина жінка в кімнаті. Що коли ти молода, безстрашна і трохи нерозважлива, то маєш щось більше, ніж інші жінки. І так ви несвідомо підживлюєте систему, створену, щоб тримати жінок окремо.     

Кадр фільму «Емілія Перес»

— І яка мета такого роз’єднання?

Зої Салдана: Бо коли жінки об’єднуються, нас не зупинити. Немає такої гори, яку б ми не змогли підняти, якщо прагнемо врятувати когось, кого любимо. Я сама походжу із сім’ї жінок: одна з трьох сестер, і мене виховували жінки та бабусі. Тож це середовище, де я почуваюся найбільш безпечно, і воно наново розплющило мені очі на те, що ми маємо інвестувати в історії про жінок і для жінок. І я вітаю таких чоловіків як Жак Одіар, які розуміють цінність цього. На мою думку, ми як людська раса готові приймати це все більше і більше. І не як послугу, а просто звільняючи простір і дозволяючи цьому бути, зокрема в кіно.

— Адріано, ви мексиканська акторка, а цей фільм показує те погане й сумне, що коїться у вашій країні. Що ви думаєте про це?

Адріана Пас: Коли я побачила «Емілію Перес» у Каннах на великому екрані, то не могла припинити плакати. Але одна з найкращих речей у фільмі — це те, що ми говоримо на важливі й болісні теми в дуже красивий і поетичний спосіб. Я часто граю в незалежних фільмах, які говорять про це, і, мабуть, люди іноді ставляться з певним відторгненням, мовляв, ми не хочемо про це знати. А я думаю, що за допомогою музики, танців і дивовижного кіно ми можемо вплинути безпосередньо на серце, а не на розум, і це залишиться у свідомості глядачів. Але ми говоримо не тільки про насильство й зникнення людей. Є й інша дуже важлива річ: сила любові, сила прийняття рішення, яке може змінити ваше життя. Звичайно, деякі середовища можуть диктувати певний шлях, але рішення за вами. У Мексиці є багато людей, не здатних вирішувати. Але ти повинен спробувати, і навіть якщо середовище привело тебе до певної точки, ти повинен спробувати змінити його і змінитися сам, а не перекладати відповідальність на інших. Ми маємо силу в любові та в спільності, і ми можемо робити речі кращими.